1.6.1. ЗНАЧЕННЯ ТА ЕТАПИ ПРОЦЕСУ ПРОГРАМУВАННЯ

Програмування врожаю сприяє оптимізації умов вирощування культури. Його завданням є теоретичне обґрунтування і практична реалізація можливого рівня використання сонячної енергії, ґрунто­во-кліматичних ресурсів, генетичного потенціалу районованих і пе­рспективних сортів з метою одержання високих врожаїв сільсько­господарських культур з мінімальними матеріальними, грошовими і енергетичними затратами.

Основою програмування є ефективне використання сонячної енергії (ФАР), ресурсів тепла, вологи, вуглекислоти повітря, міне­ральних речовин ґрунту та добрив, створення необхідних біологіч­них, агроекологічних, організаційно-господарських та енергетичних передумов одержання високих врожаїв з мінімальними витратами на одиницю продукції.

Програмування врожайності має певну історію. Ще в 40-х роках відомий селекціонер Ф. М. Лорх опрацював програму вирощування картоплі і отримав 400 ц/га бульб в умовах Нечорноземної зони Ро­сії, а проф. В. С. Савіцький в Білоруській сільськогосподарській академії обґрунтував оптимальні показники структури стеблостою для забезпечення високого врожаю зернових. В той самий період групою українських учених під керівництвом акад. П. А. Власюка була розроблена і реалізована програма вирощування 500 ц/га цук­рових буряків.

Відомий український учений і спеціаліст у галузі рослинницт­ва проф. С. М. Бугай в 50 — 60-х роках уперше висунув і теорети­чно обґрунтував положення про сортову агротехніку вирощуван­ня польових культур, що є важливим аспектом програмування врожайності, дає змогу повніше використати їх біологічний потен­ціал.

Провідними теоретиками програмування врожайності польових культур є акад. І. С. Шатілов і проф. М. К. Каюмов, останній видав підручник і низку навчальних посібників з програмування врожай­ності.

Процес програмування поділяють на кілька етапів:

•  визначення рівнів врожайності культури та їх реально можли­вої величини в конкретних ґрунтово-кліматичних та матеріально-технічних умовах господарства;

•  складання оптимального агрокомплексу стосовно конкретного сорту й агроекологічних умов поля;

•  розробка прогностичної програми продукційного процесу (мо­делі формування врожаю), програми коригування та ін.

Процес реалізації програми передбачає отримання і обробку ін­формації про стан посівів та факторів навколишнього середовища, оцінку інформації і прийняття рішень щодо уточнення (коригуван­ня) прийомів та практичної реалізації прийнятих рішень.