1.5.2. Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв

5.2. Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв

Собівартість одиниці продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв визначають діленням суми витрат на обсяг продукції (робіт та послуг).

Фактичну собівартість продукції, робіт та послуг допоміжних виробництв визначають щомісяця й за цією оцінкою відносять на споживачів. Послуги, надані одним допоміжним виробництвом іншому, оцінюють за плановою собівартістю й не коригують. Аналітичні рахунки закривають у такій послідовності: газо-, тепло-, електро-, водопостачання, ремонтна майстерня, холодильні установки, вантажний автотранспорт, гужовий транспорт.

Транспортні роботи тракторів і послуги живої тяглової сили калькулюють наприкінці року.

У водопостачанні визначають собівартість 1 куб. метра води, добутої власною водокачкою, й одержаної зі сторони. Для цього витрати на водопостачання (витрати на утримання водокачки, вар­тість води, одержаної зі сторони, витрати на утримання внутрішньогосподарської водорозподільної мережі тощо) ділять на загальну кількість використаної води. Щомісяця собівартість її відносять на споживачів, виходячи з її кількості, відпущеної кожному із них.

Витрати на утримання насосних установок, які обслуговують поля, ферми, ставки, пасовища, відносять на витрати відповідного об’єкта або на загальновиробничі витрати.

Собівартість 10 ГКал теплоенергії визначають діленням суми витрат на виробництво, придбання й передання споживачам теплоенергії на її загальну кількість без урахування енергії, використаної на власні потреби котельні, та втрат її у мережі. Собівартість теплоенергії щомісяця відносять на користувачів, виходячи з її кількості, спожитої кожним із них.

Витрати на утримання газового господарства обліковують на одному аналітичному рахунку в розрізі окремих статей, включно із вартістю одержаного газу. Обліковою й калькуляційною одиницею у газопостачанні є 1 куб. метр. У підприємствах, де використовують лише скраплений (балонний) газ, розраховують собівартість 1 кілограма газу.

Щоб обчислити фактичну собівартість 1 куб. метра газу, треба витрати на газопостачання, включно із вартістю придбаного газу, поділити на його кількість, і за цією оцінкою надані послуги відносити на споживачів відповідно до кількості відпущеного кожному з них газу.

Щоб обчислити собівартість 10 кіловат-годин електроенергії, потрібно всі витрати, пов’язані з її виробництвом на власних елек­тростанціях, вартість електроенергії, одержаної із загальної мережі, й витрати на утримання електрогосподарства, поділити на загальну кількість спожитої електроенергії без урахування електроенергії, використаної електрогосподарством. Собівартість елек­троенергії щомісяця списують на споживачів, виходячи з її кількості, відпущеної кожному із них. Витрати на утримання електрогенераторів, змонтованих із доїльними, стригальними, зварю­вальними та іншими агрегатами, відносять безпосередньо на відповідні виробництва.

Фактичну собівартість виконаних робіт у ремонтно-механіч­ній майстерні визначають щомісяця. У бухгалтерському обліку витрати відображають за окремими замовленнями (групою однорідних замовлень), а загальновиробничі витрати ремонтно-меха­нічної майстерні розподіляють між окремими замовленнями пропорційно до нарахованої прямої оплати праці. Зняті з відремонтованого об’єкта вузли й деталі оцінюють за реальною вартістю (вартістю відновлення) або вартістю придбання. На вартість знятих вузлів (деталей) зменшують витрати на ремонт об’єкта.

Фактичну собівартість завершених ремонтних робіт щомісяця списують на споживачів послуг.

Облік витрат на утримання холодильних установок здійснюють на окремому аналітичному рахунку. Витрати на утримання автокранів та інших спеціальних машин відображають окремо й відносять на споживачів, виходячи з обсягу виконаних робіт та відпрацьованого часу на обслуговуванні кожного з них.

На собівартість послуг живої тяглової сили відносять вартість кормів, амортизацію робочих тварин та інших необоротних активів, оплату праці працівників, що доглядають за тваринами, витрати на профілактичні ветеринарні заходи тощо.

Собівартість однієї голови приплоду обчислюють за вартістю 60 кормо-днів утримання однієї голови дорослої робочої худоби. Собівартість одного кормо-дня (для оцінки вартості приплоду) розраховують діленням усієї суми витрат із утримання робочої худоби на кількість кормо-днів.

Собівартість одного робочого дня визначають діленням за-
гальної суми витрат на утримання робочої худоби (без вартості приплоду, гною та іншої побічної продукції) на кількість відпрацьованих робочих днів (без днів роботи на самообслуговуванні). При цьому робочий день коней і волів прирівнюють один до одного.

Визначена собівартість одиниці послуг живої тяглової сили є підставою для віднесення витрат на споживачів, виходячи з кількості використаних ними робочих днів (коне-днів).

Облік витрат на утримання вантажного автотранспорту, як правило, здійснюють на одному аналітичному рахунку незалежно від кількості, видів, вантажопідйомності й характеристики кузова машин. В окремих випадках ведуть облік витрат на роботу спеціальних машин (автокранів тощо).

Перевезення вантажів обліковують у тонно-кілометрах, а роботу спеціальних машин та обсяг перевезень людей вантажним автотранспортом — у машино-годинах, кількість яких наприкінці звітного періоду перераховують у машино-дні.

Для визначення собівартості виконаних робіт спочатку розраховують собівартість машино-дня роботи вантажного автотранспорту, якщо за його допомогою виконували роботи на засадах погодинної оплати. Для цього всі витрати на його утримання ділять на кількість машино-днів, відпрацьованих на всіх видах робіт, і визначають витрати, пов’язані з роботами із погодинною оплатою. Решта витрат становитиме собівартість робіт із перевезення вантажів, для визначення якої витрати на ці роботи ділять на обсяг робіт у тонно-кілометрах (калькуляційною одиницею роботи є 10 тонно-кілометрів). Щомісяця фактичні витрати списують на відповідні об’єкти.