Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

10.2. Етапи інтеграційного процесу й основні типи інтеграційних об'єднань

  Найбільший розвиток інтеграційні об'єднання різного типу одержали в другій половині XX ст. Історично інтеграція еволюціонує через кілька основних ступенів кожен з яких свідчить про рівень її зрілості. У цілому можна виділити шість етапів, для яких характерні свої особливості.

На першому рівні, коли країни ще тільки роблять перші кроки до взаємного зближення, між ними полягають преференційні торговельні угоди. Вони можуть підписуватися або на двосторонній основі між двома державами, або між вже існуючим інтеграційним угрупованням і окремою країною або групою країн. Відповідно до цих угод країни надають одна одній більш сприятливий режим, ніж третім країнам.

На другому рівні інтеграції країни переходять до створення зони вільної торгівлі, що передбачає вже повне скасування митних тарифів у взаємній торгівлі товарами і послугами при збереженні національних митних тарифів у відносинах із третіми країнами. У більшості випадків умови зони вільної торгівлі поширюються на всі товари, крім продукції сільського господарства. Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, розташованим на території однієї з держав-членів, але найчастіше обходиться і без нього, погоджуючи основні параметри свого розвитку на періодичних нарадах керівників відповідних відомств.

Третій рівень інтеграції пов'язаний зі створенням митного союзу – погодженим скасуванням національних митних тарифів і введенням загального митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі відносно третіх держав. Митний союз передбачає безмитну внутрішньоінтеграційну торгівлю товарами та послугами і повну свободу їхнього переміщення усередині регіону. Звичайно митний союз вимагає створення вже більш розвинутої системи міждержавних органів, що координують проведення погодженої зовнішньоторговельної політики. Найчастіше вони приймають форму періодичних нарад міністрів, що керують відповідними відомствами і у своїй роботі спираються на постійно діючий міждержавний секретаріат.

Коли інтеграційний процес досягає четвертого рівня – спільного ринку, – країни, що інтегруються, домовляються про свободу руху не тільки товарів і послуг, але і факторів виробництва – капіталів, робочої с і технологій. Координація здійснюється на періодичних нарадах (звичайно

1 – 2 рази на рік) глав держав і урядів країн-учасниць, на значно  частіших зустрічах міністрів, що спираються на постійно діючий міждержавний секретаріат (наприклад, у ЄС – Європейська рада глав держав і урядів, Рада міністрів ЄС і Секретаріат ЄС).

Нарешті, на п'ятому, найвищому, рівні відбувається повна інтеграція, що припускає проведення єдиної економічної, валютної, бюджетної, грошової політики, уведення єдиної валюти, встановлення органів наднаціонального регулювання усередині інтеграційного угруповання. Уряди узгоджено відмовляються від частини своїх функцій на користь наддержавних органів, що наділяються правом приймати рішення з питань, що стосуються організації, без узгодження з урядами країн-членів (наприклад, у ЄС – Комісія ЄС).

 

Таблиця 10.1

Етапи інтеграційного процесу

 

 

Зниження тарифних і інших бар'єрів у взаємній торгівлі

 

Збереження національних тарифів відносно третіх країн

 

Міждержавні органи керування не створюються

I. Преференці-йна торговельна угода

II. Зона

вільної торгівлі

III. Митний союз

IV. Загальний

ринок

V. Економічний союз

 

 

Скасування тарифних і нетарифних бар'єрів у взаємній торгівлі

 

Свобода руху товарів і послуг між країнами

 

Невеликий міжкраїнний секретаріат

 

 

Єдине тарифне и нетарифне регулювання відносно третіх країн

 

Міждержавна рада на рівні  міністрів и секретаріат

 

 

Свобода руху факторів виробництва

 

Зустрічі глав держав, рада міністрів, секретаріат

 

 

Гармонізація економічної політики

 

Міждержавний орган з функцією наднаціонального регулювання

 

 

   Відповідно до статистики, на країни, що входять в економічні блоки, припадає 2/3 сукупного ВВП світу, основна частина міжнародної торгівлі – близько 7 трлн. дол. – і руху капіталів між країнами – близько 0,6 трлн. дол.

Найбільш великі інтеграційні угруповання містять у собі десятки країн, так, Африканське економічне співтовариство – більш 30 країн, АТЕС – більш 20, ЄС – 15. Точно визначити, на якому етапі розвитку знаходиться те чи інше угруповання досить складно. Проте можливо класифікувати існуючі інтеграційні угруповання за заявленими цілями, що знайшло відображення в таблиці 10.2.

 
Таблиця 10.2

 
Рівень розвитку інтеграційних об'єднань

 

Рівень

Назва  і  рік створення

Країни – члени

 

Преференційна торговельна угода

1. Угода про партнерство і співробітництво між ЄС і країнами колишнього СРСР, 1994 р.

ЄС, Білорусь, Казахстан, Росія, Україна

2. Угода про асоціації з ЄС, 1991 – 1995 р.

Болгарія, Чехія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Естонія, Латвія, Литва, Словенія

Зона

 

вільної

 

торгівлі

 

(ЗВТ)

1. Європейська Асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), 1960 р.

Австрія, Великобританія, Данія, Швейцарія, Фінляндія, Ісландія, Ліхтенштейн, Португалія, Норвегія, Швеція. В 1972 р. із ЄАВТ вийшли Великобританія і Данія, в 1995 р. – Австрія, Фінляндія, Швеція

2. Балтійська ЗВТ, 1993 р.

Естонія, Латвія, Литва

3. Вишеградська четвірка,1990 р.

Угорщина, Польща, Чехія, Словенія

4. Центрально-Європейська зона вільної торгівлі (ЦЕФТА), 1992 р.

Угорщина, Польща, Чехія, Словенія, Словакія

5. Північноамериканська зона вільної торгівлі, НАФТА, 1994 р.

Канада, Мексика, США

6. Австралійсько-новозеландська торгова угода про поглиблення економічних зв’язків, АНЦСЕРТА, 1983 р.

Австралія, Нова Зеландія

7. Організація Азіатсько-Тихо-океанського економічного співробітництва, АТЕС, 1989 р.

21 країна-учасниця Азії, Північної і Південної Америки: Австралія, Бруней, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Нова Зеландія, Індонезія, Гвінея,

 

 

Філіппіни, Тайвань, Гонконг, Китай, Південна Корея, Японія, США, Канада, Мексика, Чилі; з 1997 р. – В'єтнам, Перу, РФ

 

Митний союз

1.Центральноамериканський загальний ринок (ЦАЗР), 1961 р.

Коста-Ріка, Сальвадор, Гватемала, Гондурас, Нікарагуа

2. Арабський загальний ринок, 1964 р.

Єгипет, Ірак, Йорданія, Лівія, Мавританія, Сирія, Ємен

Загальний

 

ринок

1. Латиноамериканська асоціація інтеграції, ЛАІ, 1960 р.

Аргентина, Болівія, Бразилія, Чилі, Колумбія, Еквадор, Мексика, Перу, Уругвай, Венесуела, Парагвай

2. Загальний ринок Південного конуса, МЕРКОСУР, 1991 р.

Аргентина, Бразилія, Уругвай, Парагвай

3. Карибське співтовариство і Карибський загальний ринок,
КАРИКОМ, 1973 р.

Антигуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Домініка, Гренада, Гайана, Ямайка, Монтсеррат, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадіни, Тринідад і Тобаго – 13 країн

4. Андська група, 1969 р.

Болівія, Колумбія, Еквадор, Перу, Венесуела

5. Рада співробітництва арабських країн Перської затоки, «нафтова шестірка», 1981 р.

Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудовська Аравія, ОАЕ

6. Асоціація держав Південно-Східної Азії, АСЕАН, 1967 р.

Індонезія, Філіппіни, Бруней, Сінгапур, Малайзія, Таїланд; з 1995 р. --  В'єтнам

Економічний

 

союз

1. Європейське економічне співтовариство, ЄЕС, 1957 р., з 1993 р. – Європейський союз, ЄС

Австрія, Бельгія, Великобританія, Данія, Німеччина, Греція, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція

2. Економічний союз, Бенілюкс, 1948 р.

Бельгія, Нідерланди, Люксембург

3. Співдружність незалежних держав, СНД, 1992 р.

Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Україна, Узбекистан

4. Союз Арабского Магриба, САМ, 1989 р.

Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко, Туніс

5. Західноафриканський економічний і валютний союз, ЮЕМОА, 1994 р.

Бенін, Буркіна-Фасо, Кот-д’Івуар, Малі, Нігерія, Сенегал, Того

6. Спілка розвитку Півдня Африки, САДК, 1973 р.

Ангола, Ботсвана, Лесото, Малаві, Мозамбік, Намібія, Свазіленд, Танзанія, Замбія и Зімбабве, ПАР, Мавританія

 

                

7. Економічна спілка країн Західної Африки Африки, ЕКОВАС, 1975 р.

Бенін, Буркіна-Фасо, Острови Зеленого Мису, Кот-д’Івуар, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Ліберія, Малі, Мавританія, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того – 16 країн

8. Економічна спілка країн Центральної Африки, КЕЕАС

11 країн-учасниць