1. 7.5. Методи зрівноваження платіжного балансу

На ПБ впливають різні макроекономічні фактори:

1) національний дохід. Чим вищий національний дохід, тим
вищий рівень життя та споживання, більші обсяг Імпорту та
схильність до експорту капіталу. Отже, чим більший національ­
ний дохід, тим більше від'ємне сальдо рахунка поточних операцій
і фінансового рахунка;

2) рівень процентних ставок. Чим вищий в країні рівень реаль­
них процентних ставок відносно інших країн, тим більше бажання
нерезидентів перевести свої активи у дану країну, тим більше до­
датне сальдо фінансового рахунка;

3) обсяг грошової емісії. Активна грошова політика нарощуван­
ня грошової маси призводить до підвищення цін та зниження рівня
процентних ставок. Якщо валютний курс швидко реагує на зрос­
тання цін, то індекс умов торгівлі погіршується, а зниження рівня
процентних ставок сприяє відпливу капіталу з країни. Отже, чим
більший обсяг грошової емісії, тим більше від'ємне сальдо рахунка
поточних операцій та фінансового рахунка;

4) фіскальна політика держави. Зниження податків і зростання
державних витрат сприяє зростанню споживання в країні, що
збільшує імпорт і погіршує баланс поточних операцій. Навпаки, об­
межувальна фіскальна політика скорочує поточне споживання та
інвестиції, заохочує заощадження, що збільшує рівень процентних
ставок та сприяє припливу капіталу з-за кордону. ПБ покращується;

5) валютний курс. Якщо валютний курс національної валюти
знижується і водночас попит на імпорт в що країну і попит на екс­
порт продукції з цієї країни у нерезидентів еластичні, то торговий
ПБ країни покращується- Але зниження валютного курсу може ви­
кликати відплив фінансових інвестицій з країни, що погіршить ПБ.

Внаслідок дії цих факторів баланс не буде сходитись. Для точ­ного зведення балансу використовують спеціальні балансувальні (компенсуючі) статті балансу.

Таким чином, складаючи платіжний баланс, його статті поділя­ють на основні (автономні) та балансувальні. До основних нале­жать статті, в яких відображаються операції, що впливають на оста­точний результат платіжного балансу, та які є відносно самостійни­ми: поточні операції та рух довгострокового капіталу. До балансу­вальних статей належать операції, які не мають самостійності або мають обмежену самостійність. Ці статті характеризують методи та джерела регулювання сальдо платіжного балансу та відобража­ють рух валютних резервів, зміну короткострокових активів, ок­ремі види іноземної допомоги, зовнішні державні позики, кредити

міжнародних валютно-фінансових організацій тощо, тобто вони відображені у позиціях "Резервні активи" і частково — "Інші інве­стиції" фінансового рахунка ПБ.

Поділ платіжного балансу на основні та балансувальні статті є загальновизнаним методом визначення його дефіциту (balance-of-payments deficit) або активу, надлишку (balance-of-payments surplus). Сальдо, яке утворюється за основними статтями, покривається за допомогою балансувальних статей. Конкретно фінансування дефі­циту ПБ здійснюється за рахунок:

1)  залучення позик міжнародних фінансових організацій;

2)  продажу золота;

3)  отримання трансфертів з-за кордону;

4)  скорочення обсягу золотовалютних резервів.

Інколи можуть виникнути ситуації, коли країна не в змозі зрівно­важити ПБ за допомогою перерахованих вище заходів; виникає криза ПБ. Ця криза відображається у ПБ як від'ємне сальдо ПБ у цілому, яке не може бути покрито у поточному році через недостатність резервних активів або якщо використання їх для цих цілей заборо­нено законом. У такому випадку країна може використати виключне фінансування (exceptional financing). Це операції, які здійснюють країни, що зазнають труднощів з фінансуванням від'ємного сальдо ПБ, за згодою та за підтримки їхніх закордонних партнерів з метою зниження цього сальдо до рівня, який може бути профінансовано традиційними засобами.

Операції з виключного фінансування можуть проводитись за будь-якими статтями ПБ і не відокремлюються від них. До цих операцій відносять такі:

1)  анулювання боргу (debt forgiveness) — добровільна відмова
кредитора від частини або усієї суми боргу, зафіксована у відповідній
угоді між країною-кредитором і країною-боржником. У ПВ ця опе­
рація показується як капітальний трансферт у рахунку руху ка­
піталу;

2)  обмін заборгованості на акції (debt leguity swap) — обмін
простроченої заборгованості та інших боргових зобов'язань на акції
компаній країни -боржника. Ці операції мають багато конкретних
форм, але економічний зміст їх один: боргові зобов'язання, які не
можуть бути покриті боржником, обмінюються за згодою з креди­
тором на частку у власності боржника;               •

3)  запозичення для врегулювання ПБ (credits for balance of
payments needs) — позики, які отримують державні органи та ЦБ
від інших країн для фінансування ПБ у виняткових ситуаціях. До
цієї групи відносяться кредити, надані МВФ. Усі вони записуються
у ПБ "під рискою";

4) переоформлення заборгованості (debt rescheduling) — зміна
умов чинного договору або укладення нової угоди, яка передбачає
заміну узгоджених спочатку строків платежів на нові. При пере­
оформленні вважається, що поточні платежі за боргом було зробле­
но своєчасно і фінансувалися за рахунок нової, тобто переоформле­
ної заборгованості;

5) прострочення платежів за заборгованістю (arreas) — у рам­
ках цього способу країни — зі згоди кредитора чи без неї — просто
не платять належні суми за зовнішніми зобов'язаннями. Ця опера­
ція записується у ПБ "під рискою";

6) залучення коштів з-за кордону іншими секторами економі­
ки, крім уряду та ЦБ, яке заохочується державними органами шля­
хом субсидування валютного курсу чи процентних ставок.

Новим явищем з середини 70-х років стали спроби вироблення принципів колективного регулювання ПБ, зокрема на регулярних зустрічах на вищому рівні країн "Великої сімки" (Group of Seven).