Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Трудовий потенціал потребує точного вживання понять і категорій. З цією метою і даються основні поняття та економічні категорії. Цю частину посібника складено на підставі формулювань законів України, міжнародних трудових норм, економічних, енциклопедичних і тлумачних словників, а також понять, які вживаються у сучасній спеціальній літературі і науково обґрунтовані.

 

Адміністративні методи державного регулювання економіки — це інструменти прямого впливу держави на діяльність суб’єктів ринку. Основними інструментами адміністративного регулювання є ліцензії, квоти, санкції, норми, стандарти, державні замовлення, ціни тощо.

Атестація — це процедура встановлення відповідності працівника посаді, яку він обіймає.

Активна політика на ринку праці — це спрямування дій на підвищення конкурентоспроможності робочої сили і розширення сфери докладання праці з метою запобігання безробіттю та збільшення чисельності зайнятих. А.п. на р.п. реалізується за допомогою активних заходів.

Активні заходи на ринку праці — це заходи, спрямовані на створення умов для повної продуктивної зайнятості економічно активного населення, які безпосередньо впливають на регулювання попиту і пропозиції робочої сили.

Баланс робочого часу — система показників, які характеризують ресурси робочого часу працюючих, їх розподіл за видами витрат і використання; складається з метою виявлення резервів зростання продуктивності праці за рахунок раціональнішого використання робочого часу і визначення чисельності робітників. Розраховується Б.р.ч. переважно на одного середньоспискового робітника.

Безробітні — працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку чи інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підхожої роботи.

Безробітні у визначенні МОП — особи віком 15—70 років (зареєстровані та незареєстровані у службі зайнятості), які одночасно задовольняють три умови: не мали роботи (прибуткового заняття), шукали роботу або намагались організувати власну справу на обстежуваному тижні; готові розпочати роботу протягом наступних двох тижнів.

Безробіття — це незайнятість певної частини економічно активного населення внаслідок впливу об’єктивних процесів, притаманних ринковій економіці: нерівномірності розвитку продуктивних сил, циклічності розвитку економіки, суперечливості характеру НТП, високих темпів модернізації виробництва тощо.

Безробіття вимушене — наявність безробітних, викликана незалежними від індивіда, об’єктивними причинами (економічними циклами, структурними зрушеннями в економіці та виробництві, зниженням обсягів виробництва, технічним прогресом, конверсією, сезонністю робіт, інституціональними причинами, регіональними особливостями тощо).

Безробіття добровільне — безробіття, що настає внаслідок звільнення працівника за власним бажанням або небажанням особи працювати через наявність нетрудових доходів чи з інших особистих причин.

Безробіття економічне — наявність безробітних, викликана кон’юнк­турою ринку, поразкою частини товаровиробників у конкурентній боротьбі.

Безробіття застійне — включає стійкий прошарок безробітних громадян, таких як жебраки, «бомжі», бродяги.

Безробіття інституціональне — породжується правовими нормами, прийнятими в країні, які негативно впливають на попит і пропозицію робочої сили. Такими нормами можуть бути занадто високі мінімальна заробітна плата і допомога з безробіття, високі податки та ін.

Безробіття масове — безробіття у період циклічного спаду.

Безробіття природне — об’єктивно необхідний рівень безробіття, який зберігається в умовах рівноважного ринку праці.

Безробіття приховане — це внутрішньофірмове безробіття, тобто така кількість працівників, яка стала зайвою у зв’язку зі структурними, технологічними, організаційними змінами виробництва, але формально продовжує перебувати у складі підприємства.

Безробіття структурне — є наслідком структурних зрушень в економіці, які знецінюють рівень кваліфікації деяких категорій робочої сили.

Безробіття регіональне — це безробіття, викликане різними причинами, притаманними даному регіону.

Безробіття фрикційне — короткотерміновий період незайнятості, який необхідний для пошуку нового місця роботи, яка відповідала б кваліфікації працівника або іншим його потребам. Це може бути також короткий відтинок часу, потрібний особі для переходу чи переїзду з одного місця роботи до другого за попередньою домовленістю.

Безробіття хронічне — виникає з масовим безробіттям, коли створення нових робочих місць тривалий час і значно відстає від зростання чисельності найманих працівників.

Безробіття циклічне — є наслідком падіння економічного циклу, яке призводить до зниження виробництва та вивільнення працівників.

Бюджет сімейний — співвідношення фактичних доходів і витрат сім’ї за добу, тиждень, місяць або рік, яке характеризує її ступінь достатку.

Безробіття часткове — вимушене тимчасове скорочення нормальної або встановленої законодавством України тривалості робочого часу, перерва в одержанні заробітку чи скорочення його розміру через тимчасове припинення виробництва без припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного характеру.

Валовий внутрішній продукт — сукупна ринкова вартість усього обсягу вироблених товарів та здійснення послуг в країні за певний період.

Валовий національний дохід — загальний обсяг первинних доходів у країні за певний період.

Вартість робочої сили в Україні визначається розміром фактичних видатків наймача на утримання робочої сили.

Виробіток — прямий показник продуктивності праці, який визначається кількістю виробленої продукції (робіт, послуг) за одиницю часу.

Види підприємств — в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства; господарське товариство; підприємство, яке засноване на власності об’єднання громадян; комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади; державне підприємство, засноване на державній власності.

Виконавці господарсько-трудових інтересів — органи трьох гілок влади — законодавчої, виконавчої і судової, побудовані за ієрархічним принципом, які покликані запроваджувати в життя програму державної економічної політики.

Виразники господарсько-трудових інтересів — профспілки, стра­йкоми, асоціації, спілки роботодавців, фермерів, банківських установ і т. ін., об’єднання носіїв господарсько-трудових інтересів.

Відтворення населення — безпосередній, постійно відтворюваний процес зміни поколінь через народжуваність і смерть.

Гендерний розвиток — процес зменшення гендерної нерівності й подолання гендерної дискримінації у суспільстві.

Глобалізація — категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою і яка виходить за межі державних кордонів та з 60-х років ХХ століття набуває форм постійного переплетення національних економік, що неухильно зростає.

Гнучкі форми зайнятості — надання найманому працівникові можливостей вибору між вільним і робочим часом як за кількістю часу, так і за режимом його використання. Г.ф.з. можуть застосовуватися тільки на тих підприємствах (організаціях), на яких дозволяє це зробити організаційно-технічний процес виробництва і стан виробничих відносин.

Господарська діяльність — будь-яка діяльність, зокрема підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

Громадяни похилого віку — це чоловіки у віці 60 років і жінки у віці 55 років і старше, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року.

Громадянське суспільство — суспільство, основою якою є політична рівність, громадянська спільність і юридична свобода.

Держава загального добробуту — невід’ємний компонент реальних змішаних суспільно-економічних систем відкритого суспільства, які складаються у розвинутих країнах. Д.з.д. означає реалізацію соціальної орієнтації сучасної ринкової економіки при застосуванні державної політики доходів, зайнятості і цін, використання прямих і непрямих регуляторів соціальних процесів, коли здійснюється програма розвитку різних галузей соціальної інфраструктури в галузях науки, культури, освіти, охорони здоров’я.

Держава соціального добробуту — див. Держава загального добробуту.

Державне регулювання зайнятості населення — цілеспрямований вплив державних органів на співвідношення попиту і пропозиції робочої сили в країні у цілому або в окремій місцевості за допомогою економічних, правових, адміністративно-організаційних заходів з метою запобігання поширенню безробіття чи його скороченню та забезпечення максимальної продуктивної зайнятості економічно активного населення.

Державний бюджет — централізований фонд грошових коштів держави.

Децільний коефіцієнт диференціації доходів — співвідношення середньодушових доходів 10 %-ти найбільш та найменш забезпеченого населення.

Диверсифікація — розширення номенклатури продукції, що її виробляють окремі фірми. Д. існує у двох основних формах: 1) розширення асортименту товарів, організація випуску нових видів продукції в межах «власної» галузі; 2) вихід за межі основного бізнесу, проникнення в нові галузі та сфери.

Дивіденд — дохід за акціями, який сплачується акціонерам залежно від наявності і розміру прибутку, що його отримує акціонерне товариство.

Дискримінація на ринку праці — ситуація, за якої роботодавці не бажають брати на роботу представників якої-небудь групи громадян (національної, расової, релігійної, молоді, жінок та ін.) на умовах оплати праці, еквівалентних рівню оплати бажаних груп. Дискримінація з будь-яких ознак заборонена Конституцією України (стаття 24).

Диференціація доходів населення — розмах коливань доходів населення, який характеризує різницю в його матеріальному становищі. Ці різниці слугують основою для розподілу населення по групах залежно від средньодушових грошових доходів.

Добробут населення — характеристика соціально-економічних умов життя і задоволення потреб населення. Оскільки результати економічної діяльності реалізуються у соціальній сфері, Д.н. залежить від суспільного виробництва, його структурних пропорцій, стану соціальної сфери. Узагальнюючий показник Д.н. — рівень реальних доходів населення.

Дохід — 1) грошові або інші цінності, отримані внаслідок якоїсь діяльності; 2) результат виробничо-господарської діяльності, отриманий як різниця між вартістю реалізованої продукції і послуг та здійсненими витратами; 3) виплачувані власникам дивіденди чи відсотки, виражені у процентах поточної ціни цінних паперів, пенсії, допомоги.

Дохід населення — матеріальні кошти, які отримує населення для здійснення своїх потреб. Основними джерелами отримання доходів є: заробітна плата робітників і службовців, оплата праці в КСП, виплати і пільги з громадських фондів споживання (пенсії, стипендії допомоги і т. ін.) у селян важливе джерело доходів — особисте підсобне господарство.

Доходи нетрудові — надходження від власності, відсотків заощаджень, виграшів, спадщини, дивіденди тощо, а також від діяльності, яка здійснюється з відхиленням від норм права й моралі.

Доходи номінальні — величина нарахованих виплат і натуральних видач.

Доходи реальні — величина номінального доходу, скорегована на зміну цін на товари і тарифів на послуги.

Доходи трудові — доходи, отримані внаслідок трудової діяльності як найманим працівником, так і громадянином від індивідуальної або сімейної трудової діяльності.

Економіка відкрита — економічна система, зорієнтована на максимальну участь у світових господарських зв’язках і в міжнародному розподілі праці.

Економіка закрита — незалежна господарська система з обмеженими зовнішньоекономічними зв’язками, здатна забезпечити себе всім необхідним самостійно, яка прагне до ізоляціонізму.

Економіка змішана — економічна система, яка виникає в розвинутих країнах Заходу на стадії переходу до постіндустріального суспільства. Каркас повнокровного ринкового господарства, який склався, утво­рює приватна власність, яка є гарантом свобод особистості і її прав, зокрема економічних. Через значну еволюцію, приватна власність дедалі більше перетворюється з індивідуальної в різні форми асоційованої власності.

Економіка ринкова — це форма економічної організації, за якої координація дій здійснюється на підставі взаємодії на ринках вільних виробників і вільних індивідуальних споживачів.

Економіка «тіньова» — 1) неконтрольоване державою виробництво, розподіл, обмін і споживання товарно-матеріальних цінностей та послуг; 2) приховані від органів державного управління незаконні соціально-економічні відносини між окремими громадянами, соціальними групами стосовно використання державної, приватної та ін. видів власності в корисливих особистих та групових інтересах.

Економічна активність — це міра економічної діяльності, спрямованої на реалізацію внутрішнього та зовнішнього потенціалу людини задля досягнення економічних результатів та задоволення суспільних і власних потреб.

Економічні критерії ефективності — зростання продуктивності праці (головний критерій) і приріст національного доходу (ВВП, ВНП), економія живої та уречевленої праці.

Економічні методи управління трудовим потенціалом — застосування економічних механізмів, які заохочують спрямування діяльності в галузі управління трудовим потенціалом в необхідному напрямку для підвищення ефективності використання трудового потенціалу.

Економічно доцільні робочі місця — це робочі місця, які дозволяють досягти високої продуктивності праці та мати добрий заробіток працівникові.

Економічне робоче місце — сукупність матеріально-речовинних, економічних і соціальних умов, які забезпечують зайнятість одного працівника, і розглядається безвідповідно до фізичного робочого місця.

Ефективність господарювання — комплексне відображення кінцевих результатів використання всіх видів ресурсів — праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації за певний проміжок часу.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття — система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Зайняте населення — це громадяни України, які проживають на території держави на законних підставах і: працюють за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном; самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени коопе­ративів, фермери та члени їхніх сімей, що беруть участь у виробництві; обрані, призначені чи затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об’єднаннях; проходять службу у Збройних Силах України, Службі безпеки України, прикордонних війсь­ках України, військах внутрішньої та конвойної охорони і цивільної обо­рони України, органах внутрішніх справ України, інших військових фор­муваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу; проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва та навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах.

Зайняті економічною діяльністю — особи, які беруть участь у виробництві благ та різного роду послуг і у зв’язку з цим вступають у відносини з іншими особами, групами осіб або товариствами з приводу своїх доходів.

Зайнятість — це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням осо­бистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.

Зайнятість вторинна — це додаткова зайнятість громадян на іншому підприємстві (організації, установі) або в нерегламентованій діяльності з метою збільшення особистого доходу.

Зайнятість глобальна — це врахування всіх видів корисної діяльності як у суспільному виробництві, так і поза ним (догляд дітей і хворих, зайнятість у домогосподарстві тощо).

Зайнятість ефективна — це використання робочої сили максималь­но можливої кількості, коли досягається найбільший матеріальний ре­зультат.

Зайнятість нелегальна — зайнятість без укладання письмового трудового договору, яка має за мету приховати деякі види діяльності, заборонені законом, або незаконне найняття і надмірну експлуатацію робочої сили.

Зайнятість нерегламентована — це нерегламентована державними нормативними актами діяльність громадян (не заборонені види), яка виключена з офіційної сфери соціально-трудових відносин, тобто здійснюється без укладання трудового договору, не враховується державною статистикою і з якої не сплачуються податки.

Зайнятість нестандартна — зайнятість громадян, яка не має певних стандартів і повної регламентації (тимчасова і сезонна З., самозайнятість громадян, робота за тимчасовими контрактами, надомна праця тощо).

Зайнятість неформальна — див. Зайнятість нерегламентована.

Зайнятість неповна — праця громадян неповний робочий день (тиждень) за їх бажанням.

Зайнятість неповна вимушена — зайнятість громадян неповний робочий день, тиждень, місяць, рік через організаційно-економічні чи технологічні виробничі причини.

Зайнятість непродуктивна — зайнятість, яка не відповідає критеріям продуктивної зайнятості (випуск бракової або неліквідної продукції, нерегламентована, нелегальна зайнятість тощо).

Зайнятість раціональна — відношення величини продуктивної зайнятості до величини суспільно-корисної зайнятості.

Зайнятість повна в макроекономічному аспекті — це така З., за якої пропозиція робочої сили цілковито покривається попитом з боку суспільного виробництва, тобто використовуються всі трудові ресурси. З.п. ніколи не може бути стовідсотковою через наявність природної норми безробіття.

Зайнятість продуктивна — діяльність громадян, котра за рахунок корисної і високопродуктивної праці створює необхідні для розвитку суспільства ресурси і дає працівникові дохід, не менший, ніж потрібно для відтворення його фізичних, інтелектуальних і професійних якостей, тобто, як мінімум, дає можливість простого відтворення робочої сили.

Зайнятість суспільно корисна — визначається зайнятістю у суспільному виробництві, на військовій службі у будь-яких законних військових формуваннях, на державній службі, в науці, культурі, освіті, на денних відділеннях військових і цивільних навчальних закладів (у працездатному віці), у підсобному і домашньому господарстві, доглядом дітей та хворих.

Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, в грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган сплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір З.п. залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Заробітна плата додаткова — винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці.

Заробітна плата жорстка — заробітна плата, яка не змінюється, як реакція на зміну ціни на кінцеву продукцію та послуги. Жорсткість визначається системою контрактів, якими закріплюється обсяг (сума) зарплати.

Заробітна плата мінімальна — рівень зарплати працівника некваліфікованої праці. Установлюється державою в законодавчому порядку, а також на підставі угод між підприємцями і профспілками.

Заробітна плата номінальна — абсолютна сума грошей (виплат), яку працівник отримує за певний період.

Заробітна плата основна — винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (часу, виробітку, обслуговування, за посадові обов’язки). З.п.о. встановлюється у формі тарифних ставок і відрядних розцінок, посадових окладів.

Заробітна плата реальна — купівельна спроможність номінальної заробітної плати.

Заробітна плата середня — з.п., яка обчислюється в середньому на одиницю відпрацьованого часу або на одного працівника. Обчислюється на основі фондів зарплати (часового, денного, повного).

Здоров’я — стан фізичного, фізіологічного, психічного та соціального самопочуття — є однією з основних характеристик якості робочої сили. З. відображає біологічний та соціальний стан людини.

Індивід — характеристика людини як одиничної природної істоти, результату біологічного розвитку, що володіє єдністю вродженого і надбаного, носія індивідуальних природних рис (задатків). Найзагальніші характеристики І. — цілісність психофізіологічної організації, усталеність у взаємодії із зовнішнім світом, активність.

Інтенсивний аспект економічної активності виявляється в реалізації інтелектуального та фізичного потенціалу робочої сили у процесі економічної діяльності. Кількісний результат економічної активності населення виражається в досягнутому рівні продуктивності праці, обсягу виконаної роботи протягом одиниці часу, в обсязі валового внутрішнього продукту, національного доходу.

Інтенсивність праці — кількість праці, яка витрачається протягом відтинку часу і вимірюється витратами фізичної, розумової і нервової енергії.

Інфраструктура соціальна — група галузей, які забезпечують процес відтворення матеріальних благ (послуг) та нормальні умови життя населення, — будівництво та експлуатація об’єктів житлового і соціально-культурного призначення, роздрібна торгівля, громадське харчування, охорона здоров’я, освіта тощо. І.с. не створює матеріальних благ безпосередньо, але без неї процес виробництва або незавершений, або взагалі неможливий.

Інфраструктура ринку праці — сукупність суб’єктів, що забезпечують безперервне функціонування механізму ринку праці за рахунок реалізації організаційних, фінансових, правових, інформаційних та науково-методичних заходів. До І.р.п. належать: система Державної служби зайнятості, комерційні біржі праці, центри професійної орієнтації і професійної підготовки кадрів, різні благодійні фонди, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та ін.

Кадри — основний (штатний) склад працівників підприємства, уста­нови, організації.

Категорії економічні — важливіші поняття економічної науки, які відображають сутність економічних процесів і явищ. Наприклад, праця, ціна, відсоток і т. ін.

Кваліфікація — рівень знань і трудових навичок, необхідний для виконання робіт певної складності представником якоїсь професії, спеціальності.

Коефіцієнт Джині — коефіцієнт, підрахунок якого визначає стан розподілу доходів населення або працівників певної економіки за аналізований період.

Колективний договір, угода — це прийняття сторонами зобов’я­зань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-вироб­ничих відносин та узгодження інтересів трудящих, власників або уповноважених ними органів. Колективний договір укладається на підприємствах, установах, в організаціях, незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю та мають права юри­дичної особи. Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою) з однієї сторони та однією чи кількома профспілковими або іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів — представниками працівників, обраними й уповноваженими трудовим ко­лективом.

Колективний трудовий спір (конфлікт) — це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного договору, угоди; невиконання чи зміни колективного договору або окремих його положень; невиконання вимог законодавства про працю.

Конкурентоспроможність — властивість товару, послуги, суб’єкта ринкових відносин виступати на ринку нарівні з присутніми там аналогічними товарами, послугами або конкуруючими суб’єктами ринкових відносин.

Кон’юнктура ринку праці — стан ринку праці, який характеризується збігом обставин, сукупністю умов і факторів, які окремо та у взаємозв’язку характеризують стан ринку праці та кількісно і якісно впливають на співвідношення попиту і пропозиції робочої сили.

Крива Лоренца — крива, яка дає змогу підрахувати розподіл населення або працівників якоїсь економіки за доходами.

Критерії ефективності — головні характерні ознаки для пізнання та оцінки результатів використання ресурсів (господарювання). Вони бувають економічні та соціальні.

 

Людський капітал — це сформований і розвинутий у результаті інвестицій та накопичений людиною певний запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері економічної діяльності, сприяє зростанню продуктивності праці і завдяки цьому впливає на зростання доходів свого власника, прибутку підприємства та національного доходу.

Людський потенціал — міра втілення у людині здібностей, таланту, рівня освіти, кваліфікації та їх здатність приносити дохід. Світовий банк включає в це поняття також стан здоров’я та якість харчування, ООН — освіту, професійний досвід, фізичний стан, здатність до виживання, інші характеристики, що забезпечують продуктивність і самозабезпеченість людей.

Людські ресурси — вся сукупність людей з їхніми фізичними і розумовими здібностями та відповідним трудовим потенціалом. Залежно від охоплюваної території і виконуваних завдань щодо управління Л.р. можуть розглядатися: як населення у цілому, як трудові ресурси і як персонал.

Людський розвиток — процес розширення свободи вибору людини та досягнутий рівень добробуту людей. Сталий Л.р. ґрунтується на справедливості у межах одного й кількох поколінь і дає змогу нинішнім та майбутнім поколінням якнайкраще використовувати свої потенційні здібності в економічній, політичній, соціальній та культурних сферах.

 

Марґінал — той, хто перебуває на межі двох середовищ; людина, яка за своїм становищем опинилась поза певним соціальним прошарком, групою.

Маржиналізм — економічна теорія, що об’єднує економічні процеси та явища виходячи з граничних, прирістних величин і станів. М. оперує такими поняттями, як гранична продуктивність, граничні витрати, гранична корисність, виходячи із закону убування граничної корисності, продуктивності і дохідності та закону попиту і пропозиції.

Методи управління — способи впливу суб’єкта управління на колективи й окремих працівників для досягнення поставленої мети. Розрізняють методи управління та методи процесів управління. М.у. характеризують закінчений акт впливу на об’єкт управління; за допомогою методів процесу управління виконуються лише окремі роботи.

Механізм мотивації економічної активності населення — комплекс економічних, правових, адміністративних методів, які спонукають до економічної активності.

Міграція населення — переміщення людей через кордони тих чи інших територій на постійне чи тимчасове місце проживання.

Міграція робочої сили — переміщення, переселення працездатного населення, викликане причинами економічного характеру. Залежно від того, чи перетинаються при цьому кордони країни, розрізняють міграцію внутрішню та зовнішню. Внутрішня М. робочої сили (між регіонами країни, з села до міста і навпаки) має велике економічне значення, будучи формою перерозподілу трудових ресурсів, а також фактором зміни складу і розміщення населення. Зовнішня М. впливає на чисельність населення країни.

Міграція робочої сили організована — здійснюється за участю державних або громадських структур і з їх допомогою.

Міграція робочої сили неорганізована — відбувається власними силами мігрантів без матеріальної чи організованої допомоги будь-яких установ. М.р.с.н. має назву також індивідуальної або самостійної.

Міжнародні трудові норми — приймаються Міжнародною організацією праці у вигляді Конвенцій по всіх аспектах праці, зайнятості населення, безробіття, умов праці та її охорони, виробничого і навколишнього середовища; підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфі­кації працівників, соціального партнерства (трипартизму) тощо. Після ратифікації конкретною країною кожної Конвенції МОП вони стають для цієї країни обов’язковими.

Мінімум прожитковий — рівень доходів, який забезпечує придбання набору матеріальних благ і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини за певного рівня соціально-економічного розвитку країни і традиційних потреб населення; розрахований на душу населення та залежно від статі і віку. Життєво необхідний рівень споживання включає лише витрати на харчування, найнеобхідніші предмети санітарії і гігієни, комунальні послуги.

Мінімальний споживчий бюджет — вартість набору мінімальних благ і послуг, які не тільки відповідають прожитковому мінімуму, а й мають ширший асортимент. М.с.б. визначається по різних групах населення (залежно від статі, віку, характеру та інтенсивності праці) як вартісна оцінка натурального набору продуктів харчування, враховуючи дієтологічні обмеження; забезпечує мінімально необхідну кількість калорій, а також витрат на послуги, податки та обов’язкові платежі, виходячи з частки витрат на ці цілі в бюджетах малодохідних домашніх господарств. Розраховується на певний період (рік, місяць).

Модель ринку праці — суттєві якості ринку праці та задекларовані основні напрями і характеристики його розвитку.

Модель ринку праці ліберальна — їй притаманна яскраво виражена децентралізація, пов’язана з федеративним устроєм країни і відповідним існуванням у кожному суб’єкті федерації власного законодавства щодо зайнятості, допомоги безробітним, фондів страхування на випадок безробіття (внески підприємств і працівників до фондів суб’єк­тів федерації та федерального фонду диференційовані). Представники: США, Канада, Австралія.

Модель ринку праці патерналістська — головною ознакою її є опікування працедавця праценосієм. Найцілісніше М.р.п.п. реалізована в Японії, де її фундаментом став довічний найм, система якого передбачає гарантії зайнятості працівника до пенсійного віку, зростання усіх видів виплат відповідно до стажу роботи.

Модель ринку праці соціал-демократична — спирається на проведення державою активної політики на ринку праці. Еталоном М.р.п.с.-д., яку було сформовано на рубежі 40-50-х років Р. Мейднером і Г. Реном, є ринок праці Швеції. На підготовку та перепідготовку кадрів і на створення нових робочих місць Швеція витрачає більше коштів, ніж будь-яка країна ОЕСР, заощаджуючи кошти на соціальному відшкодуванні збитків своїх громадян унаслідок безробіття.

Мотивація економічної активності населення — процес свідомого вибору певної лінії поведінки з метою підвищення продуктивності праці зайнятого населення та підвищення активності безробітного у сфері пошуку роботи, започаткуванні власної справи та самозайнятості, підвищенні конкурентоспроможності (підвищення кваліфікації, здобуття нової професії) та територіальної, міжгалузевої мобільності тощо.

 

Населення — сукупність людей, які проживають на території континенту, країни або її частини, окремого регіону чи населеного пункту.

Населення відкрите — населення, чисельність якого змінюється не лише внаслідок народження та смерті людей, а й у результаті міграції.

Населення закрите — населення, яке не схильне до міграції і змінює свою чисельність лише внаслідок зміни різниці між народжуваністю і смертністю.

Носії господарсько-трудових інтересів — індивіди та соціальні групи, які відрізняються одне від одного за ознаками: майновою, за доходами, професіями, галузевими та регіональними інтересами. Це власники засобів виробництва (роботодавці) та власники робочої сили (наймані працівники).

 

Особи вільних професій — особи, професії яких не передбачають мінімального рівня заробітної плати і, як правило, оплати понаднормових годин роботи. До О.в.п. можна віднести керівників організацій, адміністративних працівників художників, композиторів, комівояжерів, та ін.

Особи невільних професій — особи, котрі займаються видами робіт, для яких передбачається визначання мінімальної заробітної плати і доплата за понаднормові години праці.

 

Партнерство соціальне — суспільна участь різних сторін у розробці та реалізації соціально-трудових договорів і угод на певний термін. П.с. може бути двостороннім (між підприємцями та профспілками) і тристроннім (між представниками уряду, підприємцями та профспілками).

Пасивна політика на ринку праці передбачає відповідальність дер­жави за становище найманих працівників і роботодавців на ринку праці. П.п. на р.п. здійснюється пасивними заходами. У цьому разі фор­мується так званий ринковий державний патерналізм.

Патерналізм — форма регулювання соціально-трудових відносин на рівні фірми, яка відображає ініціативу роботодавців у наданні працівникам певних благ (пільг, поліпшення умов праці і т. ін.) додатково до передбачених трудовим законодавством і колективним договором.

Перепідготовка робітників — це професійно-технічне навчання, спрямоване на оволодіння іншою професією робітниками, які здобули первинну професійну підготовку.

Персонал — особовий склад установи, організації, підприємства, фір­ми, компанії або частина цього складу. П. поділяють за ознаками виконуваної роботи.

Перше робоче місце — місце роботи молодих громадян після закінчення будь-якого навчального закладу чи припинення навчання в ньому, завершення професійної підготовки та перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової служби або альтернативної (невійськової) служби. Держава забезпечує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення чи припинення навчання у загальноосвітніх, професійно-техніч­них і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки та перепідготовки, а також по звільненні зі строкової військової чи альтернативної служби. Дворічний термін першого робочого місця обчислюється з урахуванням часу роботи молодого громадянина до призову на строкову службу.

Підприємець — фізична особа, яка пройшла державну реєстрацію як підприємець і яка самостійно та на власний ризик здійснює активну економічну діяльність, відкривши якесь підприємство, окрім селянського (фермерського) господарства.

Підходяща робота — для громадян, які втратили роботу та заробіток (трудовий дохід) і звернулися по сприяння у працевлаштуванні до Державної служби зайнятості, підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника та надається в тій самій місцевості, де він проживає. Заробітна плата має відповідати рівню, який особа мала на попередній роботі з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідної області за минулий місяць. Коли пропонують підходящу роботу, враховується трудовий стаж громадянина за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, дос­від, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття. Для громадян, які уперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки, чи оплачувана праця (включаючи роботу тимчасового характеру), яка не потребує професійної підготовки, а для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, — робота за спеціальністю, що потребує попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі неможливості її надати — інша оплачувана праця за спорідненою професією (спеціальністю). Для громадян, які працювали не за професією (спеціальністю) понад шість місяців, підхожою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем праці, а робота за основною професією (спеціальністю) може бути підхожою за умови попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації з урахуванням потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).

Пізнавально-творча активність — виявляється у підвищенні загальноосвітнього та кваліфікаційного рівнів. Це постійний пошук нових постановок завдань, рішень оволодіння передовими засобами та методами праці, внесення до трудового процесу нових, прогресивних елементів, які раніше не використовувалися, участь у раціоналізаторстві та винахідництві тощо.

Політика економічна — система економічних заходів держави. Зміст П.е., її цілі та засоби визначаються характером суспільного ладу, внутрішніми й міжнародними умовами розвитку країни.

Політика соціальна — частина загальної державної політики, пов’язаної з впливом на умови життя населення, його основних прошарків, груп і категорій. Включає розділи: політика регулювання доходів, зайнятості соціального забезпечення, політика у сферах освіти й охорони здоров’я, житлової та ін. П.с. зорієнтована на людину, захист її прав, передбачених міжнародним і національним законодавством. Мета П.с. — підтримка та розвиток людини як найвищої цінності будь-якого суспільства.

Попит на робочу силу — має два поняття: вузьке та широке. П.р.с. у вузькому понятті — кількісна платоспроможна пропозиція робочих місць; у широкому — є уся наявність робочих місць. І в першому, і в другому випадках це є сукупний попит на робочу силу, який визначає її сукупну потребу незалежно від якості робочих місць.

Попит робочої сили індивідуальний — платоспроможний попит конкретного підприємства на робочу силу конкретної якості, напр., верстатників-шліфувальників, бухгалтерів, водіїв вантажних автомобілів та ін.

Попит робочої сили сукупний — див. Попит на робочу силу.

Потенціал — наявні в економічного суб’єкта ресурси, їх оптимальна структура та вміння раціонально використовувати їх для досягнення поставленої мети.

Потенціал трудовий — наявна та можлива в майбутньому кількість і якість праці, яку має суспільство (трудовий колектив) за даного рівня розвитку науки й техніки, та яка визначається чисельністю працездатного населення, його професійно-освітнім рівнем.

Працездатність — здатність до праці, яка залежить від стану здоров’я працівника. Розрізняють П. загальну (здатність до виконання будь-якої роботи у звичайних умовах); професійну (здатність працівника працювати за певною професією, посадою у певних умовах; неповну (здатність працювати лише у полегшених умовах, напр., неповний робочому день).

Працівник — фізична особа, яка працює (на підставі трудового договору) на підприємстві, в установі чи організації або ж у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Праця наймана — робота найманого працівника, який працює за договором найму на підприємстві, власником якого він не є.

Продуктивність — використання усіх ресурсів, витрачених на виробництво продукції (послуг). До них належать ресурси землі, праці, капіталу.

Продуктивність праці — стан витрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, що вироблена протягом одиниці робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю виробленої продукції. Зростання П.п. означає збільшення обсягу продукції, виробленої про­тягом одиниці часу або яка визначається економією робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції.

Професійна спілка (профспілка) — добровільна неприбуткова громадська організація, яка об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їхньої професійної діяльності (навчання).

Професійно-технічна освіта — складова системи освіти України, спрямована на формування у громадян професійних знань, умінь, навичок, на розвиток духовності, культури, відповідного технічного, технологічного та екологічного мислення з метою створення умов для їхньої професійної діяльності. П.т.о. здобувається у професійно-технічних закладах і забезпечує первинну професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників.

Професія — вид трудової діяльності у системі суспільного поділу праці, який обумовлено сукупністю знань і трудових навичок, набутих працівником у результаті спеціального навчання чи практики.

Природна норма безробіття — це такий рівень безробіття, за якого будь-яке підвищення попиту на працю не призводить до скорочення чисельності безробітних.

Природний рівень безробіття — див. Природна норма безробіття.

Пропозиція робочої сили — має вузький смисл і широкий. Вузький — полягає в тому, що П.р.с. є кількісною пропозицією праці незайнятих і охочих трудитися працездатних осіб працездатного віку; у широкому смислі — загальна кількість робочої сили країни.

 

Ринок праці — це система суспільних відносин, пов’язана з купівлею та продажем товару «робоча сила». В економічній літературі можна зустріти й інші визначення Р.п. Він охоплює сфери обігу товару «робоча сила» і виробництва, де наймані працівники вступають у специфічні відносини з наймачем (роботодавцем) з приводу використання праці у процесі трудової діяльності. Р.п. є підсистемою системи ринкових економічних відносин і функціонально пов’язаний з ринками товарів та послуг, ринком капіталів й іншими типами ринків за економічним призначенням.

Ринок праці прихований — внутрішньофірмовий ринок праці, який утворюють працівники, для котрих дуже великою є вірогідність утратити роботу. Вони працюють в умовах неповного робочого дня або тижня. За офіційною статистикою такі працівники не є безробітними.

Ринок праці сукупний — це ринок праці із сукупним попитом і сукупною пропозицією робочої сили, які визначають його ємність.

Ринок робочої сили — часто вживається як синонім поняття «ринок праці», оскільки ринок праці і Р.р.с. тісно поєднані, взаємно доповнюються, переходячи у процесі ринкових відносин з одного в інший. Робоча сила продає свої здібності до праці, які купує роботодавець, не вітчуджуючи їх від власника здібностей до праці.

Ринок робочої сили світовий — сфера міжнародних економічних відносин, яка передбачає регулярні, сталі операції з купівлі-продажу робочої сили. Забезпечує переміщення трудових ресурсів, реалізацію їх здатності до праці у світогосподарських масштабах; існує у формі міжнародної трудової міграції.

Робоче місце — це зона трудової діяльності працівника, або групи працівників, обладнана всім необхідним для успішного здійснення роботи.

Робоча сила — економічно активне населення.

 

Самостійно зайняте населення — громадяни, що самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві.

Сегментація ринку праці — розподіл робочих місць і працівників на усталені замкнуті сектори, що обмежують мобільність робочої сили своїми межами.

Сезонні роботи — це роботи, які через природні та кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не більше 6 місяців. Перелік сезонних робіт і сезонних галузей затверджується Кабінетом Міністрів України.

Синергія (синергітичний ефект) — поява нової продуктивної сили або якісно нових джерел розвитку, підвищення ефективності діяльності в результаті поєднання окремих частин, елементів, факторів у єдину систему за рахунок так званого сисного ефекту.

Система — група елементів, що перебувають у відношеннях і зв’язках один з одним та утворюють певну єдність.

Солідарність — 1) одностайність, спільність інтересів, активне співчуття чиїмось думкам або діям; 2) спільна відповідальність.

Соціальна сфера — суспільні, матеріальні і духовні умови існування та діяльності людини. С.с. у широкому смислі (макросередовище) охоплює економічну систему в цілому — продуктивні сили, сукупність суспільних відносин та інститутів, суспільну свідомість, культуру даного суспільства. У вузькому смислі (мікросередовище), будучи елементом С.с. в цілому, включає безпосереднє соціальне оточення людини — родину, колектив, та інші групи людей. С.с. здійснює вирішальний вплив на формування і розвиток особистості.

Соціальна допомога — форма грошових виплат у передбачених законодавством випадках — часткової або повної непрацездатності, підтримки багатодітних сімей, самотніх матерів, смерті родичів тощо.

Соціальний захист — важлива функція держави щодо забезпечення основних соціальних прав людини на підставі міжнародних і національних норм. У вужчому значенні — забезпечення прав на певний рівень життя.

Соціальний розвиток суспільства — це фактичні зміни, які дозволяють дедалі повніше задовольняти індивідуальні та колективні потреби людей.

Соціальний сектор — узагальнюючий термін, який охоплює політику та програми у таких сферах, як зайнятість і безробіття, підтримка добробуту, охорона здоров’я, освіта і навчання.

Соціальні критерії ефективності — включають питання зайнятості, умов праці, тривалості робочого тижня, соціальних гарантій зайнятості, рівня життя і його безпеку.

Соціальні пенсії — це пенсії, які призначаються і виплачуються непрацюючим громадянам, крім інвалідів з дитинства, за відсутності права на трудову пенсію. До цих категорій громадян належать інваліди; діти — у разі втрати годувальника; діти-інваліди віком до 16 років.

Соціальні служби для молоді — спеціальні заклади, що надають соціальні послуги та соціальну допомогу молоді.

Соціально-трудові відносини — об’єктивні взаємозв’язок і взаємодія суб’єктів цих відносин у процесі праці, націлені на регулювання якості трудового життя.

Спеціальність — сукупність знань і навичок для здійснення вузького кола трудової діяльності в межах певної професії. Споріднені С. об’єднуються в одну групу за професіями. Наприклад, професія слюсар об’єднує спеціальності — слюсаря-інструментальника, слюсаря-водо­провідника, слюсаря-наладника і т. д.

Споживчий кошик — розрахунковий асортимент продуктів та інших предметів споживання, який застосовується для аналізу та оцінки як якісних показників споживання (різноманітність, відповідність рівню потреб), так і кількісних (величина споживчого бюджету). С.к. розраховується на одну людину або на сім’ю і має, як правило, регіональний або структурно-соціальний характер.

Страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Страхування на випадок безробіття — система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Страхувальники на випадок безробіття — роботодавці та застраховані особи, які відповідно до Закону України «Про загальнообо­в’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сплачують страхові внески до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Страховик на випадок безробіття — Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Страховий випадок — це подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату чи інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні присту­пити до підхожої роботи і справді її шукають.

Страховий стаж — період, протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття і за який сплачено страхові внески (нею, роботодавцем).

Субсидії — вид допомоги в грошовій або натуральній формі, яка надаються державою або іншою установою юридичним і фізичним особам. С. не передбачають наступного повернення.

Субсидарність — збереження неослабного прагнення людини до самовідповідальності та самореалізації. Принцип С. покликаний запобігти перенесенню відповідальності на суспільство.

Сукупний грошовий дохід сім’ї — його утворюють: заробітна плата, матеріальна допомога, разові допомоги та інші виплати, які підлягають оподаткуванню; усі види пенсій і компенсацій до них; стипендії студентам і учням освітніх закладів; щомісячні допомоги на дітей, а також допомоги з догляду дитини; вартість натуральних продуктів підсобного господарства, які використовуються для особистого споживання; доходи від власності, відсотки від вкладів та ін. цінних паперів.

Суспільна активність виражається у розширенні участі у суспільно-політичній діяльності, в управлінні справами виробництва.

 

Творча активність — характеризує діяльність, спрямовану на виконання творчих, нестереотипних виробничих завдань (участь у раціоналізаторстві та винахідництві, пошуку резервів виробництва, розробці нових методів праці та тощо).

Трансферти — безоплатні виплати держави економічним агентам у процесі перерозподілу національного доходу.

Трудова активність — прагнення працездатної особи застосувати на практиці свої знання та досвід, одержуючи за це винагороду в натуральній або грошовій формі. Особа, яка виявляє таке бажання є носієм Т.а. Вона може бути потенційною, котра відповідає прагненням працездатної особи працювати за винагороду, і реалізованою, яка фактично є зайнятістю.

Трудова мобільність — принципова готовність особи до зміни посади, професії, місця роботи та проживання, способу життя в цілому. Т.м. є вельми важливим чинником перерозподілу робочої сили відповідно до змін потреб виробництва та ринку праці.

Трудовий договір — це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою (угодою) працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін.

Трудові ресурси — це частина працездатного населення, яка має фізичні й розумові здібності і знання, необхідні для здійснення корисної діяльності.

Трудомісткість — зворотний показник продуктивності праці, який характеризує витрати часу на вироблення одиниці продукції.

 

Управління — 1) керівництво, спрямування чиєїсь діяльності; 2) про­цес планування, організації, мотивації та контролю, необхідних для фор­мулювання й досягнення цілей.

Управління ринком праці — система цілеспрямованих економічних, соціальних, організаційних, законодавчих і адміністративних заходів, спрямована на регулювання співвідношення попиту та пропозиції робочої сили адекватно економічному і соціальному розвитку.

 

Фонд нагромадження — частина національного доходу, котра використовується на розширене відтворення, збільшення виробничих фондів, створення державних резервів і запасів.

Фонд споживання — частина національного доходу, котра використовується для задоволення невиробничих потреб, а також на утримання організацій невиробничої сфери.

Формування ринку праці — це постійний процес зміни кількісних та якісних параметрів елементів ринку праці — робочої сили, її ціни, попиту і пропозиції.

 

Ціна робочої сили — це грошове вираження фонду життєвих благ, необхідного для відтворення робочої сили й утримання сім’ї. Вона визначається заробітною платою найманого працівника.

 

Якість робочої сили — сукупність таких властивостей людини, як рівень освіти і кваліфікації, фізичні, фізіологічні, соціально-психоло­гічні характеристики, здстність адаптуватися до умов виробництва, професійна орієнтованість, мобільність, тобто готовність змінити роботу, професію, місце проживання.

Ярмарок вакансій — періодично влаштовуваний збір представників різних організацій з метою отримання інформації щодо або наявних, або очікуваних вакансій, умов укладання контрактів робітників і службовців, про соціальні пільги та гарантії, які надаються працівникам.