Бібліотека Букліб працює за підтримки агентства Magistr.ua

ПЕРЕДМОВА

Людство давно звернуло увагу на те, що політичні події, вчинки, від­носини істотно залежать від психологічного стану тих, кого вони сто­суються. Тому й політична психологія як наукова дисципліна зароди­лася саме на стику науки про політику, з одного боку, і психології — переважно соціальної — з іншого.

Формально політична психологія як наукова дисципліна була запо­чаткована в 1968 p., коли в Американській асоціації політичних наук було створено відділення політичної психології. Водночас у Йєльсько-му університеті США було запроваджено спеціальну навчальну програ­му поглибленої підготовки політологів саме у сфері психологічних знань. Однак практично політична психологія як самостійний і специ­фічний напрямок досліджень сформувалася набагато раніше — ще на початку XX ст. у межах дослідження політики і політичних процесів саме для того, щоб визначити, якою мірою вони залежать від психо­логічних станів суб'єктів політичного процесу.

Політику творять і реалізують люди. При цьому у своїй діяльності, поведінці вони керуються певними мотивами, цілями, настроями та емо­ціями. Виходячи з цього політика загалом, як і окремі політичні події та явища, значною мірою залежить від природи, психіки конкретних людей. Коли це так, то дослідження політики, її реальних результатів варто здійснювати саме через дослідження людей, їхнього психоло­гічного стану. Стосовно політичної теорії це означає, що неможливо пояснити ту чи іншу форму політичної поведінки (реакції) тільки як ре­зультат безпосереднього впливу економічних, політичних та інших фак­торів. Стимули можуть бути одні й ті самі, а поведінка людей різною. Тому всі форми відображення політики у психіці людей опосередко­вані їх діяльністю, умовами життя, особистими цілями [93, 79].

Зовнішнє середовище певним способом впливає на всіх людей, однак кожен реагує на його стимули залежно від власних, особистісних ме­ханізмів, основою яких є саме психологічні особливості, емоційний стан людини.

Свого часу Е. Фромм наголошував на необхідності психологічного аналізу в політиці думок або ідеологій, що приводять людину в політи­ку, з тим щоб виявити психологічні корені, з яких ці думки та ідеології виростають [119, 65].


Неважко помітити, що певним політичним процесам, явищам, по­діям передують відповідні психологічні явища. Зокрема, йдеться про підвищення популярності ідей і лідерів, які ці ідеї поширюють і пропа­гують. Можна згадати повну зміну відповідних ідеалів, цінностей, норм моралі — тобто всього, що стосується психології багатьох людей. Яск­равими прикладами таких змін була передреволюційна ситуація в цар­ській Росії напередодні жовтня 1917 р. або психологічна ситуація в колиш­ньому СРСР на час його фактичного розпаду, коли інтенсивно почали створюватися самостійні держави на територіях колишніх республік. Такі метаморфози психолого-політичного характеру наприкінці 90-х років XX ст. спостерігались і в більшості колишніх соціалістичних країн Захід­ної та Центральної Європи.

Якщо психологічні стани та явища у відповідний спосіб зумовлюють певні політичні події і процеси, то цілком логічно, що й політичні про­цеси сприяють зміні психологічного стану їх учасників. Можливо, найпоказовішим і найяскравішим прикладом тісних зв'язків психології і політики, їх взаємовпливу є ситуація, яка свого часу виникла у процесі об'єднання Західної і Східної Німеччини. Як відомо, ці дві частини Німеччини різнилися не тільки рівнем і якістю життя їх громадян. На­багато складнішими виявилися і дотепер даються взнаки процеси, зу­мовлені психологічною несумісністю громадян, в яких світогляд сфор­мувався на основі фактично діаметрально протилежних ідеологій. Це саме спостерігається і у вітчизняній історії, коли становлення україн­ської державності і сьогодні значною мірою ускладнюється саме через особливості психологічного складу, різну ментальність громадян, ска­жімо, Західної і Східної України. З огляду на це автор, готуючи пропо­нований навчальний посібник, особливу увагу акцентував саме на те, яку роль відіграють у політиці, а отже, і в усій історії людства кон­кретні психологічні феномени: відчуття, надія, розчарованість, очіку­вання, свобода волі громадян або її відсутність та ін.

Побіжно слід зауважити, що в політичній психології є хибним шлях визначення певної узагальненої психологічної характеристики, скажі­мо, електорату напередодні або під час виборчих кампаній, референ­думів тощо.

За всієї позірної єдності, у тому числі й духовної, психологічної, люди (громадяни) абсолютно різняться конкретними цінностями, по­требами, запитами й соціально-політичними орієнтаціями. Тому по­літична психологія, на нашу думку, має вивчати психологічні компо­ненти конкретної політичної поведінки саме окремих соціальних,


етнічних груп громадян, уникаючи виняткових, узагальнюючих оці­нок їхньої поведінки і психологічного стану.

Загальновідомо, що в демократичних суспільствах або тих, що перей­шли від тоталітаризму до розбудови демократичного суспільства, абсо­лютно неможливе загальне схвалення дій політиків, громадських діячів. Іншими словами, демократизація суспільних відносин на перший план висуває потребу в особистісному розвитку громадян, а отже, урахуван­ня їх індивідуального психологічного стану та особливостей. Забігаю­чи дещо наперед, зазначимо, що успіху в політичній боротьбі, діяльності досягають насамперед ті політики і політичні сили — суб'єкти політич­ного процесу, які враховують ці стани та особливості.

Як уже згадувалося, політична психологія — наука нова, а отже, по­требує наукових розробок. Саме тому справді важко встановити реаль­ну роль людських почуттів, устремлінь, бажань в історичному процесі. Мало того, у політології дотепер домінують концепції, які ставлять роз­виток суспільства, окремих країн у залежність від певних наукових, тех­нологічних досягнень людей, пояснюють політичні процеси боротьбою окремих класів, соціальних груп не завдяки їх психології, а виключно завдяки соціальним інтересам. Разом з тим дедалі частіше доводиться стикатися з намаганнями пояснити політичні явища та процеси, особ­ливо ті, що радикально вплинули на соціально-політичне життя, вико­ристанням психологічних і соціологічних методів. Саме завдяки цьому окремі відомі політологи світу визнали, що в політології загалом відбу­лася своєрідна поведінська революція. Інакше кажучи, у дослідженні політики, окремих політичних явищ дедалі більшого значення набуває вивчення психологічних механізмів, які реально спонукають людей до політичної діяльності. Такі відомі політологи, як Р. Даль, К. Дойч, стверджують, що сучасна політична наука має істотно збагатитися знан­нями безпосередньо про поведінку окремої людини, індивіда, що сприя­тиме об'єктивнішому оцінюванню політичних дій соціальних груп, класів, спільнот.

Втім, розглядаючи політичну психологію як науку загалом, а також її окремі складові, слід пам'ятати, що політика є хоч і багатоплановим, але все-таки одним із видів людської діяльності, яка істотно відрізняєть­ся від діяльності у сфері економіки, культури, тобто має властиві тільки їй особливості.

Розвиток політичної психології як науки має непересічне значення й об'єктивно зумовлений саме у посттоталітарних країнах, однією з яких є


Україна. На підтвердження цього наведемо кілька прикладів. Розпад СРСР поряд з іншими складними процесами спровокував і уможливив такі політико-психологічні, соціальні, духовні процеси, які раніше були не лише невідомі, а й неможливі. Це вибух екстремізму, тероризму, наступ ісламського фундаменталізму тощо. Нині всебічне дослідження джерел зародження, появи та наслідків прояву таких явищ набуває за­гальносвітового значення. Ще один приклад: відомо, що комуністична ідеологія (у практичній її площині) у формуванні світогляду мільйонів громадян активно використовувала так званий феномен групового мислення і вже потім — дії. Особливо ефективно спрацьовував цей феномен на вищих рівнях влади, породжуючи колективну безвідпові­дальність. Вивчення цього феномена сьогодні має сприяти переходу до принципово нової системи формування громадської думки. Необхідно вивчати й узагальнювати механізми формування свідомості, у тому числі й політичної, насамперед на рівні особистості. Тільки завдяки цьому можна сформувати індивідуальну відповідальність як окремого громадянина, так і великого політика або групи політичних діячів за ста­новище, що склалося в суспільстві.

Політику творять конкретні люди. Як особистостям їм властиві спе­цифічні конкретні риси. А тому необхідно враховувати, що дії і вчинки людей безпосередньо пов'язані з їх психологічними особливостями.

Пропонований навчальний посібник автор не вважає істиною в ос­танній інстанції. Однак нині навчальної літератури з політичної психології в Україні практично немає. Не виключено, що окремі твердження, сен­тенції, наведені в цьому посібнику, можуть здаватися недостатньо об­грунтованими або спірними. Тому рекомендуємо звернутися до спис­ку літератури, який наводиться наприкінці посібника, що дасть змогу розширити і поглибити знання читача з політичної психології — моло­дої, але досить цікавої і перспективної науки.

Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+