Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.3.4. Розвиток сутнісних сил людини — вирішальний фактор соціально-економічного прогресу

Соціально-економічний   аспект   сутності   людини.

НТР, як уже зазначалося, означає революційні зміни у взаємодії людини і природи, системі продуктивних сил. Оскільки змістом продуктивних сил є дія людини на при­роду, процес праці безвідносно до конкретної суспільної форми, то індивід має загальнолюдські властивості, є природною істотою, наділений природними силами. Тому

й праця з фізіологічного погляду — це виконання певних функцій людського організму, кожна з яких є затратами мозку, нервів, мускулів, органів чуттів та ін. Внаслідок цього відтворення людини передбачає збереження і під­тримання індивіда як біологічного явища. Люди повинні задовольняти свої екологічні потреби. Природа і вироб­ляє такі потреби, і безпосередньо задовольняє їх. Вона є першоосновою фізичного, психологічного та емоційного здоров'я суспільства. Крім того, природа, ставлення лю­дини до неї у процесі праці — основа відтворення люди­ни як соціальної істоти.

У діалектичній взаємодії (що передбачає єдність і бо­ротьбу, взаємопроникнення і взаємозаперечення природ­ної та соціальної сторін людини) полягає її глибинна сут­ність як біосоціальної істоти. Економічна сутність люди­ни (те, що нині у літературі називають «Homo econo-micus») також передбачає з'ясування її основних супере­чливих економічних сторін, органічно пов'язаних з від­носинами економічної власності, що відображають як при­родний, біологічний, так і соціально-економічний аспекти розвитку людини в різних соціально-економічних форма­ціях. Кожна зі сторін біосоціальної та економічної сутнос­ті людини має конкретніші форми вияву (схема. 4).

Так, соціальна сторона біосоціальної сутності людини полягає в тому, що вона (людина) є сукупністю всіх сус­пільних відносин, тобто діалектичною єдністю економіч­них (в органічній єдності техніко-економічних, організа­ційно-економічних та виробничих) відносин, соціальних, політичних, правових, національних, культурних, духов­них аспектів.

В сучасних умовах в окремих розвинутих країнах сві­ту відбувається поступове перетворення економічної лю­дини на соціальну, що передбачає першочергове задово­лення її зростаючих соціальних потреб.

Тому для здійснення істотних перетворень у нашому суспільстві необхідно подолати глибоке відчуження тру­дящих від економічної власності (в тому числі інтелекту­альної), самого процесу праці, його результатів, від упра­вління виробництвом (що в сукупності означатиме подо­лання економічного відчуження), від класової та загаль­нолюдської спільності (соціальне відчуження), від полі­тичної, юридичної влади, від культури, привласнення духовних благ, від користування багатогранною систе­мою інформаційного забезпечення. Слід також подолати відчуження людини від історії (своєї країни, народу). Тільки за таких умов відбуватимуться розширення мож­ливостей самореалізації людини, повний і вільний розви­ток її фізичних та духовних здібностей.

Найбільш глибинною економічною сутністю сучасної людини є діалектичне суперечливе поєднання колектив­ного та індивідуального типів економічної власності, в якому (поєднанні) індивідуальний тип (приватної) еконо­мічної власності відповідає її природним властивостям, відображає людську природу взагалі, розкриває належ­ність людини до продуктивних сил і служить основою економічної незалежності, свободи індивіда. Колективна економічна власність у такій суперечності відображає со­ціальну якість економічної сутності людини, розкриває її належність до виробничих відносин, її особистість, що розглядається з точки зору базисних відносин суспільст­ва. Природу людини можна також розглядати як сукуп­ність її потреб і захоплень.

Потреби, їх обсяг, спосіб задоволення також є продук­том історії. Оскільки історія промисловості — відкрита книга людських сутнісних сил, розвиток потреб зале­жить насамперед від рівня розвитку техніки, технології та всієї системи продуктивних сил, а також техніко-еко­номічних відносин. Значною мірою їх обсяг, структура і спосіб задоволення зумовлені рівнем розвитку культури. Виходячи зі структури суспільних відносин, розрізня­ють економічні, соціальні, політичні, правові, культурні,

національні та інші потреби. Через задоволення потреб індивід відтворює себе як сукупність суспільних відно­син. Визначальними серед них є економічні потреби. Во­ни становлять передумову матеріального й духовного ви­робництва, економічних зв'язків і відносин між людьми, їх ідеальний внутрішньо спонукальний мотив. Економіч­ні потреби виражають сутність індивіда як сукупність економічних відносин лише потенційно. Хоча потреба є ідеальним внутрішньо спонукальним мотивом виробниц­тва, це не означає її належність до ідеальних, а не мате­ріальних категорій. В історії суспільства ніщо не робить­ся без свідомого наміру, без бажаної мети. Тому усвідом­лення індивідом своїх потреб не заперечує їх як внутріш­нього моменту самого виробництва, його передумови, а отже, не позбавляє їх об'єктивного характеру.

Потреби слід розглядати в процесі відтворення, що передбачає необхідність аналізу взаємозв'язку виробниц­тва і споживання. Роль споживання полягає в тому, що воно створює, отже відтворює, потребу. Якщо, скажімо, в робітника сформувалася потреба у творчій, самостійній праці, а рівень споживання низький, то деформується на певному рівні й потреба в такій праці.

Логічним завершенням залежності потреб від рівня розвитку продуктивних сил, здібностей, споживання та інших факторів є всезагальний закон зростання потреб, що діє в усіх суспільно-економічних формаціях. Дія цьо­го закону зумовлена прогресом продуктивних сил, і насамперед основної продуктивної сили, всього техноло­гічного способу виробництва, еволюцією відносин еконо­мічної власності, зростанням згуртованості робітників, їхньої свідомості, розвитком почуття людської гідності та іншими факторами. Внутрішніми суперечностями цього закону є суперечність між зростанням потреб і можливі­стю їх задоволення колишніми засобами виробництва; між виробництвом і споживанням, і насамперед особис­тим споживанням; між потребами і захопленнями інди­відів. Потреби передусім народжуються у виробництві й пов'язані з процесом праці, з можливістю працювати. То­му добровільна творча виробнича діяльність — вища на­солода для людини.

Суперечливий вплив НТР на навколишнє середови­ще. В умовах НТР відбувається двоїстий, суперечливий вплив на природу, зокрема на санітарно-гігієнічні умови праці. Так, з одного боку, автоматизація виробництва зменшує контакти робітників з рухомими частинами устаткування, значно знижуючи можливість травм, обе­рігає людину від впливу інших шкідливих факторів,

зменшує забруднення середовища на робочому місці, фі­зичні навантаження тощо. З іншого боку, збільшення кількості устаткування, що обслуговується, його потуж­ностей, зокрема підвищення швидкості, зумовлює зрос­тання шумів, підвищення температури, позбавляє орга­нізм необхідного мінімуму фізичного навантаження («мускульний голод»), посилює монотонність праці на пульті управління. Крім того, зростає нервове, емоційне та розумове навантаження робітників.

Автоматизація породжує масове виробництво товарів та його територіальну концентрацію, внаслідок чого на­громаджується значна кількість відходів. Разом з урбані­зацією вона супроводжується збільшенням кількості до­машніх, комунальних, побутових відходів (синтетичних упаковок, сміття тощо). При цьому у містах на звалища вивозять відходи з певним вмістом ртуті, яка проникає в ґрунт, воду, виявлена в повітрі.

Широке впровадження хімії зумовлює кардинальні зміни в технологічних процесах багатьох галузей проми­словості, переворот у предметах праці шляхом викорис­тання синтетичних матеріалів, різних захисних та мию­чих засобів тощо. При цьому хімічна промисловість спо­живає величезну кількість води, повітря і повертає їх у природне середовище значно забрудненими. Масове за­стосування гербіцидів і пестицидів у сільському госпо­дарстві шкідливо впливає на здоров'я людини.

Для вироблення електроенергії використовують такі органічні копалини, як вугілля, нафта, що призводить до різкого збільшення викидів при їх спалюванні. Для ви­добутку 1 млн. т палива відкритим способом в Україні із сільськогосподарського обігу вилучається (або завдається великої шкоди) майже ЗО га земельної площі. Відбува­ється забруднення Світового океану через зростання ви­добування нафти на морських нафтопромислах.

Використання ядерної енергії зменшує шкідливі ви­киди в атмосферу, але створює загрозу радіоактивного випромінювання, атомних аварій. Складною проблемою є поховання використаних елементів ядерного палива.

Водночас через обмеженість природних ресурсів впро­вадження передових досягнень науки і техніки дає змогу використовувати мало- і безвідходні технології, переробля­ти відходи й отримувати при цьому корисні елементи, те­пло, вторинні сировинні та енергетичні ресурси. В останні десятиріччя XX — на початку XXI ст. перед людством постало завдання розв'язати суперечність, зумовлену на­самперед нераціональним використанням природних ре­сурсів, а в ширшому плані — джерел і сил природи: забру­днення навколишнього середовища, повітряного басейну й

океанів, виснаження природних ресурсів. Про глобальні масштаби розвитку цієї суперечності свідчить значне за­бруднення річок, озер, водойм майже в усіх країнах світу, вилучення із сільськогосподарського обігу значних площ земельних угідь, шумове забруднення атмосфери, руйну­вання природних ландшафтів тощо. Природа не може бу­ти невичерпним джерелом прогресу, її погіршення все не-гативніше впливає на відтворення робочої сили.

Про безпосередній вплив забрудненого навколишньо­го середовища на відтворення робочої сили, а отже й на особливості людини, свідчать такі дані: у США на поча­тку 80-х років XX ст. майже 9% смертності населення було пов'язане з підвищенням вмісту шкідливих речовин у повітрі. Згідно з даними американських науковців під­вищення рівня забруднення повітря на 1% зумовлює збільшення смертності на 0,094—0,126%. Підвищений шум (понад 55 децибел) прискорює старіння та скорочує тривалість життя на 8—12 років. Такий шум є причиною часткової втрати слуху, схильності до інфекційних за­хворювань, розумових розладів, порушення діяльності шлунково-кишкового тракту та ін. У забруднених містах для відтворення робочої сили нормальної якості необхід­ні більші витрати на продукти харчування, ліки тощо.

Отже, в умовах НТР залучення природних ресурсів в економічний обіг настільки зросло, а вплив забрудненого довкілля на відтворення робочої сили такий масштабний і всеохоплюючий, що розвинулася цілісна еколого-еконо-мічна система відтворення.

Оскільки НТР, з одного боку, ставить підвищені ви­моги до робочої сили, до особи загалом, насамперед до її природної сторони (нервової системи, органів чуттів, пси­хології людини), а з іншого — зростають інтенсивність праці (насамперед розумової), емоційні, нервові, психо­логічні навантаження на людський організм в умовах по­гіршення довкілля, то для відтворення робочої сили нор­мальної якості необхідне задоволення зростаючих еколо­гічних потреб. Залежно від ступеня задоволення таких потреб відбуватимуться відтворення природного компо­нента робочої сили різної якості, розвиток або деградація сутнісних сил людини.

Щоб створити умови для дії закону підвищення еко­логічних потреб, при розробці нової техніки слід домага­тися не лише її гуманізації, а й екологізації, тобто конт­ролювати і впроваджувати у виробництво лише такі тех­ніку й технологію, які б сприяли збереженню природи. Оскільки людина є частиною природи, то можна говори­ти про додаткові критерії гуманізації техніки з урахуван­ням близьких і віддалених наслідків її впливу на приро-

ду. При визначенні життєвого рівня трудящих слід вра­ховувати стан довкілля, екологічну ситуацію. Обчислю­ючи проектну вартість нових споруд, підприємств, треба брати до уваги весь комплекс витрат на охорону навко­лишнього середовища, зокрема вартість очисних споруд, підготовку кадрів для їх експлуатації. Тому вищим кри­терієм гуманізації техніки з урахуванням екологічного аспекту повинен бути такий її рівень, який би врахову­вав потребу у відтворенні не лише робочої сили нормаль­ної якості, а й усіх сутнісних сил людини в найближчий час і на віддалену перспективу. Для цього слід врахову­вати можливий вплив нової техніки і технології на нав­колишні ліси, ґрунтові та наземні води, урожайність по­лів, повітря, можливу зміну радіаційного фону, тепловий ефект, хімічний фон, естетичні фактори тощо.

Із суто економічного погляду необхідно розробити критерії господарського використання природних ресур­сів: їх оцінку, нормативи використання, зіставлення ви­трат і результатів, готувати відповідних спеціалістів з ці­єї галузі, а у переважної більшості трудящих формувати екологічну культуру, екологічне мислення. Витрати на охорону навколишнього середовища повинні бути скла­довою частиною соціальних витрат держави, а до вироб­лення екологічної політики слід залучати широкі маси трудящих, політичні партії. Реалізація цієї політики має бути прерогативою держави, а не різних міністерств і ві­домств. Оскільки суперечність між людиною і природою, забруднення навколишнього середовища стали глобаль­ною проблемою, для її розв'язання потрібна координація зусиль держав у межах як окремих регіонів світу (напри­клад Європи), так і всієї планети.

З погляду процесу праці кожна людина повинна бра­ти участь у збереженні природи, активно взаємодіяти з нею у формі різних видів конкретної діяльності, спрямо­ваної на поліпшення стану навколишнього середовища.