Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.3.1. Аналіз сучасної демографічної ситуації в Україні та перспективи її розвитку

1.3.1. Аналіз сучасної демографічної ситуації в Україні та перспективи її розвитку

Демографічна ситуація характеризує відтворення населення за його основними структурними елементами у просторовій і часовій визначеності. Забезпечення умов розвитку народонаселення в Концепції (основах державної політики) національної безпеки України розглядається як один з її пріоритетних національних інтересів.

Результати досліджень, проведених у ряді країн, свідчать, що внутрішня негативна соціально-демографічна ситуація, зокрема, той чи інший режим відтворення населення, кількісний та якісний його склад може стимулювати чи гальмувати виникнення й розвиток внутрішніх і зовнішніх конфліктів, бути каталізатором сепаратистських прагнень частини населення, тобто здійснювати деструктивний вплив на стан безпеки держави навіть за стабільної міжнародної ситуації. Як свідчить досвід, проведення тієї чи іншої соціально-демографічної політики, зокрема щодо національних меншин, емігрантів та біженців, дозвіл чи заборона використання тих чи інших засобів планування сім’ї тощо можуть бути причиною приходу до влади або відставки урядів, слугувати показником розвитку демократії.

Отже, демографічний чинник є одним із визначальних для забезпечення стабільного й безпечного розвитку держави, а проблеми оптимального демографічного розвитку слід розглядати як першочергові інтереси держави, як фактор і водночас як результат її функціонування. Від демографічних характеристики працездатного населення і показників демографічного розвитку залежить розвиток трудового потенціалу і, як результат, величина сукупного національного доходу.

Демографічний чинник поряд з іншими соціально-економіч­ними факторами впливає на рівень трудової активності населення. Соціально-демографічна ситуація в державі формується залежно від розвитку процесів відтворення населення та міграційних процесів. Аналіз сучасної демографічної ситуації, а також її динаміки протягом останніх років свідчить про наявність в Україні поряд із соціально-економічними проблемами глибокої демографічної кризи.

Демографічна криза останнього десятиріччя стала наслідком деформацій, які відбувалися (зменшення населення внаслідок попередніх криз — Першої світової війни, Голодомору 1931—1934 рр. та Другої світової війни) і ще відбуваються в Україні. Протягом тривалого часу1,2 порушення узгодженого функціонування та розвитку основних компонентів, частин і сфер виробництва (економічна криза 1990—1999 рр.), призвело до пошкодження механізму демотворення, втрат здатності соціального організму до самовідтворення населення у суспільно необхідній кількості та якості. Кризовий стан основних сфер життя суспільного організму, нагромадження і загострення суперечностей негативно вплинули на демореальність. Стан сучасної демографічної ситуації в Україні можна кваліфікувати як кризовий не лише тому, що депопуляція поєднується зі значним погіршенням здоров’я населення та інших його якісних характеристик, а й тому, що за певних умов криза може перетворитися на демографічну катастрофу.

Для сучасної демографічної ситуації в Україні характерні:

різке зменшення народжуваності, збільшення смертності і відсутність природного приросту;

постаріння населення, збільшення «навантаження» на працездатну його частину;

скорочення тривалості життя як чоловіків, так і жінок;

погіршення здоров’я нації;

інтенсифікація міграційних процесів, вплив яких на демог­рафічні та соціально-економічні показники суперечливий і нерідко негативний.

Розглянемо форми прояву основних з них. Основним чинником, що обумовлює скорочення чисельності населення України, є режим його відтворення, який характеризується тенденціями зростання депопуляції[1] (смертність перевищує народжуваність), що не забезпечує навіть простого заміщення поколінь

Аналіз статистичних даних свідчить, що кількість померлих зросла з 316,8 тис. у 1959 р. до 754,9 тис. у 2002 р. У цілому по Україні коефіцієнт смертності у 2002 р. становив 15,7. Аналіз смертності по регіонах України свідчить, що у 2002 р. найбільший коефіцієнт смертності характерний для Чернігівської області (20,0), Полтавської (18,1), Сумської (18,0), Кіровоградської (18,0). Найменший — для м. Києва (10,6), Івано-Франківської (12,7), Львівської (13,0) областей. Продовжує зростати смертність чоловіків працездатного віку, перевищуючи майже в 3—4 рази смертність жінок відповідного віку. Викликає тривогу смертність немовлят. Дані про основні причини смерті населення України за період 1981—2002 рр. наведені в табл. 1.3.2. За причинами смерті структура смертності у 2002 р. мала такий вигляд: головні втрати, пов’язані з хворобами системи кровообігу, — 465,3 тис. (61,6 %), новоутвореннями 95,1 тис. (12,6 %), нещасними випадками, отруєннями, травмами 76,3 тис. (10,1 %).

Відбувається зростання смертності від інфекційних та паразитичних хвороб, що є ганебним явищем для цивілізованої країни. Зросла смертність від туберкульозу. Швидко збільшуються масштаби смертності населення внаслідок неприродних причин смерті. Нещасні випадки, отруєння, травми, самогубства посідають друге місце у летальних випадках осіб чоловічої статі та четверте — жіночої, особливо це помітно в містах. Зростає смертність від факторів, спричинених соціальною напруженістю. Поширюються соціальні хвороби (алкоголізм, наркоманія).

Існує тенденція значного погіршення здоров’я нинішніх дітей і підлітків. Лише один з чотирьох-п’яти може вважатися цілком здоровим. Проблема поліпшення здоров’я населення перетворилися у проблему його елементарного збереження.

Аналізуючи показники природного руху населення (див. табл. 1.3.1), слід зазначити, що кількість народжених зменшилась з 880,5 тис. у 1959 р. до 390,7 тис. у 2002 р. З 1959 р. народжуваність почала знижуватися прискореними темпами. Зменшення чисельності народжених характерна як для міських поселень, так і сільської місцевості. У цілому по Україні коефіцієнт народжуваності на 1000 наявного населення у 2002 р. сягав 8,1, зокрема у міських поселеннях 7,7, у сільській місцевості 9,0. Того ж року (дод. 4) найбільший коефіцієнт народжуваності притаманний Рівенській області (11,5), а найменший — Донецькій (6,5).

Втрачені в Україні традиції багатодітності призвели до того, що сумарний показник народжуваності, тобто кількість дітей, що їх може народити кожна жінка впродовж усього репродуктивного періоду свого життя, зменшився з 1,9 у 1989 р. до 1,1 дитини у 2001 р. У 2002—2003 рр. він підвищився до 1,2 дитини1. Зазначимо, що для розширеного відтворення населення необхідно мати 2,2—2,4 дитини.

Причини падіння народжуваності не можна зводити лише до економічних негараздів, хоча вони, безумовно, відіграють свою роль. Узагальнення сучасних чинників зниження народжуваності дає підстави виокремити такі групи: економічні, соціальні, психологічні, біологічні. Задоволення потреби в дітях, у материнстві та батьківстві конкурує з низкою інших потреб, тим простіших, чим нижчий рівень життя. Якщо заможні верстви населення так чи інакше оцінюють витрати часу та грошей на забезпечення майбутнім дітям необхідного фізичного, розумового розвитку та професійної підготовки і порівнюють їх із задоволенням власних потреб у розвитку та дозвіллі, то бідні враховують майже елементарні потреби в їжі, одязі, житлі. Не слід очікувати, що з підвищенням рівня життя автоматично зросте і народжуваність. Якби зв’язок був таким простим, не відбулося б істотного скорочення народжуваності в економічно розвинутих країнах. Зниження народжуваності — загальна історична тенденція, притаманна як високорозвинутим країнам, так і країнам, що перебувають на перехідному етапі. Крім формування несприятливої демографічної ситуації, це також має негативні соціально-економічні наслідки.

Дослідження вчених Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України свідчать, що з огляду на загальноєвропейські тенденції немає підстав очікувати істотного збільшення сумарних коефіцієнтів у народжуваності в Україні у найближчій перспективі. До 2006 р. найімовірнішим буде сумарний коефіцієнт народжуваності — 1,2 дитини на одну жінку. Тільки після цього за умови зміни репродуктивних обставин можна розраховувати на підвищення цього коефіцієнта до 1,3—1,4. Однак і такий варіант розвитку не забезпечуватиме навіть простого заміщення поколінь1.

На демографічну ситуацію в Україні суттєво впливає стан здоров’я населення, який останніми роками помітно погіршується. Здоров’я як соціальна категорія тісно пов’язана з конкретним середовищем проживання і характером діяльності людини.

Визнано, що приблизно 50 % здоров’я людини визначає спосіб життя. Його негативними чинниками є шкідливі звички, незбалансоване харчування, надмірне моральне і психологічне навантаження, несприятливі умови праці, малорухомість, незадо­вільні матеріально-побутові умови та інше. Негативно позначається на формуванні стану здоров’я і несприятлива екологічна ситуація, зокрема забрудненість ґрунту, води, повітря (їх внесок дорівнює приблизно 20 %). Соціальну значущість здоров’я можна оцінити через показники працездатності, інвалідності й смертності. Тимчасова непрацездатність й особливо цілковита втрата працездатності завдають соціальної та економічної шкоди не лише конкретній особі, а й суспільству в цілому. Підвищення рівня захворюваності, інвалідності та смертності — це пряма втрата трудового потенціалу, що негативно впливає на хід розширеного відтворення. Істотне значення має стан генетичного фонду, який не менше як на 20 % визначає рівень здоров’я населення.

Безпосередньо на охорону здоров’я, тобто якість медичної допомоги, на ефективність медичних профілактичних заходів припадає до 10 % рівня здоров’я населення.

Техногенне та радіоактивне забруднення атмосфери, ґрунтів, водойм у більшості областей України спричиняє численні мутантні ушкодження генів, які можуть у майбутньому лавиноподібно по­ширюватися. Наслідком цього стане біологічно зумовлене знижен­ня народжуваності, зростання потворності серед новонароджених, поширення спадкових хвороб і виявлення їхніх нових форм.

Статистичні порівняння з іншими країнами (табл. 1.3.3) свід­чать, що за основними показниками природних змін населення України стоїть не тільки після країн Європи, а й після республік колишнього СРСР.

Таблиця 1.3.3

ОСНОВНІ ДЕМОГРАФІЧНІ ПОКАЗНИКИ
ПО ДЕЯКИХ КРАЇНАХ ЄВРОПИ у 2001 р.
1

 

Загальний
коефіцієнт
народжуваності

Загальний
коефіцієнт
смертності

Загальний
коефіцієнт
шлюбності

Загальний
коефіцієнт
розлучень

Коефіцієнт
дитячої смертності
(на 1000 народжених)

Італія

9,2

9,6

 

 

 

Латвія

8,3

14,0

3,9

2,4

11,0

Німеччина

8,9

10

4,7

 

4,5

Російська Федерація

9,1

15,6

6,9

5,3

14,6

Велика Британія

11,2

10,1

 

 

5,5

Україна

7,7

15,3

6,4

3,7

11,3

Франція

13,1

8,9

5,1

 

 

Швейцарія

10,2

8,5

5,0

2,2

4,9

Дослідження науковців Інституту демографії та соціальних досліджень свідчать, що кількість померлих компенсується новонародженими лише на 52,6 %, що значно звужує передумови сприятливого демографічного розвитку країни у майбутньому2. Якщо тенденція збережеться, за прогнозами демографів, чисельність населення України до 2016 р. скоротиться до 44,5 млн осіб. Природне скорочення населення України супроводжувалось зниженням тривалості життя, особливо у чоловіків (табл. 1.3.4).

Таблиця 1.3.4

ОЧІКУВАНА ТРИВАЛІСТЬ ЖИТТЯ ПРИ НАРОДЖЕННІ (років)

Період, для якого
розраховано показник

Усе населення

У тому числі

чоловіки

жінки

1985—1986

71

66

74

1990—1991

71

66

75

1993—1994

69

64

74

1997—1998

68

63

74

2000

68,1

63

74

Прогноз 20151

66,8

66,2

76,7

По Україні за 2000 р. показник тривалості життя при народженні становив 68,1 року, будучи дещо вищим ніж у цілому по світу — 66,9 року, і Україна посідала за ним 98 місце серед країн світу2. Найбільша тривалість життя була в Японії — 81 рік, а мінімальна — у Сьєрра-Леоне — 38,9 року3.

Статистичне порівняння з іншими країнами (табл. 1.3.5) свідчить, що очікувана тривалість життя становила від 66,6 років (Росія) до 81,3 (Японія).

Таблиця 1.3.5

МОНІТОРИНГ ПРОЦЕСУ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ4

 

Очікувана тривалість життя при народженні (років)

2001

2000—2005

Норвегія

78,7

78,9

Ісландія

79,6

79,8

Швеція

79,9

80,1

Австралія

79,0

79,2

Бельгія

78,5

78,8

США

76,9

77,1

Канада

79,2

75,3

Японія

81,3

81,6

Швейцарія

79,0

79,1

Франція

78,7

79,0

Німеччина

78,0

78,3

Іспанія

79,1

79,3

Білорусь

69,6

 

Україна

69,2

69,7

Росія

66,6

66,8

За прогнозами вчених Інституту демографії та соціальних досліджень, найімовірнішим видається поступове зростання середньої очікуваної тривалості життя чоловіків до 66,2 року, а жінок — до 76,7 року1.

Результатом зниження народжуваності та зростання смертності є старіння населення. За період між переписами 1959 та 2001 рр. частка осіб у віці 60 років і старше зросла з 12,3 до 25,5 %. За даними перепису 2001 р., частка осіб у віці 60 років і старше в міських поселеннях становила 19,1, а в сільській місцевості — 26,1 %2. Питома вага осіб 65 років і більше в Україні наближається до країн Західної Європи3. Такі тенденції обумовлюють демографічне навантаження на працездатне населення Украї­ни та спричинюють зростання частки населення, що потребує соціального захисту. На початок 2001 р. на кожну 1000 осіб працездатного віку припадало 723 непрацездатні, зокрема у міських поселеннях — 629, у сільській місцевості — 950 непрацездатних.

За сучасної вікової структури навіть у разі повної ефективності заходів щодо підвищення середньої тривалості життя (доведенні її до 85 років для жінок та 80 років для чоловіків) додатковий природний приріст можливий лише за умови, якщо сумарний коефіцієнт народжуваності (кількість дітей, які народжує одна жінка протягом життя) перевищить 2,3 найближчими роками і досягне 2,5 через 10—12 років[2]. З погляду національної безпеки ситуація ускладнюється через те, що за прогнозованими оцінками спеціалістів до 2006 р. передбачається зростання інтенсивності смертності[3] населення у всіх вікових групах. Очікувана чисельність населення України за оптимістичними прогнозами на початок 2010 р. становитиме близько 47,6 млн осіб. Питома вага осіб віком 60 років і старше в загальній чисельності населення у 2010 р. становитиме 19,3 %[4]. Очікується, що до 2015 р. питома вага осіб, старших 60 років, сягне 21,7 % загальної чисельності населення (серед жінок 26,0, чоловіків 16,8 %)[5]. Відповідно прогнозується зростання демографічного навантаження на населення працездатного віку. За оптимістичним прогнозом, його рівень досягне 604 особи непрацездатного віку на 1000 осіб населення у працездатному віці. Середня очікувана тривалість життя за прогнозованими розрахунками свого мінімального значення досягне у 2005 р. і становитиме, за оптимістичними варіантами, для чоловіків — 59,2 року, для жінок — 68,4 року.

Протягом тривалого часу частота реєстрації шлюбів знижується. Так, якщо у 1959 р. на 1000 осіб населення припадало 11,6 зареєстрованих шлюбів, то у 2002 р. — 6,6. Збільшується водночас кількість розлучень, яка, відповідно, становила — 1,2 та 3,8 розлучення. Збільшується частка бездітних і однодітних родин, а це ще більше погіршує демографічні перспективи держави. Дві третини сімей з дітьми до 18 років мають лише одну дитину. Середня величина сім’ї в Україні від 1989 р. практично не змінюється і становить 3,2 особи (у містах — 3,1, в селах 3,4)[6]. Велике занепокоєння викликає зниження дітородних установок сім’ї, на відновлення яких необхідний час — не менше тривалості життя одного-двох поколінь. До 2015 р. очікується стабілізація шлюбності на рівні 6—8 ‰ із певним підвищенням розлученості на рів­ні — 3,5—4 ‰. Унаслідок втрат чисельних шлюбних континген­тів та поширення незареєстрованих шлюбів немає підстав спо­діватися на відродження високих рівнів шлюбності у найближчій перспективі[7].

Другою важливою складовою, що формує кількісні зміни населення, є міграційні процеси. Скорочення кількості населення залежно від міграційних процесів становить близько 1/3 частини загального обсягу кількісних втрат. В Україні наприкінці 80-х — на початку 90-х рр. відбулися суттєві зрушення в міграції населення.



1 Національна програма «Репродуктивне здоров’я 2001—2005». Указ Президента України від 26.03.01 // Законодавство України; КБД «Инфордиск».

2 Стешенко В., Рудницький О., Хомра О., Стефанівський А. Демографічні перспективи України до 2026 р. — К., 1996.

[1] Загалом перевищення кількості померлих над кількістю народжених притаманне багатьом країнам. Зокрема, у 2001 р. в Європі депопуляцією було охоплено 17 країн, нульовий рівень природного руху мали 5 країн. Багато країн перебуває на межі переходу до «нульового приросту».

1 Концепція демографічного розвитку України на 2005—2015 рр. Проект. — К., 2004. — С. 4.

1 Концепція демографічного розвитку України на 2005—2015 рр. Проект. — К., 2004. — С. 5.

1 Статистичний щорічник України за 2002 р. — К.: Консультант, 2003. — С. 607.

2 Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред.
В. М. Гейця. — К.: Фенікс, 2003. — С. 47

1 Концепція демографічного розвитку України на 2005—2015 рр. — К.: Консультант, 2003. — К., 2004.

2 Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В. М. Гейця. — К.: Фенікс, 2003. — С. 229, 230.

3 Там само. — С. 229, 230.

4 Доклад о развитии человека за 2003 год. — Минск: Юнипак, 2003. — С. 237, 238.

1 Концепція демографічного розвитку України на 2005—2015 рр. Проект. — К., 2004. — С. 6.

2 Концепція демографічного розвитку України на 2005—2015 рр. Проект. — К., 2004. — С. 7.

3 Процес старіння населення відбувається в усіх розвинутих державах. Експерти ООН вважають, що до 2050 р. тільки в Японії частка осіб старше 65 років перевищить 30 %.

[2] У країнах Західної Європи і Північної Африки на жінку припадає від 1,6 до 3,2 дитини. Лише Німеччина, Італія та Іспанія мали в останні роки 1,3 дитини на жінку.

[3] Зовнішні трудові міграції населення / За ред. Е. М. Лібанової, О. В. Позняка. &m