1.1.1. Предмет економічної теорії та її відмінність від політичної економії

Предмет економічної теорії. Всесвітньо відомі істори­ки, філософи, економісти, письменники, представники інших професій вважали політичну економію однією з провідних наук. Так, давньогрецький філософ Ціцерон стверджував, що політична економія є величезним досягненням людського розуму. Дж. Байрон зазначав: «Якби я міг повернутись і прожити заново нерозумно розтраче­ні роки, то всі періоди ясної свідомості присвятив би не римуванню, а есе на теми політичної економії». М. Твен вважав, що «знання політекономії — першооснова вмілого керівництва державою. Наймудріші люди всіх часівприсвячували... цьому предмету всю велич свого генія, життєвий досвід, пізнання». У цьому плані заслуговує на увагу ще не здійснене пророцтво Ж. Сіменона: «Я давно передбачав, що настане день, коли політична економія стане на чолі всіх наук». М. Гоголь порівнював господа­рювання з розмовою з Богом, а Г. Сковорода говорив про божественну економіку.

З'ясуємо, чим зумовлена така висока оцінка ролі по­літичної економії, а водночас економічної науки (оскіль­ки ці дві дисципліни значною мірою тотожні), що є їх предметом.

Окремі проблеми економічної теорії (вартість, ціна, гроші, податки та ін.) досліджували у своїх працях ще мислителі Давньої Греції — Ксенофонт, Платон, Арісто-тель. Термін «економіка» походить від грецького «oikonomia» («oikos» — дім, домашнє господарство і «nomos» — закон) і означає «управління господарством».

Сучасне поняття «економічна теорія» нерозривно по­в'язане з терміном «політична економія». Так, відомий американський економіст П. Самуельсон (якому за під­ручник «Економіка» присуджено Нобелівську премію) стверджував, що економіка, або політична економія, як її традиційно називають, пройшла багато етапів розвит­ку. Але це не означає повного збігу предмета названих наук. Термін «політична економія» походить від грець­ких слів «politikos» — державний, суспільний і «oikonomia», означає мистецтво державного управління господарством. Уперше цей термін ужив французький учений А. Монкретьєн у «Трактаті політичної економії», що побачив світ 1615 р. Термін «економіка» (як основна, на думку західних науковців, економічна дисципліна) ч з'явився наприкінці XIX ст. (1890) після виходу в світ праці англійського економіста А. Маршалла «Principles of Economics». Українською мовою ця праця переклада­ється двояко: «Принципи економіка» і «Принципи по­літекономії». Поняття «політична економія» А. Монкре­тьєн запровадив, щоб зосередити увагу не просто на вмі­лому веденні господарства, а на державній національній економічній політиці, оскільки термін «політика» похо­дить від грецького слова «politike», що означає мистецт­во управління державою.

З'ясуємо, що спільного і відмінного між економічною теорією та політичною економією. Розглянемо спочатку визначення предмета економічної теорії деякими автора­ми, які ототожнюють ці науки.

П. Самуельсон стверджував, наприклад, що економіка — це наука, що вивчає:

1)     організацію виробництва й споживання;

2)     дії, що передбачають обмінні операції між людьми;

3)     вибір людь­ми рідкісних ресурсів для виробництва різних товарів та їх розподілу;

4)     людей у їх діловому житті;

5)     багатство;

6)      шляхи вдосконалення суспільства;

7)     економічні систе­ми. Він запропонував таке визначення предмета економіка:

Економіка — наука, що вивчає, як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, щоб виробляти різні товари і розподіляти їх для споживання.

Якщо синтезувати наведені вище визначення, то у більшість із них П. Самуельсон включав дії людей у про­цесі вибору рідкісних ресурсів для виробництва, обміну, розподілу та споживання різних товарів. Інші економіс­ти не наголошують на виборі рідкісних ресурсів, а тому об'єктом вивчення в економіці вважають ту частину люд­ської діяльності, яка стосується виробництва, обміну та споживання товарів і послуг.

У політичній економії логіка короткого виведення найпоширенішого визначення предмета цієї науки така: щоб жити, люди повинні мати їжу, одяг, взуття, житло та інші блага й послуги; все необхідне для їх виробницт­ва вони беруть у природі; щоб пристосувати багатства природи для задоволення своїх потреб, люди повинні працювати. Тому основою життя, розвитку людського су­спільства є виробництво — процес дії людини на предме­ти і сили природи та пристосування їх для задоволення певних потреб.

Матеріальні блага люди виробляють не поодинці, а спільно. Людина живе і працює в суспільстві. Отже, ви­робництво має колективний, суспільний характер. Тому в процесі праці, або дії людей на предмети і сили приро­ди, вони вступають між собою у певні економічні зв'яз­ки й відносини. Люди не лише виробляють продукти праці, а й обмінюють, розподіляють і споживають їх. Ко­жна з цих сфер належить до суспільного відтворення.

Відносини між людьми у процесі виробництва, обмі­ну, розподілу і споживання матеріальних благ та послуг у політичній економії називають виробничими відноси­нами, що походить від терміна «виробництво», з одного боку, і зв'язків між людьми у цій сфері — з іншого. По­няття виробництво у широкому розумінні охоплює всі сфери суспільного відтворення. Тому найпоширеніше ви­значення предмета цієї науки таке:

Політична економія — наука, що вивчає виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання різноманітних товарів та послуг.

Відмінність економічної теорії від політичної еконо­мії та її основні функції. Розбіжності між економічною теорією (економіка) та політичною економією:

1. За наведеними визначеннями предмета цих наук розбіжність між ними незначна: в «економіка» йдеться про дії людей у різних сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та спо­живанні матеріальних благ), а в політичній економії — про те, що люди в процесі праці (яка передбачає їхні дії) вступають між собою у певні зв'язки і відносини.

2. При порівняльному аналізі інших визначень пред­метів цих наук розбіжності між ними значніші. Так, по­літична економія стверджує, що вона є наукою про зако­ни, які управляють виробництвом, обміном, розподілом та споживанням матеріальних благ у людському суспіль­стві. Такі закони вона називає об'єктивними, тобто таки­ми, які не залежать від волі й свідомості людей. Економіка не заперечує, що предметом її дослідження можуть бути економічні закони, але не розглядає їх як об'єктив­ні, а називає законами ймовірності.

3. Цілковита відмінність існує між цими науками при переліку самих законів. Так, політична економія на­зиває закон вартості, закон попиту і пропозиції, закон грошового обігу, закон концентрації виробництва тощо. Економіка оперує передусім такими законами, як закон рідкісності, закон спадного попиту, закон спадної дохід­ності, закон зменшення віддач та ін.

Науково некоректно називати предметом вивчення економічної теорії дії людей щодо вибору рідкісних ре­сурсів. Адже до рідкісних не належать передусім трудові ресурси. Здавалось би, що економіка не повинна в дано­му разі вивчати проблеми зайнятості, безробіття. Насправ­ді вона аналізує ці проблеми, що свідчить про недоскона­лість визначення самого предмета. Те саме стосується до­слідження основного капіталу (адже у розвинутих краї­нах світу незавантажено майже 25% виробничих потуж­ностей), інформаційних ресурсів.

Надзвичайно поширеним в економіка є таке потрійне визначення предмета цієї науки: «Які товари та послуги виробляти, як їх виробляти і для кого виробляти». У цій тріаді викликає заперечення насамперед другий аспект визначення предмета: як виробляти товари та послуги.

Відповідь на це питання повинні, на наш погляд, дати не економіка, а інші науки, наприклад технологія промис­ловості. Частково це можуть робити також різні галузеві відділи економічної науки, скажімо, економіка будів­ництва, економіка сільського господарства тощо. Крім того, таке визначення предмета економіка (усі три аспек­ти) означає намагання авторів розкрити проблему не на рівні сутності, а тим паче глибинної внутрішньої сутнос­ті, а на рівні явища, зовнішніх, поверхових зв'язків.

Завдання кожної науки — розкривати сутність явищ і процесів, що вивчаються. Справді, зв'язки й відносини між людьми в усіх сферах суспільного відтворення здій­снюються на рівні як зовнішніх, поверхових, випадко­вих, так і внутрішніх, глибинних, причинно-наслідкових зв'язків. Наприклад, окремий товаровиробник може од­ного дня продати свій товар за одну ціну, другого — за іншу. Продаючи товар, він вступає у певні зв'язки з по­купцями цього товару. З першого погляду (рівень зовні­шніх, поверхових зв'язків) товаровиробнику здається, що ціна товару визначається лише попитом і пропозиці­єю. У цьому разі завдання економічної теорії полягає в тому, щоб з'ясувати, що лежить в основі ціни, як на неї можуть впливати попит і пропозиція товарів та інші фак­тори. Це означає, що шукати правильну відповідь слід на рівні внутрішніх, глибинних, причинно-наслідкових, сталих зв'язків (про це йтиметься в темі 1.4.).

Якщо такий підхід застосувати до всіх економічних явищ і процесів, то предметом економічної науки будуть не просто виробничі відносини (зв'язки) між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання товарів і послуг (або дії людей у цих сферах), а економіч­ні закони, що управляють цими процесами. Адже еконо­мічний закон — це внутрішньо необхідні, сталі, причин-но-наслідкові зв'язки між різними економічними явища­ми та процесами. Звідси випливає ще одна відмінність політичної економії від економіка, яка полягає в тому, що перша, а тим самим значною мірою й сучасна еконо­мічна наука, більше уваги приділяє з'ясуванню сутності економічних законів, а економіка щодо деяких найбільш фундаментальних понять економічної науки перебуває на рівні поверхових, зовнішніх взаємозалежностей. Так, у центрі логічної системи економіка міститься категорія ціни, яка визначається не витратами суспільне необхід­ної праці, а корисністю речі (що, у свою чергу, зумовле­но оцінкою споживачем корисності товару або послуги, точніше, корисністю останнього екземпляра, який задо­вольняє найменш значущу (вагому) потребу). У політичній економії в центрі логічної системи — категорія варто­сті, яка визначається витратами суспільне необхідної пра­ці й лежить в основі ціни товару. Ця відмінність між дво­ма науками значною мірою зумовлена тим, що економіка належить до позитивної економічної теорії, тобто не з'ясовує причинно-наслідкові зв'язки, а лише констатує певні зв'язки й узагальнення на поверхневому рівні. Так, во­на глибоко не досліджує зв'язок економічної системи ка­піталізму з наявністю мільйонів бідних, з концентрацією влади в руках незначної частини найбагатших членів сус­пільства, глибинні причини економічних криз тощо.

4. Економіка, на відміну від політичної економії, зна­чно більше уваги приділяє з'ясуванню відносин між лю­диною та речами. Як відомо, виробничі відносини між людьми завжди пов'язані з речами, з привласненням ма­теріальних благ та послуг. У таких двоїстих відносинах відображаються певні сторони діалектичної взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Так, у процесі праці людина використовує верстати, машини, різне устаткування, сировину, отже, при цьому виявляється техніко-економічне відношення людини до речей. Економіка більшою мірою вивчає таке ставлення, тобто те, як безпосередній виробник використовує техніку, еконо­мить електроенергію, сировину тощо.

Сучасна економічна теорія виконує такі основні функції:

1. Практичну. Вона полягає у всебічному обґрунту­ванні необхідності й шляхів вдосконалення прогресивних типів і форм власності, які найбільше відповідають ін­тересам людини, колективу, суспільства; розробці науко­вих основ управління господарською практикою, обґрун­туванні наукових організаційно-господарських форм, у винайденні найбільш адекватних форм розв'язання еко­номічних суперечностей. Це дає змогу виробляти науко­во обґрунтовані рекомендації щодо підвищення ефектив­ності виробництва з метою забезпечення зростання жит­тєвого рівня населення. В умовах економічної кризи практична функція економічної теорії полягає ще й у то­му, щоб знайти найраціональніші шляхи виходу з цієї кризи, обґрунтувати оптимальні напрями переходу від командно-адміністративної до регульованої ринкової еко­номіки. Економічна теорія повинна більше уваги, ніж політична економія, приділяти проблемам підвищення ефективності виробництва, основних типів і форм влас­ності, вести пошук нових організаційно-господарських форм, що відрізняє її від економіка. Важливим завданням економічної теорії є вивчення досвіду світового роз­витку, запозичення на цій основі найпрогресивніших економічних форм розвитку світової цивілізації.

2. Пізнавальну. Полягає в тому, щоб розкрити сут­ність економічних законів і категорій та форм їх вияву, притаманні їм внутрішні суперечності, механізм їх дії. Лише на основі всебічної реалізації цієї функції може бу­ти виконана практична функція економічної теорії. Пі­знавальна функція її є методологічною основою для ін­ших економічних дисциплін.

3. Вироблення нового типу економічного мислення, формування сучасного світогляду людини.