1.10.3. Сучасні інтеграційні угруповання країн

Сьогодні у світі нараховується близько 20 економічних угрупо­вань. Серед них можна виділити: в Західній Європі — Європей­ський Союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (€АВТ); у Північній Америці — Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (НАФТА); в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні — Тихо­океанське економічне співтовариство (АТЕС).

Офіційно до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угрупо­вання західноєвропейських країн називалось Європейські співто­вариства, а неофіційно — Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 р. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання — Євро­пейський Союз.

Утворився Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шіст­кою провідних європейських країн — ФРН, Францією, Італією, Нідер­ландами, Бельгією і Люксембургом:

1) Європейського об'єднання вугілля І сталі (угода укладена в
1951 p., а набула чинності в 1952 p.);

2) Європейського економічного співтовариства (Римська угода про
створення ЄЕС укладена в 1957 p., а набула чинності в 1958 p.);

3) Європейського співтовариства з атомної енергії (угода набула
чинності в 1958 p.).

Для довідки. Європейський Союз має свій прапор: на блакитному тлі коло з дванадцяти золотих зірок. Замкнене коло зірок символізує союз країн -членів, а число 12 — їхню кількість. Кількість зірок залишатиметься пос­тійною, тобто 12, незалежно від того, яка кількість країн входитиме до ЄС, оскільки число 12 є символом досконалості та достатку.

Європейський Союз має свій гімн: прелюдію до останньої частини Дев'я­тої симфонії Бетховена. Загальноприйнята назва прелюдії "Ода радості", але у цьому контексті вона також має значення оди свободі, почуттю спільності та миру між громадянами країн, які вирішили об'єднатись, та тими, хто вільно приєднається до них.

Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов всі етапи; від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу.

В ЄС як повноправні члени Союзу входять: ФРН, Франція, Іта­лія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірлан-

дія, Португалія, Іспанія, Греція, Австрія, Норвегія, Швеція, Фінлян­дія (останні чотири країни — з 1995 p.). З 1998 р. Європейський Союз веде переговори про вступ до цієї організації з шістьма краї-нами-кандидатами: Кіпром, Польщею, Словенією, Угорщиною, Че­хією та Естонією. Серед цих країн найкращі шанси мають Польща, Угорщина, Чехія, хоча і вони не можуть вступити до ЄС раніше 2004 p., що обумовлено внутрішніми труднощами в ЄС. Перего­вори з Болгарією, Латвією, Литвою, Румунією та Словаччиною роз­почнуться тільки після того, як вони наблизяться до критеріїв, не­обхідних для вступу до Євросоюзу. Виявляють бажання (але мають дуже мало шансів у недалекому майбутньому) вступити до ЄС Хор­ватія, Сербія, Македонія, Албанія та Україна. Із колишніх соціалі­стичних країн Європи тільки Росія, Беларусь та Югославія не за­декларували бажання приєднатися до ЄС. У самому ж Союзі пла­нують до 2015—2020 pp. збільшити кількість членів до 30—35.

Механізм функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають наднаціональні або міждержавні органи та елементи національно-державного регулювання.

Європейський Союз має свої наднаціональні законодавчі та ви­конавчі органи:

•   Рада міністрів — законодавчий орган, на рівні якого прийма­
ють рішення щодо реалізації єдиної політики ЄС. Голоси різних
країн мають різну вагу залежно від економічної могутності країни
і рішення приймаються більшістю.

•   Європейська рада — верховний орган, до складу якого вхо­
дять глави держав і урядів країн — членів ЄС. Його робота прохо­
дить у формі нарад або сесій двічі на рік. Європейську раду не
треба плутати з Радою Європи, яка не є установою Європейського
Союзу, діяльність якої зосереджена здебільшого на співробітництві
в галузі освіти та культури.

•   Комісія Європейського Союзу — виконавчий орган, який має
право подавати на затвердження Ради міністрів проекти законів.

Комісія Європейського Союзу:

а) контролює дотримання митного режиму, стан аграрного рин­
ку, податкову політику тощо;

б) здійснює фінансування зі своїх фондів (соціального, регіональ­
ного, аграрного);

в) самостійно веде переговори з третіми країнами;

г) має право розпоряджатися спільним бюджетом;

д) приводить у відповідність до норм ЄС національні законодав­
ства, стандарти і норми.

•  Європейський парламент — орган, що контролює діяльність
комісії і затверджує бюджет.

•  Суд ЄС — вищий судовий орган, який забезпечує виконання
договорів і реалізацію основних принципів ЄС,

Крім цих органів, існують інші консультативні органи та допо­міжні заклади — різні комітети, комісії, підкомісії, фонди регіо­нального регулювання.

Первинним законодавством і правовою основою ЄС є міждержав­ні угоди про створення і розширення ЄС та інші угоди про діяльність Союзу. Вони мають однакове тлумачення у всіх країнах — членах Союзу і підпадають під його юрисдикцію.

Законодавчими для всіх країн — членів ЄС, але з різним ступе­нем обов'язковості, є також регламенти, директиви, рішення, реко­мендації та думки.

Регламенти є вищими від національних законів і мають на те­риторії країн — членів ЄС силу закону.

Директиви містять загальні положення, які конкретизуються в спеціальних постановах країн — членів ЄС.

Рішення спрямовані до конкретних адресатів, не є обов'язковими, хоча мають певне юридичне значення.

Рекомендації і думки не мають юридичного значення і не обо­в'язкові для виконання.

Законодавчі акти Європейського Союзу вищі за національні зако­ни в таких сферах:

•    зовнішньоторговельній;

•    аграрної політики;

•    торгового і цивільного права;

•    податкового права.

Прийняття будь-яких нормативних актів, які суперечать праву ЄС, на території країн-членів не допускається.

Європейський Союз має власний, незалежний від країн-членів, бюджет. Розмір його визначається Радою і Європарламентом, який затверджує бюджет ЄС.

Дохідна частина бюджету ЄС формується за рахунок:

а) власних коштів, які складаються із ввізного мита, яке компен­
сує різницю в цінах на сільгосппродукти в країні, що імпортує, і на
зовнішньому ринку; митних податків за загальним митним тари­
фом; частини податку на додану вартість; інших коштів;

б) внесків країн-членів (1,2—1,3 % ВВП всіх країн).

Кошти бюджету ЄС використовуються (приблизно) на такі потре­би, % [1, с 568]:

Адміністративно-господарські                                          —    4,5

На проведення політики:

єдиної сільськогосподарської                                                   66,5

регіональної                                                            —    7,5

соціальної                                                               —    6,6

енергетичної                                                           —    0,3

промислової                                                           —    0,1

науково-технічної                                                    —    3,5

в галузі інформації та охорони довкілля           —    2,1

на компенсаційні виплати країнам — членам ©С    — 8,4

Найбільша частина бюджету ЄС використовується на проведен­ня спільної аграрної політики, основою якої є субсидування внутрішніх та експортних цін. Внаслідок митних бар'єрів на аг­рарний ринок ЄС практично не надходять товари зі світового аг­рарного ринку, ціни на якому значно нижчі.

Під час створення ЄС були проголошені його завдання:

•     поступове усунення обмежень в торгівлі між країнами-
учасницями;

•     введення спільного митного тарифу в торгівлі з третіми
країнами;

•  ліквідація перешкод для вільного переміщення осіб, капіталів
та послуг;

•    загальна політика в галузях транспорту і сільського гос­
подарства;

•    створення валютного союзу;

•    уніфікація податкових систем;

W * зближення законодавств країн-учасниць;

•  розроблення принципів узгодженої економічної політики.

В реалізації проголошених завдань ЄС досягнуті значні успіхи: проводиться єдина торговельна політика стосовно третіх країн, уніфіковані національні фінансові системи і створена Європейська валютна система, сформовано єдиний внутрішній ринок, відмінені обмеження щодо ряду товарів, послуг, капіталів, введені єдині стан­дарти на багато видів продукцій тощо.

З грудня 1991 р. до лютого 1992 р. були підписані угоди про формування економічного і валютного союзів (Маастрихтські уго­ди), згідно з якими до кінця XX ст. в ЄС буде єдина грошова одини­ця і єдиний центр формування валютної і грошово-кредитної полі­тики — Центральний банк і Європейська система центральних банків. ЄС повинен перетворитись у валютний і політичний союз з єдиною зовнішньою політикою.

Вирішальною подією у подальшому розвитку ЄС став Амстер­дамський саміт голів держав та урядів країн-учасниць, який відбувся

17—18 червня 1997 p. Ця зустріч стала також завершенням Між­урядової конференції, яка переглянула Угоду про ЄС, яку було прий­нято у Турині у березні 1996 р. Основні пункти угоди:

1. Передання відповідальності за внутрішні та законодавчі справи
до функцій Співтовариства в таких сферах: вжиття на зовнішніх
кордонах, що забезпечують вільне пересування осіб, заходів для ви­
рішення проблем біженців та імміграції, заходів для боротьби зі
злочинністю, охорони прав громадян з третіх країн, законодавчого
співробітництва у цивільних справах. Але для Данії існує спеціаль­
не положення про добровільне неприєднання, згідно з яким рішен­
ня, що приймаються структурами Співтовариства, не є обов'язкови­
ми для виконання нею. Для Об'єднаного Королівства Великобри­
танії та Північної Ірландії також залишається спеціальне поло­
ження, відповідно до якого вони зберігають свою спільну зону пере­
сування та прикордонні правила контролю.

2.   Ухвалення рішень стосовно потенційно широкого викорис­
тання кваліфікованого мажоритарного голосування у питаннях
спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Нова структу­
ра Угоди передбачає, що Європейська рада прийматиме рішення
щодо напрямків спільної стратегії, які будуть виконуватися Євро­
пейським Союзом в тих сферах, де країни-члени мають важливі
спільні інтереси. Рада втілюватиме їх, зокрема, за допомогою
спільних дій та спільних позицій. Ці рішення Ради затверджу­
ватимуться кваліфікованою більшістю з можливістю для країни-
члена зайняти позицію "конструктивного утримання" (тобто вона
не бере участі, але й не перешкоджає діям) або, в разі важливих
причин національної політики, блокувати голосування з правом
звертатися до Європейської ради. Генеральний Секретар Ради буде
також Високим Представником спільної зовнішньої політики та
політики безпеки. Відділ розроблення політики та раннього попе­
редження буде організовано під його керівництвом у співробітництві
з Європейською комісією.

3.   Поява (вперше) нової частини Угоди про зайнятість населен­
ня, яка передбачає тісніше національне співробітництво та мож­
ливість вживання заохочувальних заходів. Активізуються заходи
з охорони довкілля, людського здоров'я та захисту споживачів.
Соціальний протокол входить в Угоду за згодою Великобританії.
Підвищується прозорість.

4.   Помірне зростання ваги кваліфікованої більшості у всіх сфе­
рах, але це зростання є істотним у справах, що стосуються спільного
прийняття рішень Парламентом та Європейською радою з питань
законодавства. Водночас законодавчі процедури скорочуються та
спрощуються.

5.  Що стосується Європейської комісії, то кількість її членів
сьогодні залишається незмінною, але вона може бути переглянута,
коли нові країни-члени ввійдуть до складу Європейського Союзу.

6.  Поява нових текстів, що стосуються гнучкості, яка з невелики­
ми та несуворими обмеженнями дасть змогу ряду країн-членів
оприлюднювати інформацію з деяких політичних питань, навіть
якщо не всі хочуть цього.

Переглянута Угода дасть змогу зробити багато політичних та економічних кроків уперед, які приведуть до реальної перспективи розширення Європейського Союзу. В липні Комісія подала свої висновки щодо 10 країн-кандидатів разом з іншими важливими документами "Порядку денного 2000".

Європейська рада також приділила велику увагу стабільності, еко­номічному зростанню та зайнятості населення. Було прийнято два правила, які складають частину Пакту про стабільність та економічне зростання в економічному та монетарному союзі, так само як і пра­вила, що встановлюють законодавчі рамки для єдиної валюти (евро).

Були прийняті важливі рішення щодо самого Пакту економічно­го зростання та зайнятості населення, а також принципів і основних елементів нового механізму обміну валют. Був затверджений дизайн монет евро. Особлива увага до питання зайнятості населення знайшла своє відображення у рішенні провести спеціальний саміт восени 1997 р.

Серйозні висновки було зроблено щодо боротьби з організова­ною злочинністю та наркотиками. Прийнято Декларацію про мир­ний процес на Близькому Сході.

Європейський Союз відіграє все більшу роль у світогосподарських процесах. Розширення ЄС є важливою передумовою формування майбутнього Європи. Основні вимоги до країн, що хочуть стати членами ЄС, було визначено на нараді в Копенгагені у 1993 р. Це так звані копенгагенські критерії:

— стабільність інститутів, які гарантують демократію, верховну
владу закону, права людини І національних меншин;

— ефективна ринкова економіка, здатність конкурувати з єди­
ним ринком ЄС;

— здатність виконувати членські обов'язки, серед яких підтримка
завдань Європейського валютного союзу.

Існують і так звані Маастрихтські критерії, які висуває ЄС до своїх потенційних членів. Серед них потрібно виділити такі:

— низький рівень інфляції (не більше 3 % на рік);

— помірно стабілізовані обмінні курси валют;

— мінімальний дефіцит державного бюджету (не більше 4 %
ВВП);

— прийнятна квота національного боргу.

Слід зазначити, що і не всі теперішні члени ЄС відповідають згаданим критеріям (зокрема Греція).

Всебічна інтеграція в організаційні структури світового госпо­дарства, зокрема ЄС, є стратегічною метою зовнішньоекономічної політики України. Розвиток економічної інтеграції України в ЄС відбувається відповідно до угоди про партнерство та співробітни­цтво між Європейським Союзом та Україною, яку підписано 16 чер­вня 1994 р. в Люксембурзі. ЗО листопада 1995 р. Європарламент ратифікував цю Угоду. Україна першою з країн колишнього СРСР підписала таку угоду з ЄС. Основними завданнями Угоди є:

•   розвиток міцних політичних стосунків на основі регулярного
діалогу з політичних питань;

•   сприяння торгівлі, Інвестиціям та гармонійним економічним
відносинам;

•   закладання фундаменту для взаємовигідного економічного, со­
ціального, фінансового, громадського, науково-технічного, культур­
ного співробітництва;

•   підтримка зусиль України, спрямованих на зміцнення демокра­
тії та закінчення переходу до ринкової економіки.

Сьогодні вже визначено основні етапи руху України до Європи: вступ до COT; отримання статусу країни з ринковою економікою; створення зони вільної торгівлі з €С і отримання статусу його асо­ційованого члена.

Крім ЄС, в Європі значна роль належить ще одному економічно­му угрупованню — Європейській асоціації вільної торгівлі. Ство­рена вона в I960 р. в Стокгольмі з метою полегшення і розширення торгівлі між країнами-членами: Австрією, Францією, Ісландією, Норвегією, Швецією, Швейцарією, Великобританією, Данією, Порту­галією. Згідно з особливим протоколом право члена Асоціації по­ширюється і на Ліхтенштейн, який є в митній унії зі Швейцарією.

Принципи діяльність ЄАВТ суттєво відрізняються від принципів діяльності ЄС:

•   за кожною країною зберігається зовнішньоторговельна автоно­
мія і власні мита в торгівлі з третіми країнами, не існує єдиного
митного тарифу;

•   немає наднаціональних органів. Рада, в яку входять представ­
ники усіх країн — членів ЄАВТ, може ухвалювати рішення лише
одноголосно;

•   країни — члени її частково не відмовляються від свого суве­
ренітету;

•  ЄАВТ — це зона вільної торгівлі, причому режим вільного
безмитного товарообігу між країнами-членами діє лише для промисло­
вих товарів і не поширюється на сільськогосподарську продукцію.

ЄАВТ не є таким стійким інтеграційним угрупованням, як ЄС. Ще в 70-х роках вийшли з ЄАВТ і вступили в ЄС Великобританія, Данія, Португалія, а в 1995 р. —Австрія, Норвегія, Швеція і Фінляндія.

Відносини між двома інтеграційними угрупованнями, що існу­ють в Європі, постійно розвиваються. До 1977 р. утворилася зона вільної торгівлі промисловими товарами країн ЄС і ЄАВТ, в межах якої ліквідовувались мита і зменшувались нетарифні обмеження взаємної торгівлі. В 1991 р. була підписана угода між ними про створення єдиного європейського простору. Згідно з цією угодою країни — члени ЄАВТ з 1993 р. вводять у своє законодавство пра­вові акти ЄС стосовно вільного переміщення товарів, капіталів, по­слуг, а також конкурентної політики. Інтеграція ринків аграрної продукції не передбачається, оскільки сільське господарство країн ЄАВТ не змогло б конкурувати з країнами ЄС.

Першим європейським інтеграційним угрупованням, яке об'єд­нало держави, що досі розвивалися, грунтуючись на різних економіч­них та політичних моделях, стало Чорноморське економічне спів­робітництво (ЧЕС), Засноване ЧЕС у 1992 р. на основі Стамбуль­ської декларації і об'єднує 11 країн: Азербайджан, Албанію, Болга­рію, Вірменію, Грецію, Грузію, Молдову, Російську Федерацію, Руму­нію, Туреччину, Україну. Основне завдання Чорноморської інтеграції полягає в створенні режиму вільного пересування товарів, послуг і капіталів з метою розширення виробничої кооперації і спільного підприємництва.

1 березня 1993 р. набула чинності Центральноєвропейська уго­да про вільну торгівлю між Польщею, Чехією, Словаччиною та Угорщиною (Вишеградська четвірка), згідно з якою здійснюється політика поступового (до 2000 р. — повного) звільнення від кількісних обмежень і митних кордонів у торгівлі між членами четвірки.

Зміцненню стабільності у Європі за допомогою розширення спів­робітництва у різних галузях (політичній, економічній, культурній, науковій) сприяє регіональне об'єднання — Центральноєвропей­ська ініціатива (ЦЄІ). Воно об'єднує такі країни-члени: Австрію, Бос­нію та Герцеговину, Хорватію, Чеську Республіку, Македонію, Угор­щину, Італію, Польщу, Словацьку Республіку, Словенію, Албанію, Біло­русь, Болгарію, Румунію, Україну. У діяльності робочої групи бере участь німецька земля Баварія. ЦЄІ підтримує різні проекти, які можуть бути поділені на три категорії: інвестиційні проекти та відповідне техніко-економічне обґрунтування; організаційні про­екти (навчання, дослідження, інформаційні системи тощо); куль­турні проекти (фестивалі, семінари, стипендії). Забезпечує Секретаріат проектами ЦЄІ, надісланими керівником програми ЦЄІ, Євро-

пейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). ЄС підтримав ідею регіонального співробітництва як один із засобів сприяння країнам Центральної та Східної Європи у їх зусиллях трансфор­мувати свої політичні та економічні структури. ЦЄІ та ЄС мають бажання надалі розвивати конструктивний діалог.

Одним з найбільших економічних угруповань світу є Північно­американський ринок, який утворюють США, Канада та Мексика (понад 360 млн споживачів у межах Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА)). На державному рівні амернкано-канадська Угода про вільну торгівлю була укладена в 1988 р., а в 1992 р. до неї приєдналась Мексика. Угода про вільну торгівлю передбачає: поступову ліквідацію тарифних і нетарифних обмежень у взаємній торгівлі; полегшення умов взаємних капіталовкладень; порядок врегулювання торгових конфліктів між її учасниками. Повноцінний Північно-американський спільний ринок, за планами організаторів НАФТА, може бути створений до 2010 р.

Активізуються інтеграційні процеси і в Південній Америці, У 1991 р. Аргентина, Бразилія, Уругвай та Парагвай (приєднався пізніше) уклали торговий пакт МЕРКОСУР, який набув чинності з 1 січня 1995 р. Метою його є створення нового потужного регіо­нального торговельно-економічного блоку, який об'єднує країни з населенням загальною чисельністю понад 200 млн осіб і сумарним ВВП більш ніж 550 млрд дол. США. Результатом такого об'єднан­ня є те, що 90 % взаємної торгівлі країн-членів звільняється від будь-яких тарифних бар'єрів, а щодо імпорту з третіх країн вво­диться загальна тарифна структура та митні правила [19, с. 188].

МЕРКОСУР є одним з найдинамічніших економічних угрупо­вань у сучасному світі. Так, у період з 1991 до 1995 р. обсяги екс­порту та імпорту між країнами — його учасницями зросли майже на третину, з іншими країнами світу відповідно на 8,24 % і 22,71 %, а сукупний взаємний торговельний оборот виріс з 4 млрд до 14,4 млрд дол. США на рік. Різко збільшились обсяги інвестицій в економі­ки країн — учасниць угоди. Наприклад, за 1995 р. обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку Бразилії становив 3,3 млрд дол. США, а у 1996 p. цей показник зріс до 6 млрд дол. США. МЕРКО-СУРтїрагне до встановлення ділових стосунків з іншими інтеграцій­ними угрупованнями. Так, у 1995 р. МЕРКОСУР підписав з Євро­пейським Союзом Рамкову угоду про розширення співробітництва, згідно з якою вже з 2005 р. передбачено створення зони вільної торгівлі між двома регіональними об'єднаннями. Необхідно відзна­чити позитивні перспективи подальшого розвитку торговельно-еко­номічного співробітництва між Україною і країнами — членами МЕРКОСУР. Вже укладено низку угод з Аргентиною і Бразилією, а

продукція підприємств України вже відома на їх ринку. Це сприяє виходу України на ринки інших країн Південної Америки та Азіат-сько-Тихоокеанського регіону, з якими тісно пов'язані півден­ноамериканські країни.

Менш за все розвинені інтеграційні процеси серед країн Афри­ки. У 1989 р. Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко та Туніс утворили Союз Арабського Магрібу, договір, який передбачав організацію економічного співробітництва на рівні регіональної інтеграції. Але широкого співробітництва не вдалося досягти через замкненість національних кордонів.

Економічна відсталість та відсутність міждержавних зв'язків не дають змоги швидко створити на африканському континенті інтеграційні угруповання. В планах Організації африканської єдності є ідея створення до 2005 р. Африканського економічного співтовариства.

Перспективи розвитку економічної інтеграції у Східній Азії по­в'язують передовсім зі створенням Азіатсько-Тахоокеанського економічного співробітництва (АТЕС). Співтовариство об'єднує Япо­нію, США, Канаду, Австралію, Нову Зеландію, більшість країн Східної і Південно-Східної Азії, зокрема країн — членів Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), Китай та Океанію. Таке співтова­риство лише формується, тому ідуть пошуки шляхів співробітни­цтва, а саме регіональне угруповання складається ніби із різних блоків. Так, АСЕАН, яка об'єднує Індонезію, Малайзію, Філіппіни, Сінгапур, Таїланд, Бруней, утворена ще в 1967 p., але лише в 1992 р. її учасники поставили за мету протягом 15 років створити зону вільної торгівлі. Водночас кожна з країн АСЕАН тісно пов'язана з економікою США, Японії, Гонконгу, Південної Кореї, Тайваню. Інтег­раційні процеси в цьому регіоні найактивніші на мікрорівні на основі діяльності транснаціональних корпорацій.

Для використання нерівномірно розподілених природних та еко­номічних ресурсів, отримання вигод від спеціалізації окремих країн утворюються економічні угруповання у формі торгових блоків (на­приклад, Арабський спільний ринок), організацій для створення спільних проектів (наприклад, Комітет по Меконгу), валютних сою­зів (наприклад, Азіатський кліринговий союз), інвестиційних інститу­тів (наприклад, Азіатський банк розвитку), товарних асоціацій (на­приклад, Міжурядовий союз країн — експортерів міді та країн — експортерів бананів тощо).