1. 8.5. Стан та проблеми іноземного інвестування в Україні

У подоланні гострої економічної кризи в Україні велика надія покладається на іноземні інвестиції. За опублікованими розрахун­ками [22] загальний обсяг необхідних іноземних інвестицій в еко­номіку України становить понад 40 млрд дол. США, зокрема для металургії — 7; машинобудування — 5,1; транспорту — 3,7; хімії і нафтохімії — 3,3 млрд дол. США. Така сума дала б змогу реконструювати пріоритетні галузі промисловості протягом 5 років. Але фактично обсяги іноземних інвестицій в економіку України є знач­но нижчими, ніж потреба в них. Так, загальний обсяг іноземних інвестицій в Україну на 1998 р. становив 747 млн дол. США, а в 1999 p. — 551 млн. дол. [32, с. 26].

Найефективнішим джерелом зовнішнього фінансування є прямі іноземні інвестиції, у разі здійснення яких весь ризик бере на себе інвестор. Проте Україна, як і раніше, посідає одне з останніх місць серед країн Східної Європи за обсягами прямих іноземних інвес­тицій. Збільшення портфельних інвестицій на сьогодні обмежено можливостями ринку державних цінних паперів та низькою ініціа­тивою на ринку цінних паперів, емітованих підприємствами. Порт­фельні інвестиції у 1999 р. становили всього 62 млн дол. США [32, с. 26].

За даними журналу "Evromoney", у 1997 р. Україна посідала одне з останніх місць у Східній Європі за показником іноземних Інвестицій на одну людину — 8 дол./люд. Нижчим цей показник був лише в Туркменії, Узбекистані, Вірменії та Македонії. Водночас в Угорщині цей показник становив 198 дол., в Латвії і Словенії — відповідно 160 і 170 доларів.

Унаслідок низької інвестиційної привабливості нашої країни загальна сума прямих іноземних інвестицій є незначною {див. табл. 1.8.3).

Таблиця 1.8.3. Динаміка прямих іноземних інвестицій в Україну,

млн дол, США [38, с. 171]

Цікавою є структура прямих іноземних інвестицій в Україну, зокрема у 1998—1999 pp. (табл. 1.8.4).

Таблиця 1.8.4. Прямі іноземні ІішвИМЦРіРІкрашу в 199$шЛ999 ро­ках [33, с 60], тис. дол. СІЛА

Основними формами інвестування у 1999 р. були грошові внес­ки (55 %), цінні папери (15 %) та внески у формі рухомого і неру­хомого майна (30 %). Значним був обсяг вилученого нерезидентами капіталу. У 1999 р. кожен залучений долар іноземних інвестицій супроводжувався вилученням з економіки України майже 35 центів, проти 20 центів у 1998 р. Загальний обсяг прямих іноземних інве­стицій на кінець 1999 р. сягнув понад 3,2 млн дол., що в розрахун­ку на душу населення України становило 65 доларів США.

-, Провідні позиції в інвестуванні в Україну пяеідають США» Нідер­ланди, Німеччина, Російська Федерація.

Таблиця 1.8.5. Десять найбільших прямих інвесторів в економіку України у 1998—1999 роках

Слід звернути увагу, що серед десяти найбільших прямих інвес­торів є чотири офшорні зони — Кіпр, Віргінські острови, Швейцарія та Ліхтенштейн.

Практика залучення іноземних інвестицій в Україну засвідчує, що обсяг капіталовкладень значно відрізняється в різних її регіонах. Інвестори, як правило, надають перевагу промислово розвинутим і географічно вигідно розташованим регіонам. Так, у Києві зосере­джено ЗО % усіх прямих іноземних інвестицій у 1999 р., у Київській області — 9,3 %; Запорізькій — 8,2 %; Одеській — 6,6 %; Дніпро­петровській — 6,4 %; Донецькій — 6,4 %, в решті регіонів — 25,5 %.

Аналізуючи залучення іноземних інвестицій в Україну, можна зазначити, що галузева структура прямих іноземних інвестицій становить близько 55 % прямих іноземних інвестицій, з них до 2 % у первинному секторі, 53 % — у вторинному, в т.ч. у харчовій промисловості — 22 %, у машинобудуванні та металообробці — 13 %, у третинному секторі — майже 40 %, у т.ч. у сфері внутрішньої торгівлі — 21 %.

Загальновідомо, що інвестиційна активність та економічне зрос­тання — взаємопов'язані процеси. Економічне зростання залежить від інвестиційної активності і навпаки.

Зростанню іноземного інвестування в будь-яку країну сприяє нор­мальний інвестиційний клімат.

Інвестиційним кліматом називається ситуація в країні з погляду іноземних підприємців, які вкладають в її економіку свої капітали. Цей клімат формується багатьма факторами (факторами ризику), які можна об'єднати в такі три основні групи:

*  соціально-політична ситуація та її перспективи;

*  економічна ситуація та її перспективи;

*  зовнішньоекономічна діяльність та її перспективи.

Перша група — соціально-політична ситуація — характеризує міцність державних інституцій, наступництво політичної влади, ступінь державного втручання в економіку, прагматичність держав­ної політики, ефективність роботи державного апарату, схильність до націоналізації іноземного майна, традиції дотримання міжна­родних угод тощо.

Економічна ситуація: загальний стан економіки, становище у валютній, фінансовій та кредитній сферах, митний режим та режим використання робочої сили, стійкість валютного курсу, податкові ставки та пільги тощо.

Третя група факторів — зовнішньоекономічна діяльність — охоп­лює чинне законодавство в галузі захисту Інвестицій, формування та діяльності підприємств за участю іноземного капіталу, заходи з регулювання та обмеження їхньої діяльності, сукупність правових актів, які відображають державну політику щодо капіталовкладень з-за кордону тощо.

Значення кожного з ризиків можна оцінити в балах.

У табл. 1.8.6 наведені значення цих ризиків у балах за десяти­бальною системою оцінки (10 балів — надзвичайний ризик, 0 — ризику немає) для України, Росії, США у 1993 р.

Таблиця 1.8.6. Ризики для України, Росії, США у 1993 р.

Рейтинг України як надійного партнера залишається дуже низь­ким, про що свідчать порівняльні показники рейтингової оцінки ризику країни станом на березень 1999 р. (табл. 1.8.7).

Згідно з таблицею, Україна знаходиться на позиціях аутсайдерів у рейтингу інвестиційної привабливості, що свідчить про складну

ситуацію в її економіці, і зокрема у надходженні інвестицій. Якщо у 1998 р. Україна за загальним показником посідала 118 місце, то у 1999 р. — 126 місце. Причому високими залишаються як полі­тичні, так і економічні ризики.

У 2000 р. сталися позитивні зрушення в іноземному інвесту­ванні в Україну. Цьому сприяла цілеспрямована політика Уряду яка зміцнила довіру інвесторів до України. Вважається, що вибір інвестором місця вкладення капіталу обумовлюється переважно:

а) привабливістю країни з погляду витрат — вартості робочої
сили, кадрових ресурсів, наявності розвиненої інфраструктури, роз­
виненості фінансових ринків, характеристики податкової системи;

б) привабливістю країни з погляду збуту — розвиненості місце­
вого ринку та стану конкуренції на ньому, відкритості країни для
міжнародної торгівлі;

в)  привабливістю країни з погляду особливостей культури, істо­
ричного розвитку, політичної стабільності.

В Україні багатьох з цих вимог не дотримується. Спеціалісти вважають, що основними перешкодами на шляху вкладення інвес­тицій в Україну є:

— нестабільність законодавства;

— значна зв'язаність економіки на колишніх республіках СРСР,
переважно Росії;

— нерозвиненість Інфраструктури, особливо транспортної та те­
лекомунікаційної мереж;

— незбалансованість економіки;

— неспроможність влади дотримуватись взятих на себе зобов'язань;

— невідповідність організаційних управлінських форм світовим;

— економічна і політична нестабільність;

— корупція.

Переважно саме ці причини, що значною мірою залежать від держави, стримують ширший доступ інвестицій в Україну. Тому в Україні, де більшу частину економіки контролює держава, іноземне інвестування є одночасно і економічною і політичною проблемою.

Для покращання інвестиційного клімату необхідні:

•    зрівнювання у правах інофірм і національних підприємств,
розширення податкових пільг тощо;

•    створення та ефективне використання вільних економічних
зон, сприяння інвестиціям у провідні галузі промисловості;

•    розвиток системи страхування інофірм;

•    визначення пріоритетів інвестування;

•    підтримка і заохочення з боку держави фірм та підприємств,
котрі сприяють інвестиціям в українську економіку;

•   розширення міжнародної співпраці в галузі сприяння капітало­
вкладенням та гарантування інвестицій;

•   активна роль держави в запобіганні та компенсації можли­
вих негативних соціальних наслідків реалізації інвестиційних про­
ектів в Україні;

•   створення умов для активізації вітчизняного бізнесу;

•   поглиблення ринкових реформ;

•   удосконалення чинного законодавства в галузі зовнішньоеко­
номічної діяльності та забезпечення контролю з боку держави за
його дотриманням.