Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.3. Предмет торгівлі

1.3. Предмет торгівлі

Що таке “цінний папір”? Виходячи з назви, можна сказати, що це папір, на якому проставлено якусь ціну. У побуті воно так і є. Але в економіці далеко не кожний папір з позначеною на ньому ціною визнається “цінним”. Такими не бувають, наприклад, лотерейний білет, квитанція, платіжне доручення, грошовий ордер або довіреність. А що ж буває? Чим саме торгують на фондовому ринку? Визначити це набагато складніше, ніж видається на перший погляд.

У найпростіший спосіб вирішили це завдання законодавці в різних країнах. Найрізноманітніші закони про цінні папери, як правило, подають довжелезні переліки їхніх назв, але мовчать про критерії визнання за паперами статусу “цінних”. Науковцям і викладачам економіки доводиться гірше. На світовому ринку обертається кількасот видів, різновидів, типів і модифікацій цінних паперів, кожний з яких характеризується десятками ознак. Не важко дати докладний опис, наприклад, кумулятивної привілейованої акції або середньострокової конверсійної облігації. Але як визначити найхарактерніші спільні риси всієї різноманітності цінних паперів? Як знайти універсальне формулювання того, що робить відповідний папір “цінним”, а не просто таким, що коштує якісь гроші (наприклад талон на проїзд у трамваї)? Наскільки складно це зробити, можна зрозуміти, хоч би порівнюючи кілька визначень з різних наукових книжок.

“Цінний папір — це боргове зобов’язання, що його можна перевідступити комусь іншому, забезпечуючи в такий спосіб постійний рух коштів”.

“Цінний папір — це документ, що засвідчує право власника документа на частку майна емітента цього паперу”.

“Цінний папір — це документ, що має ряд обов’язкових реквізитів, свідчить про майнові (боргові) відносини між сторонами і визначає право однієї сторони на майно (кошти) іншої”.

“Цінний папір — це документ, котрий забезпечує відповідні май­нові і немайнові права його власника, може самостійно обертатися на ринку як об’єкт купівлі-продажу та інших операцій, і бути джерелом регулярного або одноразового доходу”.

“Цінний папір — це документ, що засвідчує право власності, позичкові відносини, інші майнові та зв’язані з ними особисті права однієї особи щодо іншої, котрі не можуть бути здійснені або передані без пред’явлення цих документів або без відповідного облікового запису в депозитарній системі”.

“Цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або позичкові відносини, визначають взаємини між особою, яка випустила їх, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам”.

Як бачимо, автори намагаються дати якесь загальне формулювання. І видно, що з цього виходить.

Не слід забувати про іншу складність. Не існує й не може існувати чіткої межі між документом з титулом цінного паперу і документом без такого титулу. Проте за необхідності доводиться проводити цю межу умовно. Наприклад, облігація й вексель мають багато спільного: і той, і той документи є грошовими, належать до боргових зобов’язань, опосередковують кредитні відносини, відрізняються фіксованим характером платежу, можуть бути переказними і фігурувати на вторинному ринку. Зрозуміло, що існують і відмінності, але вони майже ніколи не бувають принциповими. Облігації (в основному) є засобом концентрації капіталу з його наступним інвестуванням, але можуть використовуватися і для зменшення напруження на підприємстві, зв’язаного з браком грошових активів для розрахунків за сировину й комплектуючі. У свою чергу, векселі (також в основному) використовуються у розрахунках і тим самим виконують функцію засобу платежу, але можуть бути й додатковим джерелом коштів для інвестування капіталу. Отже, якщо за основу класифікації брати суть цінних паперів, то облігації та векселі треба роз­міщувати в одній групі, а коли мета їхньої емісії різна — у різних. Остання з названих класифікаційних ознак забезпечує облігації, як довготерміновому борговому зобов’язанню, що служить цілям інвестування, місце серед цінних паперів фондового ринку, а векселю, як короткотерміновому борговому зобов’язанню, що є засобом розрахунків і платежів, — серед цінних паперів грошового ринку. Але це зовсім не означає, що вексель треба виключити з цінних паперів і вивести його за межі їхнього обігу. Утім дискусія про те, що таке вексель, триває.

На прикладі обговорення статусу векселя можна бачити практичну корисність абстрактного, здавалось би, міркування про суть цінного паперу і пошуку відповіді на питання “що є що”. На доклад­нішу відповідь можна сподіватися, коли буде закінчено трудомістку роботу з систематизації, уніфікації та класифікації цінних паперів і процесу їхнього обігу, яку проводить Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України. Першочерговим завданням є ство­рення формалізованої (у найліпшому значенні цього слова) системи, котра допомогла б не тільки окреслити межі масиву цінних паперів, а й забезпечити успішне моделювання нових видів цінних паперів, які відповідають стандартам світового фондового ринку, ураховуючи водночас особливості економіки України та її перехідного періоду.

Врешті-решт не варто надто абсолютизувати формулювання і визначення. Перелік різновидів цінних паперів у законі з практичного погляду достатній для того, щоб встановити сукупність грошових документів, випуск та обіг котрих мають здійснюватися й контролюватися державою за єдиними правилами та з одного центру. Такий перелік подано в Законі “Про цінні папери і фондову біржу” (ст. 3. Види цінних паперів).

Згідно з цим Законом в Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів:

акції;

облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

облігації підприємств;

казначейські зобов’язання держави;

ощадні сертифікати;

векселі;

приватизаційні папери.

Внески засновників або співвласників підприємств і установ не вважаються інвестиційними цінними паперами, якщо їх не збирали із засновників чи співвласників з метою забезпечення їхньої участі в управлінні цими підприємствами або установами.

До інвестиційних цінних паперів закон відносить документи, які засвідчують право володіння, позичкові відносини або інші майнові та зв’язані з ними особисті права однієї особи щодо іншої, котрі не можуть бути здійснені або передані без пред’явлення цих документів або без відповідного облікового запису в Національній депозитарній системі.

Переліки цінних паперів, котрі є в законах різних країн, можуть бути закритими й відкритими, тобто такими, що не допускають включення в перелік будь-яких інших цінних паперів, і такими, що допускають таке включення. В Японії, наприклад, держава дуже пильно стежить за тим, щоб не збільшувався перелік цінних паперів, який налічує всього дев’ять позицій. У США такого жорсткого підходу немає і за цінні папери визнається велика кількість грошових документів. Перелік російських цінних паперів так само є вільним, бо останнім (восьмим) пунктом записано: “та інші документи, що випускаються згідно із законодавством як цінні папери”.