Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.5. Поняття банківської системи, її розвиток та регулювання

1.5. Поняття банківської системи, її розвиток та регулювання

В основі вивчення дисципліни «Банківське право» лежить банківська система України. У загальному вигляді під банківською системою розуміється сукупність різних видів банків та банківських інститутів, за допомогою яких здійснюється мобілізація коштів і надаються клієнтурі різноманітні послуги з прийому вкладів і надання кредитів. Ця система є внутрішньоорганізована, взаємопов’язана, має загальну мету та завдання.

Банківська система існує в будь-якій країні в певний історичний період і входить складовою частиною в кредитну систему держави. Для нормального функціонування банківська система має відповідати наступним вимогам.

У країні повинна бути достатня кількість діючих банків і кредитних установ. Систему слід розглядати як таку, що постійно розвивається і постійно кількісно та якісно змінюється.

У системі не повинно бути зайвих елементів. У цьому секторі економіки мають бути відсутніми банківські установи, які не приступили до виконання банківських операцій у встановлені строки, не мають належним чином оформлених ліцензій на здійснення банківських операцій або утворені не відповідно до чинного законодавства та акта засновника про створення.

У країні функціонує центральний банк, який виступає основним координатором кредитних інститутів та ефективно виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці.

Поряд із центральним банком діють найрізноманітніші ко­мерційні банки, які охоплюють усі сфери національної економіки
і зовнішньоекономічні зв’язки, здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізич-
них осіб.

У країні діють банки й кредитні установи, які не обмежуються акумуляцією і розподілом коштів підприємств, організацій, а й сприяють накопиченню капіталу, активно втручаються в усі сфери економіки.

Банківська система є складовою більш широкої системи — економічної системи держави.

Таким чином, банки органічно вплетені у загальний механізм регулювання господарського життя, тісно взаємодіють з бюджетом і податковою системою, системою ціноутворення, з політикою цін і прибутків, з умовами зовнішньоекономічної діяльності. Проте банківська система — це не механічне об’єднання різних банків, а специфічна економічна структура, яка має особливе призначення і виконує спеціальні функції в економіці держави.

Банківська система являє собою законодавчо визначену, чітко структуровану сукупність фінансових інститутів, які займаються банківською діяльністю. Специфіка банківської системи проявляється в її функціях, а саме:

а) створення грошей і регулювання грошової маси;

б) трансформаційна функція;

в) стабілізаційна функція.

Функція створення грошей і регулювання грошової маси полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. У виконанні цієї функції беруть участь усі ланки банківської системи (НБУ і комерційні банки), вона стосується всіх напрямів банківської діяльності.

Трансформаційна функція полягає в тому що банки, мобілізуючи вільні кошти одних суб’єктів господарювання і передаючи їх іншим суб’єктам, мають можливість змінювати (трансформувати) величину й терміни грошових капіталів та фінансові ризики.

Стабілізаційна функція забезпечує сталість банківської діяльності та грошового ринку. Враховуючи, що для банківської діяльності характерні високі ризики, що банки працюють в умовах постійної і підвищеної загрози втрати грошей та банкрутства, боротьба з ризиками є важливим завданням не лише окремих банків, а й усієї банківської системи. Банки, виступаючи посередниками грошового ринку, беруть на себе відповідальність перед інвесторами за банківський ризик своїх позичальників. Стабілізаційна функція банківської системи забезпечується шляхом прийняття законів та інших
нормативних актів, що регламентують діяльність усіх її ланок, та створення належного механізму контролю й нагляду за дотриманням як чинного законодавства, так і діяльності банків.

Формування банківської системи почалося з появи перших банків і відноситься до XV століття, коли потрібною стала мережа спеціальних установ, які б регулювали заплутаний грошовий обіг і здійснювали у більш широких масштабах кредитні операції.

Поняття «банк» походить від італійського «banco» і означає «стіл», «лава міняйли». У стародавні часи в Північній Італії на площах, де йшла жвава торгівля, встановлювали спеціальні столи і міняйли займались при купівлі-продажу обміном різних монет.

В Європі зародження банківської справи і поява перших лихварів пов’язані з князівськими дворами і торговими домами пізнього середньовіччя. Утримання князівських дворів у розкоші, марнотратство, необхідність мати регулярну армію викликали все зростаючу необхідність у фінансах. Князі готові були для цього залізти в борги, проте християнам «канонічна заборона на стягнення відсотка» забороняла брати їх. Гроші вважались «неурожайними», нарахування відсотка — лихварством, за це загрожували великими штрафами. У цю нішу кинулися євреї, яких у багатьох країнах обмежували заняттям ремеслами. Євреї ставали посередниками при дворах, добували для князів необхідні гроші, що спричинило появу перших приватних банківських домів.

З іншого боку, розповсюдниками банківської справи в Європі ставали великі та іноземні комерсанти, які як торгові банкіри на додаток до своїх торгових угод здійснювали також операції з обміну грошей та укладали банківські угоди. Згодом банківські операції комерсантів стали їх основною справою.

Пізніше, в період мануфактурної стадії капіталізму, виникли
банківські доми, які надавали кредит промисловим і торговим капіталістам під помірний процент.

В Україні початок банківської діяльності було покладено в середині XVIII століття. Вона розвивалась разом із становленням банківської системи Росії. У ті часи торгівля велась за готівку, а промисловість розвивалась, головним чином, за рахунок держави. В Україні розповсюдження комерційного кредиту істотно запізнювалось порівняно із Західною Європою. Першими позичальниками були уряд і землевласники, а в ролі кредиторів виступали одноосібні підприємці-лихварі. В умовах натурального поміщицького господарства така діяльність давала можливість безконтрольно піднімати відсоток за кредит. Крім того, протягом 1769–1774 рр. Росія випустила в обіг паперові гроші-асигнації на суму 20 млн. Все це й сприяло створенню казенних банків та банківських контор у провінції, які мали намір вдосконалити грошовий обіг в імперії та надавали позики.

У 1754 р. були засновані перші дворянські банки у Петербурзі та Москві. На кошти громадськості та пожертвування приватних осіб створювалися міські банки. В Україні в 1781 р. у Києві, Ніжині, Харкові з’явились перші банківські контори, а у 1839 р. у Києві засновується місцева контора державного комерційного банку. Указом від 31 травня 1860 р. був створений Державний банк Росії, який займався емісією кредитних білетів і здійснював ряд комерційних операцій. В 60–70-х роках ХІХ сторіччя в Україні організовано ряд крупних комерційних банків (Дворянський, Селянський) та налагоджується мережа ощадних установ, що акумулювали заощадження населення.

Після реформи 1861 р. в Україні було створено ряд місцевих банків: 20 травня 1864 р. — Херсонський земський банк, що діяв на підставі принципу взаємного кредитування для надання довгострокових позик під заставу поземельної власності; 4 травня 1871 р. — Харківський земельний банк, який видавав позики під заставу нерухомості в українських і російських губерніях. Така ситуація вплинула на розвиток товарно-грошових відносин та зумовила виникнення промислового капіталу.

Стрімкий розвиток економіки і нагромадження капіталів у країні наприкінці ХІХ століття забезпечили умови розвитку банківської системи Росії в цілому, і в Україні зокрема.

У радянський період правове положення банків неодноразово змінювалось. Декретом ВЦВК від 14 грудня 1917 р. та декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України від 22 січня 1919 р. усі банки та приватні кредитні установи були націоналізовані, а банківська справа оголошується державною монополією.

Період з 1917 по 1921 р. характеризується поступовою ліквідацією банків. Але у зв’язку з переходом до непу і пожвавленням товарно-грошових відносин виникла потреба у відновленні банківської системи для організації торгового обігу та фінансування народного господарства. Після заснування у Харкові Всеукраїнської контори Держбанку (жовтень 1921 р.) в Україні були створені контори й філії інших банків (кооперативного, торгово-промислового, сільськогосподарського, комунального).

В період непу в країні відбувається деяке пожвавлення ринку, економіка починає набувати ринкового характеру, функціонує відносно розгалужена кредитна система, випускаються державні облігації та акції в системі дозволеного приватного сектора, використовується іноземний капітал, однак такий період тривав недовго.

Серйозні зміни у правовому становищі банків відбулись у результаті кредитної реформи 1930—1932 рр. Були ліквідовані банки, засновані на недержавній формі власності. Виникла система державних банків, яку очолив Держбанк СРСР. Він став єдиним розрахунковим центром і виступав органом державного управління.

У 1987 р. у СРСР була проведена банківська реформа, яка зу­мовила реорганізацію банківської системи: новоутворені 6 банків (Держбанк СРСР; спеціалізовані банки — Агропромбанк СРСР; Промбудбанк СРСР, Житлосоцбанк СРСР, Ощадний банк СРСР,
Зовнішньоекономічний банк СРСР), які підпорядковувались Раді Міністрів СРСР і одночасно виступали як органи державного управ­ління та юридичні особи, займались господарською діяльністю.

Формування нової банківської системи України почалось із побудови незалежної суверенної держави і прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.); Закону України «Про економічну самостійність України» (3 серпня 1990 р.), в яких було визначено, що Україна на своїй території самостійно організує банківську справу і грошовий обіг і створює банківську систему.

Діюча в країні банківська система виникла на основі прийнятого Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Закону України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до цього Закону сучасна банківська система України представлена двома рівнями банків. На першому рівні виступає Національний банк Украйни (НБУ) з відповідною мережею своїх установ (із своїми філіями); на другому — комерційні банки різних видів і форм власності, спеціалізації та сфер діяльності.

НБУ, будучи головним банком держави, виступає координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці країни. НБУ — центральний банк держави, її емісійний центр — є власністю держави і підзвітний Верховній Раді України, має право законодавчої ініціативи. НБУ проводить єдину грошово-кредитну політику, регулює діяльність банківської системи в цілому, організує і здійснює міжбанківські розрахунки. При введенні власної валюти несе повну відповідальність за забезпечення її стабільності, отримує монопольне право на випуск в обіг грошей, встановлює курс грошової одиниці відносно валют інших країн, організовує та забезпечує діяльність державної скарбниці України.

НБУ і його регіональні управління в рамках резервної системи виконує функції, які в основному притаманні центральним банкам більшості країн світу, здійснює емісію грошей і організовує їх обіг; організує розрахунки між іншими кредитними установами, концентрує кредитні ресурси і передає їх за плату іншим банкам, тобто є своєрідним кредитором останньої інстанції для комерційних банків, здійснює управління і планує напрями і масштаби використання кредитних ресурсів і грошового обігу; організовує касове виконання державного бюджету та обслуговування державного боргу країни, організує інкасацію та перевезення грошових знаків і цінностей; здійснює ліцензування банківської діяльності.

НБУ є юридичною особою, має свій статут і печатку із зображенням Державного герба України, здійснює господарську діяльність.

Таким чином, діяльність НБУ скерована на забезпечення єдиної державної політики в галузі грошового обігу, кредитування, фінансування і розрахунків у народному господарстві.

Другий рівень банківської системи України — це комерційні банки, які можуть мати різні форми власності, спеціалізації та сфери діяльності; це такі кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для юридичних і фізичних осіб. Перший комерційний банк в Україні зареєстровано восени 1988 року.

Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов’язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів. Основне навантаження щодо фінансово-кредитного обслуговування припадає саме на комерційні банки, у зв’язку з чим їх часто називають «універмагами фінансових послуг».

Різноманітність послуг, що надаються комерційними банками, однак, не означає, що всі вони виконують однаковий набір операцій. Кожен банк визначає сферу своєї діяльності, виходячи з потреб клієнтури, яку він обслуговує. Проте існує ряд основних, базових функцій комерційного банку, які дозволяють зарахувати даний фінансовий інститут до установ банківської системи. До таких основних функцій комерційного банку, що визначають його економічну суть, слід віднести: посередництво в кредиті, посередництво в розрахунках і платежах, випуск кредитних знарядь обігу.

Банківська система України є одним із найбільш динамічно розвинутих секторів національної економіки, де перехід до ринкових відносин відбувся досить швидко і де реально проходить процес демонополізації, поступово починає діяти конкуренція, гроші та кредит набувають ринкового змісту.

Сучасна банківська система країни — це сфера різноманітних послуг своїм клієнтам: від традиційних депозитно-позичкових і розрахунково-касових операцій, що визначають основу банківської справи, до найновіших форм грошово-кредитних і фінансових інструментів, що використовуються банківськими установами (лізинг, факторинг, траст та ін.). Сучасна банківська система України як
система ринкового типу знаходиться в процесі становлення. На 1 серпня 1998 р. у державі зареєстровано 219 банків із 18 тис. філій, працюючих банків — 185, у тому числі 27 банків з участю іноземного капіталу і 8 банків із 100 % іноземним капіталом[1]. Порівняємо ці дані із такими самими в інших країнах: у США функціонує 12 тис. банків, Німеччині — 4,5, Росії — 1675, Швейцарії — 500, Канаді — 6 тис.

На сьогодні розвиток банківської системи країни пов’язаний із серйозними труднощами, що уповільнюють її функціонування і впливають на формування повноцінних ринкових засад. На розвиток банківської системи України впливають різні фактори. По-перше, суперечливі політичні, економічні й соціальні перетворення в країні, відсутність обгрунтованої та загальновизначеної концепції розвитку національної банківської системи і, звичайно, відсутність досвіду побудови національної банківської системи в умовах ринкової економіки.

Крім того, серед економічних факторів, які впливають на розвиток банківської системи, можна назвати: низькі темпи приватизації; рівень інфляції, нерозвинутість ринків капіталу і нерухомості в країні, зниження обсягів виробництва, що зумовлює зменшення кількості клієнтів банків, повільний розвиток малих підприємств і важкий податковий тягар.

На процес функціонування банківської системи впливають також організаційні фактори: нечітка кредитна політика, неможливість передбачити ризик, нестача кваліфікованих банківських кадрів, збільшення Національним банком статутного капіталу для комерційних банків, значні витрати (зокрема, на рекламу, інфраструктуру та ін.).

Для нормальної діяльності банківської системи країни велике значення має існування належної законодавчої бази, яка б регулювала правовий статус банків і банківську діяльність у відповідних сферах.

До недоліків нормативного регулювання слід віднести нестабільність чинного банківського законодавства, відсутність регулятивних норм для багатьох видів банківських операцій, чітких бухгалтерських стандартів тощо.

Подолання вищезазначених недоліків сприятиме розширенню та ускладненню банківського бізнесу, стабілізації банківської системи країни. Практична роль банківської системи визначатиметься тим, як вона управляє в державі системою платежів і розрахунків, враховуючи, що значна частина комерційних угод здійснюється через депозити, інвестиції і кредитні операції. В той самий час ефективність здійснення інвестування коштів значною мірою залежить від здатності самої банківської системи направляти ці кошти саме тим позичальникам, які знайдуть способи їх оптимального та ефективного використання.

Зміст діяльності банківської системи України розкривається в її головних напрямках. До таких напрямків на даному етапі відносяться:

закріплення фінансової стабілізації та зміцнення купівельної спроможності національної грошової одиниці через подальше стримування темпів інфляції;

здійснення кількісного контролю за динамікою грошової
маси, яка відповідає реальній зміні внутрішнього валового продук­ту (ВВП);

забезпечення купівельної спроможності національної валюти, яка сприяла б збалансуванню інтересів як державних, так і суб’єктів національної економіки;

підтримка короткострокової ліквідності комерційних банків Національним банком України;

стимулювання процесів збільшення вкладів населення в банківську систему шляхом підвищення гарантованості їх повернення через дію механізмів страхування депозитів та орієнтації комерційних банків на встановлення реальних відсоткових ставок за депозитами з урахуванням рівня інфляції;

зростання кредитної активності комерційних банків з метою підвищення кредитної підтримки вітчизняних підприємств;

стимулювання інвестиційної спрямованості в діяльності комерційних банків шляхом збільшення обсягів довгострокового кредитування;

подальше скорочення питомої ваги готівки в обігу;

утримання валютних резервів в обсягах, необхідних для підтримки купівельної спроможності національної валюти;

покриття дефіциту державного бюджету за рахунок неемісійних джерел фінансування через подальший розвиток ринку державних цінних паперів та зовнішніх запозичень;

підвищення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні;

продовження забезпечення процесу «дедоларизації» національної економіки шляхом активізації привабливості гривневих активів порівняно зі вкладеннями в активи в іноземній валюті;

поточне регулювання системи валютних обмежень та економічних нормативів;

забезпечення нормального функціонування національної валютної системи, збалансованості платіжного балансу, гармонізації інтересів експортерів та імпортерів;

ретельний контроль за капітальними операціями резидентів і нерезидентів на фінансовому ринку України;

сприяння співробітництву з міжнародними фінансовими організаціями та залученню інвестицій від цих установ для виконання програми стабілізації та структурної перебудови економіки.

У сучасних умовах банківська система відіграє важливу роль
у державі і стає інструментом впливу на економічні процеси як у внутрішній, так і зовнішній політиці держави. Від її ефективного функціонування залежать розподіл внутрішнього валового продукту і національного доходу, регулювання грошового обігу, кредитування, фінансування та досягнення інших економічних і соціальних досягнень держави.

Контрольні запитання

Які суспільні відносини регулює банківське право?

Що означає поняття «банківське право»?

Назвіть основні принципи банківського права.

Охарактеризуйте джерела банківського права.

Що слід розуміти під банківськими правовідносинами?

Назвіть особливості банківських правовідносин.

Який склад банківських правовідносин?

Охарактеризуйте метод банківського права.

Визначте поняття «банківське законодавство».

Які шляхи подальшого вдосконалення банківського законодавства?

Що означає поняття «банківська система»?

Яку роль виконує банківська система в державі?

Які фактори впливають на функціонування банківської системи?

Що відноситься до другого рівня банківської системи України?

Охарактеризуйте основні етапи розвитку банківської системи України.



[1] Див.: Урядовий кур’єр. — 1998. — 1 вересня.