1.3.9.2. ПРОМІЖНІ ПОСІВИ ПОЛЬОВИХ КУЛЬТУР

Період вегетації рослин в Україні триває 190 — 220 днів. Польові культури використовують його лише на 55 — 65 %. Це — пшениця, кукурудза на зерно, цукрові та кормові буряки, соняшник, коноплі. Так, після збирання озимої пшениці залишається ще майже 80 — 90, а в південних районах — 100 — 120 днів із середньодобовою темпе­ратурою вище 10 °С.

На полях, не зайнятих рослинами, в ґрунті не нагромаджується органічна речовина (немає фотосинтезу), а невикористані рослина­ми поживні речовини, зокрема нітратні сполуки, вимиваються в нижні шари ґрунту і потрапляють у водойми, забруднюючи їх. Все це свідчить про низький рівень агрономічної культури, відсутність наукового підходу до використання землі в рослинництві.

На природних угіддях з ранньої весни і до пізньої осені вегету-ють рослини, в ґрунті нагромаджується органічна речовина, поліп­шується його структура. Звичайно, у природному фітоценозі на лу­ках і пасовищах та на посівах багаторічних трав цього досягти прос­тіше, але значною мірою можна і на полях однорічних культур при застосуванні післяукісних, післяжнивних, підсівних та озимих про­міжних культур.

Тому рання зяблева оранка на полях не є кращим способом ви­користання післязбирального періоду в сівозміні. Зяблева оранка — це ефективний засіб боротьби з бур'янами, але на полі в цей період відбувається процес, аналогічний тому, який буває на парових по­лях — надмірна мінералізація органічної речовини ґрунту, що знижує його потенційну родючість (знижується вміст гумусу, погіршу­ється вбирна здатність та інші агрохімічні і агрофізичні показники).

Раніше екстенсивне рослинництво ґрунтувалося переважно на природній родючості ґрунту і старанний осінній обробіток його да­вав змогу додатково мобілізувати поживні речовини для вирощу­вання врожаю. Для альтернативного рослинництва такий підхід неприйнятний, бо сучасне рослинництво передбачає збільшення тривалості фотосинтезу на полях, збереження і поліпшення родючо­сті ґрунту.

Боротьбу з бур'янами можна ефективно здійснювати і в після­жнивних посівах. Наприклад, післяжнивні посіви гірчиці білої, ре­дьки олійної в суміші з вівсом на корм добре пригнічують бур'яни, знищують їх або сповільнюють ріст і перешкоджають обсіменінню.

Проміжні культури є також ефективним протиерозійним засо­бом. Вони затримують вимивання ґрунту на полях у другій полови-

ні літа і восени. Завдяки висіванню проміжних культур поліпшу­ється і санітарний стан ґрунту, на посівах зменшується кількість збудників хвороб і шкідників. Широке застосування післяукісних, післяжнивних, підсівних і озимих проміжних посівів сприяє загаль­ному підвищенню рівня агротехнічної культури.

Використання проміжних культур на зелене добриво поліпшує родючість ґрунту, його санітарний стан і фізичні властивості. Особ­ливо доцільне воно на віддалених полях сівозміни, куди не завжди вдається вивозити достатню кількість гною через дорожнечу паль­ного.

Резерви післязбирального періоду на полях України великі — принаймні одна третина орних земель (рис. 24). Тому при широкому запровадженні проміжних посівів збільшується коефіцієнт викорис­тання землі — кількість врожаїв, які отримують на 1 га сівозміни.

У середньому по Україні коефіцієнт використання землі дорів­нює одиниці. Дещо більший він у районах достатнього зволоження за рахунок проміжних посівів і менший внаслідок запровадження звичайних і чорних парів у південних районах. Є можливості під­вищити цей показник до 1,10 — 1,15, а в окремих районах і областях (де достатньо вологи та на зрошуваних площах) — до 1,3. Так, у польових 10-пільних сівозмінах під озиму пшеницю в Лісостепу і Степу відводять близько трьох полів. Якщо після збирання пшениці ці поля повторно засіяти, то коефіцієнт використання землі в сіво­зміні становитиме 1,3. Однак це не означає адекватного підвищен­ня продуктивності сівозміни, оскільки врожайність післяжнивних культур набагато нижча за врожайність основних. У середньому на незрошуваних полях вона становить 1/3 урожайності весняних посі­вів.

Крім висівання на корм та для сидерації можна також вирощу­вати післяжнивні медоносні культури.

Звичайно, післяжнивні посіви, так само як і інші проміжні куль­тури, використовують вологу опадів, але вони дають урожай. За да­ними досліджень кафедри рослинництва Уманської ДАА (О. І. Зін-ченко, В. Г. Новак та ін.), на полях, не зайнятих післяжнивними культурами, близько 70 — 80 % цієї вологи випаровується

Після збирання післяжнивних культур у ґрунті залишається ме­нше вологи (на 30 — 40 мм у метровому шарі), але навесні запаси її виявляються однаковими на площах, де висівали післяжнивні культури, і там, де їх не було.

Запаси рухомих форм азоту в ґрунті на площах, де висівали піс­ляжнивні культури, порівняно з площами, де застосовували зяблеву оранку, навесні бувають меншими. Саме це може спричинити нега­тивну післядію проміжної культури — знизити врожайність наступ­ної культури. Тому при вирощуванні проміжних культур важливо додатково вносити добрива й широко практикувати висівання бобових культур в післяжнивних кормосумішах. За цих умов післядія післяжнивних посівів буде позитивною.

Урожаї коренеплодів цукрових буряків у дослідженнях В. Г. Но­вака (1969) після зяблевого обробітку і післяжнивних культур були практично однаковими навіть там, де під зяблеву оранку і після­жнивну культуру вносили однакову кількість добрив (приблизно по 60 кг/га азоту, фосфору, калію).

Основним завданням сучасного рослинництва є максимальне збереження і підвищення потенційної родючості ґрунту. Надмірний обробіток призводить до мінералізації органічної речовини в ґрунті. Тому ранню глибоку зяблеву оранку об'єктивно не можна вважати прогресивним агротехнічним заходом, оскільки так само, як і на чистих та чорних парах, відбувається надмірна мінералізація орга­нічної речовини ґрунту. Запровадження післяжнивних посівів на корм і для сидерації дає змогу збільшити надходження органічної речовини в ґрунт, поліпшити його санітарний стан і родючість. От­же, проміжні посіви є альтернативою зяблевому ранньому і напів­паровому обробітку в сучасному рослинництві не меншою мірою, ніж зайняті пари чистим і чорним парам.

Звичайно, питання ці складні і потребують додаткового дослі­дження з урахуванням конкретних умов. У південних районах, де післяжнивні посіви менш продуктивні, роль зяблевої оранки зали­шається значною. Слід також враховувати і те, що накопичення ру­хомих сполук і азоту на площах напівпару і пару відбувається не лише за рахунок мінералізації органічної речовини, айв результа­ті створення сприятливих умов для вільноживучих у ґрунті азотфік­суючих бактерій.