Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.1. Сутність і характер державного управління економікою

1.1. Сутність і характер державного управління економікою

У юридичній літературі цілком слушно наголошується, що з усіх галузей і сфер, котрі регулюються адміністративно-право­вими нормами, найскладнішими є ті, які належать до економіки[1].

Економіка — складна поліструктурна система, яка функціонує
задля забезпечення задоволення суспільства матеріальними благами.

Термін «економіка» утворився від грецьких слів oikas (будинок, господарство) і nomos (правило, закон). Сукупність цих слів у буквальному розумінні означає «правила ведення домашнього господарства».

Сучасні економічні словники визначають економіку як господарство, сукупність засобів, об’єктів, процесів, використовуваних людьми для забезпечення життя, задоволення потреб за допомогою створення необхідних благ, умов і засобів існування із застосуванням праці.

Таким чином, у сьогоднішньому розумінні економіка — це системний господарський комплекс, що складається із взаємопов’язаних і взаємозалежних ланок — по-перше, суспільного виробництва, по-друге, розподілу матеріальних цінностей і, по-третє, обміну виробленого продукту в масштабах усієї держави.

Найважливішими складовими економічної системи України є: промисловість; енергетичний комплекс; агропромисловий комплекс; будівельний комплекс; транспорт і дорожнє господарство; зв’язок; торговельний комплекс; житлове господарство; побутове обслуговування населення; сфера використання й охорони природних ресурсів.

Усі перелічені галузі й комплекси перебувають між собою в тісній взаємодії. Кожна з них складається з кількох підгалузей. Підгалузям притаманна, з одного боку, значна самостійність, а з другого — взаємозалежність та інтеграційні зв’язки з економічною системою в цілому.

Так, промисловість чітко поділяється на машинобудівну, хімічну, металургійну тощо. Транспорт — на залізничний, повітряний, водний, автомобільний, трубопровідний. Зв’язок — на поштовий, телеграфний, радіозв’язок. Будівельний комплекс складається з промислового, цивільного, дорожнього будівництва.

Кожна з перелічених галузей і підгалузей характеризується
специфічними матеріальними умовами виробництва, технологічними процесами, структурою та чисельністю підприємств, інженерно-технічним та управлінським персоналом тощо. Усіма цими чинниками визначаються місце і призначення їх в економічній системі, а також особливості міжгалузевих зв’язків.

Зауважимо, що термін «галузь економіки» сьогодні нормативно закріплюється на законодавчому рівні. Так, у ст. 1 Закону України від 16 жовтня 1997 р. «Про електроенергетику» зазначено, що електроенергетика — галузь економіки України, яка забезпечує споживачів енергією.

Стан економіки, рівень її розвитку, ефективність безпосередньо залежать від спроможності держави управляти виробництвом і обертанням виробленого матеріального продукту.

Регулювання економіки — найважливіша функція держави в умовах ринкового господарювання, а тим більше в умовах переходу до нього.

Перехід до ринкового механізму регулювання економічних відносин передбачає постійне поглиблення правового впливу на економічні процеси, розширення сфери застосування загальнодер­жавних програм розвитку економіки, приватизації державної та комунальної власності, демонополізації та конкуренції.

Держава визначає правові основи для прийняття управлінських рішень, захищає інтереси національної економіки, формує її інфра-
структуру, контролює процеси грошового обігу, встановлює і розвиває економічно вигідні для суспільства й держави правовідносини.

Практика вже засвідчила: якщо покладатися тільки на суто ринкові механізми в розвитку соціально-економічної системи, то, як це не парадоксально, перехід до цивілізованого суспільства з ринковою економікою стане справою віддаленого майбутнього, причому без гарантій виникнення оптимальних пропорцій як у структурі самої економіки, так і в структурах управління.

Без державного регулювання помітно знижується ефективність виробництва, незатребуваною виявляється фундаментальна наука, через подорожчання скорочується інфраструктура соціальної сфери, а рух до цивілізованих форм життя здійснюється стихійно, з великими витратами та значними втратами.

За таких умов, а особливо в кризовій економічній ситуації, державне управління є необхідним. Причому йдеться не про поновлення адміністративно-командної системи, а про створення механізму демократичного управління, який би спрямовувався та контролювався насамперед виконавчою владою.

Управління означеною сферою суспільно-економічного життя являє собою складний процес цілеспрямованого впливу держави на всі компоненти економічної системи з метою її вдосконалення. Основою його є своєчасне й правильне врахування об’єктив­них економічних законів, характеру суспільних відносин у конкретний історичний період, особливостей розвитку продуктивних сил, ступеня інтегрованості держави у світове економічне співтовариство.

Державне управління у сфері економіки ґрунтується на конституційному положенні щодо соціальної спрямованості економіки (ст. 13 Конституції України). Управління має на меті органіч­не поєднання заходів для економічного зростання та фінансової
стабілізації з активною соціальною політикою, спрямованою на підвищення життєвого рівня населення. Основними напрямами, що охоплюються державним управлінням у сфері економіки, є: фінансова політика та її стабілізація; грошово-кредитна політика і зміцнення банківської системи; інноваційно-інвестиційна діяльність; прискорення приватизаційних процесів; посилення управління державним сектором економіки; зовнішньоекономічна політика й залучення іноземних інвестицій; подолання платіжної кризи; політика доходів та регулювання заробітної плати; стимулювання малого бізнесу та соціальна політика.

Отже, держава в інтересах суспільства визначає й забезпечує правові основи всіх економічних перетворень, захищає економічні інтереси виробників і споживачів, регулює грошовий обіг, формує й розвиває економічно і соціально вигідні сфери. Вона створює й гарантує рівні умови господарюванню, встановлює правила поведінки суб’єктів економічних відносин і забезпечує їх стабільність.

Однак здійснення такого регулювання неможливе без використання примусових заходів, за допомогою яких обмежуються і припиняються небажані із соціально-економічного погляду форми господарювання, установлюються бар’єри на шляху монополізму, криміналізації, деформації економіки.

Отже, управління економікою містить у собі елементи соціально-економічного аналізу й розрахунку, організаційно-технічні дії та інженерну практику, правове регулювання й різноманітні організаційно-правові форми, а також комплекс методів впливу на керовані об’єкти.

Усі названі чинники обумовлюють особливості визначального впливу та структуру механізму управління економікою. Цей механізм складається, по-перше, із системи організаційно-правових структур, по-друге, із системи організаційно-правових методів і форм державно-управлінського впливу на відносини в даній сфері.

Організаційно-правові структури — це суб’єкти державного управління економікою. Організаційно-правові методи й форми — це ті засоби і прийоми, що їх використовують суб’єкти управління для реалізації своїх повноважень, тобто методи й форми їхньої управлінської діяльності.



[1] Адміністративне право України. — Харків: Право, 2000. — С. 280.