1.1. Історичні передумови виникнення менеджменту
Історія розвитку менеджменту нараховує уже декілька тисячоліть, якщо відлік почати із зачатків письменності в стародавньому Шумері. Вважається, що це революційне досягнення в житті людства призвело до утворення особливого прошарку «жреців-бізнесменів», які були пов'язані з торговими операціями. За першою управлінською революцією, яка одержала назву релігійно - комерційної, відбувалися й інші. Друга - відноситься до 1760 р. до н. є. і пов'язується з діяльністю царя Хаммурапі, який видав кодекс законів управління державою для регулювання суспільних відносин між різними соціальними групами населення. Третя революція відбулася за часів правління Навуходоносора II (682 - 605 рр. до н. є.). Вона була направлена на поєднання державних методів управління з контролем за діяльністю в сфері виробництва і будівництва Четверта - датується 17-18 ст. н. є. і пов'язана із зароджен¬ням капіталізму. П'ята управлінська революція мала місце в кінці XIX - початку XX ст. її часто називають бюрократичною, не дивлячись на велике значення революційних перетворень, розвиток менеджменту - це в основному еволюційний процес. Він характеризується безперервністю і відображає ті зміни, які відбуваються в суспільстві, економіці, всій системі соціально-економічних відносин.
Древні філософи вважали, що причиною бідності суспільства, як правило, є відсутність належного управління або порушення старшинства між людьми. Питання про природу і принципи справедливого і ефективного управління складало предмет роздумів багатьох великих мислителів, а основи реалістичного погляду на управління як на процес, який виникає із необхідності досягнення загальних цілей в ході сумісної життєдіяльності людей, були закладені ще в античності.
Платон розглядав управління як науку про загальне харчування людей і доводив, що діяльність по управлінню є важливим елементом системи життєзабезпечення суспільства. Мудре управління повинно базуватися на розумних і загальних законах, але закони ці самі по собі дуже абстрактні і догматичні для того, щоб на їх основі можна було віднайти правильні рішення в кожній конкретній ситуації. У своєму практичному здійсненні управління суспільством - це є вид мистецтва.
Другий великий мислитель - Арістотель - заклав основи вчення про домогосподарство, в рамках якого вказував на необхідність розробки «панської науки», яка б навчала рабовласників поводження з рабами, тобто мистецтву управління ними. З виникненням капіталістичної ринкової економіки, яка базується на приватній власності на засоби виробництва, природа управління стає двоякою:
- з одного боку, управління - це продуктивна праця, яка виникла в умовах комбінованого виробництва з високим рівнем спеціалізації працівників;
- з другого - управління - це діяльність за наглядом і контролем, в основі якої є протилежність між найманою працею як безпосереднім виробником і власником засобів виробництва.
Праця по управлінню обумовлює виконання як суспільно необхідних завдань по регулюванню, організації, координації і контролю соціально-економічних функцій, так і по експлуатації живої праці. Пізніше, в ході процесів спеціалізації та професіоналізації управління відокремлюється від капіталістичної власності у вигляді самостійної функції. Сучасний американський соціолог Д. Белл вважає, що реальне розмежування в сучасному суспільстві проходить не між тими, кому належать засоби виробництва, і тими, кого називають «пролетарями». Воно коріниться в системі бюрократичних і владних відносин: між тими, хто має право прийняття рішень, і тими, хто такого права не має. У світі бізнесу існують два основні типи прийняття рішень: через ринок і через ієрархію.
Перший - більш ефективний, але і другий поширений у великих корпораціях. За своєю природою ринковий метод - руйнівник бюрократії, тому слід шукати засоби впровадження ринкової моделі прийняття рішень в ієрархію влади. Американський історик менеджменту Д. Рен підкреслює органічний зв'язок капіталістичного типу управління з існуванням ринкової економіки. Виникнення та удосконалення ринкової економіки викликало до життя потреби в більш творчих керуючих, краще поінформованих про те, яким найкращим чином керувати організаціями. Зіткнувшись з конкурентним, мінливим зовнішнім середовищем, керуючі розвивали систем знань про те, як краще використати ресурси. Люди почали думати про власну вигоду і пристосовуватися до будь-якої раціональної адміністративної системи. Виникнення сучасного менеджменту ґрунтується на раціональних засобах прийняття рішень. Організації більше не могли працювати у відповідності до примх декількох осіб.
Зрілий, сформований ринок, який передбачає розповсюдження ринкових відносин на більшість суспільних процесів, слід розглядати як найважливішу передумову і умову капіталістичного управління. Менеджменту, який функціонує у відповідності до законів ринку, притаманна об'єктивність і незалежність як перед користолюбством власників засобів виробництва, так і перед авторитарною волею правлячих чиновників. Притаманні ринковим операціям ризик і невизначеність наштовхують на розвиток у менеджерів якостей самостійності і відповідальності за свої кроки. З іншого боку, нестабільність рівноваги ринкової кон'юнктури стимулює постійний пошук організаційно-управлінських і науково-технологічних новацій. В цілому, свобода дій капіталістів і їхніх менеджерів - це свобода, обумовлена законами конкуренції.
Учасники економіки ринкового господарства хочуть досягти оптимального результату - максимального задоволення своїх потреб - через відношення товарообміну із своїми контрагентами. В цих відношеннях успіх кожного учасника ринкового процесу залежить не тільки від результатів його праці, а й від інших осіб, які беруть участь у товарообміні. В цьому і полягає феномен вільної конкуренції: чим більше учасників в ринковому господарстві, тим менший вплив кожного з них. Поряд з ринком слід розглянути ще одне, не менш важливе джерело формування менеджменту як управління особливого роду - індустріальний спосіб організації виробництва.
Вивчаючи процеси виникнення індустріального способу організації виробництва, англійський історик А. Тойнбі зазначав, що метод індустріальної системи полягає в забезпеченні максимуму продуктивних можливостей шляхом безперервного випуску таких продуктів, які можуть виготовлятися з сировини за допомогою механічно скоординованої роботи певної кількості людей.
Будь-яке управління - це не тільки управління своїм часом, але й управління процесами часу. Знаменита формула Б. Франкліна «час - гроші» за багато десятиліть стала девізом капіталістичного господарювання і діловитості.