Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Розділ 1. Підприємницька і господарська діяльність юридичних і фізичних осіб

1.1. Роль економічних знань в господарській діяльності суб’єктів підприємництва

1.2. Поняття підприємницької та господарської діяльності

1.3. Характеристика господарських процесів в підприємницькій діяльності

 

Виникнення будь-якої підприємницької ідеї (створення нового бізнесу чи вдосконалення вже наявного) повинно бути підкріплене економічними розрахунками її доцільності щодо джерел формування майна, його використання, розрахунків з працівниками, власниками і державою, визначення витрат, доходів та прибутку, оцінки привабливості суб’єкта господарювання. Господарську діяльність потрібно організувати так, щоб окупити всі витрати та ще й отримати певний прибуток.

Економічні задачі дуже складні і не мають легких та однозначних розв’язків. Але економіст може і повинен вирішити для суб’єкта господарювання дві проблеми:

оцінити, як працює економіка суб’єкта підприємницької діяльності;

визначити, як може і як саме мала б працювати економіка підприємства.

Що ж слід розуміти під поняттям “економіка”? Лауреат Нобелівської премії з економіки Мілтон Фрідман дав таке визначення: “Економіка – наука, що чарує. І найбільш привабливою її робить те, що її фундаментальні принципи такі прості, що можуть бути записані лише на одному аркуші паперу і так, що кожен зможе зрозуміти їх. А проте, мало хто їх розуміє”.

Економіка є терміном грецького походження, що буквально означає мистецтво ведення господарства. Будь-яку роботу (коли люди виготовляють необхідні для життя продукти і предмети, перевозять та продають їх, надають послуги) прийнято називати господарською діяльністю, а суб’єкти, на яких здійснюється така діяльність,


утворюють товарне господарство у формі юридичних та фізичних осіб.

Ринкові умови господарювання передбачають існування підприємництва в його безперервному відтворенні та розвитку.

Підприємництво – це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності. Створення суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю.

Підприємництво має за мету, з одного боку, отримання прибутку для господарюючого суб’єкта, а з іншого – формування доходів власників, найманих осіб і держави за рахунок ефективного використання виробничих ресурсів. Ініціативне, самостійне і творче поєднання виробничих ресурсів у новому товарі складає зміст підприємницької діяльності.

Підприємництву притаманна господарська діяльність – будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах у випадку, коли безпосередня участь цієї особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

вільний вибір видів діяльності;

залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, встановлення цін відповідно до законодавства;

вільний найм працівників;

залучення та використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

самостійне здійснення підприємцем (юридичною особою) зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава:

на умовах і в порядку, передбачених чинним законодавством, надає земельні ділянки, передає підприємцю державне майно (виробничі та нежитлові приміщення, законсервовані й недобудовані об’єкти та споруди, невикористовуване устаткування), необхідні для здійснення підприємницької діяльності;

сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування підприємців, підготовці та перепідготовці кадрів;

здійснює первісне облаштування неосвоєних територій об’єктами виробничої та соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх у кредит підприємцям;

стимулює за допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг тощо) модернізацію технологій, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції та послуг;

надає підприємцям цільові кредити;

надає підприємцям інші види допомоги.

Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:

податкову та фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і відсотків по державних кредитах;

податкові пільги;

ціни і правила ціноутворення;

цільові дотації;

валютний курс;

розміри економічних санкцій;

державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи;

науково-технічні, економічні та соціальні загальнодержавні й регіональні програми;

договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Кожний з підприємців самостійно приймає рішення відносно того: що виробляти, для кого виробляти і як виробляти. При цьому вони керуються власними інтересами – можливістю отримання достатніх, з їх точки зору, доходів. Однак досягнення цієї мети можливе лише:

по-перше, внаслідок продажу вироблених товарів;

по-друге, внаслідок продажу лише таких товарів, ціни на які перевищують витрати виробництва.

Розрізняють три види підприємницької діяльності: виробничу, комерційну і фінансову.

Об’єктом діяльності в галузі виробництва є процес господарювання з виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг при кругообігу ресурсів: виробничі ресурси – виробництво – готова продукція (роботи, послуги) – товар – продаж – валовий дохід – фінансовий результат.

Виробниче підприємництво передбачає:

визначення виду виробничої діяльності та номенклатури асортименту продукції (товарів, робіт, послуг), яку буде виробляти підприємець. Підприємство може існувати доти, доки має споживачів об’єктів своєї господарської діяльності;

виявлення потреби у товарах, необхідних потенційному споживачеві (маркетингова діяльність);

оформлення контракту між підприємцем і покупцем товару;

здійснення самого виробництва товарів і послуг. Все необхідне для виробництва (засоби праці, сировина і матеріали, інформація) підприємець придбає самостійно. З огляду на це підприємець повинен вміти визначати основні виробничі операції, машини та устаткування, сировину, матеріали та комплектуючі вироби, виробничі та невиробничі приміщення, необхідні для здійснення господарської діяльності;

залучення до своєї діяльності сторонніх організацій та осіб, якщо окремі роботи підприємець не здатний виконати своїми силами.

Фінансовий результат виробничого підприємництва характеризують прибуток і рентабельність виробництва продукції (відношення прибутку до затрат виробництва). Чим успішніше працює підприємство, тим вищі ці показники.

Суть комерційної діяльності становлять торгово-обмінні операції з купівлі-продажу (перепродажу) товарів при кругообігу ресурсів: ресурси для господарської діяльності – товар – продаж – валовий дохід – фінансовий результат.

Схема комерційного підприємництва аналогічна схемі виробничої підприємницької діяльності. Відмінність полягає у відсутності в комерційному підприємництві виробництва по випуску продукції та необхідності в зв’язку з цим забезпечувати це підприємство сировиною. Комерційній підприємницькій діяльності передує аналіз ринку, на основі якого визначаються обсяг і ціна товару, що закуповується, обсяг і ціна реалізації цього товару. Остання має бути вищою за купівельну ціну.

Комерційна діяльність передбачає:

добір кадрів, здатних виконувати операції придбання, транспортування, продажу товарів та інші торгово-посередницькі послуги;

придбання товарів для наступного їх продажу;

будівництво, оренду або придбання складських приміщень та торгових точок для зберігання та продажу товарів;

залучення сторонніх організацій для виконання посередницьких робіт;

фінансування підприємства для придбання товарів;

збирання необхідної інформації для визначення постачальників (продавців) і покупців;

продаж товарів покупцеві.

Об’єктом фінансової діяльності є процес господарювання з купівлі-продажу грошей, валюти, цінних паперів та обслуговування розрахункових операцій при кругообігу ресурсів: ресурси для господарської діяльності – придбання фінансових ресурсів – продаж – валовий дохід – фінансовий результат.

Схема фінансової діяльності аналогічна комерційній. Підприємець виступає як продавець фінансового товару або дає його в борг за певну плату. Грошова виручка від продажу фінансового товару використовується для покриття витрат і отримання прибутку.

В процесі господарювання кожне підприємство здійснює діяльність за наступними видами (рис. 1.1).

 

Рис. 1.1. Класифікація діяльності підприємства в процесі господарювання

 

Під звичайною діяльністю мають на увазі будь-яку діяльність підприємства, а також операції, які її забезпечують або виникають внаслідок здійснення такої діяльності.

До надзвичайної діяльності відносять такі операції або події, які відрізняються від звичайної діяльності, не відбуваються часто або регулярно та не передбачаються підприємцем. Це – стихійні лиха, пожежі, техногенні аварії, експропріація приватної власності державою тощо.

Одні й ті ж події можуть бути надзвичайними для одного підприємства і звичайними для іншого. Наприклад, втрати від стихійного лиха будуть розглядатися як надзвичайні підприємством, яке їх понесло, і звичайними витратами для страхової компанії, яка здійснює страхування від таких випадків.

Звичайна діяльність, у свою чергу, поділяється на операційну та іншу (фінансову й інвестиційну).

Операційна діяльність – це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, що не є інвестиційною або фінансовою діяльністю.

До основної діяльності відносять операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, послуг), які є визначальною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Інша операційна діяльність включає реалізацію виробничих запасів, оперативну оренду активів тощо.

Інша діяльність підприємства розділяється на інвестиційну і фінансову.

Інвестиційною діяльністю вважають придбання та реалізацію необоротних активів, фінансових інвестицій, а також інших активів, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів. Визначення грошового потоку від інвестиційної діяльності дозволяє визначити розмір витрат на придбання ресурсів, що призначені для одержання майбутнього доходу та формування майбутнього руху грошових коштів.

Під фінансовою діяльністю розуміють діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного і позикового капіталу підприємства. Визначення грошового потоку від фінансової діяльності дозволяє прогнозувати майбутні грошові виплати тим, хто фінансував підприємство.

Початок і кінець підприємницької діяльності кожного суб’єкта господарювання складають грошові кошти (рис. 1.2).

 

Рис. 1.2. Кругообіг грошових коштів в процесі підприємницької діяльності

 

Господарська діяльність всіх видів підприємництва починається з інвестування коштів. В результаті цього процесу відбуваються операції, пов’язані із забезпеченням суб’єкта господарювання необхідними коштами (внески, позики тощо) для придбання необхідних ресурсів.

Одержані кошти використовуються для придбання ресурсів. Розмір і склад ресурсів залежать від виду і обсягів господарської діяльності. За функціональним призначенням в процесі господарської діяльності матеріальні ресурси поділяють на засоби та предмети праці.

Наступний процес – виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг – створення товару. В цьому процесі суб’єкт господарювання витрачає придбані ресурси, здійснює оплату живої праці та відрахування на соціальні заходи. Сума всіх витрат, необхідних для створення товару, формує його виробничу собівартість.

Заключним етапом є процес реалізації. Вироблена продукція (роботи, послуги), крім тієї частини, яка залишається на внутрішньогосподарські потреби, складає товар, який підлягає продажу. В результаті реалізації суб’єкт господарювання одержує від покупців кошти (майно), але, як правило, в більшому розмірі, ніж собівартість товару. Різниця між виручкою за реалізований товар та його собівартістю становить фінансовий результат господарської діяльності – прибуток (збиток).

Підприємницька діяльність може здійснюватись за умови державної реєстрації суб’єктів господарювання.

Держава здійснює регулювання окремих видів підприємництва шляхом ліцензування та обмеження окремих видів підприємницької діяльності для певних організаційних форм господарювання.