1.2. Наука як об’єкт філософського осмислення

1.2. Наука як об’єкт філософського осмислення

«Наука» — слово латинського походження і перекладається з цієї мови як «знання». Був час, коли цього поняття не існувало,
а замість нього використовувався термін «філософія». Тобто терміном «філософія» позначалися всі знання, що були набуті людством. Частина цих знань, що стосувалися пізнання природи, тривалий час називалася натурфілософією, а інша частина знань називалася моральною філософією. В процесі диференціації науки, а потім і її інтеграції сформувалися окремі природничі, гуманітарні й технічні науки, більш точно визначився і предмет самої філософії. Існують визначення філософії як науки в межах марксизму і позитивізму. Але філософія — це не тільки наука. Вона скоріше є світоглядом, теоретичним відображенням найзагальніших відносин у системі «людина — світ».

Наука є системою понять про дійсність і має на меті дослі­дження на основі певних методів пізнання об’єктивних законів розвитку природи, суспільства і мислення, для передбачення і перетворення дійсності в інтересах суспільства, людини. Наука — це одночасно і система знань, і їх духовне виробництво,
і практична діяльність на їхній основі. Наука є складовою частиною культури людства, її питома вага постійно зростає. Наука виконує такі основні функції: пізнавальну, культурно-світогляд­ну, функцію безпосередньої продуктивної сили, прогностичну, функцію духовного перетворення світу.

Наука має справу з особливим набором об’єктів реальності, які не можна звести до об’єктів повсякденного досвіду. Для опису цих об’єктів, незвичайних з погляду здорового глузду, наука виробила спеціальну мову, понятійний апарат, а для безпосереднього впливу на них наука створила систему спеціальних знарядь (інструменти виміру, різні прилади тощо), які дозволяють виявити їхній можливий стан в умовах, що піддаються контролю суб’єкта. Наука формує специфічні способи обґрунтування істинності знань: експериментальний контроль за одержаним знанням, виведення одних знань з інших, правильність яких уже доведена.

Існує понад сто визначень науки. Їх можна класифікувати за кількома групами:

перша розглядає науку як систему знань;

друга — як рід або форму діяльності людини;

третя — як форму суспільної свідомості;

четверта — як всезагальний духовний досвід людства;

п’ята — як мистецтво передбачення;

шоста — як усе те, чим займаються науковці;

сьома — як безпосередню виробничу силу.

Найсуттєвішим є визначення науки як організованого виробництва відповідного різновиду знання.

Кожна наука повинна відповідати системі вимог: мати чітко визначений предмет, закони, відкриті в його межах, розвинутий категоріальний апарат, специфічні методи дослідження, сформовану теорію, сферу практичного застосування, бути актуальною та інституційованою в певних наукових, суспільних і державних колах, організаціях, установах.

Становлення і розвиток науки пов’язані з системою закономірностей: по-перше, з диференціацією (вона пов’язана з виокремленням предметів різних галузей знання — математики, астрономії, механіки, фізики, хімії, біології, історії тощо); по-друге, з інтеграцією (з одного боку, вона пов’язана з міграцією методів від однієї галузі знання до іншої і виникненням у зв’язку з цим астрофізики, біохімії, генетики, біоніки та інших наук, а з іншого — з необхідністю розв’язання комплексних, стикових проблем і виникненням внаслідок цього глобалістики, екології, кібернетики, прогностики та інших комплексних систем знання); по-третє, з методологізацією, тобто з проникненням у систему кожної науки філософської, загальнонаукової, спеціально-наукової і міждисциплінарної методології; по-чет­верте, з математизацією, тобто з посиленням наукової аргументації математичними розрахунками і моделями; по-п’яте, з комп’ютеризацією, тобто з забезпеченням науки інформаційними системами і технологіями; по-шосте, з перетворенням науки на безпосередню виробничу силу, тобто з її трансформацією в умовах НТР у сучасну техніку й високотехнологічне виробництво; по-сьоме, з гуманізацією, тобто з усвідомленням науковцями і суспільством безмежних можливостей науки і відпо­відальності за позитивні або негативні наслідки їх використання на майбутню долю людства.

Процес диференціації та інтеграції наукового знання є причиною зростання кількості наук і внаслідок цього виникнення проблеми їх класифікації. Саме практичні завдання організації та управління наукою, інформаційно-пошуковими системами бібліотек, мережі Інтернет, комплексного забезпечення наукових досліджень потребують чітких універсальних підстав для класифікації наук. (Тради­ційно їх поділяють на природничі, що вивчають природу, суспільні, що вивчають закономірності розвитку суспільства, і технічні, що вивчають закономірності створення і розвитку техніки). Ці підстави можуть бути певною мірою модифіковані. Так, наприклад, за предметом дослідження науки можна також поділити на: природничо-технічні (вивчають закони природи і способи їх освоєння), соціальні (об’єктом тут виступають різні суспільні явища та їхні закони), гуманітарні (вивчають саму людину як соціальну особистість). Існує багато інших підстав для класифікації наук: форми руху матерії або структурно-ієрархічні рівні матеріального й духовного буття (Ф. Енгельс, Б. Кедров); інформаційне забезпечення науки (Л. Бриллюен, Ж.-Ж. Серван-Шрейбер); потреби створення єдиної науки про людину (К. Маркс, І. Фролов); закономірності ноосферогенезу (В. Вернадський, П. Т. де Шарден, Е. Леруа); принципи металогіки, метанауки (А. Тарський, В. Гейзенберг) тощо.

Сучасна наука вивчається з боку її історії (історія науки), етики (етика науки), кількісних характеристик (наукометрія), філософії (філософія науки), методології (методологія науки), логіки (логіка науки), соціології (соціологія науки), економіки (економіка науки), організаційної теорії (організація науки), теорії управління (управління наукою) і, врешті-решт, з середини науки, шляхом її самопізнання («наука про науку» або наукознавство).