Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.3.1. Сутність і критерії економічного прогресу

Сутність економічного прогресу. Поняття «прогрес» походить від латинського слова progressive, що означає рух вперед, поступальний розвиток суспільства по вис­хідній лінії, від менш досконалих до більш досконалих форм. З цього погляду економічний прогрес означає поступальний розвиток усієї економічної системи, кож­ного її елемента: продуктивних сил і техніко-економіч-них відносин (а водночас технологічного способу вироб­ництва), виробничих відносин, або відносин економічної власності, та господарського механізму. Конкретніше

прогрес технологічного способу виробництва виражаєть­ся в переході від способу виробництва, заснованому на ручній праці, до способу виробництва, що ґрунтується на машинній праці, а від нього — до технологічного спосо­бу виробництва, в основі якого лежить автоматизована праця. Рух уперед у межах виробничих відносин знахо­дить концентрований вияв у еволюції типів і форм влас­ності: від індивідуальної до колективної (у різних її ви­дах і ступенях зрілості), від колективної — до державної та наддержавної (або інтегрованої) форми власності. Про­грес господарського механізму виражається в еволюції ринкових важелів управління економікою, поступовому переході його до державного, до раціонального поєднан­ня державних і ринкових важелів, а згодом до наднаціо­нальних форм і методів управління економікою в межах регіональних об'єднань.

Економічний прогрес — основа суспільного прогресу, складовими елементами якого (крім економічної) є соці­альна, правова, політична, національна, культурна, ду­ховна та інші сторони прогресу. Загалом такий рух упе­ред виражається в послідовній зміні суспільно-економіч­них формацій. Загальною тенденцією історичного розвит­ку є поступовий перехід від суспільних систем, зумовле­них природними факторами (географічним середовищем, кількістю населення), до складніших систем, прогрес яких забезпечується зростанням кількості факторів і джерел розвитку. Так, у сучасних умовах якісно новими факторами суспільного, у тому числі економічного, про­гресу є науково-технічний прогрес, раціональне держав­не регулювання економіки, дух народу, енергія й актив­ність нації, національна психологія та свідомість людей.

Розрізняють два основні типи економічного розвитку: екстенсивний та інтенсивний.

За екстенсивного типу економічне зростання досяга­ється шляхом кількісного приросту всіх елементів про­дуктивних сил, насамперед факторів виробництва, за не­змінного рівня його технічної основи. Наприклад, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводять удві­чі більше машин, верстатів, устаткування такої ж якос­ті, застосовують вдвічі більше робочої сили такої ж ква­ліфікації та рівня освіти, такі ж форми організації пра­ці, сировина тощо. У цьому разі продуктивність праці й ефективність залишаються незмінними.

За інтенсивного типу економічного зростання збіль­шення масштабів випуску продукції досягається шляхом якісного вдосконалення всієї системи продуктивних сил, насамперед речових і особистісних факторів виробницт-

ва. Основою інтенсифікації є науково-технічний прогрес (НТП), а в наш час революційна форма його розвитку — НТР, що розгортається. Інтенсифікація виробництва зна­ходить своє вираження у зростанні суспільної продуктив­ної сили праці (тобто у збільшенні виходу кінцевої про­дукції з кожної одиниці залучених у виробництво ресур­сів за економії живої, уречевленої праці), у підвищенні якості продукції, ефективності виробництва.

У процесі розширеного відтворення відбувається по­єднання інтенсивних і екстенсивних факторів економіч­ного зростання. Тому розрізняють переважно інтенсив­ний або переважно екстенсивний тип такого зростання. Оскільки більшість джерел екстенсивного зростання (земля, корисні копалини, вільні трудові ресурси тощо) надзвичайно обмежені, а для суспільства властиве про­гресивне економічне зростання, необхідно переходити до переважно інтенсивного його типу. Це означає рішучий перехід до працезаощаджуючих, фондозаощаджуючих і ресурсозаощаджуючих технологій зростання ефективнос­ті виробництва.

Основні критерії економічного прогресу. Результат економічного прогресу — реальні досягнення в процесі економічного зростання. Такі досягнення є критеріями соціально-економічного прогресу. Оскільки суспільний спосіб виробництва містить низку структурних елемен­тів, то економічний прогрес має різні критерії виміру.

Двома основними сторонами суспільного способу ви­робництва, як уже зазначалось, є продуктивні сили і ви­робничі відносини, або відносини економічної власності. Оскільки продуктивні сили є його змістом, відносини власності — формою, а визначальним у співвідношенні цієї пари категорій є зміст, то розвиток продуктивних сил виступає найбільш загальним критерієм економічно­го прогресу. Залежно від цього відбувається перехід від одного суспільного ладу до іншого, однієї стадії, фази — до іншої. З розвитком продуктивних сил зростають про­дуктивність праці, національне багатство, з'являються нові виробництва, джерела енергії, продукти тощо.

Залежно від структури всієї системи продуктивних сил відбувається конкретизація найвищого, узагальню­ючого критерію. Тому слід розрізняти такі критерії еко­номічного прогресу, як рівень розвитку робочої сили, за­собів праці, науки, форм і методів організації виробницт­ва, використовуваних людьми сил природи, інформації. Наприклад, рівень розвитку робочої сили визначається її

загальноосвітньою та професійною підготовкою, ступенем розвитку розумових здібностей тощо. Рівень розвитку за­собів праці характеризується продуктивністю, здатністю замінювати працю людини та іншими показниками.

Водночас розвиток продуктивних сил як найбільш за­гальний критерій економічного прогресу характеризує лише одну, хоч і провідну, сторону суспільного способу виробництва. Тому слід визначити його основний або ви­щий критерій. Оскільки головною продуктивною силою є людина, яка одночасно виступає і продуктивною силою, і носієм виробничих відносин, суб'єктом відносин влас­ності, то головним критерієм суспільного способу вироб­ництва є розвиток людини, її потреб, інтересів, цілей. З цього погляду відмінність між різними способами вироб­ництва полягає в тому, що у деяких із них економічний прогрес підпорядковується переважно розвитку лише певного класу (навіть окремої верстви, прошарку), а в ін­ших прогрес продуктивних сил може підпорядковувати­ся розвитку більшості населення, трудящих. Ця мета ре­алізується в дії основного економічного закону.

Оскільки сутністю людини є вся сукупність суспіль­них відносин (до цієї сукупності, як уже зазначалося, на­лежать економічні, юридичні та інші відносини), то роз­виток людини — головний критерій усього суспільного прогресу. Особа повинна розвинути всі свої сутнісні сили, здібності не лише в економічній системі, а й у сфері соці­альних, політичних, національних, культурних відносин.

Фактори, що належать до продуктивних сил, групую­ться залежно від рівня технічної оснащеності праці, роз­витку НТП, глибини спеціалізації, кооперації праці, ін­тенсивності, ступеня розвитку сутнісних сил людини, її здібностей тощо. Тому зростання продуктивності праці є лише іншим вираженням економії часу, яку К. Маркс називав першим економічним законом, що відображає найбільш загальну основу і внутрішню логіку економіч­ного прогресу, джерела і спосіб підвищення ефективнос­ті виробництва.

Оскільки закон економи часу — загальний економіч­ний закон (тобто діє в усіх суспільних способах виробни­цтва), а отже, розкриває сутність прогресивного розвит­ку лише технологічного способу виробництва, то його змістом є економія живої й уречевленої праці. Залежно від ступеня розвитку технологічного способу виробницт­ва, і насамперед системи продуктивних сил, економію ча­су зумовлюють прогресивні зміни в кожному з елементів цієї системи (засобах праці, предметах праці, робочій си-

лі, науці, формах і методах організації праці, інформації, використовуваних людьми силах природи), а також змі­ни у техніко-економічних відносинах або в її речовій формі — спеціалізації, кооперації, комбінуванні вироб­ництва, його концентрації тощо. У свою чергу, в межах кожного елемента системи продуктивних сил і техніко-економічних відносин можна виділити фактори, які зу­мовлюють економію часу. Щодо основної продуктивної сили така економія залежить від рівня освіти, кваліфіка­ції, розвитку творчих здібностей людини, її психологіч­ного, емоційного стану тощо.

Внаслідок дії закону економії часу, підвищення про­дуктивності праці зростає додатковий продукт. Це ство­рює умови для розширеного відтворення речових і особи-стісних факторів виробництва, всієї системи продуктив­них сил, для збільшення вільного часу, розвитку культу­ри, мистецтва, а отже, для здійснення не лише економіч­ного, а й соціального прогресу, для вдосконалення всієї системи суспільних відносин. Завдяки цьому зростання додаткового продукту є важливим критерієм економічно­го прогресу, конкретизує його попередні критерії.

Критерії техніко-економічного прогресу завжди пере­бувають у суперечності з критеріями соціально-економіч­ного і суспільного прогресу. До критеріїв соціально-еко­номічного прогресу, які відображають розвиток відносин економічної власності, належать ступінь економічної сво­боди безпосередніх виробників, їх власність на свою ро­бочу силу, самостійність (відносна) підприємств, участь в управлінні тих, хто створює матеріальні та нематеріаль­ні блага, частка безпосередніх виробників у національно­му доході, національному багатстві країни, розвиток ро­зумових, творчих здібностей людини, її потреб, інтересів та ін. До критеріїв соціального прогресу, які відобража­ють розвиток усієї системи суспільних відносин, нале­жать ступінь соціальної, політичної, юридичної свободи безпосередніх виробників, їх можливості впливати на ідеологію, національні відносини, користування багатст­вами культури, надбаннями мистецтва тощо.

Упродовж розвитку людського суспільства супереч­ність між критеріями техніко-економічного і соціально-економічного прогресу неодноразово набувала антагоніс­тичних форм. Так, відсутність у рабів власності на свою робочу силу, економічної свободи, жорстока експлуата­ція рабської праці супроводжувалися розквітом культури і мистецтва у Давній Греції та Римі. Проте примусове по­єднання безпосередніх виробників із засобами виробниц­тва, відсутність у них матеріальної зацікавленості в ре-

зультатах своєї праці, зумовлена відсутністю власності на робочу силу, на засоби виробництва, призвели до за­гибелі рабовласницького ладу в Римській імперії, до за­непаду її культури та мистецтва.

Техніко-економічний прогрес, зростання продуктив­ності праці, досягнуті на стадії домонополістичного капі­талізму за рахунок вузької, однобічної спеціалізації на­йманих робітників (мануфактурний період і машинне ви­робництво), увійшли в антагонізм з такими критеріями соціально-економічного прогресу, як необхідність всебіч­ного розвитку людини, її творчих здібностей, надзвичай­но низька частка найманої праці в утвореному нею націо­нальному доході тощо.

На сучасному етапі НТР особливо актуальною є пробле­ма гуманізації техніко-економічного прогресу, органічного поєднання економічної та соціальної ефективності, віднов­лення, збереження і примноження загальнолюдських цін­ностей. Для досягнення органічної єдності техніко-еконо­мічного, соціально-економічного і соціального прогресу не­обхідно, щоб головною метою їх розвитку була людина, розквіт її сутнісних сил, потреб, інтересів, добробуту.