1. 6.1. Суть та класифікація послуг

Розвиток міжнародного ринку товарів обумовив формування та інтенсивний розвиток міжнародного ринку послуг, який займає знач­не місце в економіці держав світу. Так, частка послуг у ВВП розви­нутих країн становить зараз близько 70 %, а країн, що розвивають­ся, — 55 % [13, с. 147]. У сфері послуг розвинутих країн світу зайнято понад 60 % працюючих.

Зазвичай, під послугами розуміють будь-який захід чи вигоду, які одна сторона може запропонувати іншій.

У довіднику "Лібералізація міжнародних операцій з послуга­ми", розробленому у середині 90-х років ЮНКТАД та Світовим банком, дається таке визначення послуг: "Послуги — це зміна у становищі інституційної одиниці, яка відбулася внаслідок дій та за взаємною згодою з іншою інституційною одиницею".

Виробництво послуг має свої особливості. Воно може бути, а може І не бути пов'язане з товаром у його матеріальному вигляді. У зв'яз­ку з цим розрізняють два види послуг:

— виробничі (матеріальні);

— невиробничі (нематеріальні).

Послуги першого виду опосередковуються матеріально пов'язані з матеріальними продуктами. Надання таких послуг за змістом не відрізняється від процесу праці в матеріальному виробництві. Другий вид послуг не пов'язаний з матеріальними продуктами і на­правлений безпосередньо на людину або її оточення.

Є різні підходи до класифікації послуг. Порадник зі складання платіжного балансу МВФ, яким користуються усі країни світу, відно­сить до торгових (тобто міжнародних) послуг такі їх види та підви­ди: транспорт (пасажирський і вантажний), поїздки (ділові і осо­бисті), зв'язок, будівництво, страхування, фінансові послуги, роялті та ліцензійні платежі, інші бізнес-послуги (посередницькі послуги, лізинг та інші ділові, професійні і технічні послуги), особисті, куль­турні та рекреаційні послуги (аудіовізуальні та інші), урядові по­слуги.

Класифікація ГАТТ/ВТО включає понад 600 різновидів послуг. Вона базується на Міжнародній стандартизованій промисловій кла­сифікації, яка прийнята ООН І визнається у багатьох країнах світу. Згідно з цією класифікацією до послуг належать усі товари, які включені у категорії 4—9, а саме: комунальні послуги та будівниц­тво; оптова та роздрібна торгівля, ресторани та готелі, транспорту­вання, зберігання та зв'язок і фінансове посередництво; оборона, охорона здоров'я та громадські роботи; інші комунальні послуги, соціальні та особисті послуги. Саме ця класифікація використо­вується під час переговорів про лібералізацію міжнародної торгівлі послугами які проходять в рамках ГАТС/ВТО. (GATS — General Agreement on Trade in Services) — це Генеральна угода з торгівлі послугами, яка є головним міжнародним документом, що регулює міжнародну торгівлю послугами у цілому.

Класифікація Світового банку передбачає поділ усіх послуг на дві групи:

— факторні послуги, які включають платежі, що виникають у
зв'язку з міжнародним рухом факторів виробництва (доходи та
інвестиції, роялті та ліцензійні платежі, зарплата нерезидентам);

— нефакторні послуги, які включають решту видів послуг (транс­
порт, подорожі та Інші нефінансові послуги).

Ця класифікація так само, як і попередня, використовується при обговоренні проблем врегулювання міжнародної торгівлі послуга­ми в рамках ГАТС, які зазвичай зосереджуються на нефакторних послугах.

Зазначаючи, що надання послуг переважно відбувається одно­часно з продажем товару або здійсненням інвестицій, А. Кірєєв [18, с. 266] пропонує класифікувати послуги залежно від способу їх доставки споживачам:

а) послуги, пов'язані з інвестиціями, — банківські, готельні, про­
фесійні послуги;

б) послуги, пов'язані з торгівлею, — транспортні, страхування;

в) послуги, пов'язані одночасно з торгівлею та інвестиціями, — зв'язок, будівництво, комп'ютерні та інформаційні послуги, особисті, культурні і рекреаційні послуги.

В Україні з метою аналізу зовнішньоекономічної діяльності ви­користовується класифікація з виділенням транспортних, інфор­маційних, Інжинірингових, консалтингових, туристичних послуг тощо (тобто класифікація нефакторних послуг)-

Одним із поширених видів послуг на міжнародних ринках є інжи­ніринг — інженерно-технічні та консультативні послуги щодо ство­рення об'єктів промисловості, виробничої та соціальної інфраст­руктур. Ці послуги містять комплекс робіт, який включає перед-проектні техніко-економічні дослідження та обґрунтування, лабора­торні або експериментальні дороблення технології чи прототипу, розроблення детальних структур проекту від ескізного варіанта до видання специфікації на обладнання, технологічне супроводження в процесі освоєння технології чи обладнання, консультування в процесі реалізації проекту тощо.

Об'єктами інжинірингу можуть бути цілі проекти або окремі заходи, спрямовані на підвищення ефективності виробництва. Пов­ний комплекс послуг і поставок, необхідних для спорудження но­вого об'єкта, називається комплексним інжинірингом. Складови­ми його є: проектно-консультаційний інжиніринг, технологічний інжиніринг, будівельний (загальний) інжиніринг, управлінський інжиніринг.

Проектно-консультаційний інжиніринг передбачає надання по­слуг у проведенні тех ні ко-економічного обґрунтування проекту, проектуванні об'єкта, розробленні планів будівництва і контролю за проведенням робіт, підготовці торгів на інженерно-будівельні роботи.

Технологічний інжиніринг — це надання замовнику технології або технологій для будівництва та експлуатації об'єктів, розроб­лення проектів водопостачання, енергопостачання та транспорту.

Будівельний інжиніринг — це надання консультаційних послуг при підготовці і здійсненні проекту: здійснення від імені замовни­ка нагляду за будівництвом; проведення переговорів з проектанта­ми і підрядниками; консультування і навчання спеціалістів; вико­нання за бажанням замовника функцій генерального підрядника; поставка обладнання і монтаж установок.

Управлінський Інжиніринг — послуги з організації виробничої структури і системи управління підприємством.

Інжинірингові послуги надають інжинірингові фірми різних типів: проектні фірми в будівництві; інженерно-консультаційні Фірми широкого профілю також у будівництві; фірми інформаційного інжинірингу; інжинірингові фірми з питань управління; мар­кетингові фірми.

Консалтингові послуги — консультування виробників, продавців та покупців з питань економічної діяльності підприємства, фірм та організацій. Надаються консалтинговими фірмами, які здійснюють дослідження та прогнозування ринку, оцінюють експортно-імпортні операції, розробляють техніко-економічне обґрунтування на об'єкти міжнародного співробітництва та створення СП, проводять комп­лексне маркетингове дослідження та розроблення маркетингових програм, розробляють експортні стратегії на конкретних ринках тощо.

Зростання масштабів продажу за кордон обладнання та машин­ної техніки викликає необхідність їх технічного обслуговування і забезпечення запасними частинами, що супроводжується наданням відповідних послуг.

Технічне обслуговування здійснюється як у сфері обігу, так І у сфері споживання.

Технічне обслуговування у сфері обігу містить надання послуг з передпродажного сервісу і передпродажного дороблення. Перед­продажний сервіс охоплює розпакування товару, виправлення пошко­джень, отриманих при транспортуванні, випробовування вузлів і сис­тем, інструктаж споживачів і надання їм допомоги при встанов­ленні чи монтажі.

Передпродажне дороблення передбачає доукомплектування екс­портної продукції згідно з вимогами країни-імпортера та її адапта­цію до місцевих умов.

У сфері споживання технічне обслуговування полягає в обслуго­вуванні у гарантійний і післягарантійний періоди. Перший з цих видів передбачає сприяння в монтажі та пуску, в експлуатації, кон­сультації споживачів; усунення виявлених дефектів, здійснення профілактичних оглядів. Обслуговування в післягарантійний пе­ріод передбачає такі ж послуги, але надаються вони на комерційних засадах.

Однією з найбільш динамічних форм у міжнародній торгівлі послугами є туризм. В останні двадцять років середньорічні темпи зростання кількості іноземних туристів у світі становили 5,1 %, валютних надходжень — 14 %. За прогнозами експертів очікуєть­ся, що при збереженні таких темпів зростання, кількість міжнарод­них подорожей на 2005 р. досягне 900 млн чол., а на 2010 р. — 937 млн чоловік.

Міжнародний туризм входить у трійку найбільших галузей-екс-портерів, поступаючись лише нафтовій промисловості та автомобі­лебудуванню, частка яких у світовому експорті становить 11 % та

8,6 % відповідно. Сумарний дохід країн світу від міжнародного туризму становить 7 % від загального обсягу світового експорту і З % від світового експорту послуг.

Частка туристичного бізнесу становить близько б % світового ВНП, 7 % сумарних капітальних вкладень та 5 % всіх податкових послуг. Це обумовлює особливу увагу до розвитку цієї сфери бізне­су. Туризм як товар реалізується у формі послуг (матеріальних і нематеріальних). Туризм не є товаром першої необхідності, тому він стає потребою людини лише при певному рівні її доходів та певному рівні багатства суспільства.

За міжнародною статистикою, туристом є будь-яка людина, яка тимчасово відвідує іншу країну з будь-якою метою, крім професій­ної діяльності, що оплачується в цій країні. У міжнародній еко­номіці туристами вважають осіб, які провели за кордоном понад 24 години. В іншому випадку їх вважають екскурсантами.

Розрізняють міжнародний туризм трьох видів:

—рекреаційний — з метою відпочинку, лікування, занять спортом,
поїздки до родичів, знайомих тощо;

—науковий — для участі в конференціях, симпозіумах, конгре­
сах, наукових виставках тощо;

—діловий туризм — зустрічі з діловими людьми, відвідування
з метою відвідання виставок, ярмарок та ін.

Класифікація Всесвітньої організації з туризму (ВОТ) передба­чає поділ усіх країн на дві групи:

—країни — постачальники туристів, або країни, які імпортують
туристичні послуги. До цих країн ВОТ відносить США, Бельгію,
Данію, Німеччину, Голандію, Нову Зеландію, Швецію, Канаду, Англію;

—країни, які приймають туристів, або країни, які експортують
туристичні послуги. До цих країн ВОТ відносить Австралію, Гре­
цію, Кіпр, Італію, Іспанію, Мексику, Туреччину, Португалію, Фран­
цію, Швейцарію.

ВОТ мае статус міжурядової організації, яка відповідає за розви­ток туризму.

Міжнародні транспортні послуги — це послуги всіх видів транспорту, які забезпечують переміщення товарів (вантажів) та людей (пасажирів) між двома чи більше країнами, та які надаються резидентами однієї країни резидентам іншої країни.

Залежно від виду транспорту, що використовується для переве­зень, розрізняють морські, річкові, повітряні, трубопровідні, космічні, залізничні та автомобільні сполучення. Міжнародні сполучення бувають прямі і комбіновані. Прямі міжнародні сполучення обслу­говує один вид транспорту, а комбіновані — послідовно два або де­кілька видів транспорту.

Найбільш універсальним І ефективним засобом транспортування великих обсягів товарів (вантажів) є морський транспорт. Його ча­стка становить близько 80 % від загального обсягу міжнародних перевезень.

У міжнародних пасажирських перевезеннях лідирує повітряний транспорт, який забезпечує перевагу у швидкості перевезень.

Все більше застосування у міжнародних перевезеннях знаходить пан'європейська транспортна система з використанням мультимо-дальних перевезень — перевезень, коли переміщаються модулі (ван­таж пакується в контейнери, в пакети на піддонах і трейлерах).

З кінця 80-х років швидкими темпами почав створюватися світо­вий ривок інформаційних послуг, і у 1995 р. обсяг виробництва засобів інформації у світі становив 1197 млрд дол. США [13, с. 157].

Міжнародний інформаційний обмін — це передача і отриман­ня інформаційних продуктів та надання інформаційних послуг одній країні через державний кордон іншої країни.

Об'єктами міжнародного інформаційного обміну є: документо­вана інформація; інформаційні продукти та інформаційні ресурси; інформаційні послуги, засоби інформаційного обміну.

Документована інформація — це інформація, зафіксована на матеріальному носії з реквізитами, що дозволяють її ідентифікува­ти. Вона буває масовою або конфіденційною.

Інформаційні ресурси — це окремі документи і окремі масиви документів у інформаційних системах (архівах, фондах, бібліотеках тощо).

Інформаційні продукти — це документована інформація, підго­товлена відповідно до потреб користувачів.

Інформаційні послуги — це дії власників інформації з забезпе­чення користувачів інформаційними продуктами.

Засоби інформаційного обміну — це інформаційні системи та мережі, мережі зв'язку, що використовуються для міжнародного інформаційного обміну.