Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.1.5. СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РОСЛИННИЦТВА В УКРАЇНІ

В аграрному виробництві України є дві головні галузі — рослин­ництво і тваринництво і третя проміжна — кормовиробництво, яка у великих господарствах має свою специфіку, структуру, організацій­но-економічні основи та ін. На рослинництво і кормовиробництво припадає близько 93 % орних земель в Україні, з них до 30 % відве­дено під кормові культури. У рослинництві 40 — 50 % становить по­бічна продукція — солома хлібів, стебла кукурудзи й сорго, жом, патока та інші, які через проміжну галузь — кормовиробництво ви­користовуються у тваринництві. Тому гармонійне поєднання рос­линництва, тваринництва, кормовиробництва — необхідна умова успішного функціонування всього аграрного комплексу країни. Рос­линництво в Україні, як уже зазначалося, все більше набуває рис біологічного, тобто такого, що ґрунтується на широкому використан­ні альтернативних — біологічних і пов'язаних з ними агротехніч­них — методів вирощування сільськогосподарських культур з міні­мальним застосуванням засобів хімізації в системі захисту рослин та з максимальним — біологічних джерел живлення рослин.

Ґрунтово-кліматичні умови України досить різноманітні по зонах Нечорноземної смуги (Полісся, його західна, центральна і східна частини, Лісостеп, Степ). Лісостеп і Степ поділяють на північну, центральну і південну частини (підзони). У зонах і підзонах різні ґрунтові покриви, кількість опадів і тепла, тривалість вегетаційного періоду, умови перезимівлі, що свідчить про необхідність врахову­вати екологічні та біологічні особливості сільськогосподарських культур при їх розміщенні в системі землекористування. Напри­клад, тривалість безморозного періоду в Україні, залежно від зони, коливається від 130 — 140 до 180 — 190 днів, у Західній Європі і Пів­нічній Америці ці коливання становлять 190 — 240 днів. Сума актив­них температур в Україні — відповідно 2000 - 4000 °С, в Європі — 2500 - 6500 °С, США — 2500 - 8000 °С; опадів — 320 - 600, 900 - 1000, 800 - 1000 мм.

Розрахунки показують, що для забезпечення постійної врожай­ності зернових 60 — 80 ц/га на всій площі в Україні потрібно при­наймні 600 — 700 мм опадів. У середньому випадає їх дві третини необхідної кількості, а стосовно Європи й Америки — в кращому ра­зі половина. Гідротермічний коефіцієнт (ГТК), як важливий показ­ник умов зволоження, в Степу не перевищує 0,9 — 1, у Лісостепу становить близько одиниці і лише на Поліссі — понад одиницю. У зв'язку з цим площа ріллі в Україні, де можна вирощувати сталі врожаї, не перевищує 20 % загальної, тоді як у Європі і США — 70 — 80 %. Разом з тим, незважаючи на наявні агрокліматичні ре­сурси і недостатнє матеріально-технічне забезпечення рослинницт­ва, врожайність озимих та ярих хлібів у 90-х роках в Україні значно підвищилася. Наприклад, у 1993 р. вона сягала 40 ц/га на всій площі посіву, дещо нижчою була в 1994 р. у зв'язку з посухою. Попри несприятливі умови 1994 р. деякі області, в тому числі Чер­каська, Київська, Вінницька, Хмельницька, отримали в середньому по 40 - 45 ц/га зернових. Багато господарств зібрали по 60 - 70 ц/га і більше озимої пшениці — основної зернової культури країни. Май­же такими самим були врожаї ячменю. Слід зазначити, що в Украї­ні на початку 90-х років різко підвищилася врожайність ярої пше­ниці. Причому врожайність навіть сортів ярої твердої пшениці, яка раніше не перевищувала 18 ц/га, завдяки досягненням селекції (Ін­ститут зернового господарства УААН, Миронівський інститут пше­ниці ім. Ремесла, Одеський селекційно-генетичний інститут УААН, Інститут зернових культур ім. Юр'єва УААН та ін.) нині становить 36 — 40 ц/га і більше.

В Україні вирощують три основні групи сільськогосподарських культур — зернові, технічні та кормові. Деякі площі займають ефіро­олійні та лікарські культури. Серед зернових і зернобобових голов­ними є пшениця, ячмінь, кукурудза, овес, жито, просо, гречка, го­рох, менші або незначні площі займають сорго, соя, чина, нут, ква­соля, сочевиця та деякі ін. З технічних культур сіють цукрові буря­ки і соняшник, льон, коноплі, ріпак, тютюн і махорку.

Найбільша за кількістю рослин є група кормових культур. Це ба­гаторічні й однорічні трави, кукурудза, сорго, хрестоцвіті, корене- та бульбоплоди, баштанні й деякі ін. Ці основні групи польових куль­тур вирощують в усіх зонах, проте співвідношення площ їх посіву неоднакове.

Значні площі зрошуваних земель зосереджені переважно в Херсонській, Миколаївській, Одеській, частково в інших областях, а також у Криму. На них вирощують високі врожаї зернових і кормо­вих культур. У південному Степу є умови для вирощування бавов­нику. Тут також культивують рис, хоч площі його посіву поки що незначні. Зокрема, в південно-західній частині Дніпропетровської області, у плавнях Дніпра, ще в довоєнний період вирощували рис. Більше того, роботами Уманського СГІ (кафедра рослинництва, В. І. Бородін, Г. Ю. Дизик) наприкінці 30-х років була доведена мож­ливість вирощування рису в Лісостепу України. Результати дослі­джень були запроваджені у виробництво. У с .Піківець Уманського району навіть одержували рис на трудодні.

Останнім часом значно збільшено площі посівів цукрових буря­ків у степових областях України. Все це свідчить про необхідність подальших досліджень щодо вирощування деяких польових куль­тур в областях, де вони до цього не висівались або були малопоши-реними, наприклад соняшнику й люцерни в західному Лісостепу, кукурудзи на Поліссі та в західному Лісостепу, сої в центральному Лісостепу тощо.

Загальна площа земель на початок 90-х років в Україні станови­ла 60 356 тис. га, в тому числі сіножаті й пасовища, присадибні ді­лянки і орні землі — 41 973,4 тис. га, з них ріллі — 33 400 тис. га. Остання цифра ще зменшилася у зв'язку з виділенням значних площ орних земель у приміських зонах під дачні ділянки. На жаль, площа сільськогосподарських угідь на одного жителя в Україні за останні роки значно зменшилась і це при тому, що кількість насе­лення за цей час практично не збільшилась. Так, у 1960 р. в серед­ньому на одного жителя припадало 1,01 га сільськогосподарських угідь, в 1980 р. — 0,85, а в 1991 р. — 0,81 (табл. 2). Стабілізація цьо­го показника — питання великого державного значення. Його мож­на і треба вирішити насамперед законодавчо.

2. Динаміка площ сільськогосподарських угідь на одного жителя, га

(за даними кафедри екології, меліорації, лісівництва і геодезії Уманської ДАА)

Регіон, область

1960

1980

1997

Україна

1,01

0,85

0,81

АР Крим

1,44

0,85

0,72

Вінницька

0,97

1,01

1,07

Волинська

1,27

1,07

0,99

Дніпропетровська

0,94

0,69

0,64

Донецька

0,47

0,39

0,38

Житомирська

1,08

1,08

1,06

Закарпатська

0,51

0,42

0,38

Запорізька

1,53

1,15

1,07

Івано-Франківська

0,59

0,48

0,44

Київська

0,64

0,43

0,37

Кіровоградська

1,71

1,67

1,64

Луганська

0,77

0,68

0,67

Львівська

0,63

0,50

0,46

Миколаївська

2,05

1,66

1,52

Одеська

1,26

1,01

0,98

Полтавська

1,38

1,28

1,25

Рівненська

1,03

0,84

0,79

Сумська

1,20

1,21

1,21

Тернопільська

0,97

0,92

0,90

Харківська

0,96

0,79

0,76

Херсонська

2,45

1,67

1,56

Хмельницька

0,97

1,02

1,04

Черкаська

0,99

0,95

0,95

Чернігівська

0,63

0,54

0,51

Чернівецька

1,38

1,47

1,52

Значна частина орних земель (14 181,3 тис. га) — кислі, заболочені та пере­зволожені, засолені й соло­нцюваті та кам'янисті ґрун­ти (табл. 3).

Частина ріллі розміщена на землях третьої катего­рії — схилах балок, які під­даються водній ерозії. Їх треба вилучати з польових сівозмін і відводити під по­сіви багаторічних трав. На­томість у польових сівозмі­нах можна буде вирощува­ти зернові й технічні куль­тури.

У 80-х — на початку 90-х років в Україні було досяг­нуто значного зростання врожайності зернових, тех­нічних та кормових куль­тур. Цей період знаменує собою перехід до інтенсив­них технологій вирощуван­ня    сільськогосподарських



культур. Здійснено його передусім на основі поліпшення системи удобрення, впровадження нових сортів і технологічних прийомів. Проте резерви біологічного потенціалу продуктивності районованих і перспективних сортів та гібридів ще великі, про що свідчать досяг­нення ряду господарств, де озимої пшениці збирають по 80 — 100, цук­рових буряків — 500 - 600, гороху — 45 - 50, соняшнику — 30-40 ц/га. Так, у Золотоніському районі Черкаської області у 1993 р. було отримано по 107 ц/га пшениці сорту Альбатрос Одеський на площі 120 га. З усієї площі посіву озимої пшениці (близько 800 га) зібрано по 84 ц/га, гороху — 40 ц/га. Такі приклади показують, що є можли­вість збільшити врожайність основних польових культур принаймні в 1,5 - 2 рази.

У деяких зарубіжних країнах виробництво зернових за останні 75 років зросло в 2 - 3 рази. Це спостерігається і в Україні. Напри­клад, у Черкаській області за останні 20 років урожайність зернових збільшилася в 2,5 раза.

У 1993 р. в Україні було одержано понад 40 ц/га зерна по всій площі зернових, що свідчить про її значні можливості як великого виробника й експортера високоякісного зерна та іншої рослинниць­кої продукції.

Україна ще значною мірою поступається розвиненим країнам за продуктивністю праці, раціональним використанням земельного фонду. Тому реформи в галузі рослинництва лише тоді матимуть позитивні наслідки, коли буде задіяно весь науковий і економічний потенціал країни для підвищення ефективності аграрного сектора як основи подальшого зростання матеріального виробництва. Для цього необхідно забезпечити рослинництво сучасною технікою, удо­сконалювати технології вирощування польових культур, і не обо­в'язково за рахунок збільшення хімізації сільськогосподарського виробництва. Є достатньо прикладів ефективного використання альтернативних — агротехнічних і біологічних — прийомів виро­щування зернових, кормових і технічних культур. Велике значення має оптимізація структури посівних площ, широке використання бобових культур, органічних джерел живлення рослин, біологічних і агротехнічних методів їх захисту, виведення сортів, що не уражу­ються шкідниками та хворобами, сортів, стійких проти бур'янів. Ще значними є втрати врожаю під час збирання. Причини цього різні: недосконалість збиральної техніки і технології збирання, низька технологічність сортів і гібридів, вилягання хлібів тощо. Багато по­трібно зробити і стосовно меліорації земель, зокрема зменшити по­верхневий стік. Завдяки лісонасадженням на полях в цьому напря­мі вже багато зроблено. Однак великої шкоди завдає вітрова та вод­на ерозія земель. Тому необхідно запроваджувати також контурну й контурно-меліоративну системи землекористування, використавши напрацьований науковий потенціал, що є в Україні, республіках СНД, за кордоном. Великої уваги щодо цього заслуговують розробки Інституту землеробства УААН (В. Ф. Сайко, О. Г. Тараріко).

Крім виведення високопродуктивних і високотехнологічних сор­тів та гібридів, велике значення має вдосконалення системи насін­ництва. Треба в більших масштабах використовувати методи біотех-нології, зокрема міроклонування, яке дає змогу в стислі строки отримувати високоякісний насінний матеріал.