1.5.3. Калькулювання собівартості продукції рослинництва

5.3. Калькулювання собівартості продукції рослинництва

1. Виробничу собівартість продукції за видами сільськогосподарських культур визначають для:

а) зерна, насіння соняшнику — франко-тік (франко-місце зберігання);

б) соломи, сіна — франко-місце зберігання;

в) цукрових буряків, картоплі, баштанних культур, овочів, маточників цукрових буряків, коренеплодів — франко-поле (франко-місце зберігання);

г) плодів, ягід, винограду, листя тютюну, продукції лікарських та ефіроолійних культур і квітництва, овочів закритого ґрунту — франко-пункт приймання (зберігання);

д) соломки та трести льону, конопель — франко-пункт зберігання чи перероблення (у підприємстві);

е) насіння трав, льону, конопель, овочевих та інших культур — франко-пункт зберігання;

є) зеленої маси на корм — франко-місце споживання;

ж) зеленої маси на силос, трав’яного борошна, сінажу, гранул — франко-місце силосування, сінажування, виробництва борошна, гранул.

Усі подальші витрати на виконання операцій з підготовки продукції до реалізації та її проведення відносять на витрати зі збуту. Якщо ці операції здійснюють за плату, їх розглядають як виконання робіт на сторону із відображенням у складі доходів.

Витрати на вирощування й збирання зернових культур (включ­но із вартістю з доробки зерна на току, здійснюваної у межах календарного року) становлять собівартість зерна, зерновідходів та соломи.

Загальну суму витрат (без вартості соломи) розподіляють між зерном і зерновідходами, при цьому зерно приймають за одиницю, а зерновідходи прирівнюють до нього за коефіцієнтом, який обчислюють за вмістом у них повноцінного зерна.

Наприклад, у підприємстві зібрано 20 000 центнерів повноцінного зерна озимої пшениці й 1500 центнерів зерновідходів із вмістом у них зерна 60 відсотків. Витрати на вирощування цієї культури (без вартості соломи) становили 292 600 грн. Розрахунок собівартості одержаної продукції виконують таким чином. Кількість повноцінного зерна у зерновідходах становить 900 центнерів (1500 × 60/100). Загальна його кількість з урахуванням зерновідходів дорівнюватиме 20 900 центнерів (20 000 + 900). Собівартість центнера повноцінного
зерна становитиме 14 грн (292 600 грн : 20 900 центнерів), а собівартість центнера зерновід­ходів становитиме 8,4 грн (14 × 900/1500). 

У разі вирощування насіння зернових культур загальну суму витрат, включно із додатковими витратами, безпосередньо по­в’язаними із одержанням насіннєвого зерна відповідних репродук­цій (без вартості рядового зерна та зерновідходів), розподіляють між цими класами насіння (супереліта, еліта, I і II репродукції) пропорційно до його вартості за реалізаційними цінами. Собівартість центнера насіння визначають діленням суми витрат, віднесених на насіння відповідного класу, на його масу після доробки (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

РОЗРАХУНОК СОБІВАРТОСТІ ЗЕРНА НА НАСІННЯ
ОЗИМОГО ЯЧМЕНЮ РІЗНИХ РЕПРОДУКЦІЙ

Собівартість центнера зерна кукурудзи визначають шляхом ділення витрат на вирощування й збирання продукції (без вартості кукурудзиння) на масу сухого зерна повної стиглості. Перерахунок качанів кукурудзи повної стиглості у сухе зерно здійснюють за фактичним виходом зерна з качанів, який визначають хлібоприймальні пункти шляхом обмолоту середньодобових зраз­ків із урахуванням базової вологості зерна в качанах (базову вологість зерна у качанах кукурудзи визначають на рівні 14 відсотків). Перерахунок качанів кукурудзи повної стиглості в сухе зерно, залишених на кінець року в підприємстві, та перероблених для внутрішньогосподарських потреб, виконують за середнім відсотком виходу зерна базової вологості, який встановлюють за даними реєстрів накладних на прийняте покупцями зерно.

За потреби додатково обчислюють фактичну собівартість цент­нера кукурудзи у качанах.

Для визначення собівартості продукції льону та конопель витрати на їх вирощування розподіляють між насінням і соломкою пропорційно до їх вартості за діючими цінами реалізації. Собівар­тість соломки визначають діленням витрат на фізичну масу. Собівартість трести льону-довгунця чи конопель включає вартість соломки і витрати на її розстилання, перегортання, підняття зі стелищ тощо.

Собівартість центнера насіння соняшнику визначають діленням загальної суми витрат на вирощування й збирання продукції (без вартості соняшничиння та кошиків в оцінці за нормативно-розрахунковими цінами) на фізичну масу насіння після його доробки.

Для визначення собівартості тютюнової сировини, продукції лікарських та ефіроолійних культур витрати на вирощування відповідних культур розподіляють між окремими видами одержаної продукції пропорційно її вартості за реалізаційними цінами.

Собівартість соломи, гички, стебел кукурудзи та соняшнику, капустяного листя та іншої побічної продукції рослинництва визначають на підставі розрахунково-нормативних витрат на збирання, транспортування, пресування, скиртування й інші роботи, пов’язані із заготівлею побічної або основної продукції. При складанні звітної калькуляції із загальної суми витрат на вирощування певної культури вираховують вартість побічної продукції.

Для розрахунку собівартості центнера картоплі із загальної суми витрат на її вирощування та збирання вираховують вартість картоплі, згодованої худобі, що оцінюється за собівартістю кормових буряків із урахуванням поживності. Решту суми витрат ділять на кількість повноцінної продукції.

Виробничу собівартість центнера цукрових буряків (фабричних і маточних) визначають діленням загальної суми витрат на їх вирощування і збирання (без вартості гички, оціненої за нормативно-розрахунковими витратами) на фізичну масу буряків, визначену шляхом зважування.

Щоб обчислити собівартість продукції буряків-маточників, від витрат, віднесених на всю вироблену продукцію, віднімають вартість гички й забракованих буряків і додають витрати на доочищення буряків, кагатування та догляд за кагатами у звітному році. Поділивши цю суму на кількість центнерів буряків, закладе­них у кагати, визначають собівартість одного центнера.

Облік витрат на догляд за кагатами починаючи із січня, та вит­рат на розкриття кагатів, вибирання коренів, їхнє сортування та інші роботи здійснюють на окремому аналітичному рахунку, на який після розкриття кагатів списують собівартість закладених на зберігання коренів. У результаті сортування одержують буряки, придатні для посадки, та забраковані, які оцінюють за середньою собівартістю кормових буряків з урахуванням їхньої якості, а також визначають собівартість центнера буряків-висадків діленням витрат (без вартості забракованих буряків) на фізичну масу одер­жаних буряків-висадків.

Собівартість кормових буряків, а також цукрових буряків, вирощених для годівлі худоби, визначають діленням витрат (без вартості гички за нормативно-розрахунковими витратами) на кіль­кість одержаної продукції.

Витрати на вирощування та збирання кормових культур становлять собівартість одержаної продукції (зеленої маси, сіна тощо).

Вирощене насіння цукрових буряків і кормових буряків кальку­люють у порядку, передбаченому для продукції зернових культур.

Собівартість центнера продукції овочівництва відкритого й закритого ґрунту визначають діленням витрат (без вартості побіч­ної продукції) на фізичну масу основної продукції. Побічною вважається бадилля й продукція, яка не реалізована, згодована худобі й оцінена за собівартістю кормових буряків із урахуванням поживності.

Під час ведення обліку витрат за групою овочевих культур розраховують середню собівартість продукції цих культур. Для визначення собівартості продукції окремої культури витрати на групу культур розподіляють між окремими видами продукції пропорційно її вартості за реалізаційними цінами.

До собівартості продукції теплиць включають також витрати на утримання бджолиних сімей для запилення (без вартості одер­жаного меду та іншої продукції бджільництва за реалізаційними цінами).

Між окремими культурами, вирощуваними в теплицях, витрати розподіляють пропорційно до вартості одержаної продукції за реалізаційними цінами.

Для розрахунку собівартості центнера продукції баштанних культур усі витрати ділять на кількість оприбуткованої продукції. При цьому фактичні витрати на вирощування баштанних культур розподіляють між видами продукції пропорційно їхній вартості за реалізаційними цінами.

Собівартість центнера насіння овочевих та баштанних культур визначають діленням витрат на їх вирощування, збирання, сушіння й сортування (без вартості відходів та побічної продукції за цінами можливого використання) на кількість одержаної продукції.

Витрати на вирощування і догляд за однорічними сіяними травами, поліпшеними і природними сіножатями, культурними пасовищами, які використовують для одержання одного виду продукції, цілком відносять на її собівартість. При одержанні кіль­кох видів продукції (зеленої маси, включно із випасом та сіном) витрати на їх вирощування розподіляють пропорційно до площ, використаних для одержання відповідного виду продукції, а вит­рати на збирання, транспортування, доробку певного виду продукції відносять безпосередньо на її собівартість.

Витрати на вирощування багаторічних трав розподіляють на витрати минулих років та витрати поточного року.

Витрати минулих років — це витрати на вартість насіння та інші витрати; вони обліковуються на окремому аналітичному рахунку й рівномірно розподіляються за роками залежно від терміну експлуатації посівів. Ці витрати у розрізі статей додають до витрат поточною року. Якщо з окремих площ сіяних трав одержують кілька видів продукції, то витрати, віднесені на цю площу, розподіляють між видами продукції пропорційно кількості зібраної зеленої маси.

Витрати поточного року — це витрати на щорічний догляд за посівами та збирання врожаю. Вони разом із певною частиною витрат минулих років становлять собівартість отриманої продукції звітного періоду.

При збиранні з однієї й тієї площі кількох видів продукції витрати минулого і поточного року розподіляють між ними пропор­ційно до площі збирання, до яких додають прямі витрати на збирання, що й становитиме собівартість продукції.

При збиранні сіяних однорічних і багаторічних трав на насіння солому оцінюють за нормативно-розрахунковою вартістю і вираховують із загальних витрат, а решта суми становитиме собівартість одержаного насіння.

Витрати на поліпшення природних сіножатей і створення культурних пасовищ (дискування, підсів трав, вартість насіння тощо) розглядають як витрати майбутніх періодів і розподіляють упродовж періоду, тривалість якого, як правило, 4—9 років, залежить від очікуваного порядку використання площ і затверджується наказом про облікову політику підприємства.

Собівартість центнера готового силосу та сінажу визначають вартістю закладеної зеленої маси й витрат на транспортування, закладання в силосну споруду, трамбування (включно із вартістю використаної плівки, консервантів та інших компонентів). Загальну суму витрат ділять на фізичну вагу одержаного готового силосу чи сінажу.

Побічну продукцію, використану для силосування або виготов­лення сінажу (коренеплоди, солома, капустяне листя, кошики соняшнику тощо), списують на виробництво силосу (сінажу) за їхньою вартістю.

Для визначення собівартості продукції садівництва та ягідників із загальної суми витрат поточного року вираховують вартість живців, відсадків, паростків, вусів, оцінених за реалізаційними цінами, та падалиці, оціненої за цінами можливого використання.

Собівартість центнера плодів, ягід, винограду визначають діленням загальної суми витрат на вирощування певної культури (а за потреби — за її видами й сортами) на кількість одержаної продукції.

У неспеціалізованих підприємствах витрати обчислюють загалом за садівництвом і калькулюють середню собівартість одержаної продукції. За потреби визначення собівартості кожного виду продукції витрати розподіляють між видами продукції пропор­ційно до вартості за реалізаційними цінами.

Для визначення собівартості вирощеного садивного матеріалу (саджанців насіннячкових і кісточкових порід тощо) загальну суму витрат на вирощування окремих культур чи груп із кожного поля (без витрат на викопування) розподіляють пропорційно кіль­кості саджанців, викопаних для реалізації й залишених у ґрунті для дорощування.

Для визначення собівартості 1000 викопаних саджанців необхідно до витрат, потрібних на їхнього вирощування, додати витрати на викопування, й загальну суму поділити на кількість викопаних саджанців.

Витрати на вирощування, збирання й доробку хмелю розподіляють між одержаною продукцією пропорційно її вартості за реа­лізаційними цінами.

У спеціалізованих підприємствах облік витрат на вирощування квітів здійснюють за культурами, а собівартість продукції розраховують діленням витрат на її кількість. У разі вирощування кількох культур на одній площі (в одній теплиці) суму витрат розподіляють між видами одержаної продукції пропорційно її вар­тості за реалізаційними цінами.

Неспеціалізовані підприємства облік витрат на вирощування квітів здійснюють у розрізі відкритого й закритого ґрунту; окремий рахунок відкривають для обліку витрат на вирощування насіння. Між видами продукції суму витрат розподіляють пропорційно її вартості за реалізаційними цінами.

На підприємствах, які вирощують гриби, виробництво складається з двох переділів.

Продукцією першого переділу є компост, собівартість якого визначають діленням загальної суми витрат на кількість отриманого компосту.

Основну продукцію другого переділу становить товарний гриб, собівартість якого визначають сумою витрат, включно із собівартістю закладеного компосту, за мінусом вартості використаної побічної продукції, діленням на кількість отриманих грибів.

Використаний компост та корінці розглядають як побічний продукт.

Витрати на обробіток площ, де повністю загинув урожай внас­лідок стихійного лиха, списують як надзвичайні втрати. При пересіванні цілком загиблих посівів сума витрат становитиме вартість насіння, витрати на передпосівний обробіток ґрунту, посів та інші роботи, які виконують знову при пересіванні нової культури (повторювані витрати). Усі інші суми витрат: на лущення стерні, підняття зябу і снігозатримання, вартість добрив і витрачені на внесення їх суми тощо (тобто неповторювані витрати) списують у розрізі статей на пересіяну культуру.

Витрати на вирощування культур, які частково загинули або за якими стався недобір продукції внаслідок стихійного лиха, списують на втрати від стихійного лиха або внаслідок техногенних катастроф і аварій.