1.3.3. Твардовський про істину

Аксіологічний і епістемологічний абсолютизм був одним з тих поглядів, які Твардовський успадковував від Брентано і який вплинув на творчість, мабуть, всієї Львівсько-Варшавської школи. Без перебільшення позицію сприйняття абсолютної істини можна вважати програмною для Школи. Її вираженню Твардовський присвятив дослідження про проблему абсолютизму і релятивізму в теорії істини [1900]. Аналіз Твардовський починає з термінологічних пояснень. Він пише, що вираз «істина» означає істинне судження. З цього випливає, що відносна істина - це відносне істинне судження, а абсолютна істина - це безвідносне істинне судження. Характеристика відносних і безвідносних істин така: «Істинами безвідносними називаються такі судження, які істинні безумовно, без яких-небудь обмовок, не дивлячись ні на які обставини, які, отже, істинні завжди і всюди. Відносними ж істинами називаються судження, які істинні тільки за певних умов, з певними обмовками, завдяки певним обставинам; отже, такі судження не істинні завжди і всюди.» (S.315)

Твардовський має намір показати, що відносні істини, тобто умовно істинні судження не існують. Аргументування Твардовського полягає в спростуванні прикладів, які наводять релятивісти з тим, щоб обґрунтувати існування відносних істин. Такі приклади, вважає Твардовський, повинні задовольняти дві умови: 1) це повинні бути судження, які в певних обставинах змінюються таким чином, що з істинних вони стають хибними, залишаючись у всьому іншому незмінними, а також 2) це повинні бути такі судження, які за певних обставин були істинними або ж стали такими, але змінили свою оцінку разом із зміною обставин. Ключовим аргументом для Твардовського служить вказівка на відмінність між судженнями і висловленнями, яку ігнорують релятивісти. Хоча судження і висловлення тісно пов'язані в тому сенсі, що другі є проявами перших, проте це не одне і те ж. Зокрема, тотожність висловів не гарантує тотожності виражених в них суджень. Може трапитися так, пише Твардовський, що одні і ті ж вислови виражають різні думки. Це відбувається тому, що вислови формулюються за допомогою багатозначних і оказіональних виразів. Достатньо розглянути приклад: «падає дощ». Те, що дощ падає може бути істинним в місці m і в часі t, але може бути помилковим у іншому місці і в інший час. Якщо представити даний вислів в доповненому вигляді як схему «Падає дощ в місці m і в час t», то після підстановки відповідних змінних параметрів висловлене судження стає істинним або помилковим безвідносно. Даний приклад, робить висновок Твардовський, не виконує умову 1).

Умову 2) не виконує інший приклад, який часто наводять релятивісти, а саме, речення «Холодний душ корисний». Цей вислів можна інтерпретувати як узагальнююче речення «Холодний душ завжди корисний», або часткове - «Холодний душ іноді корисний». Таким чином виявляється, що узагальнююче речення виражає безвідносно хибне судження, а часткове - безвідносно істинне. Очевидно, що помилкове судження «Холодний душ завжди корисний» не могло перетворитися з істинного судження в хибне, якщо воно ніколи істинним не було. Але і часткове судження не змінилося: якщо воно вже було істинним, то таким і залишиться. І в цьому випадку Твардовському вдається показати, що уточнення висловів позбавляє судження їх релятивного характеру.

Позицію абсолютизму в теорії істинності Твардовський відстоює також в області знань, отриманих індуктивним шляхом. Він розглядає нібито відносний характер гіпотез і наукових теорій, отриманих індукцією з досвіду. Ці гіпотези, на думку релятивістів, повинні бути відносними тому, що вони вірогідні, а не достовірні. Твардовський вважає, що помилкою релятивістів є змішання вірогідності і достовірності. Якщо ми упереджені в тому, що за допомогою індукції можна отримати тільки вірогідні думки, то їх не можна потрактувати як достовірні на тій підставі, на якій вони вважаються вірогідними. Гіпотези і теорії вірогідні з огляду на рівень наших знань, а ступінь цієї вірогідності може змінитися, тоді як логічна оцінка даного судження взагалі не залежить від наших знань, за допомогою яких ми обґрунтовуємо це судження.

Полемізував Твардовський також і з релятивізмом, побудованим на суб'єктивізмі. Так релятивісти говорять, що вислів «Запах цієї квітки приємний» виражає відносну істину, оскільки вона співвідноситься з суб'єктом, носієм даного переконання. Як і у випадку з раніше розглянутим прикладом тут достатньо вказати конкретну особу для того, щоб позбутися неоднозначності та ліквідувати оказіональний чинник у вислові. Однак суб'єктивізм апелює також до загальних філософських концепцій. Так його прихильники вважають, що можуть існувати персони, котрі вважають істинними ті судження, які ми вважаємо помилковими, і навпаки. Одначе це положення не узгоджується з принципом суперечності, оскільки якщо ми визнаємо деяке судження дійсно істинним, то воно не може бути дійсно помилковим для іншої особи, і навпаки. Релятивісти використовують також положення, що всі твердження про світ виражають тільки індивідуальні переживання, говорячи нам не про те, яким є реальний світ, а як він представ перед людиною. Тому, кажучи про зелене листя клена, ми говоримо про власні уявлення, а не про листя клена. Твардовський вказує, що прийняття цієї точки зору не дозволяє її прихильникам висловлюватися про судження в їх предметному значенні, а тому і не може служити підставою для висловлення про їх відносний характер.

Позицію абсолютизму аксіологічних оцінок Твардовський захищав і в області етики. Тут релятивісти вказували на існування виключень із загальних правил. Твардовський не погоджується з цим аргументом, бо вважає, що правило з виключенням не є загальним правилом і тому він не може вважати таке правило відносним. Другий аргумент релятивістів базується на тому, що закони, які зобов'язують десь або колись, втрачають силу у іншому місці і в інший час. Твардовський відкидав цей аргумент указуючи, що якщо дійсно сказане має місце, то тим самим ми припускаємо, що ці закони вважаються обов'язковими. Залишається запитати, чи є ці закони правильними (slusznymi), чи ні. Якщо вони не правильні (не вірні), то вони взагалі не містять істини. Якщо вони справедливо вважаються такими, що зобов'язують в деякому місці і в деякий час, то вони не обов'язкові для будь-яких співтовариств.[1]

Закінчуючи розгляд аргументів, на які посилаються релятивісти, Твардовський [1900] робить висновок, що «розрізнення відносної і безвідносної істинності має право на існування тільки в області висловів, властивість істинності яким притаманна єдино в переносному, опосередкованому значенні; якщо ж йдеться тільки про судження, то не можна говорити про відносну і безвідносну істинність, оскільки кожне судження  або істинно, і тоді воно істинне завжди і скрізь, або ж воно не істинне, і тоді воно не істинне ніде і ніколи». (S.336)

В обговорюваній роботі Твардовський не подає дефініцію істини, обмежуючись єдино вказівкою, що істина - це те ж, що істинне судження. Дефініцію істини можна знайти в іншій роботі Твардовського ([1974], S.268), що є замітками до лекцій 1925 р. з теорії пізнання. Ось ця дефініція: «Істинним є стверджувальне судження, якщо його предмет існує; заперечувальне судження, якщо його предмет не існує. Хибним є стверджувальне судження, якщо його предмет не існує; заперечувальне судження, якщо його предмет існує».

В даній роботі Твардовський виразно розрізняє критерій істинності і поняття істини, його аргументування носить металогічний характер, а підхід до мови передбачає її предметне трактування. Не дивлячись на те, що Твардовський не використовував в своїй роботі поняття референції, його визначення істинності знаходиться в рамках класичної теорії.[2] Воленський ([1997], S.27) особливо відзначає той факт, що Твардовський пов'язує абсолютне трактування істинності і значущість принципу протиріччя.[3]

Стаття Твардовського «Про так звані відносні істини» була надзвичайно важлива для подальшого розвитку Львівсько-Варшавської школи і відкрила шлях до подальших дискусій про поняття істини, які завершилися (в рамках Школи) відомою працею А.Тарського [1933].