1.1. Релігієзнавство як наука

Прагнення людини до пізнання всесвіту, суспільства, самої себе, окремих явищ і процесів світу невичерпне і вічне. Є знання, необхідні фахівцю для успішної діяль­ності в конкретній галузі, а є поняття, ідеї, теорії, факти, засвоєння яких важливе для становлення кожної людини як особистості, для формування її духовної культури.

 Га­луззю, яка містить такі знання, є релігієзнавство. Його вивчення дає змогу пізнати, осмислити сутність понять "релігія", "віра", засвоїти історію релігій, характеристику релігійних вірувань тощо.

 

Релігієзнавство — гуманітарна наука, яка досліджує суспільно-історичну природу релігії, механізм її соціаль­них зв'язків з політичними, економічними, духовними сис­темами суспільства, особливості їх впливу на віруючих1.

 

Як галузь гуманітарного знання релігієзнавство виник­ло в Європі у другій половині XIX ст. на межі філософії, психології, соціології, антропології, етнографії, археології, мовознавства, порівняльної міфології та фольклористики, маючи своїм завданням не апологію певних релігійних догматів, а неупереджене дослідження релігій світу.

Відповідно до тогочасних норм наукових досліджень,

Тлумачення понять подано за "Релігієзнавчим словником" (К., 1996) або в редакції, наближеній до нього.

Спеціалісти-релігієзнавці, спираючись на емпіричні дані, використовуючи раціональні методи їх інтерпретації, прагнули сформулювати загальні закони розвитку й функціонування науки про релігію. Це зумовило негатив­ну реакцію європейських теологів і певних наукових кіл. Несприйняття релігієзнавства як науки зводилось до того, що не можна вивчати релігію за допомогою раціональних  методів, оскільки вона містить ірраціональні елементи. Крім того, порівняльний аналіз різних релігій неминуче спричинить ревізію християнських цінностей.

Проте інтерес європейської громадськості до релігіє­знавства постійно зростав. У 70-х роках XIX ст. лекції з історії та філософії релігії стали читати у найбільших університетах Англії, Голландії, Німеччини, Франції, Італії. Релігію з різних точок зору почали досліджувати філософія, психологія, соціологія, історія, правознавство, антропологія, філологія. На рубежі XIX—XX ст. у лоні релігієзнавства сформувалися відносно самостійні дис­ципліни: філософія релігії, історія релігії, психологія релігії, соціологія релігії, остаточно окреслилося коло про­блем, які вони, як і релігієзнавство загалом, досліджували. У XX ст. наукові набутки релігієзнавства стали використо­вувати не тільки світські вчені, ліберальні теологи, а й релігійні ортодокси.