1. 5.5.3. Нетарнфні інструменти регулювання
Ступінь впливу нетарифних інструментів на міжнародну торгівлю важко кількісно оцінити, тому що їх вплив не має яскраво вираженого характеру. На відміну від тарифного регулювання, яке встановлюється у законодавчому порядку, нетарифні обмеження можуть запроваджуватися за рішенням органів виконавчої та місцевої влади. Згідно з даними ЮНКТАД, у загальному обсязі нетарифних заходів кількісні обмеження становлять до 20 %, стільки ж податкові заходи (внутрішні та прикордонні), дещо менше — технічні норми та правила. Лідерами у використанні нетарифних обмежень у міжнародній торгівлі є США, Японія та ЄС,
У наш час нетарифне регулювання застосовується лише з такими цілями:
— захист національної економіки;
— дотримання міжнародної безпеки;
— охорона життя та здоров'я людей;
— виконання міжнародних зобов'язань;
— підтримка стабільності міжнародної торговельної системи
тощо.
Основним механізмом скорочення використання нетарифних інструментів та жорстокої регламентації правил і процедур їх використання в інтересах розвитку міжнародної торгівлі є багатосторонні міжнародні форуми та організації, серед яких — ВТО, ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку), Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво, ЮНКТАД та Європейська економічна комісія ООН.
Різні міжнародні організації, а також національні установи вкладають неоднаковий зміст у сукупне поняття нетарифного регулювання. Класифікація, розроблена в рамках ГАТТ/ВТО (див. додаток 1), розподіляє всі інструменти, що існують в наш час, у 5 груп:
— заходи втручання держави в економіку;
— особливості митних та адміністративних процедур;
— стандарти та інші спеціальні вимоги до товарів;
— специфічні торгові бар'єри;
— Імпортні податки та збори;
Ця класифікація має бути доповнена ще однією значною групою нетарифних Інструментів: заходи валютно-фінансової політики.
На рис. 1.5.2 зображено п'ять груп нетарифних інструментів: кількісні, приховані, фінансові, валютно-кредитні та правові кількісні обмеження.
Кількісні обмеження — це адміністративна форма регулювання, що передбачає встановлення максимального обсягу товару певної номенклатури, який дозволений для експорту чи імпорту протягом визначеного часу (наприклад року або кварталу). Кількісні обмеження є більш жорстокою формою обмежень порівняно з митами. Мита лише ослабляють конкурентні позиції експортера чи імпортера на ринку. Кількісні ж обмеження обмежують саму можливість конкуренції, оскільки лімітують надходження товару на ринок. При цьому економічний ефект залежить від розміру цих обмежень, організаційних особливостей їх застосування, структури ринку та умов кон'юнктури (співвідношення попиту та пропозиції). У деяких випадках ефект застосування кількісних обмежень взагалі незначний, але в інших — веде до зміни не тільки цін, а й структури ринку в бік його монополізації.
Розрізняють такі кількісні інструменти нетарифних обмежень:
— ембарго;
— квотування (контингентування);
— ліцензування;
— "добровільні" обмеження.
Ембарго — це заборони імпорту та/або експорту. Ці заходи є вимушеними, вони визнаються міжнародною практикою, виступають у відкритій та завуальованій формі.
Відкрита форма — це повна заборона торгівлі — граничний захід, який застосовується не тільки на основі рішення держави-імпортера, а й на основі рішень, узгоджених на міжнародному рівні, зазвичай у рамках ООН. Незважаючи на те, що повна заборона (ембарго) вводиться з політичних міркувань, наслідки, за суттю, є економічними. Приклад ембарго: заборона на імпорт з Іраку та Югославії; заборона арабськими країнами імпорту з Ізраїлю; заборона США торгівлі з Кубою.
Різновид ембарго — часткові заборони безумовного характеру на імпорт конкретних товарів, здатних завдати шкоди різним сферам життя держави. Наприклад, Іран забороняв ввозити товари, які підпадають під обмеження релігійних законів; заборона на імпорт свинини та алкогольних напоїв у CAP, Лівії та Пакистані. Ввезення певних товарів часто забороняється з міркувань моралі (порнографія), охорони здоров'я людей (наркотики), захисту рослинного та тваринного світу (отруйні хімікати). Наприклад, законодавство ЄС забороняє імпорт слонової кістки та шкір молодих тюленів. В наш час введено заборону на імпорт хутра, добутого "негуманними методами лову". Поряд з безумовними заборонами існують заборони, прийняття яких викликано недотриманням експортером санітарно-гігієнічних та інших пов'язаних з якістю чи стандартизацією вимог. Наприклад, заборона, що діє в багатьох країнах, на імпорт британської яловичини та фінських яєць.
Крім постійно діючих, використовуються сезонні та тимчасові заборони на ввезення. Сезонні заборони діють стосовно імпорту сільськогосподарських продуктів в періоди достатньої наявності того чи іншого сезонно достиглого продукту. Тимчасові заборони вводяться через вагомі причини, які мають нестабільний та короткостроковий характер прояву. Наприклад, у 1996 році тимчасово був заборонений імпорт породистих коней до ЄС із Росії у зв'язку з випадками захворювання коней кінським сапом.
До завуальованих заборон належать обмеження щодо заходу іноземних суден у внутрішні води або щодо продажу окремих товарів у роздрібній мережі країни. Наприклад, у США законодавство про торговий флот вимагає, щоб усі перевезення у прибережній внутрішній торгівлі здійснювались суднами, побудованими у США.
Квотування — це кількісне лімітування розміру імпорту/експорту за допомогою глобальних (нерозподілених), індивідуальних (розподілених), групових, сезонних, тарифних та інших видів процентних або вартісних обмежень (квот).
Квота — це кількісний нетарифний захід обмеження експорту чи імпорту товару певною кількістю або сумою на певний проміжок часу.
Квоти можуть бути класифіковані за різними ознаками (рис. 1.5.5.).
Квотування вводиться для балансування розвитку зовнішньої торгівлі та платіжних балансів, регулювання попиту та пропозиції на внутрішньому ринку та виконання міжнародних зобов'язань. Квотування є механізмом успішного ведення торгових переговорів, який дозволяє досягати взаємовигідних домовленостей. Японія, наприклад, має квоти на імпорт деяких сільськогосподарських продуктів, які в ній не продукуються; може використовувати квоти як "засіб впливу" на переговорах зі збуту японської експортної продукції, а також з метою запобігання залежності від інших країн стосовно необхідних продуктів харчування, запаси яких можуть скоротитись у випадку поганих кліматичних або політичних умов.
Усі обмеження імпорту, за відсутності часових меж їх застосування, називаються неконкретизованими. Серед них найбільш поширеною є глобальна квота (2/3 усіх випадків кількісних обмежень).
Глобальна квота — квота, яка встановлюється щодо товару (товарів) без зазначення конкретних країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.
Індивідуальна (розподілена) квота — квота, яка встановлюється щодо товару (товарів) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватись. Загальний ліміт при цьому розподіляється між основними державами-експортерами на базі обсягу поставок за попередній рік (для нових постачальників резервується частина загальної квоти) або в обмін на зустрічні їх зобов'язання з імпорту.
Індивідуальні квоти можуть бути автономними та конвенційними.
Автономні індивідуальні квоти встановлюються самостійно країною-імпортером без погодження з країною-експортером. У цьому випадку країна-експортер не має можливості ефективно контролювати вибірку даної квоти.
Конвенційні індивідуальні квоти закріплюються в рамках торгової угоди між державами — імпортером та експортером; при цьому розмір квоти значною мірою визначається зустрічними зобов'язаннями держа ви-імпортера щодо імпорту квотованого товару, і держава-експортер має можливість зі свого боку контролювати використання виділеної для нього квоти, а в окремих випадках, якщо це передбачено угодою сторін, проводити перерозподіл кількісних значень квот серед товарів однієї товарної групи.
Групові квоти — квоти, які встановлюються щодо товару (товарів) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.
Імпортні квоти — граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено імпортувати на територію країни протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях.
Імпортні квоти — це традиційний протекціоністський захід. Загальні відмінності їх від мит полягають у тому, що:
1) це більш жорсткий спосіб обмеження іноземної конкуренції;
2) використання квот не дає додаткових надходжень до держав
ного бюджету;
3) у випадку застосування квот іноді можна добитися дещо
більшої гнучкості системи обмежень;
4) наслідки введення квот щодо реакції ринку та розподілу еко
номічних вигід можна передбачити менш точно, ніж у разі введен
ня мит.
Експортні квоти — граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території країни протягом встановленого строку та який визначається у натуральних та вартісних одиницях.
Експортні квоти встановлюються для забезпечення національних споживачів достатньою кількістю товарів за низькими цінами, для попередження вичерпування природних ресурсів, а також для підвищення експортних цін шляхом обмеження поставок на зовнішні ринки. Такі обмеження завдяки угодам дозволяють країнам — експортерам сировинних товарів (наприклад кави, нафти, міді) контролювати рівень світових цін.
Сезонні квоти встановлюються на суворо визначений період календарного року (як правило на 3 місяці) і застосовуються традиційно відносно сільськогосподарських товарів. Вони вводяться у період дозрівання та збирання врожаю в країні та піку надходження товарів на внутрішній ринок. Це стосується, насамперед, продукції, що швидко псується — овочів, фруктів, квітів.
Тарифні квоти — встановлення кількості товару, яка дозволена до ввезення чи вивезення за особливою, більш низькою ставкою тарифу протягом певного періоду часу- Ці квоти частіше відносять до категорії кількісних нетарифних обмежень, хоча вони мають безпосереднє відношення до мит. їх економічний зміст може бути різним залежно від величини тарифу. Якщо наступна ставка тарифу не є такою, що забороняє, то тарифні квоти дещо ослабляют^ результат введення тарифу. Якщо ж ставка тарифу є такою, ще забороняє, то тарифна квота набуває змісту звичайної квоти. Деря, жави — члени ЄС, наприклад, застосовують тарифні квоти стосовно деяких овочів, сиру, казеїну.
До спеціальних видів квот належать:
— антидемпінгові квоти — граничний обсяг імпорту в країну певного товару (товарів), що є об'єктом антидемпінгового розсліду-
вання та/або антидемпінгових заходів, який дозволено імпортувати у країну протягом установленого строку та який визначається у натуральних та/або вартісних одиницях виміру;
— компенсаційні квоти — граничний обсяг імпорту в країну
певного товару (товарів), що є об'єктом антисубсидійного розсліду
вання та/або компенсаційних заходів, який дозволено імпортувати
в країну протягом установленого строку та який визначається у
натуральних та/або вартісних одиницях виміру.
При введенні квот виникає питання про те, як організувати систему їх використання, тобто кому та як надати можливість поставляти товар у рахунок квот та виключити перевищення їх обсягів. Існує декілька способів вирішення цієї проблеми:
1) якщо система функціонування ринку є сталою, а розмір квот
близький до рівня реальних потреб в імпорті, то квоти розподіля
ються за фактичними поставками до того моменту, доки не буде
використаний увесь обсяг квот. Цей спосіб вимагає чіткої роботи
митної служби, оперативної інформації про поставки через усі митні
пункти. Для розподілу партій товару та контролю за часом їх по
ставки використовують спеціальні процедури. Цей спосіб підхо
дить для контролю за виконанням тарифних квот;
2) механізм ліцензування має забезпечити відповідність розмірів
поставок та обсягів квот. Механізм розподілу ліцензій суттєво впли
ває на результати квотування.
Відомо три основних способи розподілу ліцензій:
— на основі аукціону — передбачає надання права на ввезення чи
вивезення товару в рахунок квот тій компанії, яка зможе запропону
вати за це право більшу ціну. Але рішення приймаються суб'єктивно;
— на основі явних переваг — передбачає суб'єктивне рішення
державних органів про розподіл прав на поставки в рахунок квот.
Як критерії використовуються дані про репутацію фірми, її досвід
у торгівлі тим чи іншим товаром, фінансові та технічні параметри.
Цей спосіб дає найбільші можливості для зловживань та монопо
лізації як експортних, так і імпортних операцій. У цьому випадку
механізм квотування перетворюється на засіб перерозподілу вигід
в інтересах окремих фірм, що мають найбільші можливості для
лобіювання;
— на основі затратного методу — передбачає розподіл квот
пропорційно обсягам поставок, які припадали на ті чи інші фірми
у минулому (у базовому періоді). Квоти можуть розподілятись і
пропорційно іншим показникам (виробничі та складські потуж
ності тощо). Цей спосіб сприяє зберіганню стабільності, але він про
тидіє підвищенню ефективності торгових операцій, появі нових опе
раторів на ринку, існує високий ризик монополізації.
Ліцензування експорту та імпорту передбачає видання державою імпортеру або експортеру через спеціально уповноважений державний орган дозволу (ліцензії) на ввезення або вивезення певного включеного у списки товару протягом встановленого терміну. В ліцензії можуть також встановлюватися порядок ввезення або вивезення товарів.
Ліцензування служить двом цілям:
1) кількісному регулюванню торгівлі — коли з видачею ліцензій
надаються квоти, і в певний момент часу їх видача припиняється.
У такому випадку ліцензування є складовою частиною квотування:
ліцензія є лише документом, що підтверджує право ввезти або ви
везти товар в рамках отриманої квоти;
2) контролю за імпортом та експортом, В такому випадку воно
є самостійним інструментом державного регулювання.
Класифікація основних видів ліцензій подана на рис. 1.5.6.
Рис. 1.5.6. Види ліцензій
Генеральна ліцензія — відкритий дозвіл на експортні/імпортні операції з певного товару (товарів) та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування з цього товару (товарів). Іноді в ліцензії можуть бути зазначені товари, заборонені до ввезення або вивезення. Генеральні ліцензії зі списками
товарів регулярно публікуються в офіційних виданнях. Система генерального ліцензування поширена у розвинених країнах.
Разова індивідуальна ліцензія — разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності на період не менший ніж той, який необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції.
В ліцензії зазначається крім експортера (імпортера) та кількості певного товару, також вартість товару, країна його походження, а інколи і митний пункт, через який має пройти товар. Система разових ліцензій поширена у країнах, що розвиваються. Часто ці ліцензії видають лише за умови, що експортер або імпортер візьме на себе певні комерційні зобов'язання.
Наприклад, іноземний постачальник купить товари у країні-імпортері та вивезе за кордон частину продукції, виробленої підприєм-ством-імпортером, або закупить на внутрішньому ринку товар, аналогічний імпортованому, тощо. Часто надання ліцензії обумовлене отриманням валютних дозволів.
Відкрита індивідуальна ліцензія — дозвіл на експорт/імпорт товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу.
Глобальна ліцензія — дозвіл на ввезення/вивезення певного товару без обмеження за кількістю або вартістю у будь-яку країну протягом визначеного строку.
Експортна (імпортна) ліцензія — належним чином оформлене право на експорт (імпорт) протягом встановленого строку певних товарів.
Антидемпінгова ліцензія — належним чином оформлене право на Імпорт у країну протягом встановленого строку певного товару (товарів), який є об'єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів.
Компенсаційна ліцензія — належним чином оформлене право на імпорт у країну протягом встановленого строку певного товару (товарів), який € об'єктом антисубсидуційного розслідування та/або компенсаційних заходів.
Розрізняють ліцензії, які видаються у дозволяючому та заявно-му порядку.
Дозволяючі ліцензії видаються залежно від рішення відповідного Державного органу. Інколи у видачі ліцензії може бути відмовлено.
Заявні ліцензії передбачають, що ліцензія видається усім особам, які звернулися з проханням про її видачу.
Останнім часом широкого розповсюдження набула практика автоматичного ліцензування, коли імпортер/експортер, який подав
заявку на ліцензію, автоматично отримує дозвіл на ввезення/вивезення товару. Автоматичні ліцензії поширені у розвинених країнах і використовуються для контролю за ввезенням товарів, надмірне надходження яких на внутрішній ринок може дуже ускладнити становище місцевих підприємств. Зокрема ЄС шляхом автоматичного ліцензування враховує ввіз взуття та напівпровідників, поставку ПК, Канада — вуглецевої сталі та виробів із спеціальних сталей. ' Товари, на експорт та Імпорт яких необхідна ліцензія, можна розподілити на дві групи:
1) товари, обмеження відносно яких вводяться з економічних
міркувань або у статистичних цілях;
2) товари, які мають специфічне призначення або обмежені в
оборотоздатності, за оборотом яких встановлений контроль (зброя,
товари подвійного призначення, лікарська сировина тощо).
У тих випадках, коли ліцензування не є інструментом реалізації кількісних обмежень (глобальне ліцензування), ліцензії виконують завдання раціонального використання іноземної валюти, а отже, сприяють вирівнюванню зовнішньоторгового та платіжного балансів. Ліцензії також використовують як ефективний засіб статистичного спостереження за зовнішньою торгівлею країни.
"Добровільне" обмеження експорту — угода між урядом краї-ни-імпортера та урядом та/або компаніями країни-експортера про обмеження поставок товару у рамках узгоджених обсягів в обмін на відмову імпортуючої сторони від введення жорстких обмежень на імпорт, загроза введення яких використовується як засіб тиску при підготовці укладення угоди.
Особливість цього інструмента полягає в нетрадиційній техніці здійснення кількісного обмеження імпорту. Торговий бар'єр, який захищає країну-імпортера, встановлюється не на її кордоні, а на кордоні країни-експортера за допомогою інструментів експортного контролю. Він реалізується через неофіційну угоду (під загрозою застосування з боку країни-імпортера більш жорстких заходів) про обмеження ввезення окремих товарів на ринок імпортера у вигляді скорочення обсягів щорічного приросту або встановлення мінімальних цін. Найчастіше таке регулювання використовують США та ЄС. Приводом до встановлення самообмеження експорту зазвичай є різке збільшення та суттєве зростання частки імпорту в загальному споживанні товару в країні імпортері. При повільному розширенні експорту, навіть в умовах високого попиту, і при більш рівномірному розподілі поставок по країнах-покупцях менше шансів спровокувати в імпортуючій країні кампанію щодо застосування такого заходу. У наш час відомо понад 100 таких угод. Вони стосуються торгівлі текстильною продукцією, товарами чорної металургії,
побутової електроніки, легковими автомобілями, металообробними верстатами тощо.
Залежно від того, в якій формі виявляється "загроза застосування більш жорстоких санкцій", і в якій формі держава бере участь в укладанні угоди про "добровільне" обмеження експорту, розрізняють такі три групи добровільних самообмежень (згідно з класифікацією ЮНКТАД):
1) добровільні самообмеження, які застосовуються в результаті
угоди між об'єднаннями промисловців зацікавлених галузей імпор
туючих та експортуючих країн, при завуальованій підтримці урядів;
2) обмеження, встановлені шляхом прямих міжурядових пере
говорів, але які здійснюються також за згодою між експортерами
та імпортерами;
3) обмеження, які встановлюються відповідно до міжурядових
угод, що передбачають контроль урядів у країнах-експортерах за
виконанням умов угод, зокрема за дотриманням зобов'язань віднос
но обсягів поставок та рівня цін.
Таким чином, добровільне самообмеження встановлюється не урядами, а галуззю промисловості в країні, що експортує. Держави лише санкціонують ці обмеження.