1.4. Класифікація основних та додаткових засобів розміщення туристів

Для класифікації готелів у різних країнах використовуються різні системи, яких на сьогоднішній день існує понад тридцять.

Запровадженню єдиної класифікації готелів у світі перешкоджає ряд факторів, пов'язаних з культурно-історичним розвитком держав, що здійснюють туристську діяльність, їхніми національними особли­востями, відмінностями в критеріях оцінки якості обслуговування тощо.

Ще більшою проблемою є запровадження єдиної класифікації для приватних засобів розміщення неготельного типу або додатко­вих засобів розміщення.

Загалом підприємства розміщення можна класифікувати за ря­дом ознак.

Одна з ознак передбачає розподіл усіх засобів розміщення на два основних типи: засоби розміщення готельного типу і додаткові засоби розміщення.

Одним з найважливіших блоків у технології туристської індустрії є засоби розміщення туристів, іншими словами, готелі, мотелі, кемпінги, туристські бази, пансіонати й ін. Ринок засобів розмі­щення, які надають послуги гостинності, перебуває у постійному поступальному розвитку. Пропозиції у цьому сегменті настільки різноманітні, що створити якусь одну всеохоплюючу схему прак­тично неможливо. Всесвітньою туристичною організацією (ВТО) запропоновано класифікатор на основі специфіки організації діяль­ності та особливостей використання в туризмі, у якому всі існуючі засоби розміщення туристів зведені до чотирьох основних груп. Цей класифікатор і використовується у світовій практиці сфери послуг розміщення.

1). готелі та аналогічні підприємства (готелі, пансіонати, мо­телі, клуби і будинки для гостей);

2). комерційні й соціальні засоби розміщення (туристські бази і кемпінги, молодіжні готелі, бунґало й ін.);

3). спеціалізовані засоби розміщення (санаторні готелі, табори відпочинку, трейлери, родтелі, ботелі, флотелі, альпотелі);

4). приватні засоби розміщення туристів (приватні та орендо­вані приміщення: помешкання і будинки).

Кожна з категорій готелів розрахована на цільові сегменти клієнтів, і їхня діяльність цілком і повністю залежить від місце­знаходження, сезонності, якості наданих послуг і т. д. Українські туристські підприємства й організації часто звертаються до зірко­вої системи класифікації готельного сервісу, що заснована на фран­цузькій національній системі класифікації. У деяких країнах при класифікації готелів застосовується бальна система. Також є краї­ни, у яких готелі класифікуються не за зірками або коронами, а за місцем розташування. Так, наприклад, у Японії прийнято розрізняти готелі трьох основних типів: міські готелі, курортні готелі і «рекан» — невеликі приватні готелі в японському національному стилі.

Приватні засоби розміщення подекуди не мають уніфікованої класифікації навіть в окремо взятих країнах.

У розвитку екологічного туризму в США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії і країнах Скандинавії все більшу популярність здо­бувають так звані готелі «Bed & BreaKfast», що в перекладі з англійської означає «Нічліг і Сніданок» (далі в тексті використо­вується скорочення В&В). У європейській і українській навчаль­но-методичній літературі термін «В&В» мало застосовується при перекладі в значенні «нічліг і сніданок», а в більшому ступені терміном В&В позначаються приватні пансіонати або малі готелі. Необхідно відзначити, що В&В (приватні пансіонати і готелі) відно­сяться до тієї категорії готельних господарств, які за технологічни­ми нормами проектування і стандартами не відносяться до сто­відсоткових готелів.

В Україні засоби розміщення туристів гостинні садиби — ана­логічні В&В, як правило, також відносяться до неготельних за­собів розміщення.