1.1. Поняття, предмет і система банківського права
1.1. Поняття, предмет і система банківського права
В процесі розбудови демократичної правової держави та становлення ринкової економіки важливого значення набуває вдосконалення банківської системи в державі та належне правове регулювання банківської діяльності. Останнім часом вона зазнала суттєвих змін: створена дворівнева банківська система, все більшого розвитку набуває діяльність комерційних банків та спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, розширюються нетрадиційні сфери застосування банківського капіталу, істотно змінюється характер взаємовідносин банків із клієнтурою. З урахуванням цього набуває ваги роль правового забезпечення банківської діяльності, чим і зумовлена поява нової дисципліни «Банківське право».
Донедавна питання функціонування банків та їх взаємовідносини з клієнтурою вивчались у рамках двох навчальних дисциплін: «Цивільне право» і «Фінансове право». В сучасних умовах постала потреба в більш детальному вивченні проблем правового регулювання банківської діяльності і тієї ролі, які відіграють нині банки в економічному житті України. Між тим правове регулювання банківської діяльності належить до найбільш складних і найменш розроблених проблем національного права.
Передусім слід визначити сутність банківського права і ті суспільні відносини, що ним регулюються.
Банківське право — це сукупність правових норм, що регулюють порядок організації та діяльності банків України, їх взаємовідносини з клієнтами (юридичними й фізичними особами), що обслуговуються банками, а також порядок здійснення банківських операцій. В Україні банківське право не є самостійною галуззю права, тому що відсутні характерні лише їй предмет і метод регулювання суспільних відносин.
Предметом банківського права є суспільні відносини, що виникають у процесі банківської діяльності, зокрема відносини, що регулюють принципи організації та діяльності банків та порядок здійснення ними банківських послуг. Метод правового регулювання банківської діяльності є дещо неоднорідним. З одного боку, використовується метод владних приписів, що властивий адміністративному праву, — інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваженнями (Кабінет міністрів України, Національний банк України (НБУ). Існують також владні відносини між НБУ і комерційними банками. З другого боку, відносини банків з клієнтурою базуються на юридичній рівності сторін, тобто застосовується цивільно-правовий метод регулювання суспільних відносин.
Банківському праву властиві обидва вказані методи, оскільки завдяки першому держава прямо й безпосередньо регулює поведінку суб’єктів цих відносин, а другому — встановлює тільки межі для самостійного врегулювання взаємовідносин суб’єктів. Зазначений метод правового регулювання як спосіб впливу на свідомість і волю людей визначає поведінку суб’єктів у регулюванні банківських суспільних відносин.
Правові норми, що регулюють банківські відносини, містяться насамперед як у загальних, так і у спеціальних, присвячених регулюванню тільки банківських відносин, нормативних актах. До них відносяться Конституція України, закони й постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, постанови, положення та інструкції НБУ та Міністерства фінансів України, статути банків та ін.
У систему банківського права включаються не тільки норми, які закріплюють загальні положення банківського права, поняття й структуру банківської системи, правовий статус органів, що займаються банківською діяльністю, а й норми, що регулюють відносини, пов’язані з організацією розрахунків, операціями з цінними паперами, регулюванням кредитування та правил валютних операцій.
Банківське право регулює правові основи розрахунків, виходячи з принципу, що всі підприємства, установи й організації різних форм власності зобов’язані зберігати кошти на рахунках у банках і дотримуватися встановленого порядку проведення безготівкових розрахунків. У законодавстві чітко визначений порядок відкриття рахунків у кредитних установах, встановлені правові форми розрахунків та порядок здійснення розрахунків по цих формах.
Норми банківського права закріплюють правові основи банківського кредитування, визначають правове положення кредитних
установ і принципи їх відносин з одержувачами кредитів за умов повернення, строковості та платності, а також основи валютних відносин України з іноземними державами та правила валютних операцій на території України.
Отже, всі правові норми, що регулюють організацію банківської системи і проведення банківських операцій, у своїй сукупності формують визначений комплекс норм і мають предметну єдність. Крім того, норми банківського права включають норми інших галузей національного права (наприклад, норми цивільного права регулюють товарно-грошові відносини, що складаються при здійсненні
банками та іншими фінансовими інститутами банківських операцій, або застосування застави у кредитних правовідносинах). Норми адміністративного права регулюють управління кредитною системою і визначають основи побудови банківської системи в країні. Отже, можна зробити висновок, що банківське законодавство слід розглядати як комплексну галузь.
Однак ані предметна єдність цих норм, ані їх комплексність не означає, що банківське право є самостійною галуззю єдиної правової системи. Хоча в перспективі таке можливе. Банківське право нині можна визначити як підгалузь фінансового права України, яке спрямоване на мобілізацію, розподіл і використання централізованих фондів з метою забезпечення виконання завдань держави. При цьому мобілізація й розподіл грошових ресурсів можуть здійснюватись у процесі проведення банківських операцій, при кредитуванні, регулюванні розрахункових і валютних операцій, при функціонуванні ринку цінних паперів.
Особливо важливого значення для банківського права набувають норми конституційного права, що встановлюють компетенцію органів законодавчої і виконавчої влади у сфері кредитно-грошової політики, обігу державних цінних паперів. В конституційному праві закріплені загальні принципи і положення, що стосуються банківської діяльності держави. Наприклад, у ст. 99 Конституції України зазначається, що забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави — НБУ.
Адміністративне право визначає принципи організації та діяльності органів виконавчої влади (Кабінету Міністрів України, НБУ та ін.), повноваження цих органів у сфері кредитування, організації
розрахунків і валютних операцій, обігу цінних паперів. Банківське право регулює, в першу чергу, майнові відносини, що виникають у сфері кредитування і проведенні розрахунків, і тим самим тісно пов’язане з цивільним правом. Наприклад, у договорах банківського рахунку і банківської позички нормами цивільного права регулюються такі питання, як укладення цих договорів, зміст прав та обов’язків сторін, заставне забезпечення позик, ряд розрахункових і кредитних санкцій, відповідальність сторін за неналежне виконання своїх обов’язків. Крім того, комерційні банки, будучи суб’єктами господарської діяльності, здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян, керуються також у своїй діяльності нормами цивільного права.
Банківське право України регулює різноманітні за своїм змістом банківські правовідносини, що пов’язані з банківською діяльністю та її здійсненням. Численні та різноманітні норми та інститути банківського права взаємопов’язані і відображаються в їх єдності та узгодженості. Однак суспільні відносини, що становлять предмет банківського права, здійснюються через відповідну систему. Система банківського права — це логічно послідовне і внутрішньо узгоджене розміщення норм та інститутів банківського права.
Система банківського права об’єднує та характеризує співвідношення та зовнішню структуру об’єднання нормативних актів, внутрішньо обумовлених єдиною метою — регулюванням банківських правовідносин. Система банківського права будується насамперед на підставі поділу його норм на групи залежно від особливостей регульованих ним окремих видів суспільних відносин. Відповідно складається така система банківського права України: загальна частина та особлива, яка включає спеціальні банківсько-правові інститути.
Загальна частина включає норми, які закріплюють загальні, принципові положення банківського права і його статутні інститути (поняття, принципи й джерела банківського права, правове становище Національного банку України та комерційних банків, сутність і функції банківської системи України).
До особливої частини відносяться норми, що регулюють основні функціональні інститути банківського права, за допомогою яких безпосередньо здійснюється банківська діяльність. Особлива частина банківського права об’єднує такі інститути: договір банківського рахунку, банківське кредитування, охорона банківської таємниці, валютні операції банків, правове регулювання ринку цінних паперів та ін.
Таким чином, банківське право тісно пов’язане з економічними процесами в державі і застосовується для врегулювання специфічних відносин, що виникають у процесі банківської діяльності та надання банківських послуг.
В умовах ринкової економіки банківське право відіграватиме дедалі більш значну й активну роль у державі. Як інструмент вивчення фінансово-кредитного механізму воно спрямоване на забезпечення раціонального й ефективного функціонування банківської системи в державі, сприятиме розвитку кредитної системи, встановленню правових основ розрахунків та валютних відносин на території України.