Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.1.4. Метод економічної теорії та його складові елементи

Поняття і структура методу економічної теорії та йо­го вихідний елемент. Термін «метод» походить від грець­кого слова «methodas», яке означає шлях до чогось, шлях пізнання (або дослідження), вчення, теорія. У най­більш загальному, філософському значенні метод означає засіб пізнання як певну сукупність або систему прийомів і операцій з метою мисленого відтворення предмета, що вивчається.

Метод економічної теорії — шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, мисленого відтворення цієї взаємодії в теорії діалектики.

Система таких прийомів і операцій не може бути до­вільною, вона повинна узгоджуватися з об'єктивними за­конами розвитку дійсності. Тому цю систему прийомів, способів пізнання і перетворення світу вивчає наука ме­тодологія (від грецьких слів «metodos» і «logos» — «сло­во», «поняття», «вчення»).

Головними елементами методу економічної теорії є: 1) філософські та загальнонаукові принципи (розвитку, суперечності, взаємодії, об'єктивності, аналізу й синтезу, системності тощо); 2) закони діалектики (закон єдності та боротьби протилежностей, закон кількісно-якісних змін і закон заперечення заперечення); 3) категорії діа­лектики (кількість і якість, сутність і явище, зміст і фор­ма та ін.); 4) закони і категорії економічної теорії (зако­ни вартості, грошового обігу тощо; категорії «вартість», «гроші», «прибуток» та ін.). Три перші структурні еле­менти діалектичного методу дослідження не механічно накладаються на економічні явища і процеси, що вивча­ються, а відображаються через предмет і метод економіч­ної теорії як науки. При цьому вони набувають специфіч­них форм застосування. Так, принцип суперечності є фор­мою боротьби між речовим змістом суспільного способу виробництва (або продуктивними силами) та його суспіль­ною формою (або відносинами економічної власності).

Метод абстракції — найпростіший елемент діалек­тичного методу пізнання економічних явищ і процесів. Він, по-перше, означає відмову від поверхових, несуттє­вих сторін явища з метою розкриття його внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних зв'язків, справжньої тенде­нції руху. По-друге, цей метод передбачає необхідність розгляду певних економічних явищ і процесів під пев­ним кутом зору.

Метод абстракції тісно пов'язаний з поняттям конк­ретного. Конкретним є цілісний об'єкт в єдності його різноманітних сторін, властивостей, рис. Кожна з цих сторін за допомогою методу аналізу (тобто розчленуван­ня цілого на окремі складові частини, елементи), з'ясу­вання їх сутності через принцип суперечності може бути розкрита у певному окремому визначенні. Тому ва­жливим елементом діалектичного методу пізнання еко­номічних явищ і процесів є метод сходження від абст­рактного (простого, що є однією зі сторін, клітинок ці­лого) до конкретного (складного, цілого). Конкретне мо­же бути розкрите в багатьох визначеннях, у синтезі (узагальненні) одержаних за допомогою абстракції окре­мих визначень.

Принцип суперечності є ядром, найважливішим еле­ментом діалектичного методу дослідження економічних явищ і процесів. Так, товар — це єдність двох протилеж­них сторін: споживчої вартості й вартості, суспільний спосіб виробництва — єдність продуктивних сил і відно­син економічної власності (або виробничих відносин). У процесі взаємодії таких суперечностей (їх взаємовпливу, взаємозв'язку, взаємної боротьби тощо) відбувається роз­виток економічних явищ і процесів, а єдність і боротьба таких суперечливих сторін є джерелом їх еволюції.

Щоб дослідити певне економічне явище, всю економіч­ну систему на різних етапах їх еволюції, необхідно засто­сувати принцип історизму та інші елементи діалектики. Західні економісти для з'ясування сутності різноманітних економічних явищ і процесів також використовують метод абстракції, аналізу і синтезу, індукції та дедукції тощо. Водночас вони більшою мірою вдаються до моделювання майбутніх вчинків людей, до діаграм, графіків, математи­чних формул, застосовують принцип граничності (викори­стання граничних величин) і теорію оптимуму.

Раціональні засоби й методи економічного аналізу в працях західних науковців. До таких методів належить створення моделей майбутніх вчинків людей. При цьому не враховуються деякі деталі реального стану справ, а увагу концентрують на головному. Цінність моделі зале­жить від того, якою мірою використані у ній найважли­віші дані, що, у свою чергу, дає змогу перевірити її пра­вильність. Економічні дані слід використовувати у ви­гляді таблиць, графіків і рисунків (діаграм). Важлива роль в економічному аналізі належить структурним да­ним. Так, при вивченні проблем безробітних враховують такі дані, як вік безробітних, регіон, галузь промислово­сті тощо. Широко використовують індекси (які відобра­жають дані щодо базисного показника), номінальні та дійсні змінні (наприклад, дані про номінальну та реаль­ну заробітну плату), реальні та відносні ціни, провадять емпіричні дослідження (вивчають дані, зібрані за різні періоди). В економіка є окремий розділ — економетрика, мета якої — визначення взаємозв'язків на основі еконо­мічних даних.

П. Самуельсон вважав, що в економічному аналізі не­обхідно абстрагуватися від нескінченної кількості дета­лей, створювати прості гіпотези та схеми і з їх допомогою узагальнювати безліч фактів. Критерієм обґрунтованості

теорії, на його думку, є її корисність для пізнання дійс­ності, що вивчається. Важливо при цьому, щоб теорія і спостереження, індукція і дедукція не суперечили одне одному, щоб аналіз був підпорядкований певній системі. В економіка важливою ланкою методології для аналі­зу економічних відносин є їх персоналізація, суб'єктивна оцінка індивідом явищ та процесів. Така оцінка набула завершеності при визначенні вартості товару чи послуги в теорії граничної корисності. Звідси й назва методу — принцип граничності. У цьому разі економічна наука ви­ходить з більш загального методологічного підходу — ви­користання граничних величин і теорії оптимуму. При цьому на перше місце висувається не належність до пев­ного соціального прошарку, класу, а продуктивність ді­яльності кожної окремої людини.

Близьким до суб'єктивної оцінки людиною тих чи ін­ших явищ і процесів є використання в економіка психо­логічних оцінок. Так, відомий англійський економіст Дж. Кейнс сформулював основний психологічний закон, згід­но з яким люди «схильні, як правило, збільшувати спо­живання зі зростанням доходів, але не такою мірою, якою зростає дохід».

Якщо політична економія найбільше уваги приділяє з'ясуванню сутності економічних законів і категорій, то в економіка, не відкидаючи необхідності вивчення зако­нів (при цьому закони розглядаються як такі, що діють лише в середньому, зі значними коливаннями навколо цього середнього), головним предметом економічного аналізу вважають відхилення від середнього, з'ясування закономірностей цих відхилень. У західній економічній науці відкидають моністичний принцип, підхід (наприк­лад, єдиним джерелом вартості в політичній економії є праця, звідси й назва трудової теорії вартості), дотриму­ються плюралістичного, тобто багатофакторного підходу. Так, згідно з функціональною теорією ринку теорія ви­трат виробництва, з одного боку, і теорія граничної кори­сності — з іншого, є лише окремими ланками загальної теорії вартості. Англійський економіст А. Маршалл з цього приводу навів відоме порівняння витрат виробниц­тва і корисності з двома лезами ножиць: «Ми могли б з однаковим правом сперечатися про те, регулюється вар­тість корисністю чи витратами виробництва, як і про те, розрізає аркуш паперу верхнє чи нижнє лезо ножиць». Щоб визначити вартість, необхідно використати метод взаємного й одночасного визначення обох цінностей,

тобто в процесі взаємодії розглянути корисність і витра­ти як рівноправні сили.

У функціональній теорії економічні явища аналізу­ються не шляхом переходу від розкриття сутності до форм її вияву, до поверхових явищ, а шляхом взаємоза­лежності та взаємного визначення. Вона справедливо ви­знає, що жодна категорія не є абсолютною, тобто не має незмінного характеру. В цьому функціональна теорія ціл­ком збігається з вимогами діалектичного методу. Ця тео­рія передбачає заперечення абсолютних (тобто незмінних) категорій, зокрема перехід від категорії абсолютної, кар­динальної корисності до відносної (ординарної) кориснос­ті, що відкриває шлях до кількісного аналізу споживчих вартостей. У ширшому аспекті наголошується на кількіс­них зв'язках в економіці при використанні методу міжга­лузевих балансів, або методу «витрати-випуск», розробле­ного відомим американським економістом В. Леонтьєвим.

Сучасна західна економічна наука значною мірою ви­користовує аналіз законів, які відображають статичну рівновагу економічної системи (своєрідну миттєву фото­графію потреб, ресурсів, технологій тощо), і законів, що відображають явища в динаміці, в процесі еволюції. Так, закон спадної продуктивності має сенс лише у статичній моделі економічного розвитку, її використання назива­ють ще нерівноважним методом, на відміну від статично­го, або рівноважного. Найповніше цей метод розроблено у працях американського економіста Й. Шумпетера.

У політичній економії має місце також поділ економіч­них законів відповідно на закони функціонування і зако­ни розвитку, але цей поділ використовується недостатньо.