Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.3. Україна в системі загальносоюзного народногосподарського комплексу (Част. 2)

Щоб забезпечити високі темпи розгортання промисловості, у промисловість спрямовувалися величезні капіталовкладення.

Варто відзначити, що за всі роки непу капіталовкладення в групу "А" становили 659 млн руб., а в групу "Б" — 101 млн руб.

Хоч промисловість безперебійно одержувала потрібне фінансу­вання за рахунок інфляційного випуску паперових грошей, продик­товані Сталіним темпи її розвитку виявилися нереальними. Офіційні статистичні дані показували, що середньорічний темп промислового зростання за роки першої п'ятирічки (крім її першого року) становив тільки 15,7 відсотка, тобто менше передбачуваного директивами XV з'їзду ВКП(б)93.

Легенда про дострокове виконання першої п'ятирічки міцно три­малася в історичній літературі. При зіставленні натуральних показ­ників п'ятирічного плану з обсягами виробництва, досягнутими в 1932 p., виявляється, що виконати п'ятирічку не вдалося по багатьох позиціях. Із окремих видів продукції, особливо легкої, харчової та хімічної промисловості, затвердженого першим п'ятирічним планом обсягу виробництва взагалі не досягли в довоєнний час.

У другій п'ятирічці (1933—1937 pp.) були запроектовані досить помірні середньорічні темпи зростання промислової продукції — 13—14 відсотків. Це ліквідувало гостроту народногосподарських диспропорцій. Припинення індустріальної гонки дозволило приділи­ти увагу освоєнню нової техніки, підготовці кваліфікованих кадрів.

В Україні найбільше коштів виділялося на капітальне будівницт­во в галузях, що забезпечували технічну реконструкцію всього на­родногосподарського комплексу — особливо в електроенергетиці, машинобудуванні, металургії.

На розвитку електроенергетики, безсумнівно, позначився не реа­лізований у свій час план ГОЕЛРО. Перша районна електростанція почала споруджуватися ще у відбудовний період — Штерівська ДРЕС. її перша черга потужністю 20 тис. кВт стала до ладу восени 1926 р. У 1931 р. ця ДРЕС досягла потужності в 157 тис. кВт і стала однією з найбільших в СРСР. Тоді ж було збудовано Зуївську ДРЕС потужністю 150 тис. кВт.

Поряд з ними з'явилися Криворізька ДРЕС (1929 p.), Північно-донецька ДРЕС (1930 p., друга черга— 1932 p.), Київська ДРЕС № 2 (1930 p.), Харківська ДРЕС № 2, більш відома під назвою ЕСХАР (1930 p.), Дніпродзержинська ДРЕС (1932 р.), Червонозаводська ТЕЦ (1934 p.), Київська ТЕЦ № 3 (1937 р.) та ін.

У жовтні 1932 р. дала струм перша черга Дніпрогесу — однієї з найбільших у світі гідроелектростанцій. Вона складалася з п'яти над­потужних генераторів, виготовлених американською корпорацією "Дженерал електрик". У другій п'ятирічці були встановлені ще чоти­ри генератори, які не поступалися потужністю і досконалістю пер­шим. Але виготовили їх в Ленінграді, на заводі "Електросила".

Передбачені планом ГОЕЛРО електроенергетичні потужності СРСР перекрив у 1931 р. На кінець другої п'ятирічки за виробницт­вом електроенергії країна перемістилася з 11 місця в світі (1913 р. ) на друге. В Україні виробництво електроенергії в розрахунку на ду­шу населення зросло з 19,5кВт-годв 1913 р. до324кВт-году 1938р., тобто майже в 17 разів94.

Однією з найбільш капіталомістких галузей виявилася кам'яно­вугільна. В Донбасі закрилися десятки дрібних і малоперспективних шахт, а всі інші були реконструйовані. Одночасно розгорнулося мас­штабне нове будівництво. За першу п'ятирічку до ладу стало 53 шах­ти, за другу - 40. Видобуток вугілля зріс з 25 млн т в 1928 р. до 69 млн т в 1937 р. У зв'язку з будівництвом другої потужної вугледобувної бази в Кузбасі й освоєнням родовищ Уралу та Підмосков'я частка До­нбасу (разом з Шахтинським округом у кордонах Росії) у загальносо­юзному видобутку вугілля скоротилася з 87 відсотків у 1913 р. до 60 відсотків у 1937 р. З кожних 100 т вугілля, видобутого в Донбасі, в Україні використовувалося у 1933 р. 52 т, у центральних областях Ро­сії - 20 т, в північно-західних і західних областях (включаючи Білору­сію) -15т. У 193 8 р. частка України у споживанні донецького вугілля зросла до 56 відсотків, а центральних областей Росії — до 22 відсот­ків. Натомість частка північно-західних і західних областей скороти­лася до 11 відсотків95.

Переважна більшість капіталовкладень у машинобудування спрямовувалася на реконструкцію і розширення існуючих підпри­ємств. Разом з тим в Україні було збудовано немало нових великих підприємств, у тому числі ряд надпотужних заводів.

Будівництва тракторного заводу в Україні планом першої п'яти­річки не передбачалося. Рішення збудувати такий завод у Харкові бу­ло прийнято весною 1930 р. Через 18 місяців після прийняття рішен­ня завод почав працювати. В освоєнні його потужностей допоміг ко­лектив Сталінградського тракторного заводу, який теж мав справу з устаткуванням, закупленим у американських фірм. У 1932 p. XT3 дав 17 тис, а за другу п'ятирічку — 159 тис. тракторів. Разом з Сталінг-радським і Челябінським заводами харківські робітники забезпечува­ли всі потреби в тракторах, які були пред'явлені створеною в СРСР широкою мережею машинно-тракторних станцій. В останні роки другої п'ятирічки виробництво тракторів загальмувалося, оскільки частина виробничих потужностей заводу була переведена на випуск танків.

З дореволюційних часів в Україні було розвинуте виробництво устаткування для металургійної промисловості. Тому саме тут було споруджено Новокраматорський завод важкого машинобудування. Перша черга заводу стала до ладу в 1934 р. Одночасно був докорінно реконструйований і розширений Старокраматорський завод важкого машинобудування. В сукупності Краматорський машинобудівний вузол став найбільш капіталомістким об'єктом у галузі українського машинобудування.

Реконструкція Луганського (Ворошиловградського) паровозобу­дівного заводу розтягнулася на багато років і перетворилася, по суті, на нове будівництво. Споруджений завод зрівнявся своєю продуктивністю з найбільшим у світі заводом корпорації "Америкен локо­мотив".

Навесні 1930 р. у Харкові було закладено найбільший у світі вер­статобудівний завод кошторисною вартістю 43 млн руб. Через півро­ку будівництво довелось припинити через нестачу коштів. З 1932 р. будівництво відновилося, і в 1936 р. Харківський завод свердлильних і шліфувальних верстатів став до ладу. Тоді ж почав працювати Київ­ський завод верстатів-автоматів96.

Реконструкція харківського заводу "Серп і молот" забезпечила виробництво складних молотарок у кількості, що задово- льняли по­треби сільського господарства всієї країни. Реконструкція запорізь­кого заводу "Комунар" перетворила його на найбільше в світі підпри­ємство з виробництва зернових комбайнів. Разом із заводами, спору­дженими у Саратові й Ростові-на-Дону, "Комунар" теж забезпечу­вав своєю продукцією потреби всього сільського господарства СРСР.

Луганські залізничні майстерні завдяки реконструкції перетво­рилися на найбільший в СРСР завод вугільного машинобудування. Разом з докорінно реконструйованим Горлівським заводом гірничого устаткування він відіграв визначальну роль у технічному переозбро­єнні Донбасу.

У 1934 р. вступив у дію найбільший у Європі Харківський турбо­генераторний завод. Він був розрахований на річний випуск турбоге­нераторів загальною потужністю 1,5 млн кВт.

Сумський завод ім. Фрунзе і київський завод "Більшовик" були реконструйовані з переспеціалізацією на випуск устаткування для хімічної промисловості. В своїй галузі ці підприємства стали одними з найбільших в СРСР.

За обсягом освоєних капіталовкладень всі інші галузі в Україні набагато випередила металургійна промисловість. Були споруджені три гіганти чорної металургії — "Запоріжсталь", "Криворіжсталь" і "Азовсталь" (в Маріуполі). За довоєнний період кошторисна вартість цих підприємств була освоєна менше, ніж наполовину. Основну час­тину нових виробничих потужностей у галузі було одержано за раху­нок реконструкції і розширення діючих металургійних заводів — Макіївського, Дніпровського, Дніпропетровського ім. К. Лібкнехта, Алчевського (Комунарського), Єнакіївського і Сталінського.

У проектуванні найбільшої в СРСР і третьої в світі за розміром повністю механізованої домни, яку було задуто у вересні 1929 р. на Макіївському металургійному заводі, взяли участь московські і ле­нінградські конструкторські бюро під загальним керівництвом вида­тного російського металурга І. Бардіна. Проект заводу "Азовсталь" розробили ленінградські інженери. Колектив Іжорського машинобу­дівного заводу в Ленінграді створив перший в СРСР блюмінг для Ма­кіївського металургійного заводу (в усьому світі тоді працювало 12 блюмінгів). За його допомогою на Старокраматорському заводі було збудовано перший український блюмінг, що призначався для Маг­нітогорського металургійного комбінату. Другий блюмінг для Дніп­ровського металургійного заводу краматорці вже виготовили само­стійно97.

Завод інструментальних сталей, який спочатку перебував у скла­ді комбінату "Запоріжсталь", а пізніше виділився в окреме підприєм­ство "Дніпроспецсталь", став до ладу в жовтні 1932 р. З його побудо­вою в Україні виникла електрометалургія як окрема галузь чорної ме­талургії. У 1933 р. став до ладу Запорізький завод феросплавів, у 1935 р. - Нікопольський південнотрубний завод і Новомосковський металургійний завод у складі двох листопрокатних станів.

Одночасно розвивалися тилові галузі чорної металургії. Було збудовано 11 великих коксохімзаводів, 8 залізорудних шахт, 4 заводи вогнетривів.

За виробництвом металургійної продукції СРСР перемістився на друге місце в світі після США. Україна вийшла на друге місце в Євро­пі за виробництвом чавуну (після Німеччини) і зайняла третє місце за виплавкою сталі (після Німеччини й Великої Британії).

Майже відсутня раніше кольорова металургія у 1938 р. була пре­дставлена в Україні 14 підприємствами. Найбільшим підприємством у цій галузі та одним з найбільших в СРСР був Дніпровський алю­мінієвий комбінат. Він виробляв алюміній, силумін (сплав алюмінію з кремнієм) і магній. У 1936 р. Дніпровський алюмінієвий завод ви­плавив понад 23 тис. т алюмінію, після чого СРСР припинив його ім­порт. Імпорт цинку у 1936 р. теж був припинений після одночасного введення в дію Костянтинівського і Бєловського (на Уралі) заводів.

Розвинутої хімічної промисловості в дореволюційні часи в Укра­їні не існувало. За роки перших п'ятирічок був збудований один з най­більших у світі содових заводів — "Донсода". Продовжилося будівницт­во одного з найбільших у Європі — Рубіжанського комбінату з виро­бництва анілінових барвників, яке розпочалося в роки Першої світо­вої війни. Були збудовані Горлівський і Дніпродзержинський азотно-тукові комбінати, які працювали за найбільш досконалою техноло­гією, коли азотні мінеральні добрива вироблялися з синтетичного аміаку, одержуваного з водню коксового газу й азоту повітря. У 1933 р. біля Лисичанська почалося будівництво потужного багато-профільного хімічного комбінату. Незабаром воно було припинене через відсутність коштів, але відновилося у 1938 р. Нині цей комбінат (Північнодонецький) є найбільшим в Україні хімічним підприємст­вом.

Заводи, що безпосередньо спеціалізувалися на виробництві воєн­ної продукції, залишалися в Україні поодинокими, як правило, доре­волюційної побудови. Будувалися такі заводи на території, недоступ­ній для ворожої авіації. Проте підприємства, які становили інфраструктуру ВПК, будувалися в Україні навіть більшою мірою, ніж на Уралі або в центрі Росії.

В СРСР було 35 об'єктів цивільної промисловості, у споруджен­ня або в докорінну реконструкцію кожної з яких було вкладено до 1936 р. понад 100 млн руб. їх розміщення по регіонах виглядало та­ким чином:

В Росії було споруджено 19 новобудов і освоєно 5219 млн руб., в Україні — 12 (2783 млн руб.), в Середній Азії і Казахстані — лише З (478 млн руб.), в Закавказзі — 1 (110 млн руб.). За кількістю новобу­дов Україна істотно перевищувала будь-який російський регіон, а за освоєними капіталовкладеннями тільки Урал наближався до неї. На території інших національних республік було споруджено тільки чо­тири підприємства-гіганти.

Розглянемо більш конкретно споруджені в Україні промислові об'єкти:

 

Промисловий об'єкт

Його вартість в млн руб.

Промисловий об'єкт

Його вартість в млн руб.

"Запоріжсталь"

369

Дніпровський мет. з-д

240

Макіївський мет. з-д

295

Ворошиловградськ. паро­возобудівний з-д

216

"Азовсталь"

292

Дніпроалюмінбуд

169

Краммашбуд

291

Дніпропетровськ, з-д ім. К. Лібкнехта

160

"Криворіжсталь"

252

Комунарський мет. з-д

149

Дніпробуд (1 черга)

250

Харківський тракт, з-д

100

У списку — тільки три машинобудівні заводи, тому що ця галузь не була такою капіталомісткою, як металургія. Через це Харків, в яко­му було побудовано особливо багато об'єктів машинобудування, представлений в списку лише одним підприємством. 8 з 12 промис­лових гігантів відносилися якраз до металургії.

Лише 5 підприємств будувалися з нульового циклу. 7 заводів, включаючи Краммашбуд, де реконструкція проходила одночасно із спорудженням нового підприємства, вже існували до революції. Але й новобудови розміщувалися в місцях зосередження інших підприємств однорідного профілю (за винятком Дніпрогесу, який треба було споруджувати біля дніпровських порогів). Тобто радян­ська індустріалізація поширювалася тільки на райони, уже захоп­лені індустріалізацією до революції. Планові органи обрали най­більш раціональний шлях розміщення підприємств.

За 1928—1938 pp. структура народного господарства СРСР бу­ла істотно модернізована. Зокрема, змінилося співвідношення між промисловістю і сільським господарством в загальній продукції народного господарства як України, так і Росії. Однак через зани­ження цін на сільськогосподарську сировину й, відповідно, зави­щення цін на продукцію промисловості, яка переробляла цю сиро­вину, встановити реальну участь промисловості та сільського гос­подарства в утворенні національного доходу практично неможли­во. Наявні дані державної статистики не дозволяють скласти ре­альне уявлення про суть справи.

Неможливо також виявити реальні співвідношення між про­мисловою продукцією, що надходила до виробничого й народного споживання, з одного боку, та на потреби армії — з другого. Цей показник, якби існував, міг би дати уявлення про рівень мілітари­зації промислового виробництва й справжні розміри бюджетних витрат на оборону. Проте статистичний облік будувався таким чи­ном, що наперед виключалася можливість появи узагальнюючого показника. Відпускна ціна на однакову продукцію завжди була різ­ною залежно від сфери її реалізації: максимальною, з великим від­сотком податку з обороту - в сфері народного споживання й мінімальною, взагалі без податку з обороту - в галузях ВПК та без­посередньо в армії.

Статистика визначає питому вагу різних галузей промисловос­ті у сукупному обсязі продукції підприємств фабрично-заводсько­го типу. З її даних випливає, зокрема, що за 1928— 1937 pp. у вало­вій продукції великої промисловості України підвищилася питома вага таких галузей: машинобудування і металообробки (з 13,6 до 29,8 відсотка), хімічної індустрії (з 2,9 до 7 відсотків), електроене­ргетики (з 1 до 3,1 відсотка), текстильної промисловості (з 2,4 до 3,1 відсотка). Натомість знизилася питома вага чорної металургії (з 15,1 до 12,2 відсотка), кам'яновугільної промисловості (з 9,6 до 4,9 відсотка), харчосмакової промисловості (з 38,5 до 21,8 відсот­ка). Ці дані дають уявлення про тенденцію, але не показують спра­вжньої ваги галузі в народному господарстві. По-перше, незмінні ціни 1928 р., в яких обчислювався обсяг валової продукції, були по-різному "незмінні" в різних галузях. У машинобудуванні, на­приклад, відбувалося прискорене оновлення продукції, і нова про­дукція йшла в статистичну звітність за інфляційною ціною, яка встановлювалася на неї. По-друге, галузі відрізнялися одна від од­ної за питомою вагою товарів народного споживання, які обклада­лися високим податком з обороту. У підсумку в структурі промис­ловості штучно збільшувалася питома вага галузей, які спеціалізу­валися в основному на виробництві товарів народного споживан­ня. Тобто, за статистичними даними, промисловість більшою мірою брала участь у задоволенні потреб кінцевого споживача, ніж це було насправді.

Сама промисловість, як і вся командна економіка, задовольня­ла потреби суспільства лише в тих рамках, які встановлювалися ке­рівниками країни. Маніпулювання цінами під виглядом науково обгрунтованого ціноутворення позбавляло їх об'єктивної основи. Статистичні показники, засновані на цінах, і передусім показник валової продукції, мали обмежену інформаційну вагу навіть для тих, хто визначав економічну політику і ухвалював директивні рішення.

Проте навіть спотворені статистичні показники відбивають колосальні зрушення в промисловості, зумовлені курсом на здійс­нення форсованої індустріалізації. Співвідношення між великою і дрібною промисловістю в загальному промисловому виробництві УРСР змінювалися таким чином (у відсотках):99

 

Форми промисловості

1925/26 р.

1938 р.

Велика промисловість:

 

 

кількість підприємств

0,6

8,6

кількість робітників

53,2

83,0

валова продукція

68,7

92,5

Дрібна промисловість:

 

 

кількість підприємств

99,4

91,4

кількість робітників

56,8

17,0

валова продукція

31,3

17,5

У перший рік індустріалізації, як показують наведені цифри, майже третину промислової продукції давала дрібна промисловість, представлена кустарно-ремісничими закладами й окремими товаро­виробниками — ремісниками та кустарями. За кількістю зайнятих осіб цей сектор переважав у промисловості. Навпаки, наприкінці 30-х pp. вирішальна перевага у виробництві промислової продукції нале­жала фабрично-заводському сектору. Промислову продукцію тепер виробляв в основному робітничий клас, а не ремісники та кустарі. До­корінна модернізація промисловості стала фактом.

Всередині великої промисловості співвідношення між групами "А" і "Б" змінювалося так (у відсотках):100

Роки

Група"А"

Група "Б"

1927/28 1932 1937

50,8 58,4 68,0

49,2 41,2 32,0

У 1927/28 р. цінові пропор­ції ще враховували певною мірою ринкові співвідношення. Наприкінці 30-х pp. ціни визна­чалися державою так, як їй було зручно. Тому реальне падіння питомої ваги групи "Б" істотно

більше, ніж це показують статистичні дані. Відірваність від кінцевого споживача зробила виробничі цифри всередині групи "А" самодоста­тніми. Рік у рік нарощувався видобуток вугілля, щоб виплавляти більше металу, який ішов на виробництво машин, використовуваних знову ж таки у вуглевидобутку та металургії. Кінцевим споживачем усіх цих трудомістких та екологічно шкідливих галузей був не ринок, який міг забезпечити природні стимули розвитку, а воєнно-промис­ловий комплекс, що розвивався стрімкими темпами і в основному за межами України. Зумовлений високими темпами капітального будів­ництва, технічний прогрес у промисловості майже не позначався на матеріальному добробуті населення.

Під час розгляду першого п'ятирічного плану наркомату військо­вих та морських справ у липні 1929 р. політбюро ЦК ВКП(б) схвали­ло його основне настановлення: не поступатись за чисельністю військ вірогідним противникам на найголовнішому театрі війни, а за технікою — бути сильнішими, ніж противник, у двох—трьох ви­рішальних видах озброєнь (артилерія, літаки, танки). За цю п'ятиріч­ку виробничі потужності артилерійських заводів СРСР збільшилися вшестеро, а випуск літаків