1.6. Досвід організації туризму в зарубіжних країнах

Ключові слова та поняття

міжнародний туризм, туристичні зв'язки, "невидимий експорт", засіб нагромадження, надходження від іноземного туризму

Швидке зростання туристичного руху в останні роки, його комплексний характер і все більший вплив на різні сторони життя сучасного суспільства зумовлюють необхідність вивчення та узагальнення складних і різноманітних процесів туризму в зарубіжних країнах. Світовий досвід розвитку туризму цікавий для нас, безумовно, у всіх відношеннях: починаючи з організації обслуговування і закінчуючи питаннями економічної ефективності. Це дасть можливість використати в Україні всі сучасні форми розвитку туристичної індустрії за кордоном, адаптуючи їх з урахуванням історичних, соціально-економічних, культурних та природно-географічних умов нашої держави.

Сьогодні можна стверджувати, що туризм є однією з форм міжнародних економічних відносин, історія розвитку яких починається ще за часів А.Сміта і Д.Рікардо. Центральне місце тут належить теорії порівняльних витрат, яка в тій чи іншій формі лежить в основі багатьох сучасних теорій міжнародних економічних відносин. А. Сміт, намагаючись обгрунтувати вигідність світової торгівлі, писав: "Якщо якась чужа країна може постачати нас яким-небудь товаром по більш дешевій ціні, ніж ми самі в змозі виготовляти його, набагато краще купляти його в неї на деяку частину продукту нашої власної промислової праці, прикладеної у тій галузі, в якій ми володіємо деякими перевагами" [91, 333].

Значно далі в розв'язанні цього питання пішов Д.Рікардо. Розробляючи вчення про зовнішню торгівлю, він мав на увазі не тільки вирішення проблеми у теоретичному плані, а й виконання суто практичного завдання. Своїми теоретичними висновками він намагався довести необхідність ведення вільної торгівлі, не пов'язаної з будь-якими обмеженнями, в умовах якої, на його думку, всі країни отримають більшу вигоду від розвитку зовнішньої торгівлі. Суть теорії Д.Рікардо полягає в тому, що кожна країна отримує "вигоду" від розвитку зовнішньої торгівлі, використовуючи різницю у витратах виробництва окремих товарів і послуг в різних країнах. Д.Рікардо доповнив теорію А.Сміта положенням про відносну перевагу у витратах, яке полягає в доцільності спеціалізації країни на виробництві тієї продукції чи тих послуг, де вона має найбільші переваги у витратах. На думку Д.Рікардо, для країни невигідно розвивати ті галузі, де витрати виробництва нижчі, ніж в інших країнах, але різниця у витратах менша, ніж по продукції чи послугах найбільш продуктивної галузі у даній країні.

У цій теорії є раціональне зерно. Справді, країні вигідно продавати ті чи інші послуги, національні витрати виробництва яких відносно менші, ніж по іншим товарам та послугам, і купувати товари й послуги, витрати виробництва яких у даній країні відносно вищі.

Кардинальні зміни в житті суспільства, викликані бурхливим науково-технічним та соціально-економічним прогресом у 20-му столітті, суттєво трансформували теоретичне осмислення розвитку міжнародних економічних відносин. Ці зміни, в першу чергу, стосуються соціального статусу людини, оскільки підвищується рівень її життя, скоротився робочий час і збільшився вільний, розширився освітній рівень, зросли психологічні навантаження на людський організм, більш інтенсивними стали умови праці та ритм життя, погіршився стан природного середовища і т.п. У зазначених умовах у людей відбувається природна трансформація цінностей, що проявляється у потребі відпочинку, спілкування з природою, розвитку духовності і т.д. Ці потреби виступають на одному рівні з матеріальними благами. З цих позицій швидко зростає роль і вага рекреаційної діяльності, як складної виробничої галузі специфічних товарів та послуг, які покликані задовольняти відповідні духовні і матеріальні потреби людей.

Відбувається подальше зміцнення всебічного співробітництва країн Європи та Америки, розширюються торгові, культурні та науково-технічні зв'язки між ними. У результаті цих процесів розширюються і поглиблюються туристичні зв'язки - активна форма спілкування людей. У свою чергу, неухильно зростає вплив міжнародного туризму на світове господарство і міжнародні відносини.

Туристичні зв'язки у міждержавних відносинах набувають все більшої ваги, а надходження від міжнародного туризму вже сьогодні становлять одну з найбільш значних частин "невидимого експорту". Подорожі до інших країн, на різні континенти стали для мільйонів осіб популярним способом проведення вільного часу. Міжнародний туризм став найпотужнішою світовою галуззю промисловості: в експорті він посідає третє місце після енергетики та машинобудування.

У багатьох країнах і регіонах туризм вже сьогодні є основним джерелом прибутків, а за чисельністю працівників індустрія туризму стала найбільшою у світі. У ній зайнято понад 140 мільйонів чоловік, тобто кожний 14-й працюючий.

Надходження з туристичних подорожей у світовому масштабі становлять понад 500 мільярдів доларів США. Найбільші прибутки отримують країни Західної Європи та США.

Незважаючи на збройні конфлікти у різних частинах світу, розвиток туризму триває, а Європа залишається континентом, який відвідує найбільше туристів, - 280 мільйонів чоловік тільки у минулому році.

Половина світових надходжень з туризму припадає власне на Європу. Підраховано, що до 2002 року туризм стане в Західній Європі найбільшою, з огляду на обіг, галуззю економіки, а щорічні надходження становитимуть більш як 400 мільярдів доларів США. Серед п'яти найбільш відвідуваних країн світу першою є Франція, далі США, Іспанія, Італія, Австрія.

Іноземний туризм часто виступає як стабілізатор у платіжному балансі окремих країн.

Так, в Австрії надходження від іноземного туризму дозволяють цій країні щорічно покривати приблизно 80% дефіциту платіжного балансу по розрахункам за товари та послуги. В Італії надходження від іноземного туризму збільшують позитивне сальдо платіжного балансу на 120-130%. У Швейцарії надходження валюти від іноземного туризму займають за своїми розмірами трете місце після доходів країни від експорту продукції машинобудівної, хімічної та фармацевтичної промисловості. В Ірландії прибуток від туризму в 1999 році склав 3,5 млрд. дол. США, з них 1,8 млрд. дол. надійшло до державного бюджету у вигляді податків та акцизних зборів.

Валютні надходження від міжнародного туризму дозволяють створити резерви іноземної валюти, щоб потім обміняти її на світовому ринку на інші необхідні товари та послуги.

У більшості країн Європи частка туризму у валовому національному продукті займає досить вагому частку: в Іспанії - 4,3%, у Греції - 6,4%, країнах Центральної та Східної Європи - більш як 7,0%, Республіці Кіпр - 25% тощо. У ВВП України ця частка складає менше 1%. Співвідношення між іноземними туристами і туристами, які від'їжджають з України, складає 1:10, в той час як для позитивного впливу його повинно бути 1:3.

У праці М.А.Ананьєва "Міжнародний туризм" показано, що найбільша кількість туристів у світі відвідує Європу - 74,2%, 16,7% подорожує Північною Америкою, 3,2 - Латинською Америкою, 3,4% приїздить на Близький Схід, 1,8% - в Африку, 1,7% - Азію та Австралію.

Надходження валюти у відсотках розподіляється наступним чином: у європейські країни - 62,4%, країни Північної Америки - 16,4%, Латинської Америки - 11,7%, африканські країни - 2,5%, Азію та Австралію - 4,5%, на Ближній Схід - 2,5%.

Проаналізувавши ці дані, приходимо до висновку, що частка Європи по доходах менша, ніж по відвідуванню туристів. Це пов'язано в першу чергу з поширенням тут короткочасних поїздок у сусідні країни, дещо нижчими цінами на туристичні послуги у ряді європейських країн.

Обсяг надходжень від іноземних туристів по окремих країнах представляє все більш різноманітну картину, обумовлену як різним рівнем розвитку туризму, так і великими коливаннями у розмірах надходжень з розрахунку на одного туриста.

У європейських країнах, наприклад, амплітуда цих коливань складає від 10 до 300 доларів і більше. Але для більшої повноти економічної оцінки частки міжнародного туризму для кожної країни необхідне також співставлення надходжень іноземних туристів з витратами на поїздки за кордон власних туристів. Це тим важливіше, що існує певний зв'язок між приїздом іноземних туристів і виїздом за кордон власних туристів, особливо з окремих видів туризму (наприклад, з науково-культурного обміну, спорту, професійного туризму).

У багатьох країнах світу надходження від іноземного туризму є основним джерелом отримання інвалюти. Окрім безпосередніх витрат на обслуговування, іноземні туристи витрачають кошти на придбання автомобілів, аудіо- і відеотехніки, сувенірів та інших товарів.

Позитивний вплив на національну економіку має і те, що гроші, витрачені іноземними туристами, функціонують в економіці країни як засіб обігу, як засіб нагромадження. Коли турист оплачує рахунок за готель, харчування та інші послуги, внесені ним гроші не залишаються без руху, вони використовуються для оплати цілого ряду послуг інших сфер діяльності.

Так, за даними американських спеціалістів сума, отримана, наприклад, за обслуговування у готелі, витрачається таким чином: зарплата - 35-40%, адміністративні витрати - 7-10%, комісія турагентам - 5%, ремонт на утримання - 5-7%, податки - 10-12% і т. д., а кошти, отримані від продажу харчування, ідуть на купівлю продуктів - 35-37%, зарплату - 30-35%, страхування - 3-5%, повернення грошей кредиторам - 6% та ін. [З, 119].

Процес створення і споживання послуг у більшості випадків передбачає особистий контакт виконавця послуг і їх споживача, всебічне врахування індивідуальних особливостей та запитів споживача. Саме тому процес надання послуг менше піддається механізації та автоматизації, ніж виробництво товарів.

За підрахунками американських вчених, для обслуговування кожної тисячі туристів, проживаючої в готелях будь-якого району США, необхідно 279 посад у закладах, які безпосередньо обслуговують туристів, і 107 посад у галузях, що побічно пов'язані з туризмом, а на кожну тисячу туристів, розташовану в кемпінгах - 57 посад у сфері, безпосередньо пов'язаній з наданням послуг туристам, і 32 посади у допоміжних галузях.