Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.3. Організація, інформаційна база та інструментарій аналізу в банку

§ 3. Організація, інформаційна база та інструментарій аналізу в банку

Дієвість аналізу банківської діяльності значною мірою залежить від раціональної організації аналітичного процесу. Аналіз, що охоплює всі процеси фінансово-господарської діяльності банку, є невід’ємною складовою його організаційно-управлінської системи. Для підвищення ефективності аналітичної роботи в банку доцільно створити спеціальний підрозділ — фінансово-аналітичну службу. Організаційна структура фінансово-аналітичної служби банку формується з урахуванням вибраної стратегії та певних принципів управління (дотримання норм керованості, делегування повноважень, формування оптимальних інформаційних потоків), але насамперед залежить від організаційної моделі побудови банківської установи. Сучасний комерційний банк є організацією з кількома рівнями управління і операційної діяльності, між якими існують складні взаємозв’язки. Багатогранність та універсальний характер діяльності більшості комерційних банків зумовлюють постійне ускладнення їх організаційних моделей.

Вивчення економічної літератури показує, що питання вибору раціональної організаційної структури сучасного комерційного банку належить до найменш опрацьованих вітчизняною наукою. На це звертають увагу і зарубіжні фахівці, які працюють з україн­ськими банками [85]. Дослідженню організаційних аспектів діяльності банківських установ присвячено лише окремі праці [14; 45; 192]; докладніше ці питання висвітлені російськими вченими [193; 214; 217]. Значно ґрунтовніше організаційна складова систем управління вивчена стосовно діяльності підприємств [100; 177; 215]. Разом з тим надійність банку, до якої суспільство ставить підвищені вимоги, значною мірою залежить від вибраної організаційної моделі. Недостатня увага до формування організаційної структури призводить до порушення логічного взаємозв’язку між етапами процесу прийняття управлінських рішень — аналізу, планування, контролю та регулювання.

У банківському бізнесі відомі непоодинокі випадки, коли недосконалість організації бухгалтерської, аудиторської чи аналітичної роботи, ставала причиною банкрутства кредитних установ. Так, показовим у цьому аспекті став крах 1995 року «Barings» — одного з найстаріших та найповажніших фінансово-кредитних інститутів Великобританії. Збитки, спричинені керівником філії банку в Сінгапурі Ніколасом Лісоном через проведення ним невдалих операцій з деривативами на Токійській та Сінгапурській біржах, перевищили власний капітал банку і призвели його до банкрутства. Це стало можливим унаслідок недосконалої організації бухгалтерської та аудиторської роботи в сінгапурській філії банку і проведення неконтрольованих головним банком спекулятивних опера­цій. Керуючий філією відкривав фіктивні рахунки та провадив фінансові операції від імені віртуальних клієнтів, насправді використовуючи для розрахунків на біржах кошти самого банку. Такі операції тривалий час залишалися непоміченими, оскільки бухгалтерську (відкриття та ведення рахунків), аудиторську і аналітичну діяльність у цій філії банку не було розмежовано: усі ці операції керуючий виконував особисто, уникаючи в такий спосіб належного контролю.

Отже, лише чітка організаційна структура з докладними інструкціями та відповідною організацією бухгалтерської, аудиторської та аналітичної роботи забезпечить комерційному банку успішну реалізацію своїх функцій та вибраної стратегії.

Теорія управління знає кілька основних типів організаційних структур (ОС). Серед найвідоміших — раціональна бюрократія, описана М. Вебером на початку ХХ століття; адаптивні структури, які набули розвитку в 1960-х роках; департаменталізація. Під впливом високих технологій та інформатизації суспільства виникають нові види організаційних структур: едхократична організація, орієнтована на виконання нестандартних та складних робіт (ідея фірми «Х’юлетт-Паккард»); багатовимірні організаційні структури, засновані на делегуванні значних повноважень структурним підрозділам та виокремлюванні центрів прибутків і цент­рів відповідальності; партисипативні організації, побудовані на принципі активної участі кожного члена в процесі розроблення та прийняття управлінських рішень; сітьові організації, що передбачають налагоджування гнучких відносин між постачальниками сировини, виробниками і продавцями (збутовиками) [100, с. 345—347]. Ці типи ОС докладно описано в літературі [14, с. 83—91; 215, с. 284—308].

Щодо банківської діяльності, то вона є досить консервативною, тому й користується здебільшого традиційними структурами. Для банківських установ найхарактернішою є департаменталізація, тобто структурування за основними напрямами діяльності та формування підрозділів, що мають виконувати певні важливі для банку завдання. У цій організаційній структурі заведено виокрем­лювати функціональну та дивізіональну департаменталізацію. Банки можуть користуватися обома формами. У разі функціональної департаменталізації структурні підрозділи банку поділяють за функціональною ознакою, а типовими департаментами є кредитний, цінних паперів, валютний, роботи з клієнтами, міжбанківських операцій тощо. Така організаційна структура забезпечує спеціалізацію підрозділів, підвищення їхнього професіоналізму і використовується здебільшого в невеликих банках.

Для великих банків ефективнішою є дивізіональна департаменталізація, коли формування структурних підрозділів відбувається за географічними регіонами, видами банківських продуктів чи групами клієнтів. Найприйнятнішою є дивізіональна департаменталізація для банків, діяльність яких широко диверсифіковано.
У вітчизняній банківській системі найпоширенішими залишаються дивізіонально-регіональні структури, утворені за місцем розміщення філій банку. Основною метою такого підходу є забезпечення адекватної реакції на зміни зовнішнього середовища зав­дяки чіткому визначенню відповідальності, орієнтації на реалізацію маркетингової політики, урахуванню специфіки регіону.

Останнім часом у банках поширилася дивізіональна департаменталізація, орієнтована на споживача. У цьому разі поділ відбувається за принципом обслуговування певних категорій клієнтів чи надання конкретних банківських послуг. Так, у банках виокремлюються структурні підрозділи з обслуговування великих клієнтів, корпоративних клієнтів, фізичних осіб, операцій з обслуговування пластиковими картками тощо. Однак у наших вітчизняних банках унаслідок їхньої універсалізації переважає комбінований підхід, який передбачає поєднання різних організаційних структур.

За сучасних умов ефективність діяльності банку значною мірою залежить від якості управлінських рішень, котрі мають ураховувати не тільки власні позиції банку, а й кон’юнктуру фінансових ринків. Проте орієнтири багатьох вітчизняних банків залишились тими самими, що й колись, і їхніх керівників задовольняє поверхова та ще й застаріла інформація. За такого підходу основна увага приділяється показникам дохідності, обсягам залучених і розміщених коштів, співвідношенню доходів та витрат, що ж до управлінських рішень, то вони не випереджають події, а лише констатують їх. Як показує практика, нині цього замало.

У наш час для стабільного розвитку банку необхідно реалізувати комплексний підхід до аналізу активів і пасивів, заснований на прогнозуванні динаміки зовнішнього середовища. Банківський аналіз лише тоді перетворюється на дійовий інструмент управління, коли дає змогу з високою ймовірністю прогнозувати події на фінансових ринках і оцінювати їхній можливий вплив на діяльність конкретного банку. Тому питання якості управлінських рішень фактично трансформується в проблему якості роботи фінансово-аналітичної служби банку.

Метою створення фінансово-аналітичної служби в комерційному банку є підвищення ефективності його діяльності через прийняття обґрунтованих оперативних і стратегічних управлінських рішень. Організаційна структура фінансово-аналітичної служби банку має бути спрямована на послідовну реалізацію класичних функцій управлінського процесу, таких як аналіз, планування, регулювання, контроль. Водночас організація діяльності фінансово-аналітичної служби залежить і від структури самого банку. У невеликому банку аналітичну роботу можна сконцентрувати в одному спеціалізованому структурному підрозділі (відділ аналізу).

У банку з розгалуженою мережею філій і регіональних відділень доцільніше й аналітичну службу організувати в такий спосіб, створивши відділи аналізу в кожному окремому підрозділі. Такі відділи виконують передовсім конкретні завдання, що постають перед філією чи відділенням, відповідають за збирання первинної аналітичної інформації та формування локальних баз даних. Паралельно в структурі головного банку функціонує фінансово-аналітична служба, завдання якої полягає в обґрунтуванні тих управлінських рішень, які приймаються на рівні всієї установи. Аналітичні відділи у філіях та відділеннях підпорядковуються як лінійному керівнику, так і керуючому всією фінансово-аналітичною службою банку. За умов підвищеної ризикованості зовнішнього середовища управління банком здебільшого фокусується саме на банківських ризиках, тому часто відповідні служби називають «управліннями аналізу та банківських ризиків».

Важливий аспект проблеми раціональної організації фінансово-аналітичної служби — її взаємодія з казначейством банку. Каз­начейство (або департамент активних і пасивних операцій) є основним робочим підрозділом комерційного банку, який виконує операції на відкритих фінансових ринках. У банківській практиці сформувалися два погляди на роль і місце казначейства та фінансово-аналітичної служби банку. Прихильники першого розглядають ці підрозділи як автономні. Альтернативний погляд полягає в доцільності їх об’єднання або принаймні підпорядковування одному керівнику. На думку російських учених О. Б. Ширінської, Н. А. Пономарьової, В. А. Купчинського, такий підхід до організації аналізу є доцільнішим, адже він полегшує збирання інформації для управлінського обліку в розрізі окремих фінансових інструментів, а також сприяє своєчасному впровадженню ключо­вих елементів контролю за банківськими ризиками [217, с. 46]. Отже, фінансово-аналітична служба та казначейство банку мають спілкуватися без посередників.

Такі погляди поділяють О. Кириченко, І. Гіленко, А. Ятченко, розглядаючи казначейство і аналітичну службу банку, а також службу планування і відділ контролю як складові функціонально-організаційної моделі фінансового менеджменту [14, с. 188—191]. Кожен з цих підрозділів призначений для виконання відповідної управлінської функції — планування, аналізу, регулювання (казначейство) та фінансового контролю. Усі підрозділи підпорядковуються одному керівнику — фінансовому директору. Але далі автори зазначають, що «казначейство виконує методологічну та аналітичну функції». Зміст останньої «…полягає в регулюванні поточної ліквідності та беззбитковості операцій банку і виражається у створенні рекомендаційних граничних умов та планових завдань по активно-пасивних операціях, коригуванню планової структури активів і пасивів з урахуванням мікро- та макроекономічних чинників шляхом проведення відповідних розрахунків» [14, с. 208—209]. Як бачимо, за такого підходу в казначействі фактично зосереджено не лише функції регулювання, а й аналізу та планування.

Для обґрунтування раціональних організаційних форм взаємодії фінансово-аналітичної служби та казначейства банку звернімося до розгляду функцій та завдань останнього. Цей структур­ний підрозділ є відносно новим для вітчизняної практики, а
подекуди його формування щойно розпочалося. В економічній літературі існують різні погляди на завдання та склад казначейства, іноді й не зовсім коректні. Наприклад, Д. Гладких до складу казначейства банку включає кредитний відділ та відділ роботи з клієнтами [45, с. 20]. Таке трактування суттєво відрізняється від загальновживаного в міжнародній банківській практиці, адже прерогатива казначейства — це здійснення операцій на фінансових ринках і воно ніколи не працює з окремими клієнтами [49; 189, с. 117—122]. Для з’ясування особливостей організації обліково-аналітичного процесу в казначействі банку розглянемо його типову організаційну структуру у світлі передового зарубіжного досвіду.

Казначейство комерційного банку — це організаційна структура, що здійснює фінансові операції на відкритих ринках: валютному, грошовому, фондовому, ринку капіталів, ринку деривативів. Цілями діяльності казначейства є зниження загального рівня ризиків банку, збереження ліквідності, підвищення прибутковості, розширення активно-пасивних операцій банку. Володіючи широким спектром інформації про поточний стан фінансових ринків, казначейство бере участь у формуванні зовнішньої та внутріш­ньої цінової політики банку. Так, казначейство обґрунтовує курси купівлі-продажу іноземних валют, рівень пропонованих відсоткових ставок, формує політику трансфертного ціноутворення.

На останньому варто спинитися докладніше. Із запровадженням нових форм організації банківської діяльності, зокрема підсистеми управлінського обліку, у банках виокремлюються такі структурні угруповання, як центри відповідальності, прибутку (профіт-центри) та витрат [192, с. 21]. Управлінський облік як за структурою, так і за призначенням є новим для вітчизняної банківської практики. Традиційно під управлінським обліком розуміють облік виробничих витрат та калькулювання собівартості продукції, зокрема облік витрат за центрами прибутку та відповідальності [56; 127; 192; 206]. Особливістю управлінського обліку є відносна замкнутість управлінського циклу, адже цей вид роботи має комплексний характер і включає (крім власне обліку) такі функції, як планування, контроль, нормування, економічний аналіз та підготовка управлінських рішень [206]. Отже, призначення управлінського обліку в банку полягає в контролюванні рівня витрат та собівартості банківських продуктів, а також аналізі внутрішньої рентабельності підрозділів банку.

Між казначейством та профіт-центрами здійснюються операції з умовного використання ресурсів через їх купівлю та продаж за трансфертною ціною. Трансфертна ціна показує внутрішню вартість ресурсів у системі одного банку з урахуванням ринкових індикаторів (ставка міжбанківського кредитування — МБК, облікова ставка НБУ, ставка розміщення ОВДП тощо). Система трансфертного ціноутворення дає змогу оптимізувати політику банку щодо управління активами і пасивами, а також виявити високорентабельні чи збиткові банківські продукти [176, с. 32—33].

Отже, запровадження управлінського обліку та системи транс­фертних цін стимулюють ефективну діяльність підрозділів банку. Водночас у казначействі концентрується інформація не лише про стан зовнішніх фінансових ринків, а й про справжню внутрішню вартість та ефективність використання банківських ресурсів. Тому казначейство є внутрішнім інформаційним центром банку, адже воно одержує щодня значний обсяг інформації зі структурних підрозділів банку, агрегує її та передає на інші ієрархічні рівні, у тому числі й керівництву банку.

Слід зазначити, що з погляду організації казначейство є відносно автономною структурою комерційного банку, котра проводить фінансові операції як із власної ініціативи, так і з доручення інших підрозділів банку. З огляду на це, казначейство створюється як технологічно замкнутий підрозділ, що планує свою діяльність та керує фінансовими потоками в режимі взаємодії з філіями, департаментами, управліннями, котрі самостійно функціонують у структурі банку. Саме ця обставина є визначальною в процесі організації обліково-аналітичної роботи за даним напрямом банківської діяльності. Специфіка полягає у відокремленні служб обліку та аудиту від загальнобанківської бухгалтерії, аналітичних і аудиторських підрозділів, тому відділи обліку, аналізу та аудиту казначейських операцій організаційно належать до структури каз­начейства (рис. 1.3).

Як відомо, будь-який банк очолює Правління або Рада директорів, до складу котрої включають фінансового директора, директора з аудиту, виконавчого директора (перелік керівних посад залежно від напрямів діяльності та потреб банку може бути і ширшим). Обов’язковою є вимога, щоб функціональні обов’язки директорів та підпорядкованість окремих підрозділів не перетиналися.

 

Рис. 1.3. Організаційна структура
та функції казначейства комерційного банку:

підпорядкованість;
інформаційні потоки

Наступний щабель в ієрархічній структурі посідає казначей банку, який очолює казначейство і підпорядкований Раді директорів. Власне казначейство як організаційна одиниця банку складається з трьох структурних підрозділів: фронт-офіс (front-office), мідл-офіс (middle-office) та бек-офіс (back-office). Ці, запозичені з англійської мови, назви є широковживаними й у вітчизняній практиці, бо українських відповідників поки що нема.

Кожен з офісів має власне призначення та функції. Так, фронт-офіс проводить операції на відкритих фінансових ринках і забезпечує виконання основних функцій казначейства банку. Структура фронт-офісу включає такі відділи:

1) валютних (дилінгових) операцій;

2) операцій на грошовому ринку (короткострокових);

3) операцій на ринку капіталів (довгострокових);

4) операцій з деривативами;

5) емісійних операцій;

6) операцій з акціонерним капіталом;

7) власних торгових операцій;

8) управління активами і пасивами.

За винятком відділу управління активами і пасивами банку усі ці відділи підпорядковано казначею банку. Структурно кожен з відділів фронт-офісу, крім двох (управління активами і пасивами та власних торгових операцій), поділяється на два сектори: міжбанківських операцій (гуртові операції) та операцій, які здійснюються коштом та на замовлення клієнтів (роздрібні операції). Структурні підрозділи казначейства мають право на самостійне прийняття рішень щодо проведення фінансових операцій у межах установлених для кожного з них лімітів, перевищення яких можливе лише з дозволу вищого керівництва банку. Ліміти (для структурних підрозділів, операцій чи індивідуальні для дилерів) затверджує Комітет управління активами і пасивами банку (КУАП).

Відділ управління активами і пасивами проводить фінансові операції з метою зниження ризиків усього банку (а не лише казначейства), а його керівника підпорядковано не казначею, а безпосередньо фінансовому директору. Цей структурний підрозділ банку забезпечує підтримування ліквідності, проводить операції хеджування ризиків, коригує валютні позиції банку тощо. Це означає, що фахівці відділу мають право здійснювати фінансові операції на всіх ринках: грошовому, фондовому, валютному, строковому та ін.

Особливе місце в структурі фронт-офісу належить відділу власних торгових операцій (proprietary trading), основним призначенням якого є проведення спекулятивних операцій для збільшення прибутків банку. Іноді такі підрозділи називають відділами незалежних спекулянтів або торгівців. За сприятливої кон’юнктури ринку фахівці відділу можуть проводити будь-які фінансові операції — валютні, з цінними паперами, деривативами та іншими інструментами — на власний розсуд. Принагідно зазначимо, що в окремих зарубіжних банках такі відділи (разом з відділами операцій з деривативами) забезпечують до 30 % сукупного прибутку банку. З метою уникнення занадто високих ризиків, пов’язаних із проведенням фінансових операцій спекулятивного характеру, для відділу власних торгових операцій установлюються досить суворі ліміти. Контроль за їх дотриманням здійснюється через складання звітності в режимі on-line, яка негайно потрапляє в мідл-офіс.

Мідл-офіс забезпечує дотримання законодавчих вимог та внутрішньобанківських правил і лімітів під час проведення казначейських операцій банку. Основна його функція полягає в проведенні аудиту операцій, здійснених працівниками фронт-офісу, у режимі моніторингу. Усі повідомлення, що надходять із фронт-офісу, фіксуються в комп’ютерній мережі мідл-офісу та контролюються на предмет відповідності лімітам, установленим як на клієнтські, так і на власні операції банку. Також контролюється додержання особистих лімітів дилерами різних рангів.

Зазначимо, що такий метод управління, як установлення системи внутрішніх лімітів, дає змогу керівництву банку вести оперативний контроль за поточною діяльністю всіх підрозділів фронт-офісу, а також аналізувати ефективність їхньої роботи, порівнюючи фактичні результати з прогнозованими та виявляючи причини відхилень. У стратегічному аспекті встановлення системи лімітів сприяє зниженню ризикованості банку, а отже, і підвищенню ринкової цінності банківської установи.

У цьому зв’язку важливо наголосити, що мідл-офіс підпорядковується не казначею банку, а безпосередньо директору з аудиту. Це забезпечує дотримання основного правила аудиту — незалежності аудиторської служби від безпосереднього керівництва (у даному разі — казначея банку). Інформація про виявлені в мідл-офісі відхилення від нормативів, лімітів чи вимог законодавства негайно повідомляється у відповідні підрозділи фронт-офісу для проведення коригувальних дій (якщо така можливість існує).

Після реєстрації в мідл-офісі інформація про здійснені фронт-офісом фінансові операції надходить у бек-офіс. Тут усі повідомлення, одержані у вигляді комп’ютерних сліпів (тікетів), перевіряються на наявність необхідних реквізитів та відповідного документального підтвердження. Надалі робляться бухгалтерські проведення, а подекуди складається навіть власний баланс казначейства. Як бачимо, бек-офіс виконує функції бухгалтерії казначейства. Цікаво зазначити, що у великих зарубіжних банках щоденно реєструється близько 1500 повідомлень (сліпів), тоді як у вітчизняних цей показник на порядок нижчий (як правило, сто—двісті). Хоч бек-офіс організаційно належить до казначейства банку, але його керівника підпорядковано не казначею, а безпосередньо головному бухгалтеру банку (у зарубіжних банках — виконавчому директору).

Зі сказаного можна висновувати, що підпорядкування та організацію роботи мідл-офісу і бек-офісу орієнтовано на реалізацію базового принципу контролю — принципу незалежності. Такий підхід дає можливість і службі внутрішнього аудиту, і бухгалтерії казначейства якісно виконувати свої функції та знизити ризик недобросовісного втручання з боку вищих посадових осіб банку. Це особливо важливо з огляду на те, що казначейство, крім власних операцій, виконує заявки інших структурних підрозділів бан­ку, тобто мідл-офіс і бек-офіс фактично контролюють переважну частину всіх банківських операцій.

Щодо аналітичної роботи, то питання її раціональної організації є значно складнішим. Варто зауважити, що аналіз у тій чи іншій формі має місце в діяльності всіх підрозділів казначейства банку. Так, рішення щодо проведення фінансових операцій (фронт-офіс) приймається за результатами аналізу ендогенних та екзогенних чинників. У процесі аудиту (мідл-офіс) переважає порівняльний аналіз: одержана інформація порівнюється з лімітами, централізовано встановленими нормативами (наприклад, обов’яз­ковими нормативами центрального банку) чи іншими вимогами. За даними обліку аналізуються загальні обсяги та структура здійснених протягом дня казначейських операцій (бек-офіс).

Отже, аналітична функція іманентно притаманна процесу управління фінансами комерційного банку. Саме на цьому базується організація роботи казначейства в зарубіжних банках, коли кожен дилер одночасно є і фінансовим аналітиком, що оцінює ситуацію та приймає рішення. Це обмежує до мінімуму час між надходженням інформації та прийняттям управлінського рішення, тобто дає можливість працювати в режимі реального часу. Разом з тим слід підкреслити, що успіх практичної реалізації цього підходу залежить від рівня професіоналізму працівників казначейства. Розосередження аналітичної функції можуть собі дозволити лише ті банки, які абсолютно впевнені у високому професіо­налізмі фахівців казначейства, мають їх достатню кількість, а також відповідне комп’ютерно-інформаційне забезпечення.

Як свідчить практика, більшість вітчизняних банків поки що такої можливості не мають. Тому їм доцільніше піти по шляху спеціалізації, а аналітичну функцію сконцентрувати в одному структурному підрозділі казначейства, який здійснюватиме збирання первинної інформації, її аналіз та систематизацію. Така організація аналітичної роботи хоч і збільшить тривалість управлінського процесу, але уможливить прийняття зважених та обґрун­тованих рішень. Крім того, варто зазначити, що наведена організаційна структура казначейства занадто складна для українських банків, а окремі відділи фронт-офісу взагалі створювати немає потреби, оскільки існування суттєвих обмежень щодо певних фінансових операцій та суворого їх регулювання практично позбав­ляє банки можливості їх здійснення.

На вибір організаційної структури фінансово-аналітичної служби банку впливають насамперед власні позиції, можливості і потреби банківської установи. Для невеликих за розмірами банків вочевидь доцільніше створити аналітичну службу в складі казначейства, що сприятиме оперативнішому прийняттю рішень. Якщо фінансово-аналітична служба має складну ієрархічну структуру і складається з мережі аналітичних відділів, то найефективнішим слід визнати створення центрального аналітичного відділу як самостійного структурного підрозділу банку. При цьому казначейство і фінансово-аналітична служба мають спілкуватися без посередників та підпорядковуватися одній посадовій особі — фінан­совому директору. У будь-якому разі доцільність створення спеціалізованого структурного підрозділу банківського аналізу є безсумнівною.

Незалежно від того, яку форму організації фінансово-аналі­тичної служби вибрано банком, незмінними залишаються її функції, а саме:

збирання первинної інформації;

фіксація інформації, що надходить із зовнішнього середовища та з локальних баз даних (підрозділів) банку;

оброблення та систематизація інформації;

аналіз;

структурування;

формування звітів (вихідної управлінської інформації та баз даних).

Збирання та оброблення первинної інформації здійснюють аналітичні відділи структурних підрозділів банку (філій, відділень, департаментів). Як правило, вони спеціалізуються на прогнозах щодо окремих ринків, галузей, груп клієнтів, видів фінансових інструментів. Якщо банк не має відділень чи філій, то інформація надходить з відповідних департаментів. Уся ця одержана та систематизована інформація формує інформаційно-ана­літичне поле банку (ІАПБ).

Під інформаційно-аналітичним полем розуміють сукупність у певний спосіб організованих інформаційних потоків, що функціо­нують у комерційному банку, утворюючи єдиний інформаційно-аналітичний простір. Поняття ІАПБ було запропоноване Р. Ва­лєєвою, а згодом розвинуте О. Б. Ширінською, Н. А. Пономарьо­вою, В. А. Купчинським [217]. Процес організації ІАПБ здійснює фінансово-аналітична служба, а формують його такі групи джерел інформації: законодавчо-правова, нормативна, планова, облікова (дані синтетичного і аналітичного обліку), звітна, позасистемна (дані управлінського обліку), ринкова та аналітична [194, с. 59—61; 214, с. 45—56].

У загальному випадку аналітичний процес, за визначенням В. В. Сопка і В. П. Завгороднього, є технологічною сукупністю операцій, яка складається з таких етапів: підготовчого, аналітичного оброблення інформації, завершального — узагальнення результатів аналізу [177, с. 152]. Технологія банківського аналізу в цілому є такою самою, але для здійснення оперативного управління фінансовими потоками потрібна певна деталізація. У цьому плані заслуговує на увагу концепція інформаційно-аналітичного «дерева» банку, розроблена російськими вченими [217, с. 58]. Згідно із запропонованим ними підходом у структурі аналітичного процесу виокремлюють п’ять рівнів аналітики, які формують «дерево» з його «кореневою системою», «кроною» та «верхівкою». В основу покладено принцип наскрізного проходження інформації через усі рівні з поступовою систематизацією, агрегацією та узагальненням. Як підкреслюють автори, створення інформаційно-аналітичного «дерева» банку «…належить до комплексних завдань організаційного, методологічного, матеріально-техніч­ного і технологічного характеру» [217, с. 59]. Уважаючи запропоновані ними терміни трохи претензійними, розглянемо сутність проблеми, спираючись на більш уживану термінологію.

Можна сказати, що технологія аналітичного процесу в казначействі банку — це послідовність кількох етапів, які водночас є ієрархічними рівнями проведення аналізу, оскільки кожен з етапів передбачає агрегування та узагальнення інформації, одержаної з попереднього рівня.

На першому (підготовчому) рівні здійснюється збирання та первинна систематизація інформації в режимі реального часу. Інформаційними джерелами є всі параметри укладених казначейством угод: суми, строки, валюти, відсоткові ставки, контрагенти і т. ін. Перелік вхідних параметрів визначається змістом фінансової операції банку відповідно до вимог управлінського процесу. Одержана від дилерів інформація фіксується в таблицях, які подають лістинги згрупованих за певними ознаками казначейських операцій. Такими ознаками можуть бути види фінансових інструментів, види валют, позиції за коррахунками, угоди за міжбанківськими кредитами (МБК) тощо. Лістинги є первинними носіями інформації.

Аналітичне оброблення інформації здійснюється на другому та третьому рівнях. На другому рівні всі проведені за день операції консолідуються, обробляються лістинги та за сальдовим методом формуються портфелі казначейства банку. Аналітичні таблиці складаються щоденно після закінчення операційного дня і вміщують повний набір параметрів кожного портфеля. Наприклад, для портфеля МБК аналітична номенклатура (система параметрів) буде такою: назва банку—контрагента; обсяг (абсолютна сума) операції; відсоткова ставка; термін залучення чи розміщення; сума, яку належить повернути чи отримати (з урахуванням відсотків); графік виплати відсотків; додаткова інформація.

Рівень деталізації аналітичних номенклатур завжди визначається потребами майбутнього управлінського рішення, для якого проводиться аналіз [177, с. 154]. Потім оцінюються результати роботи кожного структурного підрозділу казначейства за банківський день. Одержана аналітична інформація є підставою для розроблення тактики на наступний день і може бути використана фінансовим директором, казначеєм та керівниками структурних підрозділів казначейства.

На третьому рівні формуються результативні таблиці за окремими групами фінансових операцій (портфелями) наростаючим підсумком з початку звітного періоду. Така інформація забезпечує аналіз ефективності проведення певних операцій, оцінку результативності роботи окремих відділів фронт-офісу, своєчасне виявлення можливих несприятливих тенденцій динаміки портфелів, складання прогнозів на середньостроковий період.

Наступні рівні стосуються узагальнення аналітичної інформації та складання звітності казначейства. На четвертому рівні фор­мується щоденна звітність, для чого інформація, одержана на попередніх етапах, консолідується до рівня рахунків синтетичного обліку. Звіт про проведені казначейські операції банку складається щоденно і не тільки потрапляє в центральну бухгалтерію для опрацювання щоденного балансу, а й надсилається керівництву банку.

Проте для ефективного здійснення управлінського процесу номенклатури бухгалтерських рахунків може бути замало. Тоді паралельно формується внутрішня (управлінська) звітність у розрізі тієї аналітичної номенклатури, яка необхідна для управління фінансовими потоками банку. Наприклад, звіти можуть складатися як за видами операцій, так за відділами фронт-офісу, котрі їх провели, або за строками укладених угод. Це уможливлює щоденний аналіз ефективності роботи структурних підрозділів казначейства, оцінювання потреби в ліквідних коштах та впливу відсоткового ризику (за даними про розбіжність у часі строків виконання активних і пасивних операцій), коригування валютних позицій.

На п’ятому рівні складається внутрішня звітність казначейства за певний період (як правило звітний) за тими напрямами, котрі необхідно проаналізувати для підвищення ефективності роботи казначейства. Це, зокрема: рентабельність роботи підрозділів за звітний період, рентабельність окремих видів операцій, вартість підтримки ліквідної позиції та обов’язкових резервів, доходи (втрати) за валютними операціями, середні ставки запозичених та розміщених на міжбанківському ринку ресурсів та ін. Зазначимо, що зведена фінансова звітність банку за певний період формується за даними, які щоденно надходять з казначейства до бухгалтерії (четвертий рівень), а тому аналітична інформація п’ятого рівня в бухгалтерію банку може не подаватися або надходити тільки для перевірки.

Оскільки в банках більшість процесів комп’ютеризовано, то в процесі формування інформаційних потоків та аналітичних номенклатур слід урахувати вимоги, яким вони мають відповідати за умов використання персональних комп’ютерів [177, с. 157]:

інтеграція методів документування та кодування аналітичних номенклатур;

виявлення обсягів інформаційних потоків;

побудова схеми руху номенклатур;

достовірність, повнота та змістовність;

можливості деталізації та агрегування;

гнучкість та можливість коригування.

Організований у такий спосіб аналітичний процес формує масив інформації — базу для прийняття управлінських фінансових рішень як на рівні казначейства, так і на рівні всього банку. Очевидно, що інформаційно-аналітичне поле банку потребує постійної підтримки та щоденних дій, спрямованих на одержання, оброблення та систематизацію даних, що утворюють інформаційні потоки. Такий підхід дає уявлення про логіку і технологію створення інформаційно-аналітичних систем у банку і може бути використаний у процесі формування глобальних банківських інформаційних мереж.

Важливе значення в процесі аналізу банківської діяльності мають застосовувані методики та прийоми, які в сукупності формують метод. У найширшому розумінні метод науки традиційно трактують як «певний набір інструментів, запозичених із загального (у принципі універсального) арсеналу засобів наукового пізнання і пристосованих до особливостей предмета конкретної науки». Завдання методологічного дослідження полягає в тому, щоб «…визначити набір цих інструментів та спосіб їх застосування у вибраній галузі знань» [5, с. 136]. Поняття предмета і методу науки тісно пов’язані між собою, адже метод — це спеціально розроблена та свідомо застосовувана технологія вивчення певного предмета дослідження [5, с. 143].

Метод аналізу банківської діяльності — це сукупність загальнонаукових та конкретно-наукових способів вивчення фінансово-господарської діяльності банку, які дають змогу виявити основні залежності між фінансовими параметрами та сформувати систему об’єктивних аналітичних показників (номенклатур) для економічного обґрунтування управлінських рішень. У цьому зв’язку зауважимо, що виокремити способи та прийоми суто банківського аналізу практично неможливо через стійку тенденцію до взаємопроникнення способів та прийомів дослідження різних наукових напрямів, тому коректніше буде казати про методи економічного аналізу.

У теорії існують різноманітні класифікації методів економічного аналізу. За найзагальнішою класифікацією виділяють якісні (неформалізовані) та кількісні (формалізовані) методи аналізу. Перші базуються на логічному описуванні аналітичних залежностей: експертні оцінки, аналіз сценаріїв, побудова морфологічних моделей, побудова «дерева цілей», евристичні методи, методи генерування альтернатив (синектика) і т. д.

До другої групи належать прийоми, які забезпечують виявлення та дослідження формалізованих (кількісних) залежностей між групами аналітичних показників. У свою чергу, кількісні методи аналізу поділяють на класичні (традиційні), статистичні та економіко-математичні [9, с. 46; 108; 138, с. 30; 217, с. 53].

До класичних методів економічного аналізу належать: елімінування, порівняння, сальдовий метод, балансові зіставлення, деталізація показників, нормативний, графічний; до прийомів фінансового аналізу: прості та складні відсоткові числа, дисконту­вання, фундаментальний і технічний аналіз; до методів аналізу фінансової звітності: вертикальний, горизонтальний, коефіцієнтний та експрес-аналіз.

Статистичні методи аналізу включають: статистичні спостереження, аналітичні групування, індекси, абсолютні та відносні величини, розрахунок середніх величин (середня арифметична, середньозважена, середня геометрична), методи оброблення рядів динаміки, факторний аналіз.

Економіко-математичні методи досить різноманітні, тому доцільно виділити основні підгрупи:

методи математичного аналізу: диференціювання, інтегрування, логарифмування, варіаційне обчислення;

методи математичної статистики: кореляційно-регресійний аналіз, коваріаційний аналіз, дисперсійний аналіз, кластерний ана­ліз, трендовий аналіз, методи екстраполяції та прогнозування;

методи математичного програмування: моделювання, опти­мізація, лінійне та нелінійне програмування, динамічне програмування, методи теорії графів і комбінаторики, імітаційне моделювання, методи сітьового планування та управління, транспорт­ні задачі;

методи теорії ймовірностей: стохастичне програмування, ме­тоди статистичного моделювання (метод Монте-Карло), теорія ігор, теорія нечітких множин, теорія масового обслуговування;

економетричні методи: матричні обчислення, виробничі функції, міжгалузевий баланс, управління запасами.

Питання змісту методів і прийомів економічного аналізу висвітлено в економічній літературі досить повно [9; 34; 57; 71; 72; 79; 83; 87; 108; 171; 194; 225], зважаючи на що докладно спинятися на цьому питанні, на нашу думку, немає потреби.

Узагальнюючи сказане, доходимо висновку, що в комерційному банку аналітичний процес є досить складним та багатогранним, а його ефективність значною мірою залежить від дос­коналості організації фінансово-аналітичної служби, якості інфор­маційно-аналітичного поля банку, вибору застосовуваних аналітичних прийомів і методів, кваліфікації фахівців. Сформована з урахуванням означених вимог підсистема аналізу сприяє формуванню та реалізації конкурентоспроможної стратегії управління банком.