1.5.1. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ГОСПОДАРСЬКІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА

Для створення раціональної організаційно-господарської систе­ми рослинництва враховують земельні ресурси та особливості зем­лекористування; агрокліматичний потенціал галузі (ґрунти, трива­лість вегетаційного періоду рослин, тепловий режим, кількість опа­дів, їх розподіл по місяцях, періодах вегетації); можливий напрям спеціалізації новостворюваного господарства та оцінку доцільності існуючої спеціалізації; основні культури й структуру посівних площ, сівозміни, організацію виробничих процесів з урахуванням розмірів землекористування та спеціалізації господарства; матеріально-технічну базу.

Земельні ресурси господарства і землекористування, його агро­кліматичний потенціал. Напрям спеціалізації рослинництва. Земе­льні ресурси господарств визначаються зональним розміщенням їх. Найбільші площі орних земель мають господарства степової зони — 4 — 6 тис. га, менші — господарства Лісостепу — 1,5 — 3, іноді 4—5 тис. га; ще менші на Поліссі і в західних регіонах України, де висо­ка густота населення. На Поліссі і в західних областях України, в Карпатах більшість сільськогосподарських угідь займають природні луки та пасовища, торф'яні землі. В цих районах є більші можливості для розвитку молочнотоварного тваринництва і менші — для вирощування польових культур, зокрема зернових, соняшнику та ін.

У землекористуванні певне значення має коефіцієнт його видов-женості, який дорівнює співвідношенню між довжиною і шириною земельної площі. Оптимальна величина цього коефіцієнта 1 : 1,5 — 1 : 3. На собівартість продукції рослинництва і біоенергетичну ефек­тивність вирощування впливає компактність землекористування, від якої залежать витрати на транспортування продукції, особливо свіжої зеленої маси культур. Тому доцільно, залежно від конкретних умов, створювати кормові сівозміни і пасовища поблизу тваринниць­ких ферм.

Земельні угіддя мають бути чітко поділені на польові й лучні. Необхідно визначити, які землі перевести в лучний клин, залужити для отримання кормів і т. ін.

Треба розподілити землі також за рівнем родючості і відповідно нанести їх на загальний план землекористування. На плані різни­ми кольорами виділяють ґрунти за рівнем вмісту головних елемен­тів живлення, за реакцією середовища, змиті та заболочені. Так створюють відповідні картограми. Для площ з хвилястим рельєфом у системі землекористування намічають заходи меліоративні, проти­ерозійні тощо. В Україні мало нееродованих земель. У південних рівнинних районах, особливо на Лівобережжі, водна ерозія менше поширена, зате тут існує загроза вітрової ерозії. Тому треба зважено вибирати напрям використання земельних ресурсів. Велике зна­чення при цьому має співвідношення між площами просапних і зер­нових культур та багаторічних трав.

У землеробстві неабияку меліоративну роль відіграють лісові на­садження, польові лісосмуги, а також система протиерозійних захо­дів. У системі контурно-меліоративної організації території (ПСЗ КМОТ) передбачають контурний, контурно-смуговий, контурно-меліоративний та інші види захисту ґрунту.

При контурній системі захисту ґрунтів проектують межі полів по горизонталях і поверхневий стік регулюють переважно агротехніч­ними заходами. Контурна організація території може бути криволі­нійною (по горизонталях) і прямолінійною.

Контурно-смугова організація території передбачає проведення фітомеліоративних заходів із внесенням дефекату, вапна, органіч­них добрив та обробіток ґрунту уздовж горизонталей, тривале залу­ження окремих смуг. При цьому смугові посіви розміщують лише на полях з чітко вираженими ерозійними процесами.

При контурно-меліоративній організації території поєднують ко­нтурне розміщення полів із гідротехнічними спорудами, що запобі­гають стоку (влаштування валів, засипання улоговин, створення лісосмуг і пологих улоговин). Крім того, здійснюють агротехнічні й фітомеліоративні заходи.

На землях першої технологічної групи (експозиція до 3°) перева­гу надають вирощуванню пшениці і ранніх ярих зернофуражних культур та просапних (кукурудзи, соняшнику, сої, цукрових буряків, у кормовій групі — кормовим травам), які займають меншу площу порівняно з площею їх на землях другої і особливо третьої техноло­гічних груп. На цих землях є великі можливості для розвитку тва­ринництва, зокрема свинарства і птахівництва.

На землях другої технологічної групи (схили 3 - 5°) поряд з ви­робництвом зерна збільшується виробництво кормів при меншій площі просапних культур. Все це поєднується з розвиненим тва­ринництвом.

На землях третьої технологічної групи (схили понад 5°) з їх су­цільно пересіченим рельєфом перевагу надають молочно-товарному тваринництву за рахунок вирощування багаторічних і однорічних трав, кукурудзи на зелений корм та виробництва зернофуражу. За­вдяки розвиненому тваринництву може бути налагоджене також ін­тенсивне виробництво продовольчого зерна, оскільки такі господарс­тва мають можливість вносити у ґрунт велику кількість органічних добрив (12 — 14 до 20 т/га ріллі). На цій основі інтенсифікують усі галузі господарства.

Напрям спеціалізації господарства і структура посівних площ. Як уже зазначалось, ґрунтово-кліматичні умови визначають основ­ний напрям спеціалізації рослинництва. Він виявляється у струк­турі (співвідношенні) посівних площ основних груп польових куль­тур: зернових, технічних, кормових. Так, у Степу й Лісостепу посіви зернових займають 55 — 60 % площ, технічних 15 — 20, кормових 25 — 30 %. Ці співвідношення можуть змінюватись. Наприклад, у районах бурякосіяння під цукрові буряки відводять 1,5 — 2 поля сі­возміни з 10, а в господарствах, розміщених безпосередньо біля цу­крових заводів, їх може бути 2 — 2,5. Якщо у господарствах з розви­неним виробництвом зерна, технічних культур і тваринництвом кормові культури займають 28 — 32 % ріллі, то у спеціалізованих на виробництві молока і відгодівлі худоби — 35 — 40 % і більше, а в го­сподарствах, що спеціалізуються на вирощуванні свиней і птиці, цей показник зменшується до 15 — 20 %, оскільки в раціонах свиней і птиці більше зерна і менше трав'яних кормів. Співвідношення культур у структурі посівних площ змінюється також за рахунок введення в посіви нових культур. Так, у Лісостепу новою культурою є соя. В окремих господарствах Вінницької, Черкаської і Полтав­ської областей її посіви займають сотні гектарів. У західному Лісо­степу в структурі кормового клину набуває поширення бобова тра­ва — козлятник східний, а в центральному та в південному — су­данська трава.

Особливості розміщення польових культур у системі землекорис­тування господарств. Основним організаційно-господарським фак­тором у системі землекористування є транспортні витрати на перевезення врожаю. При нераціональному розміщенні кормових куль­тур у системі сівозмін ці витрати (на пальне, збільшення кількості транспортних одиниць, оплату праці) можуть значно зростати, що негативно позначається на рентабельності рослинництва, кормови­робництва, тваринництва і господарства в цілому.

У структурі собівартості виробництва кормів витрати на переве­зення їх з поля до ферм або місць заготівлі на відстані понад 4 км становлять 60 — 80 % загальної собівартості вирощування кормових культур. Тому соковиті й зелені корми, а також силосні культури слід вирощувати на відстані 2 — 4 км від місця згодовування. Так, у КПП «Вікторовка» Маньківського району Черкаської області виро­щування кукурудзи на силос перенесли з польової сівозміни в кор­мову, а саму сівозміну з п'ятипільної перетворили на семипільну. Переведення кукурудзи на силос з польової сівозміни в кормову сприяє також скороченню строків її збирання на 7 - 10 днів. Багато­річні трави тут також вирощують лише в кормовій сівозміні, що дає змогу реалізувати їх біологічну особливість (одержувати врожаї протягом кількох років).

Виробництво сіна (сінажу) доцільно зосереджувати на зайнятих парах польових сівозмін. Слід враховувати і такий важливий агро­технічний та господарський фактор, як забезпечення озимої пше­ниці кращими попередниками. Водночас виробництво зелених кор­мів на зайнятих парах недоцільне. Справа в тому, що згодовування кормів у системі зеленого конвеєра триває близько 15 днів. За цей час зелена маса інтенсивно наростає і врожайність культури подвою­ється (з 120 — 140 ц/га врожайність вико-житньої або вико-вівсяної суміші досягає 280 - 300 ц/га). Якщо зібрати ці 280 - 300 ц/га на сіно або сінаж, можна отримати відповідно до 60 ц/га сіна і 120 - 150 ц/га сінажної маси, а при згодовуванні протягом 15 днів зеленої маси із зайнятого пару — лише 200 — 220 ц/га, тобто втрачаємо третину ви­ходу корму з тієї самої площі. Отже, культури на зелений корм до­цільно висівати там, де можна буде їх висіяти повторно і отримати ще 1-2 врожаї. Тому зелені корми слід виробляти у спеціалізова­них кормових сівозмінах, розміщуючи їх безпосередньо біля місць утримання худоби. Винятком є кукурудза на зелений корм. Висіяна густо (250 — 300 і більше тисяч рослин на гектар) звичайним рядко­вим способом при відповідному удобренні вона вже за 55 - 60 днів нарощує 350 - 400 ц/га, а за 65 - 70 днів — 500 - 600, до 800 ц/га зеленої маси. Тому кукурудзу на зелений корм і в зайнятому пару можна ефективно використати в системі зеленого конвеєра, особли­во якщо поле зайнятого пару розміщене недалеко від ферм. Це саме стосується гороху, який до повного наливання бобів може формува­ти близько 300 ц/га зеленої маси і його можна згодовувати (висіяв­ши в суміші з вівсом) протягом 10 — 15 днів (до молочно-воскової стиглості зерна).

Посіви коренеплідних культур на корм також доцільно розміщу­вати поблизу форм — у кормових сівозмінах, враховуючи, що в цих невеликих за площею сівозмінах можна організувати їх зрошення. У польових сівозмінах, великих за площею, зрошення є лише в гос­подарствах, які розміщені біля великих водойм або річок, де органі­зовано державні зрошувальні мережі.

Щодо інших культур немає принципового значення, де їх розмі­щувати, крім просапних, які не можна вирощувати на землях тре­тьої технологічної групи. Посіви їх також обмежують на землях дру­гої технологічної групи. Наприклад, на плантаціях цукрових буря­ків проводять регулярні міжрядні розпушування протягом вегета­ційного періоду, в тому числі глибокі — перед збиранням.

Доцільно зосереджувати в кормових сівозмінах поблизу ферм, крім кормових трав і кукурудзи на силос, також коренебульбоплідні і баштанні культури. Це різко знизить витрати на перевезення кор­мів. У зрошуваних кормових сівозмінах доцільно також вирощувати багаторічні й однорічні трави на сіно і сінаж, оскільки тут є можли­вість отримувати 500 — 700 ц/га зеленої маси, тобто вдвічі більше, ніж на незрошуваних землях польових сівозмін, на менших площах по­сіву. Отже, за рахунок інтенсивного вирощування кормових трав можна розширити посіви зернових і технічних культур, зокрема цук­рових буряків і соняшнику.

Комплекс споруд для галузей рослинництва. У господарстві ма­ють бути будівлі для зберігання зерна, коренебульбоплодів, техніч­ної сировини, кормів, зерноочисні споруди, місткості для пального, рідких добрив, пестицидів.

Для зберігання соковитих і грубих кормів біля ферм обладнують кормові двори, де повинні бути під'їзні ваги (для обліку кормів), си­лосні наземні траншеї, сітчасті башти для зберігання сінної різки, криті сіносховища з установками для досушування сіна, активною вентиляцією та інші необхідні споруди, а також протипожежні засо­би. Обладнують також польові бригадні стани з будівлями для від­починку і тимчасового проживання працюючих, майстерні для тех­нічного огляду і дрібного ремонту техніки і машин. Польові і внут­рішньогосподарські дороги мають бути з твердим покриттям.

Гноєсховища обладнують як на фермі, так і на полях. Відсутність обладнаних польових гноєсховищ завдає великої екологічної шкоди довкіллю. Внаслідок тривалого зберігання гною в необладнаних місцях забруднюються ґрунт і підґрунтові води.

Матеріально-технічна база рослинництва. Достатнє матеріально-технічне забезпечення рослинництва — один з найголовніших фак­торів високої ефективності галузі, стабільної врожайності польових культур.

Механізація трудомістких процесів мінімізує ручну працю або дає змогу взагалі обходитися без неї в рослинництві. Разом з тим господарство повинне мати лише необхідний мінімум тракторів, машин, транспортних засобів, різного обладнання, навантажуваль­ної техніки. Надлишок їх пов'язаний з додатковими витратами, а отже, із зниженням рентабельності галузі. Необхідно вдосконалю­вати технологію вирощування усіх культур з метою мінімізації тех­нологічних прийомів, поєднання їх, застосування комбінованих аг­регатів, зменшення кількості проходів техніки в посівах. Економії енергозатрат сприяють також удосконалення способів збирання хлі­бів і кормових культур, скорочення проміжних технологічних опе­рацій, зокрема, перехід на пряме, а не роздільне збирання, більш досконалі способи заготівлі кормів.

Рівень підготовки кадрів. Цей фактор має вирішальне значення для розвитку галузі. Чим більше освічених і відповідно підготовле­них кадрів усіх ланок, тим вища ефективність виробництва. Госпо­дарства повинні постійно дбати про те, щоб їхні кадри підвищували рівень своєї підготовки.

Сорти і гібриди. Сортооновлення. Наявність і постійне попов­нення сортового складу польових культур — основа ведення сучас­ного рослинництва. Лише наявність високопродуктивних сортів і гібридів, які відповідають ґрунтово-кліматичним умовам господарс­тва, слабо уражуються хворобами і шкідниками, певною або знач­ною мірою протистоять бур'янам, слабо або зовсім не полягають, дасть змогу мінімізувати технологію, скоротити витрати на дорогі пестициди, десиканти, дефоліанти, ретарданти та регулятори росту. Нерідко витрати на ці хімікати настільки значні, що придбаного за ці гроші пального достатньо для механічного догляду за посівами на 5 — 8 га. Всі ці питання на практиці треба вирішувати раціональ­но. Наприклад, якісна зяблева підготовка ґрунту дасть змогу зеко­номити кошти на боротьбу з коренепаростковими багаторічниками, із злісним засмічуванням посівів осотом рожевим, жовтим, свинориєм, пирієм, березкою та ін. Якісне і своєчасне проведення до- і післясхо-дових боронувань у поєднанні з мінімальною кількістю міжрядних обробітків може забезпечити не менш ефективну боротьбу з бур'янами, ніж застосування дорогих ґрунтових і посходових гербі­цидів. Ці та інші заходи підвищують загальний рівень розвитку рос­линництва і господарства в цілому.