1. 1.3. Форми і напрямки розвитку міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва

МПП нерозривно пов'язаний з міжнародною спеціалізацією--і
кооперуванням виробництва, які є формами його прояву і йогІ
елементами.                                                                                     

Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) розумі­ють таку форму поділу праці між країнами, за якої концентрація однорідного виробництва збільшується на базі диференціації національних виробництв, виділення в самостійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі галузі виготовлення продукції по­над внутрішні потреби.

МСВ розвивається в двох напрямках — виробничому і терито­ріальному. Виробничий напрямок передбачає міжгалузеву та вну­трішньогалузеву спеціалізацію, а також спеціалізацію окремих під­приємств, компаній та об'єднань. У територіальному напрямку ви­діляють спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів на вироб­ництві певних видів продукції та їх частин для світового ринку.

Міжгалузева спеціалізація — це взаємовідносини між держава­ми з обміном продуктами різних галузей виробництва. Така фор­ма переважала в 30-ті роки у взаємовідносинах між комплексними галузями (наприклад, обробної промисловості загалом і сільського господарства). В 50—60-ті роки ця форма діяла вже на рівні пер­винних галузей (автомобілебудування, хімічна промисловість тощо). В 70—80-ті роки на перший план вийшла внутрішньогалузева спе­ціалізація, яка основана на поділі виробничих програм у межах здніеї й тієї ж галузі.

Основними формами прояву МСВ є предметна, подетальна (по-вузлова) та технологічна (постадійна) спеціалізації.

Перша з них (предметна) передбачає спеціалізацію підприємств різних країн на виробництві та експорті повністю закінченого і готового до споживання виробу. Подетальна спеціалізація базується на кооперації виробників різних країн у випуску вузлів та деталей, а технологічна — на здійсненні окремих стадій технологічних проце­сів виробництва товарів у межах єдиного технологічного процесу.

Найрозвиненіші всі форми спеціалізації в машинобудуванні, при­ладобудуванні тощо.

З розвитком МШІ в МСВ виникли такі поняття, як "міжнародно-спеціалізована галузь" та "міжнародноспеціалізована продукція". Перша з них (міжнародноспеціалізована галузь) характеризує ті галузі, які беруть найактивнішу участь в МПП. Для них характер­на висока частка продукції на експорт та високий рівень внутріш­ньогалузевої спеціалізації.

Міжнародноспеціалізована продукція — це продукція, яка є предметом двосторонніх та багатосторонніх угод про розподіл ви­робничих програм і за умови виготовлення в одній чи декількох країнах значною мірою задовольняє потреби світового ринку в ній.

Основними показниками рівня міжнародної спеціалізації галузі є такі:

коефіцієнт відносної експортної спеціалізації

де Ек — питома вага товару в експорті країни; Ес — питома вага товару в світовому експорті.

Якщо Кг> 1, то галузь або товар вважаються міжнародноспе-ціалізованими;

експортна квота у виробництві галузі

де Е — обсяг експорту за данийперіод; Ою — обсяг внутрішнього виробництва за той же період.

Експортна квота характеризує значення експорту продукції пев­ної галузі для економіки країни.

Міру участі національного господарства в МПП характеризує індекс товарності, t:

де Е — річний експорт; / — річний імпорт; Р — річний валовий внутрішній продукт.

Другим елементом у МІШ є міжнародне виробниче кооперу­вання, тобто об'єднання зусиль виробників декількох країн у випуску певних видів товарів для світового ринку. Коопераційні зв'язки проявляються на всесвітньому, міжгалузевому або внутрішньогалу­зевому рівнях,

У міжнародній практиці виділяють три основні форми кооперу­вання:

1)  здійснення спільних програм;

2)  договірна спеціалізація;

3)  створення спільних підприємств.

Реалізуються спільні програми, своєю чергою, у двох формах: підрядне кооперування, за якого виконавець за дорученням замов­ника виконує певні роботи з виробництва деталей, вузлів тощо, які є складовою частиною продукції замовника; організація спільного виробництва об'єднанням різних видів ресурсів (фінансових, мате­ріальних, трудових, науково-технічних тощо) партнерів та закріп­лення за кожним з них повної відповідальності за виробництво певної частини виробу.

Завданням договірної спеціалізації є запобігання дублюванню виробництва та прямої конкуренції на ринку між виробниками — учасниками виробничого кооперування. Суть її полягає у розмежу­ванні виробничих програм і закріпленні за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції.

Характерними рисами такої форми кооперування, як створення сьільних підприємств, є об'єднання на пайовій основі власності парт­нерів, спільне управління підприємством, спільне нараження на ви­робничий і комерційний ризик, розподіл прибутку між партнерами згідно з умовами договору. Найпоширеніші в усьому світі спільні підприємства у формі товариств з обмеженою відповідальністю та акціонерних товариств.

Міжнародне кооперування виробництва охоплює різні сфери спів­робітництва, головними серед яких є:

а) виробничо-технічне співробітництво (розроблення і погодження
проект но-конструкторської документації, технологічних процесів,
якості продукції, виконання будівельно-монтажних робіт; передача
ліцензій та прав власності; удосконалення управління виробництвом
тощо);

б) співробітництво у сфері реалізації кооперованої продукції;

в) співробітництво у післяпродажному обслуговуванні кооперова­
ної продукції.

У світовому господарстві міжнародне кооперування класифіку­ють за його основними характеристиками:

•   за видами — економічне, виробниче, науково-технічне, у сфері
збуту тощо;

•   за стадіями ~- передвиробниче, виробниче, комерційне;

•   за методами, що використовуються, — виконання спільних
програм, договірна спеціалізація, створення СП;

•   за структурою зв'язків — внутрішньо- і міжфірмове, внутріш­
ньо- і міжгалузеве, горизонтальне, вертикальне, змішане;

•   за територіальним охопленням — між двома і більше краї­
нами, в межах регіону, міжрегіональне, всесвітнє;

•   за кількістю суб'єктів — дво- і багатостороннє;

•   за кількістю об'єктів — дво- і багатопредметне.
Міжнародне кооперування праці повністю базується на МПП і

самостійно існувати не може, тоді як МПП не обов'язково вимагає для свого існування і розвитку міжнародного кооперування праці.