1.2.2. Організаційні структури в Школі

Початок організаційним структурам Школи був покладений у Львові створенням Польського філософського товариства. На його відкритті 12 лютого 1904 р., з нагоди 100-их роковин смерті Е.Канта, Твардовський так охарактеризував задачі, які стоять перед Товариством: «Польське Філософське  Товариство не служитиме виключно якому-небудь одному філософському напрямку, оскільки воно прагне охопити всі напрямки. Воно буде вільне від всякої однобічності, буде якомога різностороннє. Єдиною догмою Товариства буде переконання, що догматизм є найбільшим ворогом всякої наукової роботи. Ми хочемо, щоб всі напрями наукової роботи і всі погляди в нашому товаристві були направлені до однієї мети - пошуку істини. Шлях до неї - науковий критицизм.» ([1904], S.241-242) Проголошений на відкритті Товариства курс витримувався Твардовським неухильно впродовж всього періоду функціонування товариства. Через четверть століття після початку роботи Товариства його засновник в ювілейній мові говорив: «Наше Товариство можна було б звинуватити в тому, що будучи товариством філософським воно надзвичайно мало або, мабуть, зовсім не займається питаннями світогляду. Все ж таки, - міг би хто-небудь сказати, - це найважливіша сторона всякої роботи, властивої філософії, якщо вже формуванню такого погляду служили і служать найбільш виснажливі творчі зусилля видатних філософів всіх часів. А хто ж буде заперечувати, що потреба у філософському світогляді все більш відчувається також і в нашому суспільстві. [...] Ці устремління повинні бути задоволені за межами Польського Філософського Товариства, яке таким чином, можливо, і не виконує найважливішого з покладених на ньому завдань. Поза сумнівом, для кожного, кому не вистачає традиційного релігійного погляду і хто разом з тим не уміє дивитися на світ, безглуздо крокуючи по життю, для того питання філософського світогляду є надзвичайно важливою справою. Але хіба може займатися розповсюдженням якого-небудь філософського, тобто метафізичного світогляду організація, якій властивий характер наукового товариства, яке присвятило себе виключно методичній науковій роботі, і яке прагне цей характер  зберегти? Хіба може бути гроно прихильників якоїсь метафізичної системи товариством, яке, будучи засноване в 100-і роковини смерті Еммануїла Канта, головним принципом для себе вибрало науковий критицизм, як це я мав честь зазначити 25 років тому, відкриваючи урочисті збори Польського Філософського Товариства. Хіба науковий критицизм не виключає ухвалення і розповсюдження поглядів, що претендують на остаточну відповідь в найважчих питаннях, які повстають перед людиною? В питаннях, що зачіпають сутність, початок і мету всякого буття і призначення людини? Хіба можна обґрунтувати їх науковими методами, зробити за допомогою логічного аргументування правдоподібними? Як здається, між філософським, тобто метафізичним поглядом на світ і наукою зяє нездоланна прірва, яку ще перед Кантом і, між іншим, сильніше, ніж він зазначив Давид Юм.» ([1929], S379-380)

Перші вісім років Товариство працювало без дотацій і лише потім стало одержувати допомогу від Австро-Угорської монархії. Свої доходи Товариство призначало на різні цілі: на організацію конкурсів, оголошених в «Пшегльонді фільозофічним», на нагородження кращої доповіді, прочитаної у «Філософському гуртку» серед студентів, виділяло воно кошти на видання часопису бібліографії «Die Philosophie der Gegenwart« (члени Товариства входили в Міжнародний Комітет цього видання). Робота проходила в основному на зборах Товариства, що призначалися для лекцій, рефератів, дискусій. Багато доповідей друкувалося в «Пшегльонді фільозофічним», а звіти про засідання і рецензії на доповіді - в «Руху Фільозофічним». Зовнішню сторону створеного ним товариства Твардовський характеризував наступним чином: «Ці збори відрізняються від зборів інших наукових товариств такого типу тим, що право входу в них мають тільки члени Товариства. Це правило виникло з переконання, що в ділянці філософії належить більш старанно, ніж в якій-небудь іншій області застерігатися від дилетантства. Цьому переконанню відповідає також рішення статуту Товариства, відповідно до якого вступ до Товариства в статусі дійсного члена залежить від одностайності відділення».([1914-18a], S.386)

Насправді інтелектуальна співдружність, що групувалася довкола Твардовського, не прагнула створення організації з наперед заданою програмою. Такої організації і не було створено, а мова може і повинна йти про зусилля вчених, небайдужих до долі народу. Тому Школа не прагнула створення власних організаційних структур у вигляді спеціальних товариств або власних періодичних видань, а всі її починання з повним правом можуть бути названі не львівсько-варшавськими, а просто - польськими.[1] Підводячи підсумок своєї педагогічної і організаторської діяльності Твардовський писав: «Я не навчав якійсь «філософії» в значенні якогось готового світогляду. Використовуючи вираз Канта, я учив філософствувати. Це значить, що я не прагнув створити філософську школу, але загальний тип філософського вишколу саме тому, що ті, хто створював школи, часто грішили неясністю, туманністю і т.п.; я ж прагнув ясності мислення і виражання, тобто того, що сьогодні, наприклад, Віттгенштейн і Шлік вважають сутністю філософії». Прикладом іншого загально польського почину може служити турбота Твардовського про створення бібліографії польської філософської думки. В статті «До питання про польську філософську бібліографію» він писав: «Вичерпна і точна бібліографія є одним з найважливіших чинників організації наукової роботи. Це переконання прищеплено навіть у нас, хоча взагалі-то ми так мало схильні до організації самих себе і своєї діяльності. Проте не в кожній області наукової роботи це переконання перетворилося в дію; найгірше справи, мабуть, у сфері філософії, де більш, ніж в яких-небудь інших областях раціональної діяльності, ця відсутність [бібліографії] стає перешкодою в підтримці наступництва в роботі». ([1914-18b], S.387)[2] Ретроспективна бібліографія, вважає Твардовський, потрібна сьогоднішньому поколінню, але ще більш вона потрібна поколінням майбутніх філософів. Виконанню цієї задачі повинен був служити заснований Твардовським «Рух фільозовічни», який публікував бібліографію і рецензії на роботи, що з'явилися друком. Задача ця надзвичайно важка і Твардовський звертається до всіх працюючих в ділянці філософії з тим, щоб «кожний автор, хто філософствує, прислав в редакцію «Руху Фільозофічнего» по одному екземпляру кожної праці, хоча б ця праця і була якоюсь маленькою заміткою, поміщеною в журналі.» (S.388) Починаючи з 1911 р. стараннями Твардовського бібліографія польської філософії стає доступною і на міжнародній арені у «Міжнародній філософській бібліографії», яку публікував А.Руге [3]. Матеріал до цих публікацій готували члени Польського Філософського Товариства.

Серед організаційних починань, крім вже згадуваного першого в Польщі філософського товариства у Львові (1904), слід назвати створений у Варшаві за ініціативою В.Веріго Інститут філософії (1915). Після передчасної смерті В.Веріго в 1916 р. Інститутом почав керувати Лукасевич. В 1927 р. Інститут з'єднався з Польським психологічним товариством, утворивши Варшавське філософське товариство. Філософські товариства з'явилися також і в інших університетських центрах - в Кракові, Любліні, Познані і Вільно. До 1939 р. всі філософські товариства в Польщі існували самостійно і їх об'єднання відбулося тільки після другої світової війни. Наукова, а особливо лекційна діяльність в цих товариствах проходила вельми інтенсивно і участь в ній філософів Львівсько-Варшавської школи була значною; у Львові і Варшаві вплив членів школи був домінуючим. В 1933 р. за ініціативою Лукасевича у Варшаві було створено Польське логічне товариство.

В період між двома війнами відбулося три загально польських філософських з'їзди: I з'їзд - у Львові (1923), II з'їзд - у Варшаві (1927), III - в Кракові (1936).[4] Ініціатором проведення з'їздів виступив Твардовський, котрий організував з'їзд у Львові і брав активну участь в підготовці двох наступних. З'їзди у Львові і Варшаві проходили під знаком Школи, учасники якої були на цих з'їздах основними доповідачами; в Кракові ж з 70 представлених доповідей тільки 24 належали учасникам Школи.

Філософські з'їзди мали свою праісторію в секціях з'їздів польських лікарів і натуралістів, перший з яких відбувся в 1869 р. в Кракові. В програми цих з'їздів філософія входила спочатку опосередковано в тій мірі, в якій її проблематика торкалася природничих наук, перш за все медицини і психології. З часом психологічні секції з'їздів лікарів і натуралістів своєю проблематикою почали контрастувати з тематикою медицини і природознавства. Наприклад, на секції психології IX з'їзду в 1900 р. були прочитані доповіді В.Беганьського - "Психологічний аналіз аксіом логіки", Ю.Кодісової - "Про сутність наукових понять", К.Твардовського - "До питання класифікації явищ психіки". Філософська секція на X з'їзді з'явилася в результаті пропозиції Твардовського, очікуваного керівника секції психології. Свої мотиви він аргументував тим, "що в останні десятиріччя минулого століття філософія віднайшла своє старе значення, що самі представники природничих наук все частіше і інтенсивніше почали займатися філософською проблематикою. Здається, тоді було б бажаним, щоб це відношення між філософськими науками і природничими знайшло свій вираз в створенні окремої філософської секції на з'їздах натуралістів. Для ініціатора почала ясніти також надія, що секції філософії З'їздів лікарів і натуралістів зможуть швидше, ніж це могли зробити секції психологів, зібрати всіх, хто працює у нас в області філософії, що ці секції стануть чимось в роді з'їздів польських філософів".[5] В 1907 р. відбувся X з'їзд, на секції філософії якого було прочитано 18 доповідей (була подана 31, але 13 відхилено). Але лише на XI з'їзді натуралістів і лікарів в 1910 р. секція філософії, що зібрала практично всіх працюючих в цій області знань, ухвалила рішення про скликання в 1914 р. I Польського Філософського З'їзду. До організаційного комітету увійшли представники різних кіл філософської думки: К.Твардовський, Я.Лукасевич, В.Веріго, І.Гальперн, Т.Гарбовський, М.Страшевський. Це був останній з'їзд лікарів і натуралістів, у складі якого філософи виступали окремою секцією. Проте події 1914 р. не дозволили скликати I з'їзд. Прийняту на секції пропозицію Твардовського вдалося реалізувати лише через 12 років.

Рішенням від 12 травня 1921 р. керівництво Польського філософського товариства у Львові знов взялося за організацію з'їзду, запропонувавши місце і дату - Львів, 1923 р. Ця ініціатива була підтримана у Варшаві і був знов створений оргкомітет, що включав представників всіх університетських центрів Польщі. Перший з'їзд філософів зібрав 123 учасники, з яких 47 проживало у Львові, 36 - у Варшаві, 10 - в Кракові та інші в інших містах Польщі. Таким чином, в 1923 р. Львів ще залишався філософською столицею Польщі. Матеріали Першого філософського з'їзду були видані "Пам'ятною книгою" як 4 зошит № 30 (1927) часопису "Пшегльонд Фільозофічний". Звіт про з'їзд було також надруковано в "Русі Фільозофічним" (t.7, nr.9-10 (1923)). Робота з'їзду проходила в п'яти секціях: логіки (голов. Т.Чежовський і Л.Хвістек), метафізики і епістемології (голов.- Т.Гарбовський і Б.Борнстайн), психології (голов. - В.Вітвіцкий і С.Блаховський), історії філософії (голов. - В.Татаркевич і І.Мисьліцкий), в загальній секції (голов. - З.Геринг).

Відзначимо деякі виступи, які надалі отримали розвиток. Перше пленарне засідання було присвячене свободі волі, на якому виступили представники Вільненського університету. На другому пленарному засіданні розглядалася теорія дій в двох доповідях - Т.Котарбінського (Варшавський університет) "Основи теорії дій" і М.Боровського (Варшава) "Про складові і види дії". Перший доповідач постулював окрему спеціальність, яку запропонував назвати праксеологією. На об'єднаному засіданні секцій логіки і історії філософії Ян Лукасевич говорив "Про логіку стоїків", порівнюючи її з аристотелівською логікою, вважаючи, що історію логіки стоїків слід написати наново, а існуючі в ній оцінки піддати ревізії. В дискусії по цій доповіді прозвучав один голос. Відбулося також сумісне засідання секцій логіки та метафізики і епістемології, на якому К.Айдукевич виступив з доповіддю "Про застосування критерію істинності". В дискусії по доповіді виступило 9 осіб.

Теми виступів учасників загалом відповідали назвам секцій і були різноманітні. На з'їзді не домінував який-небудь єдиний світогляд або єдина методологія, хоча з урахуванням місця проведення значне число учасників належало до школи Твардовського.

Серед резолюцій I польського філософського з'їзду відзначимо ту, яка сприяла формуванню не тільки власне філософського середовища, але і на багато років визначила розвиток інших наук, насіння яких падало на оброблений філософською рефлексією ґрунт розуму підростаючого покоління. Йдеться про збільшення числа годин, відведених на викладання філософії в середній школі. Разом з тим з'їзд звернув увагу на необхідність написання шкільних підручників і вироблення рекомендацій для вчителів філософії в середній школі.

Питання пропедевтики філософії в середній школі ще перед I світовою війною були в центрі уваги філософських кіл, зокрема, Польського філософського товариства у Львові. До дискусії, що проходила в той період, негайно повернулися після отримання Польщею незалежності. В "Руху фільозофічнем" (nr.5, 1919-1920) К.Твардовський опублікував дві статті, присвячені викладанню філософії. Пропозиції Твардовського зводилися до збільшення в старших класах кількості годин, відведених на пропедевтику філософії, що складалась головно з психології і логіки, до трьох годин щотижня. В 1924 р. Польське філософське товариство у Львові вислало на адресу Міністерства віросповідань і публічної освіти меморандум "До питання про філософську пропедевтику в середній школі", надрукований потім у восьмому томі "Руху Фільозофічнего" (1923-1924). В меморандумі підкреслювалося значення пропедевтики філософії (логіки і психології) для розвитку мислення і характеру молоді, причому обґрунтовувалася необхідність збільшення кількості годин викладання, яка б перевищувала три години щотижня. Меморандум львів'ян отримав відгук у споріднених організаціях Варшави, Кракова і Познані, які прислали в Міністерство листи підтримки. Міністерство обіцяло розглянути висунуті постулати і по можливості їх реалізувати.[6] Оскільки резолюції Першого з'їзду філософів не вдалося втілити ні в частині, що стосувалась збільшення кількості годин викладання, ні в частині видання методичних матеріалів і підручників, то до цих питань повернулися на Другому польському філософському з'їзді.

Перший з'їзд доручив також Об'єднаному комітету з'їздів провести підготовчі роботи, направлені на об'єднання всіх філософських товариств в одне з головним органом управління у Львові і відділеннями в усіх університетських центрах. Хоча і цю резолюцію не вдалося реалізувати, вона свідчить про керівну роль Польського філософського товариства у Львові в період між двома війнами.

Другий польський філософський з'їзд відбувся в 1927 р. у Варшаві. Йому передували інтеграційні процеси в науковому середовищі, близькому до філософського. Пройшли з'їзди польських психіатрів, юристів, істориків і філософів медицини, зібрався XII з'їзд лікарів і натуралістів, на якому працювала секція історії і філософії медицини і природничих наук. В 1925 р. В.Вітвіцкий, відповідаючи на анкету "Що Польща втрачає в результаті недостатнього культивування наук" стверджував, що недоліки у вивченні філософії в Польщі відбуваються через дуже мале число філософських кафедр і спеціалізованих видань, книжок, майже повної відсутності усних дискусій і полемік в наукових товариствах, публічних виступів, прогалин у філософській освіті шкільної молоді. Кінець кінцем, вважав Вітвіцкий, через ці недоліки втрачає як держава, так і більшість громадян.[7] Як показала подальша дискусія на з'їзді, це була по суті думка всієї філософської співдружності.

Скликанню Другого філософського з'їзду передувала дискусія про проведення загальнослов'янського філософського з'їзду. Ідея такого з'їзду пропагувалася професором філософії Загребського університету Володимиром Дворниковічем. З польської сторони за організацію загальнослов'янського з'їзду на сторінках чеського журналу "Prager Presse" в 1928 р. висловився С.Блаховський.[8] Відчужено, але радше негативно, до ідеї загальнослов'янського з'їзду віднісся В.Вітвіцкий у звіті з Міжнародного філософського конгресу в Неаполі, який він опублікував в "Руху фільозофічним".[9] Критичні зауваження Вітвіцкого спонукали Блаховського повернутися до ідеї такого з'їзду і знов висловити аргументи "за" саме на сторінках "Руху фільозофічнего". Він нагадав, що ще під час Міжнародного філософського конгресу в Болоньї в 1911 р. слов'янські філософи, що зібралися окремо, обговорювали питання скликання загальнослов'янського з'їзду в Празі. У зв'язку із спалахом Першої світової війни роботи по підготовці проведення такого з'їзду були перервані, але ідея виявилася незабутою і знов ожила на початку 20-х років. Редакція "Руху Фільозофічнего" надала свої сторінки для дискусії з питання, піднятого Блаховським, хоча незабаром виявилося, що ідея скликання загальнослов'янського з'їзду в Празі знов неактуальна. "За" з'їзд рішуче висловилися Т.Чежовський, Т.Котарбінський, Я.Лукасевич, М.Собеський і Ч.Знамеровський. Серед інших голосів звучали різного ґатунку обмовки, але ніхто з тих, хто висловлювався на сторінках журналу не відкидав ідеї з'їзду.

В березні 1926 р. у Варшаві зібрався Об'єднаний комітет філософських з'їздів під головуванням К.Твардовського і прийняв ухвалу про скликання Другого з'їзду у Варшаві восени 1927 р. До ідеї проведення загальнослов'янського з'їзду, висловленої в статті С.Блаховського, що потім дискутувалась на сторінках журналів, Комітет віднісся позитивно, вирішивши, що на Другий польський філософський з'їзд слов'янські філософи будуть запрошені поіменно. Був вибраний Виконавчий комітет з'їзду на чолі з Твардовським і членами - Т.Котарбінським, Я.Лукасевичем, В.Татаркевичем і В.Вітвіцким. На одному з його засідань в робочому порядку була встановлена дата проведення з'їзду[10] і форми запрошення для участі в його роботі. Щодо слов'янських філософів було запропоноване вибрати в кожному з центрів філософії за межами Польщі по одному представнику і доручити йому запросити земляків, встановивши заздалегідь верхню межу учасників від країни. Представляти Комітет з'їзду від російської еміграції було вирішено просити Миколу Лосського.

Засіданням Другого польського філософського з'їзду безпосередньо передував I з'їзд філософських гуртків студентів польських університетів. З вступною лекцією "Про поняття і функції філософії взагалі" виступив Я.Лукасевич. Серед учасників цього зібрання можна зустріти імена активних пізніше філософів і логіків: Л.Блауштайна, Т.Вітвіцкого[11], І.Домбської, А.Лінденбаума, Е.Гінзберг, М.Кокошинської, В.Ауербаха, М.Єнджеєвської, С.Лушчевської, Г.Мельберга, С.Фрідмана.

Другий польський філософський з'їзд зібрав 147 учасників з усіх наукових центрів Польщі. Було видано 206 вхідних квитків для студентів і охочих бути присутніми на засіданнях. Із закордонних гостей в роботі з'їзду взяли участь: М.Бердяєв – росіянин (Кламар під Парижем); Р.Буяс - хорват (Загреб); С.Франк - росіянин (Берлін); С.Гессен - росіянин (Прага); І.Лапшин - росіянин (Прага); М.Лосський - росіянин (Прага); І.Мірчук - українець (Берлін); Б.Петроневіч - серб (Белград); К.Воровка - чех (Прага); К.Чехович - українець (Берлін); С.Карчевський – росіянин (Прага); Ф.Пелікан - чех (Прага). Відкрив з'їзд 23 вересня в залі Варшавського університету К.Твардовський. Серед інших з вітанням до з'їзду від імені Російського наукового товариства в Празі звернувся М.Лосський. Крім пленарних засідань робота з'їзду проходила в семи секціях: історії філософії, метафізики і епістемології, семантики, логіки, філософії природознавства, естетики і психології.

Зупинимося на деяких пленарних доповідях, що зібрали найбільше число голосів в дискусіях по них. В день відкриття з першою пленарною доповіддю "Про метод у філософії" виступив Я.Лукасевич. Його виступ був просякнутий критикою існуючої філософії і містив програму розвитку наукової філософії, що базується виключно на аксіоматичному методі, культивованому логіками. В дев'яти виступах по доповіді Лукасевича опоненти ставили йому у провину необ'єктивність оцінок філософії як в цілому, так і її частин, надмірне покладання надії на формалізми, що використовуються в даний час, а також розрив історичної спадкоємності з подальшими дослідженнями. М.Бердяєв виступив з пленарною доповіддю "Метафізичне дослідження свободи", в якій він припускав існування двох видів свободи: ірраціональну свободу, недетерміновану - це свобода вибору між Благом і Злом, і розумну свободу, що визначається Істиною і Благом. Він вважав, що ірраціональна свобода породжує Зло, розумна ж свобода, визначена Істиною, є Божественною свободою, а не людською. Християнська філософія - це філософія свободи, а її справжньою підставою служить ідея Боголюдства[12]. Виступ Бердяєва викликав надзвичайно жваву дискусію, в якій взяло участь 10 делегатів. Разом із словами визнання представленої концепції прозвучали і голоси сумніву, які відносились до поняття недетермінованої свободи і можливості психологічного дослідження певних станів (відчувань) свободи.

В останній день пленарних засідань з доповіддю "Слов'янська філософія" виступив Іван Мірчук (Берлін), в якій він дав загальну оцінку слов'янській філософії і намітив напрями подальшої співпраці на основі характерної властивості слов'янської думки, якою є гармонія між теорією і практикою. Вихідною позицією для Мірчука послужила філософія Г.Сковороди. В дискусії по доповіді виступило вісім учасників з'їзду, більшість яких поставила під сумнів осмисленість виразу "слов'янська філософія".

Відзначимо також роботу секції логіки, в якій головували Я.Лукасевич і К.Твардовський, а секретарем був Г.Гренєвський. Відбулося 11 виступів. З трьома доповідями, присвяченими основам теорії класів, онтології і логістиці виступив С.Леснєвський.[13]

Всього було прочитано 70 доповідей 59 учасниками. Матеріали З'їзду було опубліковані у вигляді "Пам'ятної Книги" як 1-2 зошити  "Пшегльонду Фільозофічнего" (R.31(1928)). Найактивнішими були філософи Варшави, потім Львова, Кракова і Познані. Гості З'їзду виступили з 15 доповідями, у тому числі 8 було прочитано росіянами, 3 -українцями, чехами і югославами - по 2 доповіді. Після закінчення Другого з'їзду від імені Варшавського університету з прощальним словом виступив ректор, а потім від імені Російського наукового інституту в Берліні промову виголосив С.Франк. Коротким словом подяки учасникам з'їзду К.Твардовський закрив засідання.

Ініціатива проведення Третього польського філософського з'їзду також належить К.Твардовському, котрий скерував 25 лютого 1933 р. лист до членів Об'єднаного комітету філософських з'їздів. Будучи головою цього комітету Твардовський поставив перед його членами ряд питань, що стосуються організації з'їзду. Щодо місця проведення члени Комітету швидко прийшли до згоди, вибравши Краків. Проте з часом скликання з'їзду виникли труднощі через дати проведення передбачуваних в майбутньому міжнародних конференцій.[14] Після довгих консультацій членів Комітету було вирішено скликати з'їзд в 1936 р.

Третій з'їзд польських філософів почав роботу 24 вересня 1936 р. в залі Ягеллонського університету. Після виборів Президії, почесним головою якої став К.Твардовський[15], з першою пленарною доповіддю "Що дала сучасній філософії математична логіка?" виступив Я.Лукасевич. Мова в ній йшла про значення багатозначних логік. Проте логіка не тільки не домінувала на з'їзді в Кракові, але й була представлена, радше, убого. На секції логіки, яку очолював Лукасевич, було прочитано тільки три доповіді, дві з яких належали гостям з Белграду (Б.Петроневич) і Відня (Р.Ранд). Набагато інтенсивніше робота проходила в інших секціях: історії філософії (18 доповідей), теорії пізнання і онтології (18 доповідей), естетики (10 доповідей), соціології і етики (17 доповідей), психології (19 доповідей). Всього було прочитано 88 доповідей, які потім редакцією "Пшегльонда Фільозофічнего" були надруковані у вигляді "Пам'ятної Книги" Третього польського філософського з'їзду (1936).

Це був останній з'їзд філософів перед II світовою війною. Навіть короткий огляд перших трьох З'їздів свідчить про вирішальну роль в їх організації інтелектуальної співдружності, названої потім Львівсько-Варшавською філософською школою.

Філософи Львівсько-Варшавської школи публікували свої роботи в загально польських виданнях - "Пшегльонді фільозофічним" (Філософському огляді), "Руху фільозофічним" (Філософському русі), "Квартальнику Фільозофічним" (Філософському квартальнику), головним чином в першому з названих видань. Ряд робіт логіки публікували в журналі "Fundamenta Mathematicae". В 1935 році за ініціативою Р.Інгардена побачив світло часопис "Studia Philosophica", призначений для публікації робіт польських філософів іноземними мовами. Війна перервала видання цього журналу (до 1951 р. вийшло чотири томи з численними працями філософів Львівсько-Варшавської школи.) Я.Лукасевич мав намір видавати спеціалізований журнал з логіки "Collectanea Logica". Перший том був підготовлений до друку в 1939 році, але у вересні під час бомбардування Варшави був знищений.