1.3. Особливості та форми виявлення політичної психології

2.    Віддзеркалення політичних подій і процесів, яке має фактично
поверховий характер. Політичну психологію не можна сприймати спро­
щено, однозначно, без відповідного осмислення.

3.    Домінуюча роль чуттєвих, емоційних елементів свідомості, а не
раціональних. Тому політичні процеси важко спрогнозувати, передба­
чити їх соціальне значення.

4.    Швидка і чутлива реакція людини на зміну політичних умов, полі­
тичної ситуації. Така політична мобільність властива переважній біль­
шості суб'єктів політики.

5.    Неоднозначний вплив різних ідеологій на людей, а точніше на
формування, існування політичної психології у процесі зіткнення, бо­
ротьби ідеологій. Без такого зіткнення політичний процес взагалі немож­
ливо уявити.

6.    Відображення не перспективних, майбутніх, а насамперед сього­
денних, поточних інтересів і потреб людей. Тому політичні процеси,
події завжди детерміновані в часі.

Форми виявлення політичної психології [85,139]:

•    політичні цінності, потреби, інтереси, прагнення, сподівання, воля;

•    політичні відчуття, емоції, настрої, думки, забобони, ілюзії, міфи;

•    звички, навички, традиції, вдача;

•    навіювання, переконання, наслідування, чутки.
Розглянемо коротко деякі з них.

Політичні цінності

Цінності взагалі — це своєрідний об'єкт, що задовольняє потребу суб'єкта — індивіда, групи, верстви населення, етносу. Інакше кажу­чи, цінність є водночас і властивістю, і об'єктом, що має цю властивість.

Цінності мають матеріальну та ідеальну природу.

Техногенно-природне та соціальне середовища мають певні системи цінностей, які до того ж класифікуються за субстанцією на матеріальні й духовні; за суб'єктами потреб — на цінності людини, організації, об'єд­нання, суспільства; за соціальними інституціями — економічні, полі­тичні, культурні, педагогічні, сімейно-родинні, релігійні та ін.

Зрештою, розрізняють цінності-блага і цінності-регламенти. До пер­ших належать такі потреби людини, як матеріальні ресурси, духовні про­дукти "споживання" та послуги, до других — потреби, що охоплюють мо­ральні, правові та естетичні норми й ідеали, звичаї, традиції.

Цінності поділяють на такі, що санкціонуються і культивуються офіційно за допомогою широкої мережі спеціальної системи засобів, які є у державі; і такі, що існують на рівні побутової свідомості неза­лежно від тих, що культивуються офіційно. Найчастіше між такими цінностями існує значна неузгодженість, а то й глибокі суперечності.

Варто окремо спинитися на системі цінностей.

Система цінностей або окремі цінності поширюються і пропагують­ся за рахунок символів, символіки. Ідеться про державну символіку, символи партій, організацій, об'єднань, соціальних груп, національно­стей, національних меншин тощо.

Символи поєднують раціональну суть і раціонально трактоване зна­чення тієї чи іншої соціальної цінності з відповідним емоційним рівнем і гостротою її сприйняття і переживання.

Політичні цінності — це найвищі принципи, що забезпечують зла­году в суспільстві чи в окремих соціальних групах щодо основних цілей і проблем; віра у бажаний і кращий (або найкращий) тип по­літичної системи, у політичні мету і засоби досягнення такої мети та уявлення про них.

На основі політичних цінностей суб'єкти політичного процесу ви­бирають відповідний спосіб поведінки.

У складному політичному житті орієнтирами є саме політичні цін­ності. Врешті-решт завдяки їм люди пізнають світ політики.

У національному суспільстві, як слушно зазначає відомий політо­лог А. Беднар, найвищою цінністю, що об'єднує його членів, є збере­ження цілісності та незалежності держави. Досягнення цієї мети складне, оскільки потребує узгодження, або консенсусу, ідей і думок ба­гатьох суб'єктів суспільно-політичного процесу.

Консенсус між державами вкрай необхідний, коли йдеться про за­безпечення миру і злагоди на світовому рівні. Тут постає проблема гру­пового прийняття рішення, з чим людство стикається постійно.

Політичні потреби

Потреба — це те, що детермінує відповідну активність, спонукає людину або групу людей до певної діяльності.

Передбаченням у свідомості результату задоволення потреби є мета.

Потреби поділяються на біогенні, психогенні та соціогенні. Соціо-генні мають чи не найскладніший механізм утворення і задоволення, оскільки залежать від знань суб'єкта потреби в певній галузі, рівня ос­віти, виховання, свідомості тощо.

Вирізняють потреби економічні, матеріальні, політичні, естетичні, етичні, психологічні, соціальні та суспільні. Політичні потреби пов'я­зані з необхідністю реалізації в державній або суспільній діяльності, а також у діяльності окремих соціальних груп, класів, націй, держав відповідних політичних інтересів.

Політичні інтереси

Будь-який колективний інтерес охоплює індивідуальні та групові інте­реси. Колективний політичний інтерес лише умовно можна вважати таким, оскільки він ніколи не є штучним поєднанням політичних інте­ресів окремих учасників політичного життя. Інша річ — спробувати відшукати в політичному інтересі багатьох людей те спільне, єдине, що об'єднує їх на певний, іноді короткий час.

Політичні інтереси — це основні спонукальні мотиви політичної діяльності, а також те, за рахунок чого суб'єкти політичного процесу — особистості, соціальні групи, класи, партії, рухи, об'єднання — виявля­ють своє ставлення до матеріального, соціального та духовного життя. Таке ставлення є неоднозначним, а тому політичні інтереси класифіку­ють так: індивідуальні, групові, класові, національні, суспільні; державні, партійні, окремих громадських організацій і об'єднань; такі, що виника­ють стихійно або на основі певних розроблених програм; прогресивні, реакційні, консервативні.

Залежно від особливостей певної країни найважливішими полі­тичними інтересами можуть стати інтереси класів, націй, національних меншин, окремих соціальних, релігійних, етнічних, демографічних груп (наприклад, молоді) та ін.

Політичні думки

У вузькому розумінні політичні думки — це один із напрямків сус­пільствознавства, а в широкому — конкретний продукт політичного мислення.

Політичні думки як феномен є предметом вивчення багатьох наук.

Політична думка формує уявлення людей про суспільство, відноси­ни з іншими людьми, індивіда та колективу, групи, держави, суспіль­ства, а відтак вона є невіддільною складовою світогляду людини.

Якщо звернутися до історії, генези політичних думок, то можна ви­окремити певні системи політичних поглядів, а саме: матеріалістичні й ідеологічні, світські й теологічні, революційні, консервативні, лібе­ральні та реакційні.

Політичні міфи

У політиці, політичній діяльності дуже поширені міфи, міфотворчість.

Спочатку розглянемо поняття міфу, міфологеми.

Політичний міф — це реально існуюче хибне уявлення про по­літичні відносини та дії, свідомо чи несвідомо доповнені різними абст­рактними вигадками, висновками, фантазіями або й легендами.

Кожна країна, нація, народ мають власні, сформовані у певній си­туації національні міфи.

Оскільки політичні міфи грунтуються на перекрученому, містифі­кованому образі певної політичної, економічної чи іншої ситуації, вони досить швидко поширюються. Часто міфи підносять до рівня офіційної політики, усіляко підтримують, використовують як дієві засоби мані­пулювання свідомістю людей.

Міфи широко використовують у політиці, оскільки за ними досить легко можна приховати справжню мету. Часто це вдається завдяки тому, що тим, кому адресовані міфи, як правило, бракує достовірної, об'єк­тивної інформації про явища, які неправильно інтерпретуються, до того ж багатьом людям властива досить низька політична культура. Так, ус­пішно поширюються міфи, пов'язані з "образом ворога", "справжньою демократією", "жидомасонами" та ін. Такі міфи у формі відповідної інформації простіше сприйняти на віру, ніж спробувати розібратися в них по суті.

Міфи-обіцянки багато політиків широко використовують у своїй практичній діяльності з урахуванням того, що люди "проковтнуть" їх як незаперечну інформацію.

Політичні міфи здебільшого персоніфіковані, пов'язані з конкрет­ними людьми (особистостями). Тому їх як засіб маніпулювання людь­ми (а то й усім суспільством) використовують певний час і саме стільки, скільки вони у змозі впливати на свідомість тих, заради кого їх ство­рюють.

Окремі міфи живуть досить довго. Це, наприклад, міфи про любов підлеглих до свого вождя, короля, царя, лідера партії. Або міфи про віру всього народу країни у певну ідею, ідеологію. Такі міфи ще недавно ус­пішно створювалися й поширювалися в країнах так званого соціалістич­ного табору, в колишньому СРСР. Вони активно підтримувалися ідео­логічною пропагандою за допомогою вигадок-маніфестів на кшталт "Морального кодексу будівника комунізму" чи "Закону про боротьбу з пияцтвом і алкоголізмом". А що вже говорити про численні міфи сто-