Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.10. Прибуток і рентабельність готельного господарства

Прибуток і рентабельність — основні якісні показники, що відобража­ють економічну ефективність підприємства, його фінансовий стан, успіхи та можливості у виконанні розробленої програми економічного та соціаль­ного розвитку. В умовах ринкової економіки, з переходом готелів на само­фінансування, будь-яке підприємство може існувати тільки за умови при­буткової, рентабельної діяльності. Готельне підприємство своїми грошови­ми ресурсами має забезпечити всю свою експлуатаційну діяльність, розвиток і технічні вдосконалення матеріально-технічної бази, соціальне та матеріальне заохочення працівників.

Зростання прибутку та рентабельність має велике значення не тільки для подальшого розвитку підприємства, галузі, але й усього господарства України тому, що являє собою джерело коштів для формування доходної частини державного (місцевого) бюджету.

Показники прибутку та рентабельності тісно пов'язані з іншими еконо­мічними показниками. Наприклад, на їх основі можна розраховувати ефективність використання основних фондів, ефективність праці, потен­ційну доходність підприємства та ін.

Багатогранна діяльність підприємств готельного господарства обумов­лює створення та використання у планово-аналітичній роботі різні значен­ня прибутку: прибуток (збиток) від реалізації послуг; прибуток від реалі­зації основних фондів та іншого майна; прибуток від іншої діяльності; ба­лансовий (валовий) прибуток; оподаткований прибуток, чистий прибуток (прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства), розподільний прибуток. Відмінність цих понять визначається їх економічним змістом, з одного боку, та положеннями законодавства про оподаткування прибутку підприємства, з другого боку.

Прибуток (збиток) від реалізації послуг визначається як різниця між доходами від реалізації послуг (без урахування ПДВ) і торговельно-експлуатаційними витратами.

Прибуток від реалізації основних фондів — це різниця між про­дажною ціною (без ПДВ) та залишковою вартістю цих фондів, збільшеною на індекс інфляції, що визначається у порядку, встановленому урядом Ук­раїни.

Прибуток від іншої діяльності — це різниця між доходами та витра­тами від позареалізаційних операцій. До складу доходів від позареалізацій­ної діяльності включаються: доходи, отримані від пайової участі в діяльнос­ті інших підприємств, від надання приміщень і майна в оренду, дивіденди за акціями, облігаціями та іншими цінними паперами, що належать підпри­ємству, а також інші доходи від операцій, не пов'язаних з реалізацією го­тельних послуг (санкції за порушення господарських договорів). У складі позареалізаційних витрат враховуються податкові платежі, що відносяться на фінансові результати діяльності підприємства, різні штрафи, пені.

Валовий (балансовий) прибуток характеризує кінцевий фінансовий результат господарської діяльності підприємства та являє собою суму при­бутку від реалізації послуг, основних фондів і позареалізаційних операцій.

Оподаткований прибуток — це сума частини валового (балансового) прибутку, що підлягає оподаткуванню. Для визначення оподаткованого прибутку з валового прибутку підприємства готельного господарства ви­лучаються деякі види доходів відповідно до положень чинного законодав­ства про оподаткування (доходи від пайової участі в діяльності інших під­приємств; дивіденди за акціями та іншими цінними паперами).

Чистий прибуток — це та частина валового (балансового) прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати до бюджету податку на прибуток. Однак, частина цього прибутку має бути направле­ною на відшкодування витрат, що не входять до торговельно-експлуатацій-них витрат. І тільки після відрахувань цих витрат можна визначити суму прибутку до розподілу. На практиці такий прибуток називають «економіч­ним прибутком» (див. рис. 1.1.).

Абсолютна сума прибутку не має можливості повною мірою охаракте­ризувати ефективність роботи підприємства, тому її доповнюють показни­ком рентабельності. Це відносний показник, що відображає рівень ефек­тивності використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів. Для повноти аналізу застосовують кілька видів показників рентабельності. ^

Рівень загальної рентабельності, що відображає (у відсотках) відношення балансового прибутку до суми середньорічної вартості основних фондів і нормованих обігових коштів. Цей показник є найбільш важливим з точки зору визначення економічної ефективності підприємства. У ньому знаходить своє відображення специфіка готельних послуг і можливість отримання прибутку, що прямопропорційно залежить від обсягу та стану основних фондів.

Рівень рентабельності до загального обсягу реалізованих послуг, що визначається як відношення (виражене у відсотках) балансового прибутку до суми реалізованих послуг.

Рівень рентабельності до поточних витрат, що визначається як відношення (виражене у відсотках) балансового прибутку до повної собівартості послуг.

Рівень рентабельності власних і позичених коштів — це виражене у відсотках відношення балансового прибутку до суми власних і позичених коштів. Визначення рентабельності позичених коштів дозволяє дійти висновку про ефективність їх використання та доцільності залучення в подальшому нових кредитів.

Підприємство готельного господарства, що спеціалізується на обслуго­вуванні туристів, являє собою готельний комплекс, що включає готель, ресторан та інші підрозділи. Всі ці підрозділи надають туристам комплекс основних і додаткових послуг. Відокремлений розгляд господарської діяль­ності готелів і ресторанів, навіть зважаючи на відмінності, досить умов­ний. Тому, докладніше методика розрахунку кінцевого результату фінан­сової діяльності (прибутку) та рентабельності буде викладеною в II розді­лі (див. п. 2.7.). V/

Вивчення зарубіжного досвіду з орієнтації на прибуток відомих підпри­ємств готельної індустрії дає підстави виділити з них три основних типи.

1.      Максималізація прибутку. Сенс такої орієнтації діяльності підприємств полягає в отриманні максимально високого прибутку як за рахунок внутрішніх резервів, так і за рахунок споживачів послуг. За такого підходу підприємство підвищує ціни на основні та додаткові послуги, переводить деякі безплатні послуги до категорії платних ( наприклад, надання інформації, замовлення квитків, таксі тощо), спрощує сервіс.

Такий тип орієнтації є найбільш поширеним у нашій країні, Однак, максималізація прибутку не може вважатися виправданою з точки зору її со­ціальних наслідків. Ця концепція може тимчасово реалізуватися лише в умовах значного переважання попиту над пропозицією. Тому, в подальшо­му, з розширенням мережі готелів, орієнтація на максимілізацію прибутку, як довгострокова стратегія підприємства, застосування не знаходитиме.

З розвитком ринкових відносин підприємства прагнуть до стабілізації свого фінансового становища. Тому, для підприємства більш привабливою є довгострокова діяльність, ніж одноразовий, нехай і досить високий доход. Така орієнтація економічної діяльності підприємства ставить за мету отримання стабільного «задовільного» прибутку.

«Мінімаксималізація» прибутку. Цей варіант характеризується, з одного боку, максималізацією мінімуму очікуваних доходів, а з другого боку, мінімізацією максимуму очікуваних витрат. Як правило, в таких випадках скорочують обсяг менш прибуткових послуг, а ресурси, що звільняються направляють на виробництво та реалізацію більш прибуткових. Однак, такі підприємства, значною мірою ризикують втратити стабільний контингент туристів, які надають перевагу комплексу різноманітних послуг.

Таким чином, із перерахованих варіантів орієнтації на прибуток най­більш перспективним є другий.

Характерною ознакою ринкової системи господарювання є наявність ві­докремлених самостійних підприємств готельної індустрії. Виходячи на ри­нок туристичних послуг, кожне підприємство намагається отримати при­буток, знайти споживача своїх послуг. Як правило, підприємець готельно­го бізнесу діє на ринку самостійно, спираючись на власний досвід. У цих умовах має місце невпевненість у досягненні очікуваного результату, тоб­то присутній ризик окупності витрат і отримання прибутку. Тому, вини­кає потреба оцінити цей ризик, передбачити його та звести до мінімуму.

Є ряд методів і прийомів, що дозволяють зменшити господарський ри­зик і визначити точку безбитковості. В основі методів лежить поділ тор­говельно-експлуатаційних витрат на постійні та змінні (див п. 1.9.). Пос­тійні витрати не залежать від реалізації готельних послуг. Змінні витрати більш-менш пропорційно змінюються відповідно до обсягу реалізованих послуг.

Якщо реалізуються послуги, ринкова ціна яких не покриває всіх витрат, але все-таки перевищує змінні витрати, то обсяг їх продажу дозволяє від­шкодувати хоча б відносно постійні витрати.

Якщо ж ринкова ціна послуги не покриває навіть змінних витрат (на рис 1.2. це пунктирна лінія виручки V), то невідшкодовані постійні вит­рати збільшуються за рахунок непокритих змінних витрат, у результаті чого збиток збільшується. Тому, реалізовувати послуги, ринкова ціна яких не покриває навіть змінних витрат, недоцільно.

Рис. 1.2. Порівняння кривих виручки та витрат

Для розрахунку коштів відшкодування постійних витрат спочатку вияв­ляють очікувану виручку від реалізації даної послуги, а потім віднімають від неї змінні витрати. Частина виручки , що залишилась, є сумою розра­хунку коштів покриття постійних витрат.

Кошти покриття постійних витрат розраховують для кожного виду послуг.

84

Обсяг реалізації послуг (виручка), необхідний для отримання заплано­ваного прибутку визначається за формулою:

v = взм + вп + п,

де V —     виручка від реалізації послуг; Взм — змінні витрати; Вп — постійні витрати; П —     прибуток.

В основу розрахунку покладено метод «порогу прибутку». Криву виручки (V) можна розглянути як добуток ціни однієї послуги (Z) на загальну кількість реалізованих послуг (Q)

V = Z • Q

Крива загальних витрат включає постійні та змінні витрати. Якщо змінні витрати зростають пропорційно загальній кількості реалізованих послуг, то крива загальних витрат може бути вираженою так:

Взаг. = Вп

Графік показує (рис. 1.З.), що навіть за умови нульового продажу пос­луг витрати уже мають місце (за рахунок умовно-постійних). Тому, нез­начний обсяг реалізації послуг не дозволяє відшкодувати загальні витра­ти. Підприємство починає давати прибуток за такого обсягу реалізації, ко­ли лінії виручки та загальних витрат перетинаються. Точка перетину В та-Vі є «порогом прибутку», тобто коли сума витрат і сума виручки однако­ві. Після «порогу прибутку» починається зона прибутку.

Таким чином, «поріг прибутку» знаходиться поряд з обсягом реалізації послуг, коли:

z • Q = вп + (взм - q).

Для вирішення такого рівняння через Q для обсягу «порогу прибутку» (ПП) з лінійною кривою виручки та загальних витрат виходить наступне вираження:

ПП = Вп : (Z - Взм),

де ПП —    мінімальний обсяг реалізації послуг Q, що дозволяє окупити

витрати;

Z —       ринкова ціна послуги; Взм —     зміни витрат на одиницю послуги.

Ці розрахунки дозволяють дійти висновку, що лише реалізація послуг понад 278 одиниць за місяць дозволяє отримувати прибуток.

Економічно обгрунтовані розподіл і використання прибутку (доходів) сприяють виконанню планів експлуатаційно-фінансової діяльності готелів, розвитку матеріально-технічної бази, удосконаленню системи економічно­го стимулювання праці, вирішенню соціальних завдань колективу.

Прибуток, що підлягає розподілу використовується на створення фонду матеріального заохочення; фонду виробничого розвитку, науки та техніки,

фонду соціального розвитку та фонду резерва майбутніх витрат і плате­жів.

Основними напрямками споживання фонду матеріального заохочення та соціального розвитку є:

Преміювання працівників за результати господарської діяльності.

Матеріальна допомога.

Трудові та соціальні пільги працівникам:

оплата додаткових відпусток працівникам, що надані згідно з рішенням трудового колективу;

одноразова допомога ветеранам праці, які виходять на пенсію;

вартість путівок на лікування та відпочинок;

здешевлення вартості харчування працівників, а також дітей, які перебувають у дитячих санаторіях, яслях, оздоровчих таборах підприємств;

витрати на погашення позик, що видані працівникам підприємств для покращення житлових умов;

придбання акцій для працівників підприємств;

інші виплати індивідуального характеру.

Кошти фонду виробничого розвитку підприємства направляють на збільшення нормативу власних обігових коштів, фінансування будівництва нових об'єктів, реконструкцію діючих підприємств, технічне обладнання та інші виробничі потреби.

Кожне підприємство готельного господарства повинно домагатися підвищення рентабельності з одночасним підвищенням культури та якості об­слуговування. Вирішення цього завдання має бути, насамперед, спрямова­но на пошук власних резервів. Таким важливим резервом є дотримання режиму економії й оптимізації витрат на виробництво та реалізацію го­тельних послуг.

Значні резерви зростання рентабельності приховані в покращенні вико­ристання основних фондів, розширенні номерного фонду за рахунок ре­конструкції та раціонального використання корисної площі готелю; будів­ництва літніх будиночків на території, прилеглій до готельного комплексу; скороченні термінів простоїв номерів і проведенні ремонтних робіт за мак­симально стислі терміни.

У практиці роботи вітчизняного готельного господарства ще досить не вичерпано такий резерв збільшення доходів і підвищення рівня рентабельності, як розширення пропозиції додаткових послуг.

Так, дослідження структури доходів від туризму показує, що основний фонд утворюється не від розміщення туристів, а від різноманітності додаткових послуг, що пропонуються. Це забезпечує досить високу ступінь ймовірності отримання прибутку. Для прикладу можна привести розподіл доходів за видами послуг у Південній Кореї, де спостерігається швидкий розвиток туризму (див. таблицю 1.9.).

Таблиця 1.9

Розподіл доходів за видами послуг туристичної галузі Південної Кореї

 

Статті доходів    У середньому на туриста ($)          Частка в доході від туризму в цілому (%)

Розміщення        186   20,9

їжа та напої        91     10,2

Товари в магазинах    177   19,9

Розваги      89     10,0

Туристичні поїздки     125   14,1

Інші 220   24,9

Разом         888   100

Оптимальна пропорція між основними та додатковими видами послуг складає відповідно від 60 : 40 до 50 : 50. У багатьох країнах така пропорція вже досягнута. Наприклад, в Австрії вона складає 63 : 37; Великобританії

— 50 : 50; Угорщині — 65,1 : 34,9; Італії — 60,4 : 39,6 (див. рис. 1.4.). 88

 

Статті доходів

У середньому на туриста ($)

Частка в доході від туризму в цілому (%)

Розміщення

186

20,9

їжа та напої

91

10,2

Товари в магазинах

177

19,9

Розваги

89

10,0

Туристичні поїздки

125

14,1

Інші

220

24,9

Разом

888

100

 

У нашій країні частка додаткових послуг у загальних доходах готелів ; незначна й коливається від 1 до 5 відсотків.

Значно впливає на життєздатність підприємств готельного господарства якість послуг, що надаються. Без якісного продукту (послуги) організація обслуговування не здатна досягти своїх головних завдань, ще більш і важливих, ніж навіть прибутковість. Історія багатьох корпорацій є яскравим тому доказом. З метою створення сталості та високої якості обслуговування такі компанії, як «МакДоналдс» і «Маріотт» розробили Заходи щодо Дотримання Стандартів (Standart Operation Procedures — SOP), що дозволяють дотримуватись єдиних вимог до якості послуг на всіх підпри­ємствах цих компаній.

Крім того, є й інші резерви збільшення прибутку, наприклад, удоскона­лення системи ціноутворення на готельні послуги, активне застосування знижок, що стимулюють притік туристів у міжсезонний період та ін.

Постійний пошук нових шляхів і резервів підвищення рентабельності підприємств є основною умовною діяльністю в період формування ринко­вої економіки.