Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.5.3. Сутність і структура господарського механізму

Сутність господарського механізму.

Господарський механізм — сукупність основних форм, методів і важелів управління народним господарством, а отже використан­ня економічних законів, розв'язання суперечностей економічної системи, реалізації відносин власності, а також розвитку людини та узгодження найважливіших типів інтересів.

Оскільки до складу народного господарства (або еко­номічної системи) входять основні підсистеми та метаси-стеми, то господарський механізм поелементно можна розглядати як певний комплекс форм, методів і важелів управління продуктивними силами, техніко-економічни-ми відносинами (а отже технологічним способом вироб­ництва), суспільним способом виробництва (у взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин) тощо. Водно­час його важливою функцією є узгодження цих підсис­тем між собою у процесі їх розвитку і взаємодії. Таким чином формується система управління, яка означає сві­домо організований, цілеспрямований і активний вплив різних суб'єктів управління на процес розвитку та функ­ціонування суспільного способу виробництва, економіч­ної системи, їх окремих ланок та елементів.

Ядро системи управління в економіці — цілеспрямо­ваний вплив на потреби, інтереси та цілі окремих індиві­дів, колективів людей, верств та прошарків для досяг­нення поставленої мети. Основні об'єкти цієї системи — суспільне виробництво загалом (загальна форма), окремі сфери, галузі народного господарства, окремі сфери сус­пільного відтворення, певні елементи (або підсистеми) економічної системи, відносини власності, продуктивні сили, техніко-економічні відносини тощо (часткова фор­ма) та окремі підприємства, організації й установи (оди­нична форма).

Матеріальною основою вдосконалення господарського механізму є поглиблення суспільного поділу праці, ра­ціоналізація техніко-економічних відносин на основі на­уково-технічного прогресу.

Управління продуктивними силами на макрорівні здійснюється шляхом проведення структурної, бюджет­ної, регіональної, промислової, наукової, податкової та інших форм економічної політики. Управління основною продуктивною силою здійснюється шляхом впливу дер­жави на такі функціональні риси людини-працівника, як рівень розвитку освіти і кваліфікації, регулювання заро­бітної плати, тривалості робочого дня тощо.

Управління відносинами економічної власності відбу­вається шляхом оподаткування доходів (в тому числі прибутків) і власності, цінової політики, надання субси­дій з бюджету, грошово-кредитної політики та ін.

Сутність господарського механізму повніше розкрива­ється у виконуваних ним функціях.

Основні функції господарського механізму. Господар­ський механізм виконує різноманітні функції:

1. Використання економічних законів ( загальносис-темних, підсистемних). Це найважливіша функція гос­подарського механізму. Як відомо, у межах однієї суспі-льно-економічної формації діють закони, притаманні як всьому суспільному способу виробництва (тобто виробни­чим відносинам у їх взаємодії з продуктивними силами), так і окремим підсистемам. Оскільки економічний закон виражає внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв'язки на­самперед між протилежними сторонами явищ і процесів господарського життя, то він має і свої конкретні форми вияву. Система економічних законів виражається в сис­темі економічних категорій. До останньої, зокрема, нале­жать товар, споживча вартість, вартість, ціна, собівар­тість, прибуток тощо. До господарського механізму без­посередньо входять усі конкретні форми економічних за­конів певної економічної системи. Тому з розгляду спів­відношення господарського механізму й економічних за­конів всієї економічної системи, або суспільного способу виробництва, логічно випливає, що господарський меха­нізм є механізмом використання економічних законів.

Перша умова такого використання — пізнання еконо­мічних законів, умов, за яких діє певний закон. Так, змі­стом закону вартості є насамперед обмін еквівалентів, тобто такий обмін товару на товар, за якого суспільне не-

обхідні витрати праці на виробництво одного товару об­мінювалися б на рівнозначну кількість суспільне необ­хідної праці на виготовлення іншого товару. Такий меха­нізм слід встановити насамперед при обміні товарами промисловості та сільського господарства.

Оскільки існують також закони розвитку продуктив­них сил, техніко-економічних відносин і виробничих від­носин (або відносин економічної власності), то господар­ський механізм може бути більш локальним — як меха­нізм використання законів кожної з цих підсистем.

2. Розв'язання соціально-економічних суперечнос­тей. Це друга за значенням функція господарського механізму, з погляду всього суспільного способу вироб­ництва. Вона випливає з попередньої, оскільки кожний економічний закон містить у собі суперечність. Водно­час, оскільки явище чи процес багатші за закон, то ця функція господарського механізму спрямована на розв'я­зання ширшого кола суперечностей, ніж ті, що наявні у межах законів. До таких суперечностей, якщо виходити з принципу примату виробництва, належать суперечнос­ті самої системи продуктивних сил (наприклад, між рів­нем техніки, з одного боку, рівнем освіти і кваліфікації робочої сили — з іншого), а також суперечності у межах суспільної форми (наприклад, між прибутком та заробіт­ною платою, між монополістичною та державною влас­ністю та ін.). Найважливіше значення для реалізації цієї функції має використання суперечності між продуктив­ними силами і виробничими відносинами, а також основ­ної суперечності суспільного способу виробництва.

3. Реалізація відносин власності. У межах цієї функ­ції вирішальна роль належить господарському механізму в економічній реалізації власності на засоби виробниц­тва. Виконання цієї функції повинно бути спрямоване на те, щоб відносини економічної власності сприяли розви­тку всієї системи продуктивних сил, насамперед основної продуктивної сили — людини, безпосереднього працівни­ка. Слід домогтися, щоб у межах певної економічної си­стеми існував плюралізм форм власності, щоб різні кон­кретні форми власності конкурували і співпрацювали між собою. Для забезпечення його необхідно, щоб пито­ма вага державної власності становила до ЗО—35%, сформувати колективну трудову власність, широко роз­вивати акціонерну власність та ін. Водночас потрібна іс­тотна перебудова самої державної власності (через акціо-нування тощо). Конкретними формами реалізації відно-

син власності є безпосереднє привласнення необхідного та додаткового прибутку в різних формах.

За умов плюралізму форм власності суб'єкти певних форм власності (трудові колективи, підприємці, держава тощо) повинні привласнювати насамперед частку створено­го прибутку, мати змогу використовувати його для розши­рення виробництва, створення кращих умов праці тощо.

4. Всебічний розвиток людини, її потреб (матеріаль­них і духовних), інтересів, стимулів. Оскільки людина є біосоціальною істотою, то роль господарського механізму полягає в розвиткові як біологічного, так і соціального аспектів сутності людини. У першому випадку необхідно домогтися оптимального гармонійного співвідношення у взаємодії людини з природою, не допустити гострої еко­логічної кризи, створити таку еколого-економічну систе­му, в якій органічно поєднувалися б економічні умови життєдіяльності людини (її праці, освіти, набуття квалі­фікації тощо) зі збереженням навколишнього середови­ща, нормальним розширеним відтворенням в Україні та інших країнах, де ця потреба диктується особливостями національного розвитку людської популяції, гармоній­ною взаємодією цивілізації та природи. У другому випад­ку завдання господарського механізму полягає в тому, щоб людина стала активним суб'єктом виробничих відно­син, або відносин економічної власності, а також соціаль­них, політичних, правових, культурних відносин, щоб у кожній із цих сфер могла реалізуватися соціальна приро­да людини. Йдеться про те, щоб людина могла брати участь у політичному житті, вдосконаленні законів, у розвитку культури, мистецтва тощо. Оскільки сучасна людина вступає у відносини з іншими людьми, завдання господарського механізму полягає й у тому, щоб узго­джувати насамперед економічні інтереси людей.

Крім цих найважливіших функцій, господарський механізм виконує й другорядні, наприклад, стимулюван­ня науково-технічного прогресу, раціональне викорис­тання ресурсів та ін.

Якщо узагальнити основні функції господарського механізму, то він повинен забезпечити ефективну взаємо­дію всіх елементів економічної системи (продуктивних сил, техніко-економічних і виробничих відносин) в усіх сферах суспільного відтворення, а також усіх компонен­тів кожного з цих елементів.

Щоб реалізувати цю мету в умовах існуючої еконо­мічної системи в Україні, слід насамперед створити нау-

ково обґрунтовану економічну програму і на цій основі виробити довгострокову соціально-економічну політику уряду. Наступний крок — створення відповідної законо­давчої, правової бази цієї політики, відповідних реформ.

При розгляді господарського механізму слід зауважи­ти, що процес взаємодії всіх елементів економічної сис­теми два століття тому здійснювався переважно через ри­нок, через механізм попиту та пропозиції, періодичні економічні кризи, конкурентну боротьбу тощо. Отже, та­кий ринковий механізм був ядром господарського меха­нізму того часу: зв'язки між мільйонами дрібних капіта­лістичних та дрібнотоварних підприємств відбувалися переважно за допомогою ринку і виявлялися як відноси­ни конкуренції. Так регулювалися обсяги виробництва, ціни, пропорції між галузями та ін. Протилежні цьому механізму свідоме, планомірне регулювання, відносини організованості існували лише у межах окремих підпри­ємств.

За минулі два століття внаслідок значного прогресу продуктивних сил, поглиблення суспільного поділу пра­ці, еволюції відносин власності від індивідуальної до пе­реважно колективних форм, зростаючої ролі держави в економіці та інших факторів замість ринку ядром госпо­дарського механізму стає державне регулювання еконо­міки. В його основі — дія законів планомірного і пропор­ційного розвитку економіки. Уперше така зміна яскраво виявилась у США під час кризи 1929—1933 pp. Саме рі­шучі дії уряду, який очолював тоді президент Ф. Руз­вельт, вивели країну з найглибшої економічної кризи. З того часу почалося широкомасштабне втручання дер­жави в економіку, а держава з переважно «нічного сто­рожа» (тобто захисника приватної власності), верховного арбітра (стежила за дотриманням правил вільної конку­ренції) перетворилася на крупного підприємця, фінанси­ста, споживача, інвестора, роботодавця і головне — на регулювальника макроекономічних процесів. Теоретично ЦІ процеси вперше обґрунтував англійський економіст Дж. Кейнс.

Основними методами і важелями державного регулю­вання є податкове, кредитно-грошове, цінове, бюджетне регулювання тощо, проведення активної амортизаційної, інвестиційної, інноваційної, антициклічної політики та ін. Основні форми, в яких реалізуються закони плано­мірного і пропорційного розвитку, — це державне регу­лювання, планування, прогнозування та програмування економіки.

Якщо США (країна, яка еволюційним шляхом прой­шла основні етапи розвитку товарно-грошових відносин, а це характерно і для інших країн Заходу), не поклада­ють основну надію на ринковий механізм виходу з еконо­мічної кризи, то тим паче недоцільно було це робити в Україні, де ринковий механізм лише формується.