Вступ

Реформування економіки України стосуються всіх без виключення галузей народного господарства. Її розбудова вимагає активного включення у міжнародний поділ праці, світогосподарські зв'язки. Здійснення реформ відкрило нові можливості для розвитку такої галузі як міжнародний туризм. З прийняттям в вересні 1995 року Закону "Про туризм", держава зобов'язалась створити сприятливі умовидля туристичної діяльності і таким, чином подолати кризову ситуацію, в якій опинився туризм нашої країни на початку 90-х років.

Дані експертних оцінок свідчать, що за 1990-1993 р.р.Україна втратила 80% обсягу в'їздного туризму і фактично перетворилась на країну виїздного туризму в усіх його формах.

Приймаючи щорічно близько 250 тис. іноземних туристів, наша держава отримувала надходження до бюджету близько 1% експортної виручки в загальному обсязі торгівлі, в той час як в інших країнах світу це складало 10-36%.

Починаючи з 1992 року в туристичній індустрії почався процес децентралізації і приватизації через оренду і акціовування; почали з’являтись приватні туристичні фірми, діяльність яких йшла в напрямку розвитку виїздного туризму. Після розпаду СРСР, коли розвиток туристичної галузі і особливо міжнародного туризму, був централізований, перед Україною постали питання економічного налагодження міжнародних зв'язків і розвитку туристичвої інфраструктури.

Вперше, Україна заявила про себе, як самостійного партнера на ринку туризму на Варшавському туристичному ярмарку і турсалоні в Познані в 1993 р. В цьому році нею було заключено більш як 300 контрактів, переважно по прийому туристів в країні. Основою відродження галузі стали створення Держкомітету по туризму, розробка законодавчих актів, регулюючих туристичну діяльність, ліцензування підприємств, установ, фірм і компаній сфери туризму. В 1994 році почалася атестація готельно-туристнчних підприємств, організовано перший в Україні Міжнародний турсалон "Україна - 94". В його роботі прийняли участь 79 фірм із 26 країн Європи, Азії, Африки, Північної Америки, а також 226 вітчизняних фірм.

Звичайно, всі ці заходи сприяли підйому сфери туризму в Україні і вже в 1994 р. кількість приїхавших в нашу країну туристів в чотири рази перевищила рівень 1992 р. Але, туристичні ресурси сьогодні використовуються далеко не в повному обсязі.

Дослідження науковців свідчать про те, що одночасна ємність природних ресурсів України з врахуванням можливого навантаження та екологічних вимог складає близько 50 млн. чоловік, в той час як рівень використання внутрішніх рекреаційних ресурсів України фактично дорівнює 7-9%.

Світовий досвід показує, що індустрію туризму можливо розвивати і в період економічних криз, так як витрати на створення одного робочого місця тут в 20 разів менші, ніж у промисловості, а оборотність інвестиційного капіталу в 4,2 рази вища, ніж в інших галузях господарства. Прикладом тут можуть бути такі країни, як Аргентина, Бразилія, Мексика, Єгипет, Тунис, Перу та інші.

В більшості країн Європи доля туризму в валовому національному продукті займає досить вагому частку: в Іспанії - 4,3%, в Греції - 6,4%, країнах Центральної та Східної Європи більш 7%, Республіці Кіпр - 25%,тощо. В ВНП України, ця частка складає менше 1%. Співвідношення між іноземними туристами і туристами, які від'їжджають з України складає 1:10, в той час, як для позитивного впливу його повинно бути 1:3.

Виходячи з цього, автори поставили за мету вивчити і проаналізувати сучасний стан функціонування і розвитку міжнародного туризму в Україні, визначити основні фактори, що формують попит і пропозицію на туристичному ринку, розробити економіко-математичні моделі для оптимізації його розвитку. За основу прийнято Карпатський регіон, де проживає 6,5 млн. чол. В структурі рекреаційного комплексу цього регіону значне місце займає туристична індустрія. Основу її розвитку складає природно-ресурсна база, історико-культурний потенціал та наявна матеріально-технічна інфраструктура.

Автори висловлюють щиру подяку академіку Української економічної академії наук та Української екологічної академії наук Євдокименко В. К. та чл.-кореспонденту Національної академії наук України, докт. екон. наук, проф. Долішньому М. І., за допомогу і поради при підготовці даної роботи, що сприяло значному покращенню її змісту та методології викладання.