1.2.1. Відтворювальні аспекти конкурентних позицій туристичної галузі

В умовах становлення ринкової економіки основним полем взаємодії капіталів виступає внутрішньогалузева конкуренція. Вона проявляється в першу чергу в прагненні суб’єктів ринку до максимізації кількості залучених клієнтів, а також до закріплення на найбільш прибуткових сегментах. З формуванням повноцінного ринкового середовища зростатиме вплив міжгалузевої конкуренції, тобто взаємовідносини з агентами інших галузей господарського  комплексу. Ії результатом виступає встановлення найбільш раціональних пропорцій між різними галузями, як наслідок - переливу капіталу в пошуку найбільш високої норми прибутку. Відповідно, предметом конкуренції тут уже виступає не споживач, а сам капітал, інвестиції. Прибутковість у різних галузях відрізняється в першу чергу наявністю об’єктивних відмінностей у самому характері виробництва. В туристично-рекреаційному комплексі, на відміну від промисловості та інших галузей економіки, в структурі капіталу абсолютно переважає пасивна частина. Постійні витрати тут також значно перевищують змінні, що безпосередньо впливає на термін окупності витрат, на вміст доданої вартості в продукті і, як наслідок, на рентабельність у цілому. Специфічна структура капіталу і витрат здійснюють рішучий вплив на конкурентоспроможність підприємств галузі.

Ступень участі туристичної галузі в конкуренції за інвестиції у великій мірі визначається загальним характером відтворювальних процесів у суспільстві. Зокрема, норма нагромадження тут, як і в невиробничій сфері в цілому, залежіть від норми нагромадження в галузях матеріального виробництва. Тобто інвестиційний процес залежить від провідних галузей. Пропорційний розвиток господарського комплексу обмежує приток капіталів в галузь. У такий спосіб проявляється дія принципу реальності, що відображає вимогу синхронізації темпів і масштабів туристичного освоєння території з реальними матеріально-фінансовими можливостями. З цього випливає, що забезпечення більш високих темпів зростання туристичної сфери у порівнянні з середніми по країні показниками можна забезпечити лише шляхом  залучення іноземних інвестицій.

У той час, коли реалії вимагають пошук сторонніх інвестицій, теорія відтворення виходить з того, що туристична галузь, як складова сфери обслуговування, спроможна розвиватись і на власній основі. Всі галузі економіки, за класифікацією запропонованою К. Кларком, що виступає основою структурування економіки розвинутих країн, поділяються на три підрозділи:

Сільське господарство, лісне господарство і рибальство;

Гірничо-видобувна промисловість, обробна промисловість і будівництво;

Транспорт і зв’язок, комунальне господарство, оптова і роздрібна торгівля, державні заклади, а також сфера обслуговування (туризм).

У кожному з підрозділів доходи поділяються на дві основні частини: заробітну плату (z) і прибуток (m). Взаємозалежність галузей в процесі відтворення можна проілюструвати за допомогою такої схеми:

1000z+1000m=2000 (доходи робітників 1 підрозділу)

500z+500m=1000   (доходи робітників 2 підрозділу)

150z+150m=300     (доходи робітників 3 підрозділу)

Туристичні послуги 3(z+m)=300 не уречевлюються, тому для забезпечення робітників цієї сфери предметами споживання, кошти повинні надходити з інших підрозділів. Частина туристичних послуг використовується для робітників самої сфери послуг і загалом для непрацюючих. Обмін протікає у такий спосіб. Частина 1z і 2z обмінюються на корисний ефект праці персоналу  3(150z), припустимо в однаковій пропорції 1(100z) і 2(50z). Внаслідок обміну 1z і 2z отримали туристичні послуги, а 3z – предмети споживання. 1z і 2z обмінюються на 3m, а саме: 1(100m) і 2(50m) на 3(150m). У процесі даного обміну туристична галузь, постачаючи послуги, отримує необхідні для її функціонування матеріальні блага – 100 одиниць предметів споживання і 50 одиниць для робітників, зайнятих у сфері туризму і для непрацюючих взагалі.

При розширеному відтворенні витрати на послуги повинні забезпечити зростання матеріальних благ. З іншого боку, це передбачає зростання видатків на їх споживання. При цьому зазначимо, що спочатку формуються доходи працівників матеріального виробництва. Внаслідок перерозподілу доходів 1 і 2 підрозділів формуються доходи працівників туристичної галузі, а також інших категорій, зайнятих у невиробничій сфері. Матеріальні фонди туризму, на відміну від постійного капіталу 1 і 2 підрозділів, не відтворюються - вони споживаються. Для розширеного відтворення 3m повинні бути забезпеченими матеріальними благами, тобто 1(100m) і 2(50m) зайві у 1 і 2 підрозділах і можуть бути реалізовані лише в 3 підрозділі. З іншого боку, сам 3 підрозділ повинен бути прибутковим, оскільки це є основна умова забезпечення розширеного відтворення. На практиці ж результати господарювання  туристичного комплексу Чернівецької області поки що не відповідають даній вимозі. За останні роки тут збитковими стали приблизно 16-19% підприємств. Показник балансового прибутку галузі (в схемах 3m) тут мінусовий. У 2003 році збитки склали 163 тис. грн. При цьому прибуток, спрямований на розвиток матеріально-технічної бази, не перевищив 112 тис. грн. Саме ця сума забезпечує галузі економічне зростання і розширене відтворення. Однак специфіка туризму і його місце в міжгалузевій структурі економіці спроможні забезпечити дуже високу прибутковість. Світова практика це підтверджує, оскільки туризм тепер є найбільш  рентабельною сферою діяльності.

Участь туризму в процесі суспільного відтворення вказує також на особливості міжгалузевої конкуренції. Той факт, що величина 3m спрямовується у 1-й і 2-й підрозділи виступає доказом того, що без неї частина продукту в цих галузях не може бути реалізованою. Чим  більше  3m, тим  більше туризм сприяє розвитку інших галузей. У Чернівецький області найбільш тісно з туризмом пов’язані легка і харчова промисловість, а також індустрія будівельних матеріалів. Безпосередній взаємний вплив спостерігається також між туристичною сферою та соціальною інфраструктурою, до якої входять охорона здоров’я, фізкультура, житлово-комунальне та готельне господарство. Закупівлі здійснюються також у галузях, що випускають наукомістку продукцію. Тісна міжгалузева залежність зумовлює і зміну форм конкуренції. В світовій практиці в цьому аспекті виділяють дві стратегії. Перша спрямована на жорстку конкурентну раціональність, де переважає абсолютне суперництво. Захоплення сегментів ринку конкурентів, їх витіснення і збільшення за цей рахунок власного прибутку вважається природною формою раціонального виживання в конкурентному середовищі. Саме такі підходи характерні для країн з перехідною економікою, і вони складають основу ринкової діяльності вітчизняних туристичних компаній. Однак аналіз доводить, що така стратегія не є оптимальною, оскільки конкуренція на витіснення і поглинання призводить до того, що втрачаються частина ресурсів і досвіду компаній, що лишають ринок. Друга стратегія  більш гнучка, вона передбачає взаємну адаптацію конкурентів, їх співіснування і пошук компромісів. При цьому практикуються різні форми поступового переходу від конкуренції до кооперації і створення різноманітних об’єднань. Наявність у конкурентів спільних цілей створює ситуацію співробітництва, що дозволяє координувати діяльність суб’єктів однієї чи декількох галузей. Примітно, що в даному випадку йдеться не про монополізацію, а про свідоме обмеження чинників, що зумовлюють негативні наслідки конкуренції.

У внутрішньогалузевій і міжгалузевій конкуренції залишаються лише її конструктивні елементи й усуваються деструктивні фактори. Країни з розвинутими ринковими системами дійшли до цього тривалим еволюційним шляхом. В наших умовах даний процес необхідно прискорити і зробити це зможе лише зовнішня сила, тобто державний орган управління туристичною  діяльністю. Саме таким шляхом може визначитись місце туристичної діяльності в структурі господарського комплексу регіону. Паралельно формується й оптимальна структура економічних показників туризму у порівнянні з економікою в цілому. В світовому масштабі вона виглядає так:

Стосовно вітчизняного ТРК подібну структуру неможливо попередньо ні розраховувати, ні змоделювати, тому доцільно орієнтуватись на співвідношення, що склалися в світовій практиці. Більш висока частка зайнятих , свідчить про справді трудомістський характер галузі і про те, що зростання технічної озброєності праці тут не призводить до вивільнення робочій силі. Навпаки: застосування нового обладнання зумовлює додаткову потребу в робочий силі. Менша, у порівнянні з попередніми показниками, частка інвестицій пояснюється відносним відставанням фондоозброєності праці, що  характерно для туристичної галузі. Незначна частка у ВВП виникає внаслідок того, що послуги не матеріалізуються, тобто змінна частина втрат на виробництво  мінімальна.

Свідченням успішного розширеного відтворення в галузі виступає її позитивна динаміка. За останні роки спостерігається стійке зростання валових показників туристичних підприємств. Протягом 2000-2004 років індекс кількості обслугованих туристів у Чернівецькій області склав 1,45. За той же період індекс наданих туристичних послуг у порівнянні з 2000 роком зріс до 1,85. Високі темпи еволюції галузі пояснюються переважно більш повним використанням потужностей. Водночас, зростання валових показників не супроводжується покращенням якісних показників господарювання, що є безпосереднім наслідком специфіки туристичної галузі. Чернівецький туризм залишається збитковим і малопривабливим для сторонніх інвесторів. Це також свідчить про слабкі позиції в міжгалузевій конкуренції.

А кого на даний момент вважати основними конкурентами туристичної галузі? Згідно з даними Управління економічного планування Японії, різні види відпочинку населення, залежно від витраченого на них часу, розташовуються у такому порядку: 1) сидіння перед телевізором; 2) повна бездіяльність; 3) читання; 4) розмови, спілкування; 5) праця на городі та дрібні господарські роботи; 6) відвідування магазинів і друзів; 7) пасивні ігри (японські аналоги шахів, лото); 8) вживання спиртних напоїв; 9) прогулянки; 10) відвідування кінотеатрів [7,с.225]. Про наявність у нашому регіоні подібних досліджень невідомо, але є підстави вважати, що наведена структура в певній мірі характеризує і наші реалії. Відповідно, галузі, що забезпечують зазначені форми відпочинку, можна розглядати в якості основних конкурентів всієї сукупності суб’єктів, що постачають на ринок туристичні послуги. Саме в даній площині належить розглядати міжгалузеву конкуренцію як за інвестиції, так і за клієнтів.

Об’єктивні відмінності туристичної галузі здійснюють комплексний вплив на прибутковість як у бік її зростання, так і у бік її відставання від інших сфер. Цей вплив набуває форму тенденцій, які врівноважуються залежно від інтенсивності кожної з них. Основний капітал тут практично повністю складається з будівель ( готелів, пансіонатів, санаторіїв, турбаз, власних підприємств громадського харчування - всього налічується 24 одиниці), термін окупності яких дуже тривалий. А це, означає, що швидкість обороту капіталу тут значно менша, ніж в інших галузях. Відповідно це зумовлює тенденцію до відставання річної норми прибутку. За таких обставин туристичний комплекс взагалі не зміг би функціонувати, якби його нерухомість не перейшла в якості спадщини від старої формації.

В подібних ситуаціях рекомендуються два неальтернативних варіанти розв’язання проблеми:

а) максимізація обсягів обороту, коли річна маса прибутку буде компенсувати відставання норми прибутку в порівнянні з іншими галузями;

б) вибіркове інвестування в ту частину основних фондів, яка швидше окуповується і забезпечує прискорення обороту капіталу.

Якщо туристичний бізнес не спроможній проводити подібні заході, то він змушений частково уходити у тіньовий сектор. Як правило, це проявляється в постачанні робочої сили за кордон, та в інших подібних операціях.

У структурі витрат туристичного комплексу, у порівнянні з іншими галузями, виділяється значно більш висока частка постійних витрат. Величина фонду заробітної плати, на відміну від промисловості, тут не зростає пропорційно збільшенню обсягів виробництва, тому за характером оплата праці наближається до умовно-постійних витрат. З урахуванням структури витрат величина прибутку (П) обчислюється як різниця між виручкою від реалізації (Вр) і сумою постійних (Вп) та змінних витрат (Вз).

П=Вр-(Вп+Вз)                                                                                            (1)

З наведеної формули однозначно випливає, що за рівними умовами функціонування величина прибутку більша там, де змінні витрати  мінімальними. Якщо дану формулу розглядати в динаміці, то спостерігається більш інтенсивний вплив ефекту масштабу там, де змінні витрати скорочуються.  Ця залежність носить характер тенденції і вона більше характерна для підприємств туристичного бізнесу. Отже, якщо структура капіталу тут зумовлює тенденцію до відставання величини прибутку, то структура витрат, навпаки, призводить до її переважного зростання. Ці дві тенденції співіснують, і ними можна управляти з метою підвищення конкурентоспроможності не тільки окремих суб’єктів господарювання, але й галузі в цілому. Згідно із закономірностями міжгалузевої конкуренції, саме за таких умов галузь стає привабливою для сторонніх інвесторів. Вибірковий аналіз структури ціни путівок ряду фірм міста Чернівці показує, що частка собівартості становить 94-95%, а частка прибутку - 5-6% [1,c.34]. Подібний стан  не є привабливим для сторонніх інвесторів і також указує на незначний рівень міжгалузевої конкуренції. До того ж з цього випливає, що основним джерелом фінансування інвестицій можуть виступати лише власні кошти з прибутку суб’єктів господарювання галузі. В такій ситуації, коли величина  прибутку незначна і підприємства неспроможні активізувати інвестиційну діяльність, а для капіталів інших галузей відсутня мотивація, в якості інвестора повинна виступати держава. Вона, як колективний підприємець, підтримує ті господарства, що функціонують на пріоритетних напрямках. Більше того, лише вона може визначити, де низька звітна прибутковість відображає реальний стан, а де – даний показник штучно занижується. Але в даний час для держави відсутні поточні мотиваційні чинники інвестувати в туристичний комплекс, оскільки платежі галузі до бюджету вкрай незначні і залишаються незмінними навіть в умовах зростання валових показників господарської діяльності туризму. Зокрема, в 2000 році бюджет отримав від туристичної галузі 967,2 тис. грн., а в 2004 році - 921,32 тис. грн. Якщо орієнтуватись на країни з розвинутими ринковими системами, то можна констатувати, що економічна діяльність державного сектора і держави загалом, як колективного підприємця, підпорядкована інтересам розвитку приватного сектору. Безумовно, що такій підхід - єдино раціональний, і його необхідно застосовувати і в наших умовах. Держава не повинна орієнтуватись на поточний ефект. ЇЇ регулююча діяльність буде значно ефективнішою, якщо вона буде керуватись стратегічними цілями. До таких відноситься і розвиток в регіоні туристично-рекреаційної діяльності. Низька прибутковість туризму є наслідком специфіки галузі та її позицій у конкурентному середовищі. Своїм фінансовим втручанням держава нівелює негативний ефект міжгалузевої конкуренції.

Специфічні структури капіталу і витрат разом зумовлюють абсолютне переважання вмісту доданої вартості у вартісній побудові продукції (послуг) туристичного комплексу у порівнянні з іншими галузями, що виступає основним елементом конкурентоспроможності на міжнародному ринку. Поширення експорту туристичних послуг стає для регіону, а також для країни в цілому, чинником підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності. Надання туристичній діяльності експорт-орієнтованого характеру відповідає економічним інтересам як суб’єктів господарської діяльності галузі, так і владних структур. Відповідно участь держави в фінансуванні проектів розвитку туристичного комплексу стає частиною процесу інтеграції економіки регіону в систему світових господарських зв’язків. Отже, інвестування туризму з боку держави також відповідає її інтересам.

З урахуванням особливої значності величини доданої вартості туристична діяльність стає ефективною лише за умов, що експорт туристичних послуг втричі перевищує їх імпорт, тобто кількість прийнятих туристів втричі більша, ніж кількість відправлених за кордон. Відповідно, для зміцнення позицій туріндустрії в міжгалузевий конкуренції в якості пріоритету необхідно виділити зовнішньоекономічну діяльність. Цей напрямок діяльності також повинен стати одним з пріоритетних, оскільки баланс з показників зовнішньоекономічної діяльності в області негативний: кількість відправлених закордон значно перевищує чисельність прийнятих туристів. Зокрема, в 2000 році їх було в 3,3 раза більше, в 2003 році – в 4,3 раза, в 2004 році – в 4,4 раза. Зменшується також частка іноземців у загальній чисельності клієнтів буковинського туркомплексу. Протягом 2001-2004 років вона з 8,7% опустилась до 6,5%.   Наведені дані свідчать про те, що на практиці спостерігається тенденція, протилежна до необхідної. Звідси випливає, що підвищений вміст доданої вартості, характерний для туристичних послуг, іде на користь закордонним конкурентам. При цьому примітно, що збитки від перевищення імпорту туристичних послуг над їх експортом відображаються не стільки на вітчизняних агентах ринку, скільки на економіці регіону.

Зацікавленість органів державного управління в підтримці туристичної галузі в масштабах країни і на регіональному рівні пояснюється ще й тим, що її розвиток зумовлює значний мультиплікативний ефект, тобто ініціює зростання в інших галузях. Підвищення конкурентоспроможності галузі насамперед передбачає застосування мультиплікативного підходу. Специфіка такого підходу полягає  в тому, що за його допомогою реалізується мультиплікативний ефект. При такому підході до проблеми розвитку туристично-рекреаційного комплексу ефект кожного управлінського рішення в межах окремого підприємстві або галузі проявляється багаторазово в різних, і навіть у віддалених галузях. Даний підхід вимагає при кожному рішенні орієнтуватись не тільки на локальний, але й на більш масштабний ефект. На практиці це означає, що рішення будь-якої локальної проблеми отримує регіональне значення. Подібний взаємозв’язок також указує на найбільш привабливі напрямки переливу капіталу з галузі в галузь.

За розрахунками В.К. Євдокименка [3,c.29], при повному використання потужностей туркомплексу Карпатського регіону (163 тис. осіб.), внаслідок дії ефекту мультиплікатора, потрібні танцювальні зали на 978 місць, кінотеатри та відеозали на 4075 місць. Для  концертних залів, підприємств громадського харчування та підприємств побутового обслуговування потреба складає, відповідно,  2119, 6520 і 1467  місць. Вимагається також наявність 489 квадратних метрів площ під  зали для атракціонів та ігрових автоматів, а також 39967,6 квадратних метрів торговельної площі. Значний вплив туризм здійснює також на транспорт, зв’язок, галузі матеріального виробництва тощо. На даний момент більш високий мультиплікативний ефект спостерігається лише у сфері будівництва. Однак попит на ринку туристичних послуг значно більш еластичний, ніж на ринку житла, завдяки чому будівельні організації спроможні утримувати ціни  більш високі за собівартість. Природно, це створює більш привабливі умови для інвесторів і посилює позиції будівництва в міжгалузевій конкуренції. Туризм же потребує стороннього фінансового втручання. З іншого боку, схожість двох галузей у плані дії мультиплікатора виступає об’єктивною передумовою для прибуткової участі будівельних організацій у розвитку матеріальної бази туріндустрії і навіть для інтеграції двох галузей.

Процес підвищення продуктивності праці в туристичному комплексі регіону безпосередньо призводить до зростання його конкурентоспроможності як у міжгалузевому, так і в міжнародному аспектах. Однак зазначене підвищення на даному етапі відбувається переважно за рахунок організаційних факторів і зростання інтенсивності праці. Ці фактори обмежені, і їх ресурс сприяє зростанню якісних показників господарювання лише тимчасово. Для надання позитивній динаміці цих показників стійкого характеру, необхідно сконцентрувати значну частину інвестицій в активну частину основних  фондів. У всіх галузях, включаючи туризм, до підвищення продуктивності праці призводять саме основні фонди. Отже, підвищення фондоозброєності праці також стає пріоритетним напрямом забезпечення конкурентоспроможності туристичної галузі.

Протягом 2000-2004 років кількість обслугованих туристів у розрахунку на одного зайнятого в даній сфері зросла з 56 до 129 осіб. Тобто продуктивність праці в натуральному виразі збільшилась в 2,3 раза. За той же час величина послуг у розрахунку на одного працівника ( продуктивність праці у вартісному виразі) змінилася з 11,9 тис. грн. до 34,9 тис. грн., що відповідає індексу 2,9. Дана розбіжність в темпах росту двох показників продуктивності праці пояснюється динамікою цін на надані послуги. При цьому належить констатувати, що з боку держави були створені певні сприятливі  умови для поліпшення якісних показників господарювання. Зокрема питома вага платежів до бюджету у вартості наданих послуг неухильно знижувалась. Якщо в 2001 році ця величина складала 10,4%, то в 2002 році вона знизилась до 8,3%, у 2003 – до 7,9%, а у 2004 році вона досягла мінімального рівня – 5,3%. Дана тенденція пояснюється багатьма причинами, але головне полягає в тому, що це призвело до збільшення внутрішньогалузевого обороту.

Потребує конкретизації і сам показник продуктивності праці. Він обчислюється як співвідношення між обсягом наданих послуг у вартісному виразі і чисельністю зайнятих. Однак проблема в тому, що під впливом зовнішніх чинників він деформується і, як правило, неточно відображає реальні економічні процеси і тенденції їх еволюції. Зокрема, внутрішньогалузева конкуренція зумовлює необхідність періодичного зниження цін для отримання переваг перед конкурентами.  Внаслідок цього штучно зменшується вартість наданих послуг і, відповідно, рівень продуктивності праці. Враховуючи той факт, що ринок туристичних послуг регіону, а також і країни в цілому, носить олігополістичний характер, то можна очікувати, що цінова конкуренція ще тривалий період часу буде впливати на якісні показники господарювання. 

Туристичний комплекс – це сукупність переважно трудомістких об’єктів. До прикладу, в структурі витрат фірми “Скай” на кінець звітного періоду частка оплати праці складала 70%, у фірмі “Маратон”-50,4% [1,c.32]. Для порівняння варто відзначити, що в цілому по економіці країни дана величина дорівнює приблизно 12%.  Більш висока частка функціонуючої живої праці визначається підвищеною значністю трудових ресурсів у розвитку даного сектора економіки. Темпи зростання технічної озброєності праці тут значно нижчі, ніж у матеріальному виробництві, особливо в галузях, що визначають науково-технічний прогрес. Удосконалення матеріальних факторів виробництва тут протікає менш інтенсивно і характеризується певними особливостями відповідно до специфіки трудового процесу і його результатів. Тому розширення сфери туризму здійснюється переважно за рахунок зростання чисельності зайнятих. Відхилення від даної загальної тенденції можливі лише у випадках, коли в галузі налічується зайва робоча сила, що нераціонально використовується. Саме таку ситуацію можна констатувати в туристично-рекреаційному комплексі Чернівецької області, де чисельність зайнятих скоротилася з 956 осіб в 2001 році до 733 осіб в 2003 і до 594 у 2004 році. У сфері матеріального виробництва зростання продуктивності праці на основі її фондоозброєності є обов’язковою умовою збільшення маси споживчих вартостей. Але тут є свої межі, оскільки на певному етапі підвищення фондомісткості не компенсується економією живої праці. В туристичній галузі таких обмежень нема.

Застосування новітнього обладнання, більш досконалої апаратури, як правило, спрямовані на поліпшення якості обслуговування, а не на скорочення кількості зайнятих. В окремих випадках подібний ефект просто неможливий. Тут людську діяльність дуже важко замінити машиною, оскільки багато функцій обслуговування практично не піддаються механізації. Зазначений специфічні характеристики дозволяють зробити висновок, що зростання продуктивності праці в туристичній галузі досягається в першу чергу за рахунок людського фактору, тобто шляхом підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації зайнятої робочої сили і стимулювання творчої пошукової роботи. Практика свідчить, що в даній проблемі галузь стратегічно правильно зорієнтована. Це впливає в першу чергу з факту, що частка спеціалістів з вищою освітою в загальній чисельності зайнятих тут значно перевищує аналогічні показники сфери матеріального виробництва. Але комплексний розв’язок  даної проблеми передбачає також створення мережі центрів підвищення кваліфікації менеджерів туристичної сфери, обміну досвідом, засвоєння нових прийомів роботи з кадрами, а також на ринку.

Задоволення зростаючих потреб у туристичних послугах вимагає більш швидкого у порівнянні з іншими галузями збільшення тут кількості зайнятих. При цьому можливості економії на трудових ресурсах відносно обмежені. Підвищення фондоозброєності працівників туризму  менше, ніж у виробничих галузях призводить до вивільнення працівників. В матеріальному виробництві один і той же результат може бути отриманим в умовах різного співвідношення чисельності працівників і основних виробничих фондів. Можливості вибору співвідношення цих ресурсів у туріндустрії не настільки еластичні, що пояснюється вузькими межами вивільнення працівників внаслідок зростання основних фондів. Цей момент має принципове  значення в умовах, коли пріоритетним напрямом соціальної політики держави виступає створення нових робочих місць і розвязання проблеми зайнятості в цілому. Внаслідок специфіки туристичного комплексу тут формується більш стабільний кадровий склад, оскільки, як вже було зазначено, застосування технічних новинок не призводить до звільнення робітників. Даний момент також можна вважати як одну з переваг у міжгалузевій конкуренції.

Окремі тенденції розвитку туристично-рекреаційного комплексу Чернівецької області поки що відхиляються від загальних закономірностей, а інколи отримують протилежні від очікуваних напрями. Це пояснюється тим, що повноцінний ринок, особливо ринок туристичних послуг,  знаходиться в стадії становлення. Вдосконаленню ринкових відносин можуть сприяти інтеграційні процеси, і в цьому плані область має значні переваги у порівнянні з іншими регіонами. Активізація роботи в межах єврорегіону “Верхній Прут” спроможна перенести в нашу дійсність і сучасні форми конкурентних взаємовідносин, що практикуються в країнах з розвинутими ринковими системами. Засновницькі документи зазначеної структури передбачають і розвиток сучасних видів транскордонного туризму. Зокрема, там міститься вимога “відпрацювання із залученням європейських партнерів туристичних транскордонних маршрутів і можливостей розвитку туристичної інфраструктури за спеціалізованими (етнокультурними, релігійними, екосільськими та іншими) турами в єврорегіоні”. Безпосередньо ставиться за мету спільними зусиллями наближатись до європейських стандартів діяльності в даній сфері і впровадження сучасних механізмів регулювання цього процесу. Орієнтуючись на новітні дослідження в сфері геоекономіки, можна дійти до висновку, що саме в подібних інтеграційних структурах можна очікувати найбільш значних змін. “Маргінальність у природі і суспільстві проявляється в інтенсифікації рубіжних процесів (дивергенції і конвергенції, створення і руйнування). Природні, геополітичні, геоекологічні, геоекономічні, етнічні, конфесійні, культурно-історичні та інші процеси, перетинаючись і нашаровуючись один на одного в даному місці і в даному історичному часі, створюють імовірнісну картину багатовимірного комунікаційного простору, що володіє високою рубіжною енергетикою” [2,с.32]. В аспекті економічному висока рубіжна енергетика означає конкурентну активність, інтернаціоналізацію конкурентного середовища.