1.1.4. «Я зразком для себе вибрав Сократа....»

Винесені в заголовок слова належать К.Твардовському і вимовлені ним у вступній лекції в Львівському університеті 15 листопада 1895 року. Цей день вважається датою заснування філософської школи, названої пізніше Львівсько-Варшавською, і служить він початком відліку подій, канва яких простежується в поки що небагатьох узагальнюючих працях, присвячених цій філософській співдружності. В одному з таких досліджень[1] навіть говориться, що Школа виникла «з нічого», тобто «на порожньому місці». З позиції зовнішнього спостерігача це дійсно так. Прагнення ж пояснити мотиви, що призвели до виникнення Школи, як правило, обмежуються посиланням на харизматичність особи її засновника. Проте харизма Твардовського уявна, бо він не приховував ані переконань, ані поглядів, а якщо і не висловлював їх, наприклад, в питаннях моралі, то його вчинки іноді були красномовніші від слів. Можна навіть сказати, що вимогливий характер Твардовського являв собою втілення нерозбіжності слова і вчинку, коли слова ставали вчинками, а вчинки набирали розголосу більшого, ніж слова. Ця пряма залежність слова і вчинку дивувала оточення Твардовського навіть тоді, коли вона ще не була рідкістю і високо цінувалася в суспільстві. Як здається, саме в такому суспільстві йому вдалося реалізувати сократівський ідеал неподільності гносеологічних і етичних цінностей, метою якого був пошук істини.

Найчастіше факти біографії в наукових публікаціях обмежуються згадкою найважливіших дат життя і діяльності на вибраному поприщі і виносяться в примітки. Оскільки життя і діяльність в сократівському ідеалі - це одне і те ж, то автор порахував неможливим їх розділяти і в основній частині викладу.

Твардовський Казимир Єжі Адольф гербу Огоньчик зі Скрипни народився 20 жовтня 1866 р. у Відні. Хоч його батько і був державним службовцем достатньо високого рангу, незначні доходи сім'ї не дозволяли дати відмінну освіту всім дітям. Після довгих клопотів батькові вдалося добитися для одинадцятилітнього Казимира місця в Терезіанській Академії, де майбутній філософ всі вісім років гімназії пробув в закритому учбовому закладі[2]. Про життя в Терезіанумі (так звичайно називалася Академія, заснована Марією-Терезою) Твардовський згадував: «В інтернаті підтримувалася строга дисципліна, підкорятися якій було надзвичайно важко, навіть болісно. Та все ж я надзвичайно багато чим зобов'язаний Терезіануму. [...] Академія дала мені не тільки ґрунтовну підготовку з курсу класичної гімназії і глибокі знання мов, але також сприяла вдосконаленню мого тіла уроками гімнастики, плавання, фехтування, кінної їзди і стройовими вишколом. Одним словом, вона підготувала мене до терплячої і систематичної праці, блискучим прикладом в якій для мене був батько, чиї поради і повчання мали великий вплив на мій подальший розвиток.» (Твардовський [1997c], С.19)[3] Особливо Твардовський відзначає набуті в гімназії знання стародавніх мов, що виявилися надзвичайно корисними в майбутніх заняттях філософією. Звичайно, не всі отримані в Академії знання стали в нагоді майбутньому філософу, але манера їх викладу, зокрема в курсі філософської пропедевтики, стала відмінною рисою творчості Твардовського. Більш ніж через сорок років після закінчення гімназії він з гордістю і задоволенням згадував, що «[...] старання виховати в учнях здатність зв'язано, просто і по суті висловлювати свої думки в моєму випадку не залишилися безуспішними» (Твардовський [1997c], С.20).

Перша зустріч з філософією відбулася в бібліотеці батька, де увагу підлітка привернула «Сила і матерія» Бюхнера. «Так будучи учнем третього класу гімназії - згадує Твардовський, - я вперше познайомився з світоглядом, який не тільки відрізнявся від католицького, але був йому протилежним і навіть ворожим» (Твардовський [1997c], С.20). В цьому свідоцтві просвічує здивування, що перейшло значно пізніше в критицизм і відмову приймати на віру навіть загальноприйняті істини (за виключенням, бодай, істин моралі), бо вони могли виявитися істинами не в «останній інстанції», якою з часом став для Твардовського розум. Іншим яскравим спогадом, що відноситься до періоду навчання в гімназії, стало враження, викликане читанням «Роздумів» Марка Аврелія. Про нього Твардовський пише так: »[...] без перебільшення «Роздуми» римського імператора сталі тоді моїм Євангелієм. Я прагнув жити, строго слідуючи його принципам, і знайшов в порадах філософа на троні дієвий засіб, що допомагав з гідністю переносити все більш мене пригноблюючу інтернатівську дисципліну. Я охоче признаюся, що багато чим зобов'язаний стоїчному сприйняттю і розумінню життя, причому відношення цієї філософії до християнства відіграло для мене також важливу роль.» (Твардовський [1997c], С.20)[4]

В 1885 р. здавши іспити на атестат зрілості Твардовський з початком 1886 р. вступає до Віденського університету. Навчання проходить під знаком Франца Брентано, чиї лекції справляли на молодого філософа якнайглибше враження, а особа викликала відчуття щирого захоплення і пошани. Твардовський міг відвідувати дім Брентано і виникле на цьому ґрунті спілкування між майстром і учнем набрало безцінного особистого характеру. «Брентано - згадує його вдячний учень, - став для мене зразком не тільки філософа-дослідника, котрий невідступно прагне пізнати істину, але й вчителем філософії, що збирає довкола себе за прикладом античних філософів учнів, відносячись до них як до своїх молодших друзів [...]. Приклад його особистого життя мені ясно показав, що здатність виразно формулювати і висловлювати найважчі проблеми і спроби їх рішення неможливі без ясного і чесного пізнання себе. Притаманна Брентано строгість у розподілі понять, що виключає безплідні хитромудрі ігри, стала згодом одним з найважливіших програмних пунктів моїх власних творів.» (Твардовський [1997c], С.22-23)

В роки навчання Твардовський бере активну участь в роботі філософського гуртка, який поклав початок філософському товариству при Віденському університеті, заступником голови якого він став ще студентом.[5] Після чотирилітнього студентського життя і року добровільної служби в армії (1889-1890) Твардовський приступає до роботи над дисертацією, присвяченою питанню розрізнення термінів «ідея» і «перцепція» у Декарта. Дисертація була представлена філософському факультету на початку 1892 р., а весною після здачі двогодинного ригорозуму з філософії і одногодинного восени з математики і фізики Твардовському був присуджений ступінь доктора філософії.[6] Надана Міністерством культури і освіти стипендія дозволила продовжити наукову освіту в Лейпцигу у Вундта і в Мюнхені у Штумпфа.

В період підготовки до габілітації з 1892 по 1895 роки Твардовський працює в математичному бюро товариства по страхуванню життя. Заробітна платня була скромною і змушувала молодого доктора підробляти приватними уроками і публікаціями в періодичній пресі, зокрема, писати філософські есе і статті, пропагуючи погляди Брентано, які, зрештою, поділялися й автором. Пафос цієї філософської публіцистики, значна частина якої написана польською мовою, найкращим чином демонструє наміри майбутнього засновника Львівсько-Варшавської школи, про які докладніше буде сказано в подальших розділах.

Габілітаційний твір Твардовського певною мірою продовжує тему докторської дисертації. Не дивлячись на те, що Брентано постійно пропонував своєму учневі досліджувати проблему класифікації наук у Аристотеля, проте той більш не хотів займатися історико-філософською проблематикою. Прагнення якомога більш «ясно і виразно представити декартівські поняття ясної і виразної перцепції і ясної і виразної ідеї» допровадили молодого доктора до проблеми сутності поняття взагалі, а оскільки поняття - це особливий різновид представлення, то він був змушений зайнятися також і проблемою представлення як такого. В результаті в 1895 р. з'явилася робота «До вчення про зміст і предмет представлення. Психологічне дослідження», написане, як свідчить автор, «у дусі Брентано-Б.Больцано». Габілітаційний твір був з успіхом прийнятий в колах фахівців і завдяки ньому Твардовський одержує право викладати у Віденському університеті.

Викладацьку діяльність молодий приват-доцент починає з читання курсу логіки. Свої перші враження на педагогічному поприщі Твардовський через багато років все ще згадує з ноткою жертовності: «Мені справляло велику радість бачити, що моя педагогічна діяльність знаходить живий відгук у слухачів; це радувало мене ще й тому що я розраховував на досить тривалу кар'єру приват-доцента і був навіть готовий пробути в цьому званні все своє життя» (Твардовський [1997c], С.27).[7] Проте пробути все життя приват-доцентом Твардовському не довелося. Внаслідок обставин, що склалися, у Львові відкрилася вакансія і після річної приват-доцентури у Відні він зміг зайняти кафедру в університеті з польською мовою викладання. Вступна лекція в Львівському університеті була прочитана 15 листопада 1895 р. і відкривала, подібно до віденської, курс логіки. Молодому професору ледве минуло 29 років. Через три роки Твардовський став повним професором. Один з перших учнів таким чином описував початок викладацької діяльності засновника Львівсько-Варшавської філософської школи: »Лекційний зал я застав майже порожнім. Декілька знайомих [...], трохи більше осмілілих сторонніх слухачів заглядало трохи з ввічливості, трохи з інтересу подивитися як виглядає і як викладає молодий професор. Поволі зала стала заповнюватися і скоро в ній не вистачало місць, а з часом лекції потрібно було перенести за стіни університету, бо жодна з аудиторій університету не могла вмістити слухачів, котрі вже рано вранці поспішали зайняти місця.» (Witwicki [1920], S.XI) Основний наголос у викладанні Твардовський робив не на спеціальних лекційних курсах, а на таких, які могли б познайомити слухачів з основними філософськими дисциплінами, з їх найважливішими проблемами, з методами їх трактування і з найхарактернішими спробами їх рішення. Достатньо багато часу відводилося історії філософії, причому знайомство з роботами стародавніх авторів проходило на мовах оригіналів. Таким чином, знання як історії філософії, так і іноземних мов, з неодмінним включенням стародавніх, було фундаментом філософської освіти учнів Твардовського, що з великим успіхом відобразиться в їх творчості. Не дивлячись на те, що для читання спеціальних курсів залишалося мало часу, Твардовський вибрав таку педагогічну установку, яка дозволяла якнайповніше розкритися талановитим студентам. Її він визначав наступним чином: »[...] в цих «основних лекційних курсах» я завжди прагнув звертати увагу слухачів на необхідність ретельного відпрацювання методичної точки зору, оскільки перш за все прагнув того, щоб показати тим студентам, хто присвятив себе філософії, правильний шлях до мети, пошук і вибір якої я цілком залишав за ними». В цьому місці, як здається, варто перервати цитування і переформулювати установку Твардовського в термінах вітчизняної філософії: кожний студент вибирав предмет вивчення "за сродністю", за умови його ретельного вивчення і дослідження.[8][9] Продовжимо цитату: »Самостійність мислення разом з правильним методом і незаплямованою любов'ю до істини завжди здавалися мені найнадійнішою гарантією успіху в науковій роботі. Але оскільки лекції - це не дуже відповідний засіб, з допомогою якого можна було б вплинути на студентську молодь у вищезазначених напрямах, я шукав, за прикладом Брентано, можливості безпосереднього спілкування зі своїми учнями» (Твардовський [1997c], С.29). З цією метою в 1897/98 учбовому році був відкритий перший в Польщі філософський семінар, незабаром приєднаний до курсу експериментальної психології, на основі якого в 1920 р. був відкритий самостійний інститут психології.

Семінар був розділений на два рівні: вступний (proseminarium) і власне семінар. Студенти, що вибрали філософію своєю спеціальністю, могли брати участь в proseminarium після здачі колоквіумів, в семінарі - після року роботи в proseminarium. Про прийняття в семінар Твардовського вирішальними були зразкове відвідування і пунктуальність, щотижнева здача письмових завдань, а також оцінка вступної роботи. В семінарах число учасників не перевищувало 30, тоді як proseminarium міг налічувати їх до 100. У філософському семінарі участь брали студенти всіх років навчання, починаючи з другого. Тут під керівництвом професора відбувалося читання класиків філософії і інтерпретація їх праць. Кожний з учасників семінару був зобов'язаний написати роботу, що містила аналіз фрагментів філософського твору, а в кінці року подати її до оцінки. Часто друге з чергових завдань мало характер самостійної наукової роботи, яка могла бути представлена як докторська дисертація або запропонована як кандидатська робота при здачі іспитів на звання вчителя гімназії.

Щоб зберегти виниклі під час навчання дружні стосунки Твардовський засновує в 1904 р., в день смерті Канта, Польське філософське товариство, найстаршу з нині існуючих в Польщі організацій такого роду. Завдяки членству в Польському філософському товаристві учнями Твардовського продовжували рахувати себе не тільки філософи, але й учені самих різних спеціальностей. До таких себе відносили математики Х.Штейнгауз і С.Банах, мовознавець Е.Курилович, філолог-класик Р.Ганшинець, орієнталіст С.Шайєр і багато інших.

У філософії Твардовський бачив не тільки науку, але також й школу духу, що формує моральні ідеали та захищає їх. Наслідком цієї позиції було формування філософського середовища, яке він вважав своїм обов'язком і обов'язком своїх учнів. В Автобіографії він писав: «Я ніколи не втомлювався звеличувати філософію не тільки як королеву наук, але і як дороговказну зірку людського життя» ([1997c], С.32). А в подячній промові Твардовського до Ради Гуманітарного відділення Варшавського університету з нагоди присудження йому в 1929 р. звання доктора honoris causa можна прочитати: "Навчаючи філософії, я прагнув осягнути декілька зв'язаних між собою цілей. Перш за все я прагнув пробудити в думках молоді зацікавленість філософією і усвідомлення важливості філософської проблематики. Потім я прагнув направити молодь до методологічного дослідження цих питань, причому неодмінно важливими формальними рисами цієї методичності я вважаю ясність, чіткість і самостійність. Не жалів я праці і в тому, щоб у міру своїх сил надати ці риси також своїм дослідженням і словам – сказаним або написаним, — в яких були втілені дослідження і їх результати. Проте крім цього я вважав, що хто дійсно хоче бути філософом, той не може обмежитися теоретичним пошуком і словами, але повинен любити мудрість в значенні стародавніх, у яких вона охоплює разом з певними інтелектуальними цінностями також цінності моральні, роблячи з філософа не тільки людину, що прямує до істини, але і до справедливості. Просякнутий цим значенням філософії для життя я не відсторонявся від практичної діяльності, коли в ній виникала необхідність, прагнучи – наскільки це було в моїх силах – виявити прояви любові до правди і справедливості також і в діях».[10]

Стан філософських досліджень в Польщі Твардовський оцінював негативно: салонна, романтична філософія, забарвлена в національні кольори різко контрастувала з науковою філософією, культивованою в столиці Австро-Угорської монархії. «Тому - ставить собі за мету молодий професор, - я відчував себе зобов'язаним донести своїм землякам, і особливо студентській молоді, не тільки дух і метод цієї філософії, але і відношення до філософії, той особливий стиль філософствування, якому я навчався у Брентано.» (С.29)

Звернемося до свідоцтв тих, на кого була направлена увага Твардовського. Котарбінський [1936] згадує: «Знайшовши в Польщі цілину, порослу буйними бур'янами, він загорнув рукави і почав виривати бур'ян, насаджуючи корисні паростки. Цей великий, мудрий і без міри працьовитий учитель попросту взявся за те, щоб навчити легковірів поляків працювати так, як уміють працювати німці. Звичайно, в тій сфері, яка була для нього доступна. Йшлося головним чином про характер. За живе брало часта думка про поляків: Die Polen sind ja so unzuverlässig![11] Несерйозні! Важко на нас покластися! І гірше всього, що критика била в ціль... Тоді взялася ця віддана Польщі Людина, вихована в німецькій солідності за, скажімо так, певний у нас Kulturkampf...  І почав викорінювати солом'яний вогонь, не пунктуальність, несистематичність, гонитву за тим, що кого понад усе саме зараз займає, а примушував до просиджування фалд, до визнання органічного зв'язку, до різного виду гам, докладних рефератів, об'єктивних резюме» (S.899). З метою організації роботи семінару Твардовський приніс в університет свою власну багату бібліотеку. Для наукової роботи були створені ідеальні умови. Кожний студент мав право з 7 до 22 години користуватися лекторієм, від якого мав власний ключ. В лекторії він розпоряджався «своїм столом» зі всіма необхідними книжками, отриманими з семінарської бібліотеки. (В 1930 р. бібліотека налічувала близько 8000 томів).[12] Кожний студент мав нагоду розмовляти з професором, який між 12 і 13 по полудні приймав в своєму кабінеті. Сам же професор в університеті проводив по 8-9 годин, часто заглядаючи в лекторіум і довго спілкуючись з членами семінару. Зовнішні рамки присутності Твардовського були наповнені багатим і неповторним, у своєму роді єдиним впливом вчителя на учнів. Щоб краще пізнати своїх підопічних професор провадив докладну картотеку, в якій кожний мав свою облікову картку, що містила оцінки зданих колоквіумів, прореферованих статей і книг, характеристику зацікавленостей і досягнень. В архіві семінару зберігалися також і всі роботи учнів. Крім етапів, пов'язаних з формальним проходженням навчання, студенти брали участь в засіданнях філософського гуртка при семінарській бібліотеці, а для тих, хто просунувся вперед у навчанні, Твардовський проводив privatissimum. Про атмосферу, що панувала на цих дискусійних студентських форумах, один з перших учнів Твардовського згадував так: «В цьому гуртку, без огляду на напрям своїх наукових інтересів, вільно висловлюються молоді люди, там вчаться формулювати власні думки і критикувати чужі у межах вільної і живої дискусії під керівництвом професора. Той філософський гурток був ареною перших публічних виступів і перших творчих зусиль всіх учнів Твардовського, які пізніше зайняли самостійні становища в науці і педагогіці. Душею цього гуртка завжди був Твардовський. Він ніколи його не залишав, не дивлячись на різні справи, що навалювалися на нього. Тут професор закидав невід на душі і юні голови. Тут він спостерігав, як який-небудь слухач природничих наук або філології запалювався питаннями психології, або ж юрист першого курсу проявляв особливі таланти в дедукції. Не багато проходило часу, як вже обидва пробували сили на полі філософських досліджень. Твардовський вмів їх заохотити, зайняти, запалити, підбадьорити і допомогти в подоланні труднощів. Часи філософського гуртка в усіх учнів Твардовського залишили незабутню пам'ять як би духовного пробудження.» (Witwicki [1920], S.XVI)

Викладацька діяльність Твардовського проходила не тільки в стінах університету. Він вельми активно займається популяризацією філософії, психології і педагогіки, читаючи лекції як у Львові - столиці тодішньої Галичини, так і в невеликих містах і містечках провінції. Його виступи проходять з успіхом і збирають на ті часи велике число слухачів.[13]

На початку 1906 р. Твардовський прочитав цикл лекцій з середньовічної філософії. В 1910 р. цей цикл був названий «Шість лекцій з середньовічної філософії» і випущений окремим виданням. Книжка викликала суперечливу реакцію. Частина рецензентів порахувала її появу своєчасною, що заповнює лакуну у вітчизняній популяризаторській літературі, відзначивши попутно значні дидактичні достоїнства видання. Частина ж критиків католицької орієнтації прийняла книжку з обуренням, ставлячи автору незнання предмету, підтасовування фактів, що провадить до дискредитації обговорюваних питань, а то і просто звинувативши автора в нападках на церкву.[14]

Філософське відділення університету наділило порівняно молодого ученого відповідальними адміністративними функціями. Так в 1900/1901 і 1904/1905 акад. роки Твардовський виконував обов'язки декана, а в 1901/1902 і 1905/1906 рр. - заступника декана. Взимку 1908/1909 акад. роки Академічний Сенат доручив Твардовському реорганізувати канцелярію Львівського університету і упорядкувати записи в матрикулах студентів. Якийсь час Твардовський як звичайний урядовець керував канцелярією, приводячи документацію в ідеальний порядок. В 1913 р. Сенат університету за виконання цієї роботи нагородив Твардовського пам'ятним перстенем.

В ці роки участь Твардовського в науковому житті суспільства виявилася в створенні організаційного комітету Педологічного товариства, яке виникло в Львові в 1901 р. Він входить також до складу Президії I з'їзду польських психіатрів, неврологів і психологів, що проходив в жовтні 1909 р. у Варшаві, на якому виступив з доповіддю «Про метод у філософії». В 1909 р. Твардовський брав участь як співголова Організаційного комітету в роботі II Польського педагогічного конгресу, що проходив у Львові. На з'їздах польських лікарів і натуралістів Твардовський очолював філософську секцію. На одному з цих з'їздів виникла ідея проведення Першого Польського Філософського З'їзду, який і пройшов у Львові в 1923 р. На чолі організаційного комітету з'їзду (і всіх подальших з'їздів між двома війнами) стояв Твардовський, який своїм виступом відкрив його роботу.

Прагнучи підтримувати контакт з європейською наукою Твардовський бере участь в квітні 1904 р. в з'їзді експериментальної психології, що відбувався в Гессені, а під час наукової відпустки при фінансовій підтримці уряду в тому ж році він прибуває в Грац, де особисто знайомиться з А.Мейнонгом, відвідує Прагу, Галле, Вюрцбург, Вроцлав, Лейпциг, Геттінген і Париж. Скрізь він знайомиться з психологічними лабораторіями. В квітні 1910 р. Твардовський бере участь в роботі IV Міжнародного З'їзду експериментальної психології в Інсбруку, а в 1907 р. входить до складу Польського організаційного комітету Міжнародного Конгресу психіатрів, неврологів і психологів, що проходив в Амстердамі. В 1913 р. Твардовський очолює Польський організаційний комітет IV Надзвичайного з'їзду шкільної гігієни, що проходив в Буффало, і стає членом його почесної президії.[15]

Особливо яскраво організаторський талант Твардовського проявився в роки I світової війни. В червні 1914 р. Сенат університету вибрав Твардовського на 1914/1915 акад. рік ректором. Початок війни застав Твардовського в Пороніно, де він звичайно проводив відпустку. Оскільки до Львова повернутися вже було неможливо, Твардовський разом з сім'єю приїжджає до Відня, де 19 вересня формально приступає до виконання обов'язків ректора. Цю адміністративну функцію він виконуватиме три військові роки підряд, збираючи в еміграції навколо себе професорів і студентів. За узгодженням з владою Твардовський забезпечив студентам доступ до віденських учбових закладів, очолив «Фундацію допомоги студентській молоді», яка продовжувала надавати підтримку і після повернення з еміграції до Львова, а точніше - до 1920 р. За час свого ректорського правління з цього і інших фундацій Твардовський роздав 134000 крон. Життя студентів у Відні протікало в «Академічному будинку для слухачів вищих шкіл з Галичини і Буковини», в якому, наприклад, в 1915 р. перебувало 332 студенти, у тому числі 177 осіб зі Львова.

Після відходу російських військ зі Львова, 5.VII.1915 р. Твардовський повертається додому і приступає до відновлення роботи університету. Як ректор Твардовський представляє університет перед владою цивільною і військовою, австрійською і польською, світською і церковною.[16]

В кінці 1917 р. Твардовський останній раз як ректор головував на засіданні Сенату, який нагородив його сталевим перстенем з університетським гербом і написом всередині: «Ректору 1914-1917 років. Сенат.». В наступному академічному році Твардовський виконував функції проректора.

Після отримання Польщею незалежності розпочався новий період діяльності Твардовського, зв'язаний вже не тільки зі Львовом і Галичиною, але й іншими науковими центрами відродженої Польщі. Вплив Твардовського зростає, зокрема завдяки займаним в суспільстві позиціям його учнів. Його запрошують посісти в столиці високі адміністративні посади,[17] але в одному випадку він відмовляє, в іншому - причиною є нерішучість, в третьому - заняттю таких посад перешкоджають протести деяких політичних угрупувань і духівництва.

Двічі пропонував свої кафедри Твардовському і Варшавський університет: в 1918 р. - кафедру психології, а в 1920 - кафедру філософії. Після деяких коливань Твардовський все ж таки залишається у Львові.

Вірність Львову і своїй кафедрі зовсім не означає відмову Твардовського від участі в роботі центральних органів управління науковим життям Польщі. Він не тільки бере активну участь в роботі багатьох комісій і комітетів Міністерства віросповідання і публічної освіти, але є також ініціатором багатьох починань.

В 20-і роки Твардовський переживає розчарування в житті вищої школи і всі сили віддає викладанню. В 1926/27 академічному році лекції Твардовського «Головні принципи філософських наук» користувалися такою популярністю, що зал на 300 осіб не міг вмістити всіх охочих числом до 2 тисяч. В цій ситуації, що вже мала місце перед війною, Міністерство виділяє спеціальну квоту для оренди залу Музичного товариства. В своєму щоденнику під датою 18 листопаду 1926 р. Твардовський записує: «Сьогодні перший раз викладав в залі Музичного товариства - як перед війною. Весь партер і вся галерея зайняті. Понад то близько 100 осіб стоять.» (Twardowski [1997a], S.275)

Двадцятип'ятиріччя педагогічної діяльності Твардовського на кафедрі філософії Львівського університету в 1920 р. було відзначено виданням т.зв. «Пам'ятної книги» — часопису «Пшегльонд фільозофічний» (R.23/1920), що містив роботи його учнів в дарі учителю. В 1927 р. учні видали збірку «Праць і статей» Твардовського, написаних в 1895-1921 рр. Особливо урочисто проходив в 1929 р. ювілей Польського філософського товариства. На його відкритті Твардовський був названий почесним членом і знову, з моменту виникнення Товариства, вибраний його головою. Його ювілейна промова була надрукована окремим накладом і розіслана всім членам Філософського товариства. В другий день ювілею Т.Котарбінський прочитав лекцію «Аналіз матеріалізму» і від імені ректора Варшавського університету вручив Твардовському диплом доктора honoris causa філософії.

В кінці 20-х років стан здоров'я Твардовського погіршився і в 1928 р. він фактично не викладав. Наступного року він просить Сенат університету про відставку. Не дивлячись на неодноразові спроби академічної влади утримати його від прийнятого рішення, Рада гуманітарного відділення була змушена поступитися і прийняла заяву та направила Президентові республіки з проханням іменувати Твардовського почесним професором, а в Міністерство було відіслано рішення про перехід Твардовського на спочинок. Свою останню лекцію як дійсний професор Твардовський прочитав 27.III.1930 р. Сенат університету ухвалив рішення залишити в користуванні Твардовського професорський кабінет при філософському семінарі.

Почесним професором Твардовський читав ще в 1931 р. цикл лекцій «Історія філософії в нарисах». Останній виступ відбувся 30.IV.1931 р.

У зв'язку з переходом Твардовського на пенсію повстало питання про заняття кафедри, що звільнилася. К.Айдукевич спочатку пропонував А.Тарського, а потім - Р.Інгардена. Ці пропозиції зустрілися з відмовою Твардовського, котрий чинив опір, перш за все, подальшому розповсюдженню логістики. Сам Твардовський якийсь час виношував плани залучення на кафедру Т.Котарбінського (як здається, без згоди останнього)[18]. Кінець кінцем Твардовський погодився з кандидатурою Р.Інгардена, який в 1933 р. очолив кафедру.[19] Але це була вже інша кафедра; кафедра Твардовського була ліквідована.

В 1930 р. Університет Познані присвоїв Твардовському звання доктора honoris causa цього учбового закладу. Через хворобу ученого торжество вручення диплому відбувалося в Актовому залі Львівського університету. На ньому ювіляр виголосив промову «Про достоїнство Університету», яка пізніше була опублікована Познанським університетом і з відома автора була розіслана великому числу людей і організацій.

11 січня 1931 р. Твардовському була вручена пам'ятна медаль, вибита за проектом В.Вітвіцкого стараннями його колишніх учнів. На аверсі медалі в обрамленні імені і прізвища видніється барельєф голови ученого, а реверс заповнений написом по латині «Discipulorum amor et pietas» і роком чеканки — А.MCMXXX.

Для підтримки контактів зі своїми учнями Твардовський повертається до зібрань «privatissimum», що проходили вже в другій половині 20-х років , на яких обговорювалися реферати і окремі проблеми філософії. З світом науки зовні Львова зв'язок здійснювався головним чином за допомогою кореспонденції.[20]

В 70-і роковини народження Твардовського делегація його учнів піднесла своєму Вчителю художньо виконану адресу, яка містила вирази пошани і подяки, а також альбом з 121 фотографією його учнів і знімки тих університетів, в яких учні Твардовського займали посаді професорів.

Після важкої хвороби К.Твардовський помер у Львові 11 лютого 1938 р. Перед смертю він попросив, щоб його похорони носили світський характер, а в труну йому поклали надрукований екземпляр тексту «Про достоїнство Університету». Цю роботу можна вважати духовним заповітом К.Твардовського. В ній сказано: «Університет, маючи повне право вимагати, щоб його духовна незалежність не була ніким порушена, має також повне право захищатися від всіх явних або підступних спроб підкорення його наукової роботи чиєму-небудь контролю або розпорядженню. Одночасно Університет зобов'язаний також і з свого боку відгородитись від всього, що могло б цю незалежність підірвати або хоча б лише створити видимість поступок якимсь впливам або устремлінням, що не мають нічого спільного з науковим дослідженням і його метою. Університет повинен захиститися від всього, що не служить здобуванню наукової істини, повинен дотримуватися встановленої дистанції між собою і нуртом, який несе біля його стін щоденне життя, гомін громадських, економічних, політичних і всіх інших течій, що стикаються між собою; серед боротьби і конкуренції цих найрізноманітніших течій Університет повинен залишатися непохитним, як морський маяк, що серед хвиль, які розбушувалися, своїм світлом указує кораблям шлях, але ніколи це світло не занурює в самі хвилі. Якби так трапилося, світло згасло б, а кораблі залишилися без дороговказної зірки [...]. На професії і становищі професора і доцента Університету покоїться гідність установи, в стінах якої вони присвятили себе зробленому вибору. Університетський викладач перш за все є слугою об'єктивної правди, її представником і глашатаєм серед молоді і суспільства. Це високе служіння непомірно почесно, але воно вимагає одночасно не тільки відповідної інтелектуальної кваліфікації і відповідних професійних знань, але також великої стійкості духу і сильного характеру.» (Twardowski [1933], S.11/12)

В першій половині 1938 р. в усіх філософських колах Польщі пройшли засідання, присвячені пам'яті К.Твардовського, багато газет і часописів опублікували спогади учнів львівського професора. Загальні збори Польського філософського товариства ухвалили рішення поміняти назву Товариства, називаючи його тепер «Польське Філософське Товариство імені Казимира Твардовського», а також скликати в 1939 р. з'їзд учнів Твардовського. Такий з'їзд відбувся 11-12 лютого 1939 р. в перші роковини смерті. Війна перешкодила проведенню другого з'їзду і до ідеї їх проведення повернулися після війни; в 1948 р. учні Твардовського зібралися в Кракові. Більше офіційно такі з'їзди не проводилися.