Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Розділ 2. Ресурси суб’єктів господарювання

Розділ 2. Ресурси суб’єктів господарювання

 

2.1. Господарська діяльність як процес взаємодії ресурсів суб’єкта підприємництва

2.2. Природні ресурси

2.3. Капітал суб’єкта господарювання

2.4. Трудові ресурси

 

Ефективна підприємницька діяльність суб’єктів господарювання можлива лише за умови оптимального забезпечення їх необхідними ресурсами. Усі ресурси класифікуються за певними ознаками
(рис. 2.1 – 2.3).

 

 

Рис. 2.1. Взаємодія економічних ресурсів в процесі підприємницької діяльності

Земля, тобто всі природні ресурси – “дарові блага природи”, які використовуються у виробничому процесі. Ця широка категорія включає сільськогосподарські угіддя (ріллю, сінокоси, пасовища), ліси, родовища мінералів, нафти, газу, водні ресурси.

Земля – це засіб праці, створений природою. Як фактор виробництва, земля є операційним базисом (місцем для розташування) всіх суб’єктів підприємницької діяльності та природною основою сільськогосподарського виробництва. У сільському господарстві земля – це і основний засіб праці, і предмет праці.

Рис. 2.2. Схема використання ресурсів в процесі підприємницької діяльності

 

Рис. 2.3. Структура ресурсів для здійснення підприємницької діяльності

 

В даний час все більшого значення у різних галузях народного господарства набувають такі природні ресурси, як сонячна радіація, вітрова енергія, енергія приливів і відливів. Вони починають використовуватись як джерела енергії, оскільки невідтворювальні джерела (нафта, газ, вугілля) поступово вичерпуються.

Капітал як фактор виробництва є майном (засобами виробництва), що належить власникам підприємства і використовується в процесі господарської діяльності. Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось нагромаджений, створений. Капітал існує у продуктивному використанні саме тоді, коли його власники одержують доходи від користування та володіння своїм майном. Частина цих доходів повертається у процес господарської діяльності, нагромаджуючи капітал і забезпечуючи кошти для вдосконалення виробництва.

Матеріально-речова основа капіталу – засоби та предмети праці, що перебувають у процесі постійних змін.

Предмети праці – це те, на що спрямована праця людини. Вони можуть бути створені як самою природою (наприклад, риба, яку ловлять; дерево, яке рубають), так і людьми. Предмети праці входять повністю у вартість товару, що виробляється, і при його реалізації повністю повертаються до суб’єкта підприємницької діяльності.

Засоби праці – майно, за допомогою якого людина активно діє на предмети праці. Вони беруть участь у господарській діяльності тривалий час, а вартість їх переноситься частинами на продукцію, яка виробляється, впродовж усього періоду використання і повертається до свого власника теж по частинах, у міру реалізації готової продукції.

Предмети праці в сукупності з засобами праці складають засоби виробництва – речовий фактор підприємницької діяльності.

Праця – це свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб, а також інша діяльність, зумовлена суспільним потребами.

Праця, як широкий термін – вживається для характеристики фізичних, розумових, професійних, моральних якостей (здібностей) людей, застосовуваних у виробництві товарів і послуг.

Робоча сила, як ресурс, відрізняється від інших видів ресурсів тим, що найманий робітник може відмовитись від умов, на яких керівництво планує його використовувати; звільнитись за власним бажанням; страйкувати; може перенавчатись іншим професіям; не є однорідною масою.

У процесі трудової діяльності людина перетворює дані природою предмети відповідно до своїх потреб. Але, не лише природа має слугу-вати людині, а й люди повинні слугувати їй, зберігаючи її багатства.

Крім того, кожний працівник, впливаючи на навколишнє середовище, розвиває свої здібності, нагромаджує досвід, знання і вміння. В цьому розумінні праця не лише породила людину, а й забезпечила її розвиток і вдосконалення. І навпаки, якщо людина не займається трудовою діяльністю, вона деградує як суспільне явище. Поза працею фактично не може бути й повноцінної людини.

Трудові колективи підприємств виступають особистим фактором виробництва, тому що кожний працівник є носієм робочої сили, завдяки якій він може створювати життєві блага, вдосконалювати техніку виробництва.

Робоча сила – це здатність людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей, що використовуються в процесі створення матеріальних і духовних благ.

Сукупність постійних працівників (трудових ресурсів) суб’єкта господарювання становить його персонал. Персонал підприємства можна розглядати за різними ознаками.

Організаційна структура – це склад персоналу за структурними підрозділами підприємства.

Функціональна структура відображає управлінські функції персоналу підприємства.

Компетентно-правова структура характеризує персонал за його компетентно-правовою участю у творчому процесі господарської діяльності підприємства.

Соціальна структура характеризує трудовий колектив за соціальними показниками (стать, вік, професія і кваліфікація, національність, освіта тощо).

Штатна структура визначає склад структурних підрозділів і перелік посад, розміри посадових окладів і фонду оплати праці.

У відповідності з характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

Керівники – це працівники, що займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів. До них відносяться: директори (генеральні директори), голови правління, начальники, завідувачі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних підрозділах; головні спеціалісти (головний економіст, головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники відповідно до вищеперелічених посад.

Спеціалістами вважаються працівники, що займаються інженерно-технічними, економічними та іншими роботами, зокрема інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо.

До службовців відносяться працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, стенографісти тощо.

Робітниками вважаються працівники, що безпосередньо зайняті у технологічному процесі створення готової продукції, виконання робіт, надання послуг, а також ремонтом засобів праці та ін. Окрім того, до робітників відносяться двірники, прибиральниці, охоронці, кур’єри, гардеробники.

Крім трьох основних ресурсів підприємницької діяльності: землі, праці та капіталу, існує особливий, четвертий – здатність до підприємництва.

Підприємницькі здібності знаходять своє матеріальне втілення у доході, який отримує підприємець. Щоб розпочата господарська діяльність продовжувала діяти і розвивалась, її необхідно щоденно організовувати, ризикувати, знаходити джерела фінансування, покупців і постачальників. Практика свідчить, що здатність до підприємництва є рідкісним природним талантом, яким володіє лише 5–7 % людей. За допомогою підприємницьких здібностей економічні ресурси перетворюються в нову вартість, яка формується в товарі.

Результатом використання ресурсів господарської діяльності є готова продукція, товари, роботи, послуги. При визначенні їх вартості враховують тільки ту частину затрат, яку люди несуть в процесі своєї діяльності при переробці та використанні певного матеріального ресурсу, і не враховується та частина затрат, яку понесла природа при створенні цього ресурсу (дерева, металу, каменю тощо). Останні затрати вважаються безкоштовними.

Товари (готова продукція, роботи, послуги) включають в себе одночасно і благо (вони потрібні споживачу), і користь (здатність задо-вольняти ту чи іншу потребу людини), і рідкість, і ресурсомісткість (при його виробництві використовуються обмежені ресурси), і попит та пропозицію (на ринку вони користуються попитом), і затрати (для виготовлення їх потрібні витрати), і ціну (вони мають вартість).Поєднання факторів виробництва – це не застигла система, а динамічне явище. Серед проблем, які виникають у процесі поєднання факторів виробництва, виділяють такі:

забезпечення збалансованого розвитку засобів виробництва і трудових ресурсів, їхньої взаємної якісної та кількісної відповідності;

формування і підтримка мотивації до впровадження більш прогресивних засобів виробництва;

забезпечення заміни ручної, малокваліфікованої праці на технічно і технологічно оснащену, що дає змогу значно зменшити витрати всіх ресурсів на одиницю створеного продукту;

досягнення доцільних пропорцій при формуванні техніко-технологічної бази виробництва і підготовці сучасного працівника;

пошук і впровадження нових, прогресивних форм включення працівників у виробничий процес.