1.1.5. СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РОСЛИННИЦТВА В УКРАЇНІ

В аграрному виробництві України є дві головні галузі — рослин­ництво і тваринництво і третя проміжна — кормовиробництво, яка у великих господарствах має свою специфіку, структуру, організацій­но-економічні основи та ін. На рослинництво і кормовиробництво припадає близько 93 % орних земель в Україні, з них до 30 % відве­дено під кормові культури. У рослинництві 40 — 50 % становить по­бічна продукція — солома хлібів, стебла кукурудзи й сорго, жом, патока та інші, які через проміжну галузь — кормовиробництво ви­користовуються у тваринництві. Тому гармонійне поєднання рос­линництва, тваринництва, кормовиробництва — необхідна умова успішного функціонування всього аграрного комплексу країни. Рос­линництво в Україні, як уже зазначалося, все більше набуває рис біологічного, тобто такого, що ґрунтується на широкому використан­ні альтернативних — біологічних і пов'язаних з ними агротехніч­них — методів вирощування сільськогосподарських культур з міні­мальним застосуванням засобів хімізації в системі захисту рослин та з максимальним — біологічних джерел живлення рослин.

Ґрунтово-кліматичні умови України досить різноманітні по зонах Нечорноземної смуги (Полісся, його західна, центральна і східна частини, Лісостеп, Степ). Лісостеп і Степ поділяють на північну, центральну і південну частини (підзони). У зонах і підзонах різні ґрунтові покриви, кількість опадів і тепла, тривалість вегетаційного періоду, умови перезимівлі, що свідчить про необхідність врахову­вати екологічні та біологічні особливості сільськогосподарських культур при їх розміщенні в системі землекористування. Напри­клад, тривалість безморозного періоду в Україні, залежно від зони, коливається від 130 — 140 до 180 — 190 днів, у Західній Європі і Пів­нічній Америці ці коливання становлять 190 — 240 днів. Сума актив­них температур в Україні — відповідно 2000 - 4000 °С, в Європі — 2500 - 6500 °С, США — 2500 - 8000 °С; опадів — 320 - 600, 900 - 1000, 800 - 1000 мм.

Розрахунки показують, що для забезпечення постійної врожай­ності зернових 60 — 80 ц/га на всій площі в Україні потрібно при­наймні 600 — 700 мм опадів. У середньому випадає їх дві третини необхідної кількості, а стосовно Європи й Америки — в кращому ра­зі половина. Гідротермічний коефіцієнт (ГТК), як важливий показ­ник умов зволоження, в Степу не перевищує 0,9 — 1, у Лісостепу становить близько одиниці і лише на Поліссі — понад одиницю. У зв'язку з цим площа ріллі в Україні, де можна вирощувати сталі врожаї, не перевищує 20 % загальної, тоді як у Європі і США — 70 — 80 %. Разом з тим, незважаючи на наявні агрокліматичні ре­сурси і недостатнє матеріально-технічне забезпечення рослинницт­ва, врожайність озимих та ярих хлібів у 90-х роках в Україні значно підвищилася. Наприклад, у 1993 р. вона сягала 40 ц/га на всій площі посіву, дещо нижчою була в 1994 р. у зв'язку з посухою. Попри несприятливі умови 1994 р. деякі області, в тому числі Чер­каська, Київська, Вінницька, Хмельницька, отримали в середньому по 40 - 45 ц/га зернових. Багато господарств зібрали по 60 - 70 ц/га і більше озимої пшениці — основної зернової культури країни. Май­же такими самим були врожаї ячменю. Слід зазначити, що в Украї­ні на початку 90-х років різко підвищилася врожайність ярої пше­ниці. Причому врожайність навіть сортів ярої твердої пшениці, яка раніше не перевищувала 18 ц/га, завдяки досягненням селекції (Ін­ститут зернового господарства УААН, Миронівський інститут пше­ниці ім. Ремесла, Одеський селекційно-генетичний інститут УААН, Інститут зернових культур ім. Юр'єва УААН та ін.) нині становить 36 — 40 ц/га і більше.

В Україні вирощують три основні групи сільськогосподарських культур — зернові, технічні та кормові. Деякі площі займають ефіро­олійні та лікарські культури. Серед зернових і зернобобових голов­ними є пшениця, ячмінь, кукурудза, овес, жито, просо, гречка, го­рох, менші або незначні площі займають сорго, соя, чина, нут, ква­соля, сочевиця та деякі ін. З технічних культур сіють цукрові буря­ки і соняшник, льон, коноплі, ріпак, тютюн і махорку.

Найбільша за кількістю рослин є група кормових культур. Це ба­гаторічні й однорічні трави, кукурудза, сорго, хрестоцвіті, корене- та бульбоплоди, баштанні й деякі ін. Ці основні групи польових куль­тур вирощують в усіх зонах, проте співвідношення площ їх посіву неоднакове.

Значні площі зрошуваних земель зосереджені переважно в Херсонській, Миколаївській, Одеській, частково в інших областях, а також у Криму. На них вирощують високі врожаї зернових і кормо­вих культур. У південному Степу є умови для вирощування бавов­нику. Тут також культивують рис, хоч площі його посіву поки що незначні. Зокрема, в південно-західній частині Дніпропетровської області, у плавнях Дніпра, ще в довоєнний період вирощували рис. Більше того, роботами Уманського СГІ (кафедра рослинництва, В. І. Бородін, Г. Ю. Дизик) наприкінці 30-х років була доведена мож­ливість вирощування рису в Лісостепу України. Результати дослі­джень були запроваджені у виробництво. У с .Піківець Уманського району навіть одержували рис на трудодні.

Останнім часом значно збільшено площі посівів цукрових буря­ків у степових областях України. Все це свідчить про необхідність подальших досліджень щодо вирощування деяких польових куль­тур в областях, де вони до цього не висівались або були малопоши-реними, наприклад соняшнику й люцерни в західному Лісостепу, кукурудзи на Поліссі та в західному Лісостепу, сої в центральному Лісостепу тощо.

Загальна площа земель на початок 90-х років в Україні станови­ла 60 356 тис. га, в тому числі сіножаті й пасовища, присадибні ді­лянки і орні землі — 41 973,4 тис. га, з них ріллі — 33 400 тис. га. Остання цифра ще зменшилася у зв'язку з виділенням значних площ орних земель у приміських зонах під дачні ділянки. На жаль, площа сільськогосподарських угідь на одного жителя в Україні за останні роки значно зменшилась і це при тому, що кількість насе­лення за цей час практично не збільшилась. Так, у 1960 р. в серед­ньому на одного жителя припадало 1,01 га сільськогосподарських угідь, в 1980 р. — 0,85, а в 1991 р. — 0,81 (табл. 2). Стабілізація цьо­го показника — питання великого державного значення. Його мож­на і треба вирішити насамперед законодавчо.

Значна частина орних земель (14 181,3 тис. га) — кислі, заболочені та пере­зволожені, засолені й соло­нцюваті та кам'янисті ґрун­ти (табл. 3).

Частина ріллі розміщена на землях третьої катего­рії — схилах балок, які під­даються водній ерозії. Їх треба вилучати з польових сівозмін і відводити під по­сіви багаторічних трав. На­томість у польових сівозмі­нах можна буде вирощува­ти зернові й технічні куль­тури.

У 80-х — на початку 90-х років в Україні було досяг­нуто значного зростання врожайності зернових, тех­нічних та кормових куль­тур. Цей період знаменує собою перехід до інтенсив­них технологій вирощуван­ня    сільськогосподарських

культур. Здійснено його передусім на основі поліпшення системи удобрення, впровадження нових сортів і технологічних прийомів. Проте резерви біологічного потенціалу продуктивності районованих і перспективних сортів та гібридів ще великі, про що свідчать досяг­нення ряду господарств, де озимої пшениці збирають по 80 — 100, цук­рових буряків — 500 - 600, гороху — 45 - 50, соняшнику — 30-40 ц/га. Так, у Золотоніському районі Черкаської області у 1993 р. було отримано по 107 ц/га пшениці сорту Альбатрос Одеський на площі 120 га. З усієї площі посіву озимої пшениці (близько 800 га) зібрано по 84 ц/га, гороху — 40 ц/га. Такі приклади показують, що є можли­вість збільшити врожайність основних польових культур принаймні в 1,5 - 2 рази.

У деяких зарубіжних країнах виробництво зернових за останні 75 років зросло в 2 - 3 рази. Це спостерігається і в Україні. Напри­клад, у Черкаській області за останні 20 років урожайність зернових збільшилася в 2,5 раза.

У 1993 р. в Україні було одержано понад 40 ц/га зерна по всій площі зернових, що свідчить про її значні можливості як великого виробника й експортера високоякісного зерна та іншої рослинниць­кої продукції.

Україна ще значною мірою поступається розвиненим країнам за продуктивністю праці, раціональним використанням земельного фонду. Тому реформи в галузі рослинництва лише тоді матимуть позитивні наслідки, коли буде задіяно весь науковий і економічний потенціал країни для підвищення ефективності аграрного сектора як основи подальшого зростання матеріального виробництва. Для цього необхідно забезпечити рослинництво сучасною технікою, удо­сконалювати технології вирощування польових культур, і не обо­в'язково за рахунок збільшення хімізації сільськогосподарського виробництва. Є достатньо прикладів ефективного використання альтернативних — агротехнічних і біологічних — прийомів виро­щування зернових, кормових і технічних культур. Велике значення має оптимізація структури посівних площ, широке використання бобових культур, органічних джерел живлення рослин, біологічних і агротехнічних методів їх захисту, виведення сортів, що не уражу­ються шкідниками та хворобами, сортів, стійких проти бур'янів. Ще значними є втрати врожаю під час збирання. Причини цього різні: недосконалість збиральної техніки і технології збирання, низька технологічність сортів і гібридів, вилягання хлібів тощо. Багато по­трібно зробити і стосовно меліорації земель, зокрема зменшити по­верхневий стік. Завдяки лісонасадженням на полях в цьому напря­мі вже багато зроблено. Однак великої шкоди завдає вітрова та вод­на ерозія земель. Тому необхідно запроваджувати також контурну й контурно-меліоративну системи землекористування, використавши напрацьований науковий потенціал, що є в Україні, республіках СНД, за кордоном. Великої уваги щодо цього заслуговують розробки Інституту землеробства УААН (В. Ф. Сайко, О. Г. Тараріко).

Крім виведення високопродуктивних і високотехнологічних сор­тів та гібридів, велике значення має вдосконалення системи насін­ництва. Треба в більших масштабах використовувати методи біотех-нології, зокрема міроклонування, яке дає змогу в стислі строки отримувати високоякісний насінний матеріал.