10.1. Поняття інвестиційної діяльності в Україні

10.1. Поняття інвестиційної діяльності в Україні

Одним із пріоритетних напрямків визначення економіч­ної політики держави є згідно із Господарським кодексом діяльність, спрямована на створення суб’єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно в галузях, розвиток яких визначено як пріоритет структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним, тобто інвестиційна політика.

Активізація інвестиційної діяльності та значне нарощування обсягів інвестицій є актуальним завданням держави.

Державна інвестиційна політика може провадитися двома способами:

здійснення державних інвестицій;

створення механізмів, які сприяють підвищенню надійності приватних інвестицій, у тому числі через надання державних гарантій[1].

Відповідно до Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку України» від 22 лютого 2001 р. № 108 забезпечення збільшення надходжень інвестицій в економіку України визначено одним із пріоритетних напрямів діяльності Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. № 1801 затверджена Програма розвитку інвестиційної діяльності на 2002—2010 роки, яку ухвалено відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні» від 12 липня 2001 р.

Для активізації інвестиційної діяльності згідно з Програмою слід:

знизити рівень державного регулювання підприємниць-
кої діяльності та забезпечити стабільність відповідного законодавства;

усунути неоднозначність трактування нормативно-право­вих актів та завершити судову реформу;

удосконалити нормативну базу з питань реалізації прав власності;

завершити адміністративну реформу, забезпечити публічність та прозорість у прийнятті рішень органами влади і в результаті подолати бюрократизм та вияви корупції;

запровадити ефективні методи корпоративного управління;

сприяти розвиненості ринків капіталу, першою чергою банківського сектору, фондового та страхового ринків;

знизити податкове навантаження;

забезпечити стабільність політичного середовища;

активізувати діяльність зі створення позитивного іміджу держави.

Кардинальні зміни суспільно-економічного устрою держави обумовлюють проведення структурних реформ у всіх галузях економіки. Це викликає потребу залучення відповідних майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої ство­рюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такі цінності мають назву інвестицій. Ними можуть бути:

кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи того виду виробництва, але не запатентованих (ноу-хау);

права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

інші цінності.

Правове регулювання діяльності, пов’язаної з інвестиціями, здійснюється нормами Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. Згідно з цим законом інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Суб’єктами (інвесторами й учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та інших держав, а також держави[2].

Інвестори — суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Інвестори мо­жуть виступати як вкладники, кредитори, покупці, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності[3].

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Інвестиційна діяльність може здійснюватись на основі спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, інших держав.

Правовою формою реалізації інвестицій можна визнати укладення інвестиційного договору. Під останнім розуміється договір, однією стороною якого є інвестор, а другою — сторона, що приймає інвестиції, — реципієнт (фізична або юридична особа — як існуюча, так і така, що спеціально створена інвестором, а також держава), що регулює відносини з приводу довготермінового вкладення майна, майнових прав і інших цінностей, що мають ринкову вартість (у визначеному вигляді, формі і кількості), в обраний об’єкт інвестування (реальний, фінансовий або інтелектуальний), передбачені законодавством України з метою отримання прибутку і мають ризикований характер[4].

Деякі інвстиційні договори підлягають державній реєстрації (наприклад, іноваційні).