Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.3. Об’єктивні та суб’єктивні характеристики категорій і явищ у відтворювальних процесах на ринку праці

Незважаючи на велику кiлькiсть наукових праць, присвя­чених проблемам вiдтворення робочої сили, будь-яка нова робота в цiй сферi, як правило, не уникає дослiдження понять «трудовi ресурси», «зайняте населення», «економiчно активне населення», «iндивiдуаль­на та сукупна робоча сила», «сукупний працiвник», «робiтничi кад­ри», «квалiфiкована робоча сила», «трудовий потенцiал», «вiдтворен­ня населення, трудових ресурсiв та робочої сили» тощо. У свою чергу, починаючи дослiдження аспектiв вiдтво­рення робочої сили, ми також маємо дослiдити зазначенi поняття, щоб визначити предмет і об’єкт нашого дослiдження. Це поясню­ється тим, що, по-перше, в науковiй лiтературi ще й досі немає єдиної думки вiдносно визна­чення деяких понять, і, по-друге, перехiд до ринкової економiки зумовлює їхнє переосмислення або уточнення.

Виходячи із зазначеного, спробуємо проаналiзувати наведенi еконо­мiчнi поняття з погляду соцiально орiєнтованої ринкової еко­номiки. Насамперед, зауважимо, що наявна в економiчнiй лiтературi рiзно­манiтнiсть понять і визначень зумовлена необхiднiстю вiдобра­зити предмет і об’єкт дослiдження з кiлькiсного та якiсного боку, а також їхню економiчну, соцiальну, правову, органiзацiйну та iншу природу.

Зауважимо, що визначення поняття «відтворення населення» в попередніх працях мало чим відрізняється від сучасних підходів. Так, у [41, с. 4] відтворення населення визначається як процес постійного відновлення поколінь людей внаслідок взаємодії народжуваності й смертності або як результат єдності трьох видів руху населення: природного, просторового (міграція) та соціального (соціальна мобільність). Так само визначається поняття «відтворення населення» в більш сучасній праці [37]. Отож, незважаючи на переконливі висновки вітчизняних учених-демографів відносно розуміння процесів відтворення населення, й зараз інколи допускається можливість застосовувати вузький підхід до дослідження відтворювальних процесів, а саме можливість розуміння відтворення населення як абстрактного балансу чисел народжуваностей та смертей. На наш погляд, більш реалістичним і конструктивним є підхід до розробки заходів демополітики тих учених, які розглядають відтворення населення як процес відновлення людей конкретно-історичної соціальної якості, а не абстрактної «людської популяції», члени якої характеризуються тільки статтю, віком і сімейним станом [40]. Такий підхід вимагає брати до уваги не лише кількісні, а й якісні характеристики населення, не тільки природний рух, а й соціальну складову руху населення. І більше того, такий підхід вимагає розглядати безпосередній процес праці вмонтованим у систему відтворення населення і як специфічний соціальний спосіб виробництва і збереження конкретно-історичного індивіда і самовідтворення населення [40, с. 30]. Характерним є також те, що різні підходи до визначення поняття «відтворення населення» передбачають і різні практичні заходи щодо регулювання цього процесу. Ті демографи, які розглядають відтворення населення як абстрактний баланс чисел народжуваностей і смертей, пропонують такі самі абстрактні методи ліквідації порушень зазначеного балансу. З іншого боку, розгляд відтворення населення як масового, безперервного процесу відтворення індивідів конкретної соціальної якості, в якому праця відіграє системоутворюючу роль, вимагає використання інших методів, спрямованих на всі сторони життя того населення, відтворення якого ставиться за мету.

Вітчизняна школа демографів розрізняє поняття «відтворення населення» і «самовідтворювання населення». Перше означає сукуп­ність процесів, які забезпечують безперервне буття населення у вигляді множини індивідів різного віку й статі. Друге означає реальний процес життя конкретного населення як суспільного формування [40, с. 19]. Не ставлячи собі за мету детальне вивчення особ­ливостей зазначених термінів, звернемо увагу лише на ряд обставин. По-перше, та обставина, що відтворення населення не зводиться до відтворення індивідів, а передбачає також і відтворення таких відносин між ними, в яких виражаються властивості, що утворюють їхню якість, вимагає системно розглядати поняття «відтворення населення», «відтворення трудових ресурсів», «відтворення робочої сили», «відтворення людини» і «суспільне виробництво». Використовуючи системний підхід до відтворення населення, ми виходимо з потреби, з одного боку, більш глибокої структуризації системи «народонаселення» і виокремлення в ній підсистем «трудові ресурси», «робоча сила», «зайняте населення», «найманий працівник» тощо, а з іншого — визначення взаємодії зазначених підсистем із зовнішнім середовищем. (Під населенням тут розуміють сукупність конкретно-історичних індивідів або сукупність суб’єктів явищ суспільних відносин, а під народонаселенням — «сукупність сукупностей» соціальних груп, спільнот, класів або суб’єкта суспільних відносин. Відтворення населення в такому разі є тільки моментом відтворення народонаселення.)

По-друге, вивчення процесів відтворення населення з погляду всіх зазначених понять вимагає якісного та кількісного, статичного й динамічного, суб’єктивного та об’єктивного підходів. Зокрема, необхідність використання об’єктивного та суб’єктивного підходів випливає з аналізу сучасної ситуації у сфері відтворення населення, трудових ресурсів, робочої сили тощо, який свідчить про втручання в економічні процеси таких суб’єктів, як суспільство, держава, різні громадські спілки, об’єднання та партії, їхнє прагнення взяти під свій контроль процеси відтворення. Внаслідок цього характер деяких об’єктів і стадій відтворювального процесу змінюється залежно від активності суб’єктів і прийнятої ними політики. Особливо активно втручаються у відтворювальні процеси органи державної влади. З погляду на цю обставину можна виокремити відносно об’єктивні та суб’єктивні явища у відтворювальному процесі залежно від активності держави. Відносно об’єктивними, тобто незалежними від будь-якого впливу, на наш погляд, є такі категорії: «населення», «індивідуальна робоча сила» та «відтворення населення та робочої сили». Решта категорій та понять є суб’єктивними, тобто залежними за змістом від активності й політики суб’єктів у соціально орієнтованій ринковій економіці.

Розглянемо визначення основних об’єктивних і суб’єктивних понять. Населення можна характеризувати як суб’єкт і основу суспільного виробництва, як історичну систему в єдності її різноманітних ознак і визначень, як стійке формування, що, постійно відтворюючись, складається з людей (природний субстрат населення) з притаманними їм історично визначеними матеріальними та ідеальними якостями й структурами. Уся конкретна сукупність людської діяльності — це якості населення в дії, а якості населення — його діяльність як потенційна діяльність. Якості населення реалізуються в історично визначеній системі суспільних відносин [40, с. 90].

Останнє твердження, на наш погляд, має методологічне значення для розуміння понять об’єктивного та суб’єктивного характеру, що стосуються відтворювальних процесів, ринку праці, системи управління трудовими процесами тощо. Його основний зміст полягає в тому, що суспільство виражає історичну сукупність зв’язків і відносин між індивідами, а суспільні відносини виступають як спосіб соціального буття якостей людей, їхніх здібностей і потреб.

Як і В. Радченко, ми впевнені в тому, що якості індивіда й населення — це вираження суспільних відносин і діяльності, що сутність людини виражається через суспільні відносини й існує в людині, а не поза нею, що населення будь-якої історично визначеної формації завжди має таку якість, яка є відносно незмінною, що в процесі тривалого існування людей інваріантна розвитку і кожного разу не виникає в населення знову й не зникає кожного разу в новому циклі його відтворення. Останню якість можна назвати основною системоутворюючою якістю або атрибутом населення, а саме робочою силою. Вона є мате­ріальною якістю людини й населення і реалізується лише в трудовій діяльності, соціально закріпленій відповідною систе­мою виробничих відносин [40, с. 91], які серед політичних, правових, етичних, естетичних, релігійних та інших відносин є, на наш погляд, основними, системоутворюючими.

Звернемо увагу на визначення робочої сили, дане К. Марксом в «Капіталі». «Під робочою силою, або здатністю до праці, ми розуміємо сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє організм, жива особа людини, і які застосовуються кожного разу, коли вона виробляє будь-які споживчі вартості» (Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 23, с. 178).

Об’єктивний характер поняття «робочої сили», на наш погляд, підтверджується його загальносоціальним характером, тобто тим, що воно, по-перше, притаманне будь-якій соціально-економічній формації; по-друге, не є суто природним феноменом, але водночас є природною якістю історично конкретної людини і населення; по-третє, є внутрішньою, потенційною якістю людини. Ця внутрішня якість людини перестає бути потенційною і перетворюється в дійсну робочу силу, коли вона проявляє себе зовнішнім чином, втілюючись в будь-якій споживчій вартості, тобто в процесі праці. Остання обставина дає змогу деяким ученим обґрунтовувати соціально-класовий характер робочої сили. Так, А. Котляр у своїх працях застерігає від змішування понять «робоча сила» (тобто здатність до праці) з поняттям «працездатність». Він стверджує, що працездатність мають усі фізично і духовно нормальні люди в певних вікових межах, а носіями робочої сили є лише ті з них, хто через свій соціальний стан має трудитись. «Саме завдяки своїй якості робоча сила виступає як економічна категорія, яка відбиває історично певну соціальну класову структуру суспільства і є, як відомо, суттєвою рисою виробничих відносин» (Котляр А. Методология оценки безработицы // Человек и труд. — 1993. — № 8. — С. 16 — 20).

У свою чергу, В. Радченко заявляє, що здатність до праці й робочу силу не можна протиставляти і різко розмежовувати. На його погляд, немає підстав стверджувати, що капіталіст має здатність до праці, але не має робочої сили. В. Радченко вважає, що капіталіст не має здатності до праці й не має робочої сили, тому що його безпосередня життєдіяльність не пов’язана з виробництвом споживчої вартості. Діяльність капіталіста — це діяльність з привласнення додаткової вартості, яка не є власне трудовою. Коли говорять про здіб­ності до праці, які має капіталіст, то абстрагуються від соціальної визначеності цих здібностей, виокремлюючи їхню суто фізіологіч­ну, природну основу [40, с. 93].

На наш погляд, ці міркування свого часу мали певне ідеологічне значення. На даному етапі переходу до ринкових відносин вони нічого не варті. Тим більше, що вони входять у суперечність з прийнятими в нашій економіці термінами та поняттями. Так, при визначенні понять «трудові ресурси» та «економічно активне населення» за основу беруться терміни «працездатність» і «працездатне населення», тобто і підприємці, і наймані працівники, які входять до названих категорій населення, мають здатність до праці (працездатність), яка може бути потенційною та реалізованою, загальною й професійною.

Повернемось тепер до згадуваної вже в цьому підрозділі думки про те, що робоча сила реалізується в трудовій діяльності, але водночас є системоутворюючою властивістю кожної людини і населення загалом, яка є відносно незмінною і кожного разу не виникає в населення заново і не зникає в кожному циклі його відтворення. Ця думка дає підстави стверджувати, що здатність до праці є об’єктив­ною якісною характеристикою і як потенційна якість притаманна кожній людині незалежно від віку та соціального стану. Адже відомі непоодинокі випадки залучення до праці малолітніх дітей на законних і незаконних підставах, людей похилого віку та людей, які за соціальним походженням і станом могли б не працювати за наймом. Змінюється лише ступінь працездатності кожного індивіда залежно від віку, стану здоров’я, професійної підготовки тощо.

Об’єктивною категорією є також, на наш погляд, загальна працездатність, яка передбачає наявність у людини фізичних, психологічних та інших даних, які визначають здатність до праці й не потребують спеціальної підготовки, а також професійна працездатність, тобто здатність до конкретного виду праці, що потребує спеціального навчання. Вважається, що загальна працездатність на відміну від професійної — це здатність тільки до некваліфікованої праці [41, с. 5]. Проте варто зауважити, що відомі непоодинокі випадки здатності індивідів виконувати спеціальну кваліфіковану роботу без професійної підготовки.

Цілком очевидно, що не треба зводити людину лише до робочої сили. Людина виступає як носій робочої сили і разом із здібностями до праці має також інші здібності, які вона використовує в різних сферах життєдіяльності. Водночас робоча сила є однією з головних якостей людини, і її відтворення має бути спрямоване на благо людини.

Як ми вже зауважували, наші вітчизняні дослідники, вивчаючи населення, крім його основної якості, тобто робочої сили, виокремлюють в ньому також трудові ресурси, трудовий потенціал, працездатне населення, економічно активне населення та ін., підносячи їх до рангу таких самих категорій як робоча сила. Вони фактично виокремлюють і роблять самостійними деякі структурні моменти відтворення робочої сили як цілісної системи і наділяють кожний з них статусом категорії, яка за своїм значенням подібна до робочої сили. При цьому ставиться, на наш погляд, нерозв’язна проблема. У статистичному розумінні трудових ресурсів і трудового потенціалу ототожнюються суттєві та поверхові процеси відтворення робочої сили населення; причому найчастіше емпірично констатовані факти зайнятості населення фігурують в ролі зазначених категорій. На наш погляд, поняття «працездатний вік», «трудові ресурси», «трудовий потенціал» та ін. не можуть замінити робочу силу в ролі основної якості населення, тому що ці поняття не є однорідними за своїм характером об’єктивності та суб’єктивності.

Суб’єктивний характер поняття «працездатний вік» виявляється в суб’єктивному визначенні органами державної влади меж працездатного віку. Так, аналіз зарубіжного досвіду свідчить про наявність різних підходів до визначення нижньої межі працездатного віку. Аналогічна картина простежується й під час аналізу верхньої межі працездатності.

 Вітчизняний досвід свідчить про те, що нижня межа працездатного віку в нашій країні не завжди була постійною і весь час визначалась системою державних законодавчих актів. Так, у 1929 — 1933 рр. нижня межа працездатного віку була встановлена в 14 років, в 1937 р. вона була підвищена до 15 років, а в роки Великої Вітчизняної війни ця межа знов опустилась до 14 років. В повоєнний період і до цього часу вона становить 16 років.

Той факт, що нижня й верхня межі працездатного віку виступають одним з критеріїв поняття «трудові ресурси», свідчить про його суб’єктивний характер.

Передусім зауважимо, що поняття «трудовi ресурси» в економiчну теорiю та практику ввiв С. Г. Струмiлiн, який за матерiалами перепису населення 1920 р. розробив демографiчний прогноз чисельностi населення. Відтоді термiн «трудовi ресурси» використовується в основному як планово-облiковий показник.

Але незважаючи на те, що трудовi ресурси є носiями (суб’єк­тами) вiдносин, якi складаються в процесi їхнього формування, розподiлу та використання, в сучасних умовах останнi є також і суб’єктом управлiння, що виражається, зокрема, в державному регулюваннi розподiлу та перерозподiлу трудових ресурсiв, пiд­готовки кадрiв, забезпечення зайнятостi i т. п. Це змушує розглядати трудовi ресурси i як планово-облiковий показник, i як економiчну категорiю, залежно вiд того, з якою метою це поняття використовується.

Визначення трудових ресурсiв як планово-облiкового показника має насамперед вiдобразити їхню кiлькiсну характеристику та структуру (активну та пасивну частини). У свою чергу, структурний аналiз у поняттi «трудовi ресурси» встановлює їхнiй склад і спiввiдношення елементiв структури. Вiтчизняна статистика до трудових ресурсiв вiдносить: а) працездатне населення у працездатному вiцi, тобто чоловiкiв у вiцi 16 — 59 рокiв і жiнок — 16 — 54 ро­ки, за винятком непрацюючих iнвалiдiв працi та вiйни I та II груп і непрацюючих осiб працездатногго вiку, якi одержують пенсiю за вiком на пiльгових умовах (чоловiки 50 — 59 рокiв та жiнки 45 — 54 років); б) осiб вище працездатного вiку (чоловiкiв 60 рокiв і старших, жiнок 55 рокiв та старших) i пiдлiткiв до 16 рокiв, якi працюють у суспiльному виробництвi.

За такого пiдходу взаємозв’язок мiж виробництвом і трудовими ресурсами розглядався ранiше i розглядається зараз пiд кутом зору балансової рiвноваги мiж потребами в робочiй силi та можливостями суспiльства. Це твердження дало змогу ряду авторiв заперечувати економiчний характер трудових ресурсiв. Так, наприклад, П. О. Косяков свого часу вказував: «Подiбнi визначення, очевидно, придатнi для тiєї мети, яку ставили перед собою автори в своїх дослiдженнях, але із загальнонаукової точки зору вони мають досить-таки обмежений характер. Вони виражають не економiчну, а лише кiлькiсну, статистичну характеристику трудових ресурсiв» (Косяков П. О. О трудовых ресурсах как экономической категории // Проблемы повышения эфективности использования трудовых ресурсов Иркутской области. — Иркутск, 1971. — С. 20).

На наш погляд, нi ранiше, нi тим бiльше зараз, на етапi переходу до ринкової економiки, не можна погодитись з розумiнням трудових ресурсiв лише як «механiчної сукупностi iндивiдуумiв». Тому ми вважаємо бiльш правильним твердження А. П. Соловйова та Г. М. Романенкової, що трудовi ресурси — містке за змiстом поняття. Як економiчна категорiя — це «сукупнiсть носiїв функцiонуючої та потенцiйної сукупної та iндивiдуальної робочої сили та тих вiдносин, що виникають в процесi її вiдтворення» (Соловьев А. П., Романенкова Г. М. Экономическая и социальная эффективность использования трудовых ресурсов. — Л., 1979. — С. 75).

На наш погляд, трудовi ресурси як економiчна категорiя виражають вiдносини стосовно населення, яке має фiзичну та iнтелектуальну здатнiсть до працi вiдповiдно до встановлених державою умов вiдтворення iндивiдуальної робочої сили. Останнє ще раз підкреслює суб’єктивний характер даного поняття, залежний від суб’єкта державного управління.

Отже, цiлком очевидно, що наведений методологiчний пiдхiд до аналiзу трудових ресурсiв, який розглядає склад i спiввiдношення елементiв їхньої структури, є дуже важливим для управлiння вiдтворенням трудових ресурсiв. Але ми вважаємо, що без розгляду функцiональної ролi кожного з елементiв вiн є недостатнiм. Струк­турно-функцiональний пiдхiд до аналiзу трудових ресурсiв, який виникає внаслідок такого доповнення, не дозволяє змiшувати еко­номiчний та демографiчний аспекти, як це допускається прихиль­никами суто структурного пiдходу.

Без сумнiву, структурно-функцiональний пiдхiд до аналiзу трудових ресурсiв дає змогу конкретизувати суспiльне значення цiєї економiчної категорiї, що сприяє бiльш глибокому вiдображенню її сутi. I якщо врахувати, що трудовi ресурси функцiонують i розвиваються тiльки у формi певних виробничих вiдносин, то на етапі ринкової трансформації економіки України методологічно правильним буде, на наш погляд, використовувати в різних розробках такий склад трудових ресурсів за структурно-функцiональним пiдходом, у якому чітко проявляється суб’єктивна характеристика трудових ресурсів:

— «особи, якi самостiйно забезпечують себе роботою» за допомогою належних їм засобiв виробництва. До них належать пiдпри­ємцi; особи, зайнятi творчою дiяльнiстю; особи, якi живуть на доходи вiд власностi (дивiденди, проценти, спадок); деякi iншi категорiї громадян (тут йдеться про самозайнятiсть);

— «особи найманої працi», тобто особи, якi пропонують свою робочу силу як найману на ринку працi. Тi з них, хто фактично має роботу на пiдприємствах, в органiзацiях та установах за заробiтну плату, створюють категорiю «зайнятих за наймом»;

— примусово зайнятi, куди входять направленi на виправно-трудовi роботи у виглядi позбавлення волi або без позбавлення волi, а також тi, хто вiдбуває «трудову повиннiсть» у перiоди соцiальної напруженостi (наприклад, вiйни);

— добровiльно незайняте населення.

Аналiзуючи далi поняття «трудовi ресурси», зауважимо, що в економічній літературі воно стоїть в одному ряду з такими поняттями, як «працездатне населення», «трудовий потенцiал», «сукупнiсть носiїв iндивiдуальної робочої сили».

Звернемо увагу на те, що працездатне населення — це населення, здатне до трудової дiяльностi без урахування вiку, тобто частина населення, яка потенцiйно має працездатнiсть, або iнакше — необхiд­ний фiзичний розвиток, розумові здiбності та знання для виконання роботи (iндивiдуальну робочу силу). Працездатне населення охоплює працездатне населення працездатного вiку (зайняте й незайняте) i населення за межами працездатного вiку, потенцiйно здатне працюва­ти. Звiдси випливає, що працездатне населення адекватне трудовим ресурсам, а також сукупностi носiїв iндивiдуальної робочої сили.

У свою чергу, i трудовий потенцiал країни, на думку В. Костакова та А. Попова, — це також трудовi ресурси, якi розглядаються в аспектi єдностi їхньої кiлькiсної та якiсної характеристик. Вони вважають, що з кiлькiсного боку основу трудового потенцiалу становить населення в працездатному вiцi. А з якiсного боку важливими виступають такi характеристики трудових ресурсiв, як їхня статево­вiкова структура, рiвень освiти, професiйна пiдготовка, мобiльнiсть (Костаков В., Попов А. Интенсификация использования трудового потенциала // Соц. труд. — 1980. — № 7. — С. 61). На наш погляд, до названих якiсних характеристик трудового потенцiалу варто додати здоров’я, духовнiсть, творчi та пiдприєм­ницькi здiбностi.

Аналiзуючи далi поняття «трудовi ресурси», помiчаємо, що вони, за винятком незайнятих, у кiлькiсному вiдношеннi являють собою зайнятих у всiх сферах економiки незалежно вiд форми власностi. Уся сукупнiсть зайнятого населення вiдповiдає поняттю «сукупний працiвник». Це поняття використовується для характеристики складу та ступеня використання працюючих у галузях економiки країни. Воно характеризує ефективнiсть сукупної безпосередньо суспiльної працi, носiєм якої є сукупний працiвник.

У мiжнароднiй статистицi використовуються також такi поняття, як «економiчно активне населення» та «економiчно неактивне (пасивне) населення». Згiдно з рекомендацiями МОП зі статистики працi, до економiчно активного населення вiдносять усiх, хто бере участь у виробництвi товарiв і послуг, включаючи виробництво товарiв для ринку, для бартерного обмiну та особистого споживання.

До економічно активних належать особи, зайняті економічною діяльністю, що приносить доход (зайняті), та безробітні (у визначенні МОП).

Зайняті економічною діяльністю — це особи віком 15 — 70 років, які виконували роботу за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу, працювали індивідуально (самостійно) або в окремих громадян, на власному (сімейному) підприємстві (безплатно працюючі члени домашнього господарства в США включаються до економічно активного населення за умови, що вони відпрацювали не менше 15 год протягом тижня під час обстеження), зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі.

Зайнятими вважаються особи, які відпрацювали протягом обс­тежуваного тижня не менше 4 год. (в особистому підсобному сільсь­кому господарстві не менше 30 год.) незалежно від того, чи була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

Зайняті в галузях економіки — особи віком 15 — 70 років, зай­няті економічною діяльністю, за винятком тих, хто працює в особис­тому підсобному сільському господарстві та зайнятий індивідуальною (самостійною) трудовою діяльністю.

Тимчасово відсутні на роботі — особи, які мають роботу або заняття, але на обстежуваному тижні не працювали з таких причин: хвороба, травма, догляд за хворими; щорічна або компенсаційна відпустка, вихідні дні; встановлена відпустка з вагітності, пологів і догляду за дитиною до досягнення нею відповідного віку; відпустка, пов’язана з навчанням; відпустка без збереження заробітної плати (з ініціативи адміністрації або за власним бажанням); специфіка вироб­ництва або діяльності; вимушена зупинка виробництва; інші причини відсутності, які дають право повернення на роботу.

Працюючі за наймом — це особи, які уклали письмовий трудовий договір (контракт) з адміністрацією підприємства, установи, організації або з власником підприємства про умови трудової діяльності, за яку працівник отримує оплату згідно з угодою.

Працюючі не за наймом — роботодавці та особи, які зайняті індивідуальною (самостійною) трудовою діяльністю .

Роботодавці — особи, які здійснюють самостійно або з одним чи кількома партнерами управління власним (сімейним) підпри­ємством (фермою) з використанням праці найманих працівників.

Зайняті індивідуальною (самостійною) трудовою діяльніс­тю — особи, які здійснюють трудову діяльність на самостійній основі (без залучення найманих працівників), на свій власний кошт, володіють засобами виробництва і несуть відпо­відальність за вироблену продукцію (надані послуги).

Безплатно працюючі члени сім’ї — особи, які працюють без оплати на сімейному підприємстві, очолюваному родичем, який проживає в тому самому домашньому господарстві (якщо ця діяльність належить до економічної).

Безробітні у визначенні МОП — особи віком 15 — 70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють три умови: не мали роботи (прибуткового заняття); шукали роботу або намагались організувати власну справу на обстежуваному тижні; готові розпочати роботу протягом наступних двох тижнів.

До категорії безробітних також належать особи, які:

— приступають до роботи протягом найближчих двох тижнів;

— знайшли, чекають відповіді;

— зареєстровані в службі зайнятості як такі, що шукають роботу;

— навчаються за направленням служби зайнятості.

Статус економiчно активного населення кiлькiсно визначається за обсягом вiдпрацьованих тижнiв або днiв за певний перiод часу (наприклад, протягом 12 тижнів з минулого календарного року або з минулих 12 місяців). За цiєю ознакою економiчно активне населення поділяється на зайнятих та частково зайнятих економічною діяльністю та безробітних.

Економiчно активне населення на поточний перiод у зарубiжних країнах (наприклад, у США) визначається як «робоча сила». Щоб кiлькiсно визначити цю категорiю, треба із загальної кiлькостi населення виключити, по-перше, осiб, якi не досягли 16 рокiв, а також осiб, якi перебувають у спецiалiзованих установах, наприклад у психiатричних лiкарнях або у виправних установах (до цієї групи включено осіб, якi не є потенцiйними компонентами робочої сили); по-друге, осiб, якi вибули зі складу робочої сили, — доросле населення, що потенцiйно має змогу працювати (надомники, учнi, пенсiонери), але з будь-яких причин не працює i не шукає роботу. У 1988 р. робоча сила в США становила 121 699 тис. чол., тобто 49 % усього населення, серед яких 114 968 тис. чол. були зайнятi (94,47 %).

Найманi працiвники становлять у середньому близько 90 % усiєї робочої сили в найбiльш розвинених країнах з ринковою економiкою. Певну частину робочої сили становлять також так званi самостiйнi працiвники, до яких вiдносять в основному дрiбних пiдприємцiв, якi, як правило, не використовують найманої працi, а також осіб вiльних професiй (адвокатів, журналiстів, письменників та ін.). (Данилов А. Р., Лебедев Л. Ф. Материальное стимулирование в системе мотивации труда // США: Экономика, политика, идеология. — 1995. — № 1. — С. 148).

За даними разового обстеження економічної активності населення в Україні в жовтні 1997 р. частка працюючих за наймом становила 63,2 %, роботодавців — 0,6 %, членів колективного підприємства, кооперативу — 20,5 %, самозайнятих — 15,4 % і безплатно працюючих членів сімей — 0,3 %.

До складу економiчно неактивного населення, яке не може бу­ти класифіковане як «зайняте» або «безробітне», належать учнi та сту­денти денних форм навчання; пенсiонери за вiком та iнвалiднiстю; рантьє; особи, якi отримують матерiальну пiдтримку вiд суспiльних органiзацiй та приватних осiб; особи, якi надають добровiльнi без­платнi послуги; iншi особи, зайнятi дiяльнiстю з подання милосерд­ної допомоги соцiально слабким верствам населення; особливу гру­пу складають особи працездатного вiку, якi можуть працювати, але не шукають роботу з об’єктивних і суб’єктивних причин (серед них виділяється група осіб, які зневірились знайти роботу).

Порівнюючи два згадуваних поняття — «трудові ресурси» та «економічно активне населення», можна зробити висновок, що останнє є більш цікавим показником, який відбиває бажання населення працювати. Але це не означає, що треба повністю відмовитись від показника «трудові ресурси», якщо брати до уваги визначення обсягу потенційної пропозицiї на ринку працi з метою подальшої розробки державної полiтики з регулювання зайнятостi.

Отже, віднесення населення до категорії «економічно активного населення» відбувається також за суб’єктивним критерієм «участь у суспільному виробництві товарів і послуг». Це позначається також і на віднесенні населення до категорій «зайнятого» і «незайнятого». Суб’єк­тивність розподілу трудових ресурсів на зайнятих і незайнятих можна дослідити, порівнявши поняття «зайняті» та «безробітні» (кількісно вони складають економічно активне населення), визначені в законо­давстві України про зайнятість і за методологією МОП (табл. 1.2).

Порівняння категорії «зайняті» в обох джерелах показує, що Закон України це поняття трактує ширше, ніж МОП. Так, крім різних груп працюючих та тимчасово відсутніх на робочому місці, Закон відносить до зайнятого населення учнів і студентів денних відділень навчальних закладів. Останні є дійсно людьми зайнятими. Але слід пам’ятати, що за методологією МОП йдеться про зайнятих як про частину економічно активного населення. Зрозуміло, що учні та студенти за специфікою своєї діяльності є економічно неактивними. Пояснення такої неузгодженості полягає, по-перше, в суб’єктивній характеристиці поняття «зайняте населення», яка залежить від прийнятої державою концепції зайнятості (на наш погляд, незважаючи на офіційне визнання в Україні концепції добровільної зайнятості, в Законі деякою мірою проявився вплив концепції примусової зайнятості соціалістичного періоду); по-друге, в практичній потребі обліку населення за різними формами зайнятості й визначення статусу безробіття. Так, з точки зору суб’єкта розрізняють зайнятість продуктивну, соціально корисну, раціональну та ефективну.

Таблиця 1.2. Особливості розрахунку показників чисельності зайнятих і безробітних

За методологією МОП

За законом України «Про зайнятість
населення»

Зайняті

Особи незалежно від статі віком 16 років і старші, а також особи молодшого віку, які в даний період:

– виконували роботу за наймом за винагороду на умовах повного або неповного робочого часу, а також іншу роботу, яка приносить доход, самостійно або в окремих громадян незалежно від термінів безпосередньої оплати або доходу за свою діяльність;

– тимчасово були відсутні на роботі через: хворобу або травми, догляд за хворими; щорічну відпустку чи вихідні дні; компенсаційну відпустку або відгули, відшкодування понадурочних робіт або робіт у святкові дні; роботи за спеціальним графіком; перебування в резерві (при роботі на транспорті); встановлену законом відпустку по вагітності, пологах і догляду за дитиною; навчання, перепідготовку поза своїм робочим місцем, навчальну відпустку; відпустку без збереження утримання або зі збереженням утримання за ініціативою адміністрації; страйки; з інших подібних причин;

– виконували роботу без оплати на сімейних підприємствах.

(Військовослужбовці та працівники органів внутрішніх справ за методологією МОП належать до найманих працівників.)

Не включаються до складу зайнятих зареєстровані безробітні, які виконують оплачувані громадські роботи, одержані через службу зайнятості; учні та студенти, які виконують оплачувані сільськогосподарські роботи за направленнями закладів освіти

Зайняті

В Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території республіки на законних підставах:

– працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, в міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

– громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною тру­довою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;

– обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об’єднаннях;

– які проходять службу в Збройних силах України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтерна­тивну (невійськову) службу;

– які проходить професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах, вищих навчальних закладах;

– працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій

За методологією МОП

За законом України «Про зайнятість
населення»

Безробітні

Особи 16 років і старші, які в даний період:

– не мали роботи (доходного заняття);

– займались пошуком роботи, тобто звертались в державну або комерційну служби зайнятості, використовували або розміщували оголошення в періодичних виданнях, безпосередньо звертались до адміністрації підприємств (робото­давця), використовували особисті зв’язки і т. п. або вживали заходів щодо організації власної справи;

– були готові стати до роботи;

– навчались за направленням служби зайнятості;

– учні, студенти, пенсіонери та інваліди, які займаються пошуком роботи та готові стати до неї.

У складі безробітних виокремлюються особи: не зайняті трудовою діяльністю, зареєстровані в службі зайнятості як такі, що шукають роботу, а також визнані безробітними

Безробітні

Безробітними визнаються праце-
здатні громадяни працездатного віку,
які:

– через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів;

– шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи;

– зареєстровані в державній службі зайнятості.

У разі неможливості надати підходящу роботу безро­бітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

– віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням, ліквідацією підприємства, установи та організації або скороченням чисельності (штату);

– які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загально­освітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, вклю-
чаючи роботу тимчасового харак­теру;

– які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, що шукають роботу;

– які мають право на пенсію відповідно до законодавства України

 

Продуктивна зайнятість — це зайнятість населення в суспі­льному виробництві. Вона характеризує економічно активне населення і відповідає поняттю зайнятості за методологією МОП.

Суспільно корисна зайнятість визначається числом людей, не лише зайнятих у суспільному виробництві, на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, а й тих, хто навчається на денних відділеннях навчальних закладів (у працездатному віці), зайнятих у домашньому господарстві, доглядом за дітьми та хворими родичами. Це поняття за своїм змістом близьке поняттю, даному в зазначеному Законі, за винятком зайнятих у домашньому господарстві та доглядом за дітьми та хворими родичами.

Раціональна зайнятість визначається відношенням величини продуктивної зайнятості до величини суспільно корисної зайнятості.

Ефективна зайнятість — суто теоретичне поняття, під яким розуміють використання робочої сили без втрат, коли досягається найбільший матеріальний результат. Одним із показників ступеня ефективної зайнятості може бути відношення фонду робочого часу зайнятих, за мінусом втрат робочого часу, до фонду робочого часу зайнятих.

Порівнюючи визначення поняття «безробітний» за двома джерелами, також легко помітити їхню невідповідність. Основна відмінність полягає в тому, що Закон відносить до безробітних лише тих працездатних громадян, які не мають роботи і будь-якого доходу і зареєстровані в органах служби зайнятості. За Законом, порядок надання статусу безробітного визначається органами державної влади, що також свідчить про суб’єктивність цього поняття.

Тому в статистичних збірниках можна зустріти такі три показники: число безробітних, у тому числі зареєстрованих у службі зайнятості, з них — визнаних безробітними.

Про суб’єктивний характер поняття «трудові ресурси» свід­чить також соціально-класовий підхід до аналізу трудових ресурсів, який був дуже поширений в нашiй економiчнiй лiтературi й базується на дослiдженнi розбiжностей трудових ресурсiв у рiзних економiчних формацiях. Так, стверджувалось, що основна відмінність полягає в тому, що при соцiалiзмi трудовi ресурси — це працездатне населення в працездатному вiцi, в складi якого немає людей, якi експлуатують чужу працю. При капiталiзмi ж економiчно активне населення охоплює, крiм трудящих, також експлуататорськi класи й групи населення, зайнятi органiзацiєю капiталiстичного виробництва.

Заперечення експлуатацiї при соцiалiзмi було можливе через те, що її визначали як привласнення чужої працi власниками засобiв виробництва в класово антагонiстичних формацiях. Вiдповiдно до цього формулювання експлуатацiя можлива тiльки за умов ринкових вiдносин i тiльки власниками засобiв виробництва. I якщо людина не бере безпосередньої участi в процесi виробництва, не створює, а привласнює вартiсть, створену iншими людьми, то такi вiдносини називаються експлуатацiєю.

Проте, на наш погляд, експлуатацiя, як вiдчуження вiд безпосереднього виробника частини створеної ним вартості, можлива при будь-якiй економiчнiй формацiї. Питання полягає тiльки в тому, хто виступає в ролi експлуататора.

Таке твердження буде тим справедливішим, якщо пiд експлуатацiєю розумiти не лише привласнення чужої працi у виглядi додаткової вартостi власниками засобiв виробництва, а й будь-яке нерацiональне з позицiй соцiальної справедливостi використання коштiв iз суспiльних фондiв i неповну компенсацiю витрат розумової та фiзичної енергiї.

З цих позицiй ми спостерігаємо вiдсутнiсть експлуатацiї в будь-якому суспiльствi, якщо виконуються такi умови:

— мiж учасниками виробництва розподiляється не тiльки необхiдний продукт, а й весь доход, отриманий в результатi виробництва, пропорцiйно вкладенiй працi (квалiфiкацiї, iнтенсивностi, тривалостi, продуктивностi тощо) i капiталу. При цьому за однакову кiлькiсть та якiсть працi, а також однаковий обсяг капiталу гарантується однакова кiлькiсть винагороди;

— суспiльні фонди споживання формуються кожним членом суспiльства пропорцiйно до одержаної ним винагороди за результатами виробництва (наприклад, ставка податку на рiвну заробiтну плату або на рiвний розмiр прибутку або дивiдендiв має бути однаковою);

— кошти суспiльних фондiв споживання розподiляються рiвно­мiрно в iнтересах усiх членiв суспiльства.

Розглядаючи першу умову, зауважимо, що в ринковiй економiцi, вiдповiдно до теорiї факторiв виробництва, основними виробничими факторами є:

1) земля, тобто всi природнi ресурси (лiси, родовища корисних копалин, воднi ресурси тощо);

2) капiтал, або iнвестицiйнi ресурси (засоби виробництва, транспортнi засоби, збутова мережа тощо);

3) праця, тобто всi фiзичнi та розумовi здiбностi людей, якi використовуються у виробництвi товарiв і послуг;

4) пiдприємницькi здiбностi.

Вiдповiдно кожен з власникiв певного фактора має право на певний доход: ренту, прибуток, процент, дивiденди, заробiтну плату тощо. За нашим переконанням, найпоширенішою формою експлуатацiї є привласнення одним власником частини доходу iншого власника. Найчастiше власники засобiв виробництва привласнюють частину доходу власникiв робочої сили, виплачуючи їм заробiтну плату такого розмiру, який не забезпечує нормального вiдтворення iнди­вiдуальної робочої сили. Обсяги цього привласнення зменшуються в умовах функцiонування соцiально орiєнто­ваної ринкової економiки через те, що частина коштiв поверта­ється трудящим у виглядi плати за утримання дiтей в дитсадках та яслах, плати за професiйне навчання та пiдвищення квалiфiкацiї, допомоги по безробiттю тощо.

З огляду на цю обставину соцiально-класовий пiдхiд до аналiзу трудових ресурсiв у ринковiй економiцi набуває великого значення.

Проте проведенi нами дослiдження показують, що навiть в умовах функцiонування соцiально орiєнтованої ринкової економiки, крiм так званої капiталiстичної експлуатацiї, суттєве значення мають також такi її форми:

— привласнення власностi, створеної чужою працею:

а) експлуатацiя в межах одного пiдприємства одного працiвника iншим в результатi зрiвнялiвки. Якщо на одному пiдприємствi два працiвники за рiзну кiлькiсть вкладеної працi одержують однакову заробiтну плату, то виникає перерозподiл вартостi на користь того, хто працює гiрше;

б) експлуатацiя колективом певного пiдприємства всiх платникiв податкiв унаслідок утримання збиткових пiдприємств за рахунок бюджету або зниження ставки оподаткування деяким пiдприємствам (виправданим це може бути тiльки на перiод становлення пiдприємст­ва або випуску невигiдної продукцiї за держзамовленням);

— нерацiональне використання суспiльних фондiв:

а) купiвля адмiнiстрацiєю пiдприємства за рахунок держбюджету застарiлого обладнання, яке неможливо використати ефективно;

б) прийняття урядом непродуманих рiшень, якi призводять до розбазарювання, замороження коштiв державного бюджету;

в) видача державних кредитiв окремим пiдприємствам без їх повернення;

г) використання коштiв державного бюджету на утримання апарату окремих партiй;

д) використання коштiв державного бюджету на привiлеї працiв­никам державного апарату;

е) роздутi штати органiв управлiння державою, значна частина працiвникiв яких не виконують своїх обов’язкiв або виконують їх недбало;

є) безплатне професiйне навчання, в результатi якого працiвник не працює за набутою спецiальнiстю.

Зважаючи на зазначене, можна зробити висновок, що в складі трудових ресурсів виокремлюються групи людей, які водночас можуть бути експлуататорами і експлуатованими залежно від вибору суб’єктивних критеріїв експлуатації.

Збільшення ступеня експлуатації найманих працівників у сучасних умовах зумовлюється, зокрема, державною діяльністю з перерозподілу національного доходу, спрямованою значною мірою на регулювання відтворення робочої сили (за 34 роки ступінь експлуатації виробничих робітників обробної промисловості США зріс з 172,4 до 253,8 %, досягаючи в передкризові роки особливої величини — 267 і 271 %) (Гончарова А. В. Воспроизводство рабочей силы в условиях современного капитализма. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1989. — С. 143).