Вступ

Сучасний рівень планетарної цивілізації визначається стрімким зростанням ролі інформації в суспільних відно­синах. Каталізатором у цьому процесі є можливості засобів комунікації між людьми на основі досягнень науково-тех­нічного прогресу (НТП), що постійно зростають. Важко уявити сьогоднішнє суспільство без радіо, телебачення, те­лефону, телексу, телеграфу, комп'ютерних мереж тощо

Останнім часом спостерігається тенденція до інтеграції названих засобів інформації в нових здобутках НТП, у га­лузі інформатики — комп'ютерній техніці та заснованих на ній новітніх інформаційних технологіях. Ці технології дають можливість забезпечити миттєву передачу інфор­мації на великі відстані в глобальному масштабі. Завдяки цьому виникає можливість миттєво і щодо широкого кола осіб здійснювати вплив на суспільні відносини.

У сучасному суспільствознавстві (соціології, соціальній філософії, теорії управління соціальними системами тощо) активно проводиться теоретичне обґрунтування такого сис­темоутворюючого суспільного явища, як інформатизація.

Провідне місце в інформатизації посідає комп'ютериза­ція — впровадження електронно-обчислювальної техніки і базованих на ній інформаційних технологій у різні сфери суспільного життя: економіку, соціальне управління, гос­подарську діяльність тощо.

У зв'язку із зазначеним у зарубіжній та вітчизняній літературі все частіше вживають означені категорії "інфор­маційне суспільство", "інформаційна цивілізація", "кібер-простір", "комп'ютерний інформаційний світ" тощо. У різ­них інтерпретаціях, у різних авторів сутність названих категорій зводиться до пояснення впливу і ролі інформації як продукту праці, одного з провідних рушійних факторів соціального життя, що інтенсифікується через вплив сучас­них технологій.

З метою упорядкування суспільних відносин, пов'яза­них з інформацією, їх суспільнокорисної спрямованості, а також подолання наявних і можливих негативних соціаль­них явищ відповідно формуються суспільні норми поведін­ки сторін цих відносин.

У міру розвитку соціальних інформаційних відносин збільшується кількість норм регулювання їх та зростає вплив на різні рівні суспільства: людину, окремі спільноти, державу, суспільство в цілому. За певних обставин ці нор­ми набувають соціальної значущості та переходять у статус публічного, державного права. Набуваючи глобального поширення, публічні нормі окремих країн через транскор­донні інституції отримують статус міжнародних норм.

Сьогодні в Україні настав час формування нового пуб­лічно-правового та наукового юридичного феномену — інформаційного права. Об'єктивність і закономірність його існування активно обґрунтовуються в дискусіях, теоріях юридичної науки. Аналогічна тенденція спостерігається також в інших країнах.

Зокрема, слід зазначити активне формування інформа­ційного права у наших близьких сусідів — у Російській Федерації. Там інформаційне право вже введено в номенк­латуру юридичних наук та навчальних дисциплін у вищих навчальних закладах для підготовки фахівців різної спе­ціалізації, зокрема технічної та юридичної. Це сприяло підго­товці низки навчальних посібників, монографій, підруч­ників. Серед них можна виділити такі масові видання: Копылов В А. Информационное право: Учеб. пособие. — М.: Юристъ, 1997. — 472 с.; Копылов В А. Информационное право: Учебник. — М.: Юристъ, 2002. — 512 с.; Россо-лов М.М. Информационное право: Учеб. пособие. — М.: Юристъ, 1999. — 400 с.

Окремі аспекти та провідні інститути інформаційного права розкрито в працях інших російських дослідників: Агапон А.Б. Основы государственного управления в сфере информатизации в Российской Федерации. — М.: Юристъ, 1997. — 344 с.; Гаврилов ОА. Курс правовой информати­ки: Учеб. для вузов. — М.: НОРМА-М, 2000. — 432 с.

В українському національному праві системоутворюю­чим фактором і поштовхом до виникнення і формування інформаційного права як інституції публічного (держав­ного) права можна вважати прийнятий 2 жовтня 1992 р. Закон України "Про інформацію".

Подальший розвиток регулювання інформаційних від­носин у публічному (державному) праві набув відображен­ня в прийнятих нових законах України.

Сучасну систему законодавства України про соціальні інформаційні відносини утворюють: основа — Конститу­ція України; закони України: "Про інформацію", "Про дер­жавну таємницю", "Про науково-технічну інформацію", "Про телебачення і радіомовлення", "Про державну стати­стику", "Про авторське право і суміжні права", "Про за­хист інформації в автоматизованих системах", "Про Націо­нальну програму інформатизації" та інші законодавчі акти щодо окремих галузей, суспільних відносин; міжнародні договори, ратифіковані Україною. Розвиток цього законодавства в основному відповідає принципам і нормам міжна­родного права.

Мета навчального посібника "Інформаційне право" по­лягає в тому, щоб допомогти тим, хто її вивчає, зорієнту­ватися в новаціях юридичної науки, практики і теорії щодо правового регулювання суспільних інформаційних відно­син в Україні.

Завдання навчального курсу:

1. Теоретичне визначення в основах системи правового регулювання соціальних інформаційних відносин.

2. Визначення в понятійному апараті та природі інформа­ційного права його зв'язку з іншими традиційними ін­ститутами і галузями права.

3. Формування у студентів навичок щодо застосування норм інформаційного права у майбутній практичній діяльності.

Концепція навчального курсу ґрунтується на науковій доктрині, згідно з якою виокремлюється як система права міжгалузевий комплексний інститут у традиційних галу­зях публічного права України: конституційного, адмініст­ративного, цивільного, трудового та кримінального.

Структуру навчального курсу "Інформаційне право" ви­значено в змісті програми, що покладена в основу тематич­ного плану.

У пропонованій роботі висвітлюються теоретичні погля­ди авторів щодо сутності інформаційного права та інфор­маційного законодавства як соціальної та юридичної кате­горії, структури його як науки та навчальної дисципліни.