Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Аграрний сектор економіки відіграє найважливішу роль в системі матеріального виробництва, у зміцненні економіки країни, підвищенні життєвого рівня і добробуту населення. Людство існує насамперед тому, що розвиває сільське господарство, основна функція якого - забезпечити людей продуктами харчування, без яких вони не можуть жити, творити і працювати.

Від рівня забезпеченості населення продуктами харчування залежить його здоров'я, продуктивність праці та господарська діяльність. Тому проблем розвитку аграрного сектора економіки і продовольчого забезпечення населення світ приділяє найбільшу увагу.

Аграрний сектор економіки України упродовж минулого століття розвивався в дуже складних економічних умовах. Після так званої жовтневої соціалістичної революції політика комуністичної партії і радянського уряду була скерована на повну націоналізацію землі, майна і приватної власності, ліквідацію поміщицьких, селянських господарств, їх колективізацію, максимальне усуспільнення виробництва і нове закріпачення селянина.

Аграрний сектор економіки, щоправда, став предметом державного управління і планування. Однак часті волюнтарисєтські рішення партії, та уряду часто зводили нанівець усі зусилля господарств, спрямовані на розвиток сільського господарства. Країна постійно відчувала дефіцит продовольства. Селянин, який зазнав найбільшої експлуатації, мав найнижчу зарплату, яка не забезпечувала відтворення робочої сили, він не був зацікавлений у розвитку громадського господарства і стабільного нарощування виробництва продукції землеробства і тваринництва, яке постійно залишалося економічно майже не захищеним. Колгоспники і робітники радгоспів існували лише тому, що змогли реалізувати частину своєї продукції на колгоспному ринку. Введення закупівельних цін, які дещо покривали затрати на виробництво продукції, дозволили, починаючи з другої половини 60-х років, господарювали ефективніше, постійно нарощувати виробництво   і   поступово   переходити   від  простого   до   розширеного відтворення. Проте колгоспи і радгоспи ще не мали достатніх нагромаджень для забезпечення стабільного нарощування виробництва продукції землеробства і тваринництва. Державні програми розвитку гідротехнічної меліорації земель, інтенсифікації та спеціалізації сільськогосподарського виробництва, переведення його на індустріальну основу, розвитку агропромислової кооперації, вертикальної і горизонтальної кооперації забезпечували значне збільшення виробництва агропромислової продукції, але потреби у ній все більше перевищували щорічний її приріст. Держава щорічно змушена була закуповувати від 30 до 50 млн. тонн зерна. У той же час держави, де розвивалося фермерське господарство, стабільно нарощували виробництво сільськогосподарської продукції і завойовували продовольчі ринки світу.

У 80-х роках минулого століття настала стагнація економіки, яка через десятиліття переросла у кризову ситуацію. Погіршилась система матеріально-технічного постачання, ускладнились економічні зв'язки між колгоспами і радгоспами, між ними і промисловими підприємствами, стали набирати силу процеси дезінтеграції, деспеціалізації, які проявлялися насамперед у дезорганізації великих сільськогосподарських підприємств, що розвивалися на міжгосподарській кооперації та агропромисловій інтеграції: великі ското-свиновідгодівельні комплекси, птахокомбінати, тепличні комбінати та овочеві фабрики, міжгосподарські комбікормові заводи, будівельні організації, інші міжгосподарські підприємства й об'єднання. Стагнація у вісімдесяті роки переросла у передкризову ситуацію, котра найбільше проявлялася у зниженні економічної ефективності агропромислового виробництва. Радянський уряд і комуністична партія змушені були відреагувати на стан справ в аграрному секторі економіки. На ХХVІІ з'їзді КПРС, ХІХ Всесоюзній партійній конференції, березневому (1989 р) Пленумі ЦК КПРС було розроблену нову програму розвитку аграрного сектора економіки. Аграрна політика мала базуватися на основі підвищення ролі  державного  управління  і  планування,  впровадження госпрозрахунку і самофінансування. Однак велика кількість низькорентабельних і збиткових колгоспів і радгоспів без солідних державних дотацій не змогла розвивати своє господарство на розширеній основі. Адміністративно-командна система, помірна централізація управління, обмеження прав союзних республік, ігнорування об'єктивних законів і закономірностей суспільного розвитку, досвіду соціального та економічного розвитку країн з ринковою економікою, неспроможність керівництва держави оцінити стан справ в економіці призвели до її повного розвалу.

Україна у спадщину від колишнього СРСР одержала розбалансований, структурно не завершений, деформований, технічно відсталий, економічно низько-ефективний господарський комплекс, і зокрема, його аграрний сектор, який базувався на державній і так званій колективній формі власності, жорстокій експлуатації селянина, його повній безправності й матеріальній незацікавленості в результатах виробництва, вкрай низькій оплаті праці, що вимагало повної структурної перебудови, і реформування. На початку 90-х років після розпаду СРСР всі його республіки охопила глобальна економічна криза. Вона у деформації всього господарського комплексу проявилася у занепаді промислового і сільськогосподарського виробництва, зростанні числа низькорентабельних і збиткових підприємств і господарств, зниженні економічної ефективності функціонування всього господарського комплексу. Зазнала значної деформації і вся фінансово-кредитна система, обезцінилася грошова валюта, набула розвитку інфляція, відбулося зниження оплати праці і зубожіння населення.

Найбільшого розміру набрала криза в аграрному секторі економіки. Тисячоразове зростання цін на промислові засоби виробництва (трактори, комбайни, сільськогосподарські машини і обладнання), предмети праці (мінеральні добрива, хімічні меліоратори, пестициди і гербіциди, пально-мастильні та інші матеріали) змусило господарства перейти від інтенсивного до  екстенсивного шляху розвитку сільського господарства,  скоротити виробництво,  фондо-,  матеріало-,  енерго-  і трудомістких видів продукції, переспеціалізовувати господарства на ті види, які в економічній ситуації, що складалася обходяться найдешевше. Це створило загрозу продовольчій безпеці держави.

Скорочення виробництва сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів, значне підвищення цін на них і зменшення купівельної спроможності населення стимулювало велику експансію зарубіжних країн на українські продовольчі ринки. Це ще більше ускладнило економічну ситуацію в аграрному секторі економіки.

Україна змушена була розробити науково-аграрну політику, яка мала бути спрямована на реформування колгоспів і радгоспів, роздержавлення землі, майна і нерухомості, розвиток різних форм власності. Йшлося про розширення товарно-грошових відносин, перехід до ринкової економіки, надання повної самостійності господарствам, удосконалення системи економічних відносин між ними, розвиток агропромислової інтеграції, вертикальної і горизонтальної кооперації, комплексування і комбінування виробництва, формування різних інтеграційних утворень, удосконалення територіальної організації агропромислового виробництва, формування зон і районів товарного виробництва основних видів сільськогосподарської продукції і максимальне насичення ринку вітчизняними продовольчими товарами.

Головне завдання структурної перебудови агропромислового комплексу і реформування агропромислового сектора економіки полягало в створенні сприятливого економічного середовища для його прискореного розвитку. Удосконалення інвестиційної, фінансово-кредитної, цінової, рентної, протекціоністської, митної і страхової політики мало на меті створити максимально сприятливі в економіці умови для розширеного відтворення в аграрному секторі економіки.

Вже багато років аграрний сектор економіки розвивається в умовах самостійності нашої держави. За цей час розроблено цілий комплекс законів, спрямованих на його дальший розвиток. Роздержавлення землі, майна і нерухомості, реформування колгоспів і радгоспів, розвиток нових форм господарювання та інші заходи, спрямовані на розвиток аграрного сектора економіки, дали як негативний, так і позитивний наслідки. Завдання аграрної науки, всіх економістів-аграрників і працівників аграрного сектора економіки в тому, щоб на основі вивчення законів і закономірностей ринкової економіки, особливостей розвитку сільського господарства в її умовах обґрунтувати основні шляхи дальшого розвитку агропромислового комплексу, знайти шляхи, резерви і можливості прискореного розвитку всіх його галузей, окремих підприємств і господарств. Певну допомогу у вивченні особливостей розвитку аграрної економіки може надати запропонована книга "Аграрна економіка і ринок". Вона розрахована на студентів і викладачів економічних факультетів вищих учбових закладів та аграрних університетів України, широкого кола спеціалістів сільського господарства.