1.6. Процеси відтворення робочої сили в різних типах економічних систем

Свiтова економiчна думка виокремлює чотири абстрактнi моделi економiчного розвитку: ринкова економiка вiльної конкуренцiї (laissez faire), або саморегульований ринок; адміністративно-команд­на економiка; змiшана економiка; традиційна економіка. Розглянемо детальніше економіку вільної конкуренції і змішану економіку.

Ринкова економiка вiльної конкуренцiї є iдеальною, теоретичною, яка на практицi існує дуже рiдко i передбачає: iснування вiльних незалежних працiвникiв найманої працi; вiльний вибiр дiлових партнерiв; вiдсутнiсть контролю за дiяльнiстю виробникiв і споживачiв; наявнiсть значної кiлькостi виробникiв і споживачiв на кожному ринку; вiльне цiноутворення; перевагу конкуренцiї; дисциплiну ринку. Ринкова економiка передбачає розв’язання всiх проблем на основi вiльної взаємодiї виробникiв і споживачiв. У ринковому господарствi постiйно вiдбуваються процеси пристосування, що сприяють встановленню правильного спiввiдношення між попитом та пропозицiєю, прогресивним структурним змiнам, прискоренню науково-технiчного прогресу, пiдвищенню якостi та конкурентоспроможностi продукцiї, збалансованостi матерiально-фiнансових пропорцiй. У ринковiй системi господарювання всi ресурси добровільно спрямовуються туди, де вони потрібнi. Цi процеси забезпечуються пріоритетом економiчних методiв управлiння, рiвноправ­ним iснуванням рiзних форм власностi, домiнуванням споживача над виробником, децентралiзацiєю управлiння, конкуренцiєю.

Проте ринкова система вiльної конкуренцiї не завжди вiдповiдає потребам суспільства загалом. При всiх своїх перевагах вона не розв’язує багатьох проблем, наприклад не забезпечує всебiчного розвитку людини, проведення фундаментальних дослiджень, розвитку громадського транспорту, свободи виходу на ринок виробникiв, вiльного цiноутворення тощо.

Чистий ринок не завжди ефективний, коли справа стосується колективних товарiв i зовнiшнiх ефектiв; вiн не забезпечує також повної соцiальної справедливостi, й суто ринкове регулювання супроводжується суттєвою i нiчим не виправданою диференцiацiєю доходiв, якi залежать не лише вiд вкладеної працi й капiталу, таланту та пiдприємницьких здiбностей виробника, а й вiд везiння, збiгу обставин і господарської кон’юнктури. Тому дуже важливим є втручання в ринкову економiку держави, яка бере на себе розв’я­зання ряду проблем, насамперед економiчних і соцiальних.

Зауважимо, що проблема регулювання економiки, ринкового механiзму загострилась на початку нашого столiття, особливо в 30-ті роки, коли економiчнi системи деяких країн переживали гострi кризи. Вихiд знайшли економiсти. Зокрема, англiйський економiст Джон Мейнард Кейнс, розглядаючи ринковий механiзм з погляду покупцiв і продавцiв, помiтив, що сукупний попит дорiвнює сумi попиту на споживчi та iнвестицiйнi товари. Iншими словами, люди бажають мати товари та вкладати грошi у виробництво, яке також бажає мати грошi для виробництва цих товарiв.

Друге, що помiтив Кейнс, — це те, що сукупний попит дорiвнює нацiональному продукту. Iнакше кажучи, жодне суспiльство не може споживати бiльше, нiж воно виробляє. Як довів Кейнс у своїй теорiї, рiвень рiвноваги ринкової системи встановлюється завдяки нахилам людей до простих речей — споживати, зберiгати, вiдкладати частину грошей, а також вкладати частину їх у виробництво, тобто iнвестувати з користю для себе.

Проте на практицi не завжди вдається досягти рiвноваги. Вiзьмемо для прикладу такий ресурс, як робоча сила. Коли пропозицiя робочої сили перевищує рiвновагу, в наявностi є багато робочої сили, але не вистачає заводiв, фабрик, коштiв, щоб цю робочу силу використати. З’являються безробiтнi, тому що не кожен може знайти для себе роботу. Виникає так званий розрив безробiття в економiцi, а це свідчить про те, що один з виробничих ресурсiв не використовується повнiстю.

В iншому випадку, коли пропозицiя робочої сили перебуває нижче рiвноваги, рiвень рiвноваги взагалi недосяжний, тому що важко уявити таке виробництво, яке може перевищити рiвень повної зайнятостi всiх людей, машин і ресурсiв. Тому такий стан в економiцi завжди породжує дефiцит ресурсiв, при якому вони обов’язково дорожчають. При цьому на всі ресурси цiни починають зростати, тобто економiка потрапляє в розрив iнфляцiї.

Аналiзуючи ринкову економiку вiльної конкуренцiї, Кейнс довiв, що економiка суспiльства, яке не регулює свою ринкову систему, обов’язково потрапляє в один із зазначених розривiв — або в кризу безробiття, або в кризу iнфляцiї. I з такого стану лише за рахунок ринкових саморегуляторiв вийти неможливо.

Кейнсіанський рецепт в цьому разі полягає в тому, що держава має науково обгрунтовано втручатися в процеси саморегуляцiї ринкової системи. Зокрема, щоб лiквiдувати розрив безробiття, треба пiдвищити купiвельну спроможнiсть населення, тим самим пiдви­щивши попит у суспiльствi — i виробникiв, i, головне, покупцiв товарiв. Держава за допомогою економiчної полiтики повинна сприяти перемiщенню рiвня рiвноваги таким чином, аби вiн збігся з рiвнем повної зайнятостi. Така полiтика називається експансіо­ністською i передбачає збiльшення державних витрат та зниження податкiв. Перше пов’язано зі збiльшенням державного сектора у виробництвi й дотацiй окремим споживачам (пенсiї, допомога по безробiттю, стипендiї тощо). Збiльшена купівельна спроможнiсть споживачiв дає змогу виробникам виробляти та продавати бiльше товарiв. Тому вони в змозi залучити бiльше ресурсiв, у тому числi найняти бiльше працiвникiв, що також сприятиме зростанню купi­вельної спроможностi населення. Остання, в свою чергу, є джерелом додаткового попиту та iнвестицiй. Відтак, незначне за розмiром стимулювання попиту зумовлює значно бiльше зростання нацiо­нального доходу в економiцi країни i саме себе примножує. Цей ефект називають ефектом мультиплiкатора, тому що первинний стимул збiльшує сам себе. Аналогiчно дiє i зниження податкiв, бо також збiльшує купiвельну спроможнiсть. Боротьба з iнфляцiєю, навпаки, не збiльшує, а зменшує купiвельну спроможнiсть. Однак стабiлiзацiя економiки відбувається за тим самим сценарiєм.

Розглянутий кейнсiанський рецепт стабiлiзацiї економiки є далеко не єдиним, але представники iнших шкiл — монетаристської, неокейнсiанської, лiберальної та iнших — визнають теорiю Кейнса як фундамент макроекономiчного аналiзу i обґрунтування доцiльностi втручання держави в економiку.

Отже, державне регулювання ринкової економiки являє собою систему типових заходiв законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, якi здiйснюються правомочними державними органами з метою стабiлiзацiї та пристосування iснуючої соцiально-економiчної системи до мiнливих умов. Необхiднiсть втручання держави в економiку пояснюється нездатнiстю суто ринкової економiки розв’язати ряд економiчних і соцiальних проблем. Об’єктивна можливiсть такого втручання з’явилася з досягненням певного рiвня економiчного розвитку, концентрацiї виробництва та капiталу.

Аналiз свiтової економiки свiдчить про те, що найбiльшого розвитку досягли країни, якi в сучасних умовах поєднують елементи ринкового господарства вiльної конкуренцiї та державного регулювання економiки. Такий симбіоз дістав назву змiшаної економiки.

Наші дослiдження стосовно відтворення робочої сили на ринку працi базуються на наведених мiркуваннях, а також на тому, що для ринку працi традицiйно характерною ознакою є низький ступiнь ринковостi угод, завдяки активності профспiлок, а також дiї законодавства, тобто державному регулюванню.

Звернемо також увагу на поняття «лiберальна» та «соцiально орiєнтована» економiка. Прикладом застосування першої є США, другої — Швецiя, Австрiя, Нiмеччина.

Лiберальна економiка характеризується обмеженим втручанням держави в трудовi вiдносини. Пiдприємцi надiленi правами прийняття рiшень стосовно розвитку та структуризацiї виробництва, а трудящi мають змогу вести колективнi переговори вiдносно соцiальних наслiдкiв, висуваючи вимоги пiдвищення заробiтної плати, полiпшення умов працi тощо. Зокрема, в США на макрорiвнi ринок працi характеризується високим рiвнем децентралiзацiї, а саме: в кожному штатi є своє законодавство про зайнятiсть і допомогу по безробiттю; свої фонди страхування по безробiттю; внески пiдприємств і самих працiвникiв виплачуються у фонди штатiв і у федеральний бюджет. На мікрорiвнi особливостi полягають в тому, що при змiнi кон’юнктури та потребі зменшення обсягів використання робочої сили фiрми США, як зазначалося, звiльняють працiвникiв, а не скорочують кiлькiсть вiдпрацьованих людино-годин, як це робиться, наприклад, у Японiї. Деякi переваги при звiльненнi надаються працiвникам з бiльшим стажем роботи. Проте колективними угодами охоплено лише 25 % працiвникiв [27, с. 18]. Трудовi вiдносини закрiплюються здебiльшого контрактами, якi укладаються на тривалий час.

Близько 1/6 усiх робiтникiв у США об’єднані в профспiлки. Водночас у Великобританії, Нiмеччинi, Францiї та Iталiї в профспiлки об’єднано близько половини всiх робiтникiв. Така полiтика сприяє високiй професiйнiй та географiчнiй мобiльностi робочої сили. Так, у США близько 10 % працiвникiв змiнюють професiю протягом року. Серед молодих працiвникiв цей показник ще вищий (20 — 40 %). За даними на 1986 р., у США 6,2 % населення перемiщу­вались в iншi райони (в межах одного штату). Для порiвняння — в Японiї лише 2,6 % [27, с. 19].

Результатом такої полiтики є також вищий рiвень безробiття в США, нiж у Японiї

Крiм того, помiтна вiдсутнiсть тiсного зв’язку та iнформацiї мiж адмiнiстрацiєю та профспiлками.

В умовах соцiально орiєнтованої економiки соцiальний захист людей не є стихiйним процесом, а перебуває пiд контролем держави та пiдприємцiв.

При цьому основні елементи соцiальної ринкової економiки такі: безпека та здоровi умови працi; повна самореалiзацiя та самовираження; можливiсть професiйного зростання i впевненiсть у майбутньому; комфортнi вiдносини в колективi; правовий захист працiв­ника в суспiльствi; належне мiсце працi в життi людини та сус­пiльства.

Cоцiальна ринкова економiка виникла в рядi країн в результатi тривалого пошуку найбiльш ефективної моделi соцiально-економiчного життя. Спiввiдношення соцiального та ринкового в такiй економiцi показано в роботi Л. Ерхарда, який зазначає: якщо пра­вильним є твердження, що розподiлити можна лише те, що попередньо створено, то всi соцiальнi реформи мають передусім домагатися господарського порядку, який дiє з найбiль­шою ефективнiстю. Вiн вважає, що тiльки потiм можуть з’явля­тися iнші вимоги, бо, якщо при будь-якому режимi всi люди однаково голодують, це не є розв’язанням проблеми справедливостi (Эрхард Л. Благосостояние для всех. — М.: Начала; Пресс, 1991. — 352 с.).

Основна думка Л. Ерхарда дуже проста i полягає в тому, що соцiальна спрямованість економiки може залишитись пустим звуком, якщо вдосконалювати розподiл, а не пiдносити вироб­ництво. Ця думка дуже пасує сучасній ситуацiї в економiцi України.

Крiм того, Л. Ерхард постiйно придiляв увагу забезпеченню справжньої й вiльної конкуренцiї, яка сприяє неухильному пiдви­щенню продуктивностi працi, а через неї одночасному зниженню цiн i реальному пiдвищенню заробiтної плати.

Пiдсумовуючи, варто зауважити, що розвиток лiберальної або соцiально орiєнтованої моделi економiки визначається iсторич­ними умовами, якi склались у тiй чи iншiй країнi. Зауважимо, що багатьом країнам, які йшли своїм шляхом економічного розвитку, вдалось створити досить цивілізовані ринки праці, про що свiдчать данi про рiвень заробiтної плати працiвникiв рiзних професiйних груп (табл. 1.4). Аналiз наведених у таблицi даних показує незначнi вiдхилення коефiцiєнтiв спiввiдношення рiвнiв заробiтної плати працiвникiв різних професiйних груп вiд середнього рiвня за кожною професiєю. Це може бути одним з доказiв того, що в згадуваних у таблицi країнах функцiонують добре вiдрегульованi механiзми ринкiв праці. Аналiз економічної теорії та практики в зарубіжних країнах знову ж таки свідчить про невід’ємність різних типів ринків один від одного. Це видно, зокрема, з того, що основні концепції загального економічного розвитку є водночас і концепціями розвитку та аналізу ринку праці. При цьому виокремлюються чотири основнi концепцiї аналiзу механiзму функцiонування ринку праці. Вiдповiдно до першої концепцiї, якої дотримуються неокласики (Дж. Перрi, Р. Холл, М. Фелдстайн) та прихильники концепцiї економiки пропозицiї (Д. Гiлдер, А. Лафер та iн.), ринок працi, як i решта ринків, дiє на основi цiнової рiвноваги. Саме цiна робочої сили (заробiтна плата) регулює попит і пропозицiю робочої сили. Цiна робочої сили гнучко реагує на потреби ринку, збiльшуючись чи зменшуючись залежно вiд попиту та пропозицiї. При цьому рiвно­вага виключає безробiття.

Вiдповiдно до моделi цiнової рiвноваги iндивiд «iнвестує в квалiфiкацiю» доти, поки не знизиться норма прибутку на цi вкладення. Наявнiсть безробiття прихильники цiєї концепцiї пояснюють її добровiльним характером i прагненням працiвникiв до максимально вигiдної роботи.

На вiдмiну вiд неокласикiв, кейнсiанцi та монетаристи розглядають ринок працi як явище постiйної та фундаментальної рiвно­ваги. Вони виходять з того, що цiна робочої сили жорстко фiксується i практично не змiнюється (особливо в бiк зменшення). Цiна не є регулятором ринку працi, тому вона мусить бути привнесена зовнi державою. Держава може, зменшуючи або збiльшуючи сукупний попит, iнакше — обсяги виробництва, лiквiдувати нерiвновагу.

Якщо порiвнювати погляди неокласикiв і кейнсiанцiв на причини безробiття, то можна зробити висновок, що неокласики пояснюють безробiття надмiрним подорожчанням робочої сили, а кейнсiанцi — падiнням сукупного попиту.

Таблиця 1.4. Співвідношення середньомісячних заробітних плат у деяких зарубіжних країнах за професіями в 1989 р. (до виплати податків)

__________

Розраховано за даними [31, с. 86].