1.4. Предмет, об’єкт та метод аудиту

1.4. Предмет, об’єкт та метод аудиту

Сфера аудиторської діяльності в сучасній практиці суттєво розширилась за рахунок розширення кола аудиторських послуг. Головна увага приділяється підвищенню ефективності системи управління підприємством і, перш за все, — внутрішньому контролю. Системний підхід підготував основу для розвитку якісного аудиту.

Предметом аудиторської діяльності є стан економічних, організаційних, інформаційних та інших характеристик системи, що знаходяться в сфері аудиторської оцінки. Аудит передбачає оцінку законності здійснення господарських процесів та достовірності інформації, що цікавить користувачів та замовників аудиту. Предмет аудиту має багато спільного з предметом ревізії, судово-бухгалтерської експертизи та економічного аналізу.

Аудит, ревізія і судово-бухгалтерська експертиза досліджують один і той самий предмет (фінансово-господарську діяльність клієнта), користуються одними і тими самими методичними прийомами і процедурами, виявляють негативні явища у господарюванні з метою їх ліквідації в наступні періоди, використовують однакові джерела інформації (нормативно-правові акти, первинні бухгалтерські документи, облікові регістри, баланс і звітність клієнта). Проте між аудитом, ревізією і судово-бухгалтерською експертизою є суттєві відмінності:

аудит — незалежна форма контролю, яку власник обирає добровільно і формує питання для перевірки, щоб отримати достовірні висновки з метою подальшого вдосконалення фінансово-господарської діяльності, маркетингу, бухгалтерського обліку;

ревізія вивчає фінансово-господарську діяльність підприємства ретроспективно, тобто після завершення господарських операцій (квартал, рік). Важливою рисою ревізії є те, що вона проводиться згідно з чинним законодавством держави, при цьому держава ставить за мету встановити законність, достовірність, правильність та повноту відображення здійснених підприємством господарських операцій;

аудитори отримують заробітну плату від результату аудиторської перевірки, тобто їхню працю (послуги) оплачує власник підприємства, а ревізійним органам їхню працю (послуги) оплачує держава;

судово-бухгалтерська експертиза має процесуально-право­вий зміст, що визначається системою правил, встановлених законодавством, яке регулює порядок призначення і проведення експертизи, умови оцінки її результатів слідством і судом, права та обов’язки державних органів, які здійснюють судочинство, права та обов’язки експерта-бухгалтера;

судово-бухгалтерську експертизу призначає слідчий орган або суд, як правило, після проведення ревізії, яка виявила недостовірність і неправдивість документації, що стало предметом судового розгляду. Аудит проводиться на основі укладеного договору між замовником і аудиторською фірмою або аудитором;

ревізійна служба — орган, який при виявленні порушень нараховує штрафні санкції, аудит — розробляє рекомендації щодо усунення таких порушень з метою захисту інтересів власника.

Під об’єктом аудиторських послуг розуміють окремі або взаємопов’язані економічні, організаційні, інформаційні або інші сторони функціонування системи, що вивчається, стан яких може бути оцінено кількісно і якісно (окремі форми фінансової звітності, облікові регістри, первинні документи, матеріали інвентаризації, система внутрішнього контролю на підприємстві, установчі документи, результати попередніх аудиторських перевірок тощо).

Класифікацію об’єктів аудиту можна подати за допомогою табл. 1.1.

Таблиця 1.1

КЛАСИФІКАЦІЯ ОБ’ЄКТІВ АУДИТУ

Аудит належить до інтелектуального виду діяльності, що вивчає складні та неоднорідні процеси та системи. В основу дослідження таких систем покладено діалектичний метод, що дозволяє вивчати об’єкт у взаємозв’язку з окремими елементами системи.

Метод аудиту — сукупність способів і прийомів, за допомогою яких оцінюється стан об’єктів, що вивчаються. Більшу частину різних прийомів проведення аудиту можна поділити на три групи:

1. Визначення стану об’єктів у натуральному вигляді:

— перегляд;

— перерахунок;

— зважування;

— вимірювання.

Ці способи дозволяють визначити кількісний стан об’єкта, провести лабораторний аналіз, метою якого є визначення якісного і кількісного стану об’єкта.

2. Порівнювання.

Прийоми цієї групи дозволяють порівняти такі показники:

— фактичну кількість активів підприємства з реальними потребами і нормативами;

— кількість фактично використаної у виробництві сировини і матеріалів з нормативними даними;

— дані бухгалтерських документів — з інформацією, що міститься в небухгалтерських документах;

— результати контрольних вимірювань і запуску матеріалів у виробництво, обсяги робіт та вихід продукції — з аналогічними партіями матеріалів, зафіксованих у відповідних документах за інший період;

— фактичні показники фінансово-господарської діяльності — з плановими показниками за минулий період;

— діючі на підприємстві системи управління та їх окремі підсистеми — з вітчизняними та зарубіжними аналогами.

Порівняння дозволяє визначити відхилення діючого стану об’єктів, що вивчаються, від норм і нормативів та прогнозованих показників.

3. Оцінка.

Проводиться оцінка минулого, теперішнього і майбутнього станів об’єкта аудиту. Ці прийоми є логічним закінченням процесу порівняння. Оцінюється стан ресурсів, доцільність і законність господарських операцій, достовірність економічної інформації, що виходить за межі підприємства. Особливе значення в методі відіграє оцінка ризику, який певною мірою притаманний аудиторській практиці в зв’язку з можливими помилками в бухгалтерському обліку і звітності. Така оцінка проводиться на стадії вибору клієнта та планування аудиту. Вона передбачає вивчення стану обліку та внутрішнього контролю з огляду на відображення господарських операцій на бухгалтерських рахунках та перенесення показників з рахунків на баланс підприємства.

Ці прийоми проведення аудиту можуть застосовуватись при суцільному, вибірковому, аналітичному та комбінованому способах організації аудиту.