1.2. Поняття та зміст свободи туристських подорожей

У відповідності до Загальної декларації прав людини 1948 р. [67,ст. 13] туристи та відвідувачі користуються свободою пересування по території своїх країн, а також з однієї держави в іншу. Крім цього, право на свободу туристських подорожей закріплено в міжнародних документах регіонального характеру. Наприклад, в Протоколі №4 до Конвекції про захист прав людини і основних свобод 1950 р., а також Хартії основних прав людини ЄС 2000 р. [68]. Ст. 33 Конституції України гарантує  свободу пересування громадянам України, іноземцям та  особам без громадянства, що знаходяться на законній підставі на території України [1].

Таке важливе право є невід’ємним елементом свободи туристських подорожей, включаючи можливість доступу в зони транзиту та перебування, до туристських та культурних об’єктів, не піддаючись надзвичайним формальностям або дискримінації, а також до всіх наявних форм внутрішніх та зовнішніх комунікацій.

Крім цього свобода туристських подорожей передбачає оперативний і безперешкодний доступ до місцевого адміністративного, юридичного та медичного обслуговування, вільне звертання до консульських властей країн свого походження, а також право конфіденційності особистих відомостей і даних, в тому числі, тих що зберігаються електронним способом.

Адміністративні формальності перетину кордонів, введені державами, виходячи з міжнародних договорів (наприклад, візові, санітарні та митні формальності), по мірі можливості, адаптуються таким чином, щоб сприяти вільності подорожей і доступу максимального числа людей до міжнародного туризму [76, п.2 ст.8]. Заохочуються договори між групами країн (наприклад, Шенгенський договір [98]), спрямованих на гармонізацію та спрощення прикордонних формальностей, а також поступовій відміні або коректуванню спеціальних податків та зборів, що обтяжують туристську індустрію та  впливають на її конкурентноздатність.

Стратегія в цій сфері напрямлена на виконання першочергових завдань, пов’язаних з туристською діяльністю, знаходить своє конкретне відображення саме в свободі туристських подорожей [72,9.d]. Ці універсальні положення стали основою для подальшого вдосконалення міжнародних принципів та норм розвитку туризму і були гармонізовані в законодавстві більшості країн світу.

В нашій країні діє Закон України “Про туризм”, який  визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні основи реалізації державної політики України в галузі туризму. Він прийнятий з метою створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки і важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захисту законних прав та інтересів туристів і суб’єктів туристичної діяльності, визначення їх обов’язків та відповідальності.