1.1. Ринок праці в економічній системі країни

Досвiд реформування економiки України свiдчить про необ­хiднiсть посилення уваги до ринку праці як у теоретичному, так i в практичному планi. Першим кроком при цьому має бути теоретичне осмислення проблем ринку праці, зокрема його мiсця серед iнших типiв ринкiв, економiчної сутностi та основних економiчних моделей тощо.

Зазначимо насамперед, що ринок праці є одним із типiв ринкiв за економiчним призначенням. Крiм нього найчастiше в економiчнiй лiтературi виокремлюються: ринок товарiв і послуг та ринок капiталiв. Наприклад, iснує думка, що зазначенi типи ринкiв неоднаковi за своєю значущiстю й на чолi ринкової системи країни стоїть ринок капiталiв. Вважається, що оскiльки капiтал є грошовим еквiвалентом усiх ресурсiв, представлених на ринку, вiн визначає кон’юнктуру всiх товарних ринкiв. Таку здатнiсть ринку капiталiв визначати кон’юнктуру всiх товарних ринкiв і взаємозв’язок мiж ними пояснюють впливом змiни норми вiдсотка на поведiнку пiдприємцiв. Як вiдомо, змiна суспiльних потреб у послугах i товарах формує попит на фiнансовi, сировиннi, трудовi та iншi ресурси, рух яких сприяє створенню нової або вдосконаленню iснуючої виробничої структури. У разі збiльшення норми вiдсотка пiдприємцям вигiднiше купувати цiннi папери, що призводить до стримування зростання або й скорочення кiлькостi робочих мiсць. У разі зниження норми вiдсотка пiдприємцям вигiднiше вкладати капiтал безпосередньо у виробництво, що сприяє розширенню сфери прикладання працi, тобто створенню нових робочих мiсць. При цьому потреба в iнвестицiях і робочiй силi зростає доти, доки товарнi ринки не просигналiзують про насичення потреб у тих чи iнших товарах, послугах i про падiння попиту на них, а отже, й на капiтал. Вiдповiдно зреагує ринок капiталiв.

На наш погляд, рiзнi типи ринкiв, що входять до ринкової системи країни, не можна чітко ранжирувати. По-перше, ринок починається з придбання робочої сили i засобiв виробництва (iнвестицiйних ресурсiв). Без цих елементiв продуктивних сил, без їхнього об’єднання за допомогою капiталу не може функцiонувати виробництво. По-друге, ринкова система, і зокрема ринок праці, не можуть ефективно функцiонувати також без ринку освiтнiх послуг, ринку житла, ринку iнформацiї, ринку духовних благ і ринку робочих мiсць. На нашу думку, кожен з типів ринків, зокрема ринок працi, формується як одна з найважливiших органiчних ланок ринкової системи. Однак вiн може функцiонувати лише у взаємозв’язку з iншими типами ринкiв, якi всi певною мiрою реагують на ситуацiю, що складається в економiцi. Порушення, дисбаланс у будь-якому з ринкiв за «ланцюжком» передається в решту інших.

Аналiз наведених тут мiркувань вiдносно ролi та значення ринку праці дає пiдстави стверджувати, що цей вид ринку є самостiйною комплексною системою в ринковiй економiцi, водночас функцiо­нально пов’язаною з ринком товарiв і послуг, ринком капiталу, ринками житла, iнформацiї, освiтнiх послуг та духовних благ, ринком робочих мiсць i, з одного боку, безпосередньо залежною вiд зазначених ринкiв, а з іншого — такою, що впливає на їхнє формування. Ринок працi як частина ринкової структури забезпечує рух товарiв i послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства вiдповiдно до руху капiталiв i товарiв. На вiдмiну вiд iнших типiв ринкiв ринок працi має не тiльки ресурсний, товарний характер, а й породжує незрівнянно бiльше економiчних i соцiальних проблем (бiднiсть, безробiття, iнфляцiю тощо), соцiа­льну напруженiсть у суспiльствi (мiтинги, демонстрацiї протесту, страйки тощо), сучаснi могутнi громадськi рухи та соцiальнi революцiї, а також рiзноманiтнi органiзацiї найманих працiвникiв (партiї, профспiлки, молодiжнi органiзацiї, товариства споживачiв тощо), органiзацiї роботодавцiв [34, с. 18]. Особливiсть полягає також у тому, що, породжуючи всi цi проблеми, ринок праці сам не в справитись з ними. Тому вiн примушує суспiльство i державу створювати вiдповiдну систему, яка органiзувала б розв’язання цих проблем (сприяння зайнятостi, допомога безробiтним, розробка трудового законодавства тощо), i тим самим збалансувати суспiльнi вiдносини, зняти соцiальну напруженість. З цiєї особливостi випливає, що ринок праці не може iснувати сам по собi, лише на основi функцiонування механізму узгодження iнтересiв двох категорiй партнерiв — роботодавця та найманого працiвника. Вiн примушує суспiльство створювати механiзми вищого порядку, якi, пiдтри­муючи творчi, динамiчнi властивостi ринку робочої сили, могли б нейтралiзувати його руйнiвнi сили. Назвемо це першою розбіжніс­тю ринку працi з iншими ринками. Друга розбіжність полягає в тому, що вiдносини мiж роботодавцем і найманим працiвником з приводу купiвлi-продажу товару «робоча сила» безперервнi аж до звiльнення найманого працiвника. Ринкові відносини між найманим працівником та роботодавцем тривають i в кожнiй фiрмi в процесі виробництва товарів і послуг. Третя розбiжнiсть полягає в особливостях товару «робоча сила», детальний аналiз яких буде наведено далі. Четверта розбiжнiсть ринку працi з iншими ринками полягає в тому, що, як уже зазначалося, вiн пронизує не лише сферу обмiну товару «робоча сила» на фонд життєвих засобiв, а й сфери розподілу та виробництва робочої сили.

Отже, загалом можна стверджувати, що відносна само­стійність ринку праці визначається специфікою функціонування суб’єктів, особливостями умов виникнення ринку праці, наявністю притаманних лише йому механізмів інфраструктури, особливостями товару, що циркулює на ринку праці, а також особливостями визначення обсягів попиту та пропозиції тощо.